13. 3. Приймання взуття за якістю

Важливим етапом контролю якості взуття є перевірка його на відповідність вимогам стандартів. На взуттєвих підприємствах при розбраковці взуття оглядають кожну пару (рис. 71), у торговельних організаціях - 10 - 15 % взуття партії і тільки у разі розходжень про­водять суцільну перевірку. Під час перевірки якості виявляють де­фекти взуття. За необхідності їх вимірюють, зіставляють з нормами відхилень, передбачених стандартом. Якість взуття встановлюють за  найбільш вираженим дефектом. Загальна їх кількість на шкіряне взут­тя не регламентується. Ступінь допустимості дефекту залежить від йо­го характеру, розміру, місця розташування та визначається групою взуття (модельне, повсякденне).

Легке взуття з юхти та спортивне на сорти не поділяють. У ді­ючих стандартах на ці групи взуття наводиться перелік дефектів, які не допускаються в готовому виробі.

Дефекти шкіряного взуття залежно від того, на якій стадії вони виникли, поділяють на такі групи: дефекти матеріалів, виробничі, транспортування і зберігання.

Дефекти матеріалів впливають на зовнішній вигляд взуття та його довговічність. Найчастіше трапляються такі дефекти шкір, як пухлинуватість, воротистість, жилавість, зсідання остини, механічні по­шкодження, обсипання покривної плівки, різниця у відтінках кольору.

У взутті з верхом зі штучних шкір не допускається обсипання плівки, її липкість і тріщини.

Поява виробничих дефектів залежить від якості виконання технологічних операцій. За етапами технологічного процесу розрізня­ють дефекти складання заготовок і взуття, які поділяють на формуван­ня, кріплення низу, оздоблення.

До дефектів складання заготовок належать звалювання стро­чок з краю деталей, співпадати двох суміжних строчок, пропущення стібків без повторного кріплення, відтяжка строчок, різна довжина або перекіс у парі союзок, носків, берців, передів, задніх зовнішніх Реме­нів або швів тощо. Вони трапляються і в модельному взутті, але їх ха­рактер і розмір суворо регламентовані нормативною документацією. Ці дефекти не лише впливають на зовнішній вигляд взуття, а й визна­чають його довговічність. Ремонтопридатність взуття при порушених заготовочних швах дуже низька і малоефективна. Це викликано тим, що під час ремонту (повторного кріплення) можливе сильне послаб­лення матеріалу, що призводить до його розриву. При неправильному збиранні заготовок виникають і такі дефекти, як перекіс деталей та різна їх ширина, висота або довжина.

До дефектів формування належать несиметричність і перекоси деталей верху, різні розміри деталей у парі взуття. Ступінь допуску перекосів залежить від призначення взуття, тому важливо визначити їх точну величину.

Наслідком порушення процесу формування можуть бути такі дефекти, як розірвана підкладка або нерозпрасовані в середині взуття складки і зморшки по грані носка та задника, не приклеєна підкладка до жорсткого задника, м'які задники (або такі, що втрачають форму) або задники із загнутими всередину краями.

У процесі кріплення низу можуть залишатися сліди повтор­ного кріплення підошви, пропущений стібків, нестягнута строчка, від­тяжка та деформація ранта, проколи в підошві, вм'ятини та недопресування підошви у взутті пресової вулканізації, щілини між деталями низу, скрученість закріплювача у взутті тощо. Для взуття клейового

методу кріплення характерні такі дефекти, як місцеве неприклеювання підошви та витікання клею.

До дефектів оздоблення належать забруднення верху та під­кладки, вихвати та хвилястість під час фрезерування зрізу підошви, різна ширина підошов у парі взуття, задирки між підошвою і затяж­ним пругом верху, необрізані кінці ниток, нерівномірне покриття апретом, нечітке клеймування тощо. Вони не передбачені діючими стандартами і тому при їх виявленні взуття повертають на доробку.

Взуття з дефектами, що виникають під час пакування, транс­портування та неправильного зберігання, а також не передбачені дію­чими стандартами, повертають виготівнику. До цієї групи дефектів належать деформація взуття, складки, зморшки, пліснява, корозія ме­талевої фурнітури, молеїдини та шкіроїдини.

Нерідко трапляються перекоси, несиметричність окремих де­талей, тобто розходження між напівпарами за висотою, довжиною та іншими вимірами. Ступінь допустимості цих дефектів залежить від їх розмірів.

При перевірці парності взуття іноді вимірюють довжину устіл­ки в напівпарах з допомогою спеціального приладу, який складається з циркуля, з'єднаного з металевою штангою, або двох смужок картону.

При виявленні прихованих дефектів виготовлення і матеріалів, наприклад розірвання деталей верху по пругу і строчці, висування за­тяжного пругу, деформація верху, псування застібок-блискавок, відри­вання оздоблювальної і кріпильної фурнітури, наскрізне зношення та відклеювання підошов, обсипання покривної плівки тощо, взуття мо­же бути повернуте або обміняне на доброякісне. Це регламентовано гарантійним строком носіння.