13.1. Зарубіжна культура та особливості її розвитку
У другій половині 60—80-х років продовжувала розвиватися науково-технічна революція, яка мала дедалі більший вплив не лише на науку, техніку, виробництво, а й на всі сторони життя, матеріальної і духовної діяльності людини. Важливою ланкою, через яку НТР впливає на всі сфери людської діяльності, виступає культура, що відбиває аксиологіч-ний аспект будь-якої людської діяльності та її результатів. НТР має культурно-цивілізаторську функцію саме тому, що наукове знання є одним із істотних компонентів духовної культури, а його матеріалізація в новій, більш удосконаленій техніці — цінність матеріальної культури.
Завдяки досягненням науково-технічної революції народжуються нові види і жанри мистецтва, нові засоби відображення й вираження, які впливають на характер образного сприйняття світу. Так, нові матеріали в архітектурі, монументальному живопису, нові технічні можливості в музиці, кіно істотно змінили їх характер. Внаслідок цього культурні процеси стали більш досконалими, доступними народним масам, посилилась їх гуманістична спрямованість.
Науково-технічний прогрес значно підвищує вимоги до культури виробництва, спеціальної і загальноосвітньої підготовки людей, їх культурно-технічного рівня. Він не тільки якісно змінює працю в галузі виробництва, а й участь особистості в управлінні суспільством, вихованні, науково-технічній творчості, художній самодіяльності.
На основі широкого використання новітніх досягнень НТР значного розвитку набула наука, яка дедалі більше інтегрується з виробництвом, перетворюючись у безпосередньо продуктивну силу. її видатними досягненнями стали дослідження космосу, створення нових прогресивних технологій, синтетичних матеріалів із заздалегідь заданими властивостями тощо. Зарубіжні вчені чимало зробили для розвитку атомної електроенергетики, кібернетики, генної інженерії, таких нових наукових напрямів, як кваліметрія, радіоелектроніка, біохімія, математична лінгвістика, космічна медицина.
Вимогам НТР підпорядковується і система освіти, з якої виходять і ті, хто рухає науку, і ті, що на різних рівнях праці й управління реалізують її досягнення заради поступу цивілізації. У другій половині 60—80-х років в США, Японії та в країнах Західної Європи суттєво змінюється організація освіти в напрямі зближення її з наукою і виробництвом. Розроблено концепції безперервної освіти, що дає можливість змінювати професію і фах упродовж всього життя. Інтенсивний обмін досвідом зблизив системи вищої освіти і виробив світовий стандарт якості підготовки студентів. Сфера освіти у цих країнах пріоритетна і для неї виділяються значні кошти. Так, витрати на вищу освіту в США за останні ЗО років зросли в 20 разів, тоді як в колишньому Союзі всього в 4;3 раза.
Вища школа у розвинених країнах пріоритет надає не вузькоспеціальній, а загальнонауковій і загальногуманітарній підготовці фахівців, здатних не тільки до виконавчих функцій, а й насамперед до організації та управління, вміння охопити весь процес виробництва, вивчити всі його аспекти. Така підготовка сприяє також вихованню індивіда як активного і вольового суб'єкта, здатного до самостійних зусиль у навчанні. Вона більше відповідає майбутньому розвиткові, ніж просто підготовка висококваліфікованих фахівців. Гуманітарне орієнтована освіта навчає студентів мислити творчо, мати свою думку, а не запам'ятовувати і відтворювати інформацію. В ряді зарубіжних країн студентам не читають лекцій так, як у наших вузах; лекції проводять у формі запитань-відповідеи, розігрування конфліктних ситуацій. Найпрестижніші університети Японії — Токійський і Кіотський — відомі власне фундаментальністю й універсальністю, широкою загальноосвітньою підготовкою випускників. Саме такі університети і формують інтелектуальну еліту. Тому не випад» ково, що в наш час у Японії на одну людину, яка працює руками, припадає понад десять осіб розумової праці.
Науково-технічна революція створює додаткові можливості не лише для підготовки високоосвічених фахівців, а й вдосконалення самої людини. Однак у суспільстві можуть існувати чинники як об'єктивні, так і суб'єктивні, що стримують процес перетворення цієї можливості в дійсність. Для такого перетворення великого значення набувають такі чинники, як історична доля народу, панівний політичний режим, геополітичне становище, наявність свободи і державного суверенітету.
Згадаємо муссолїнівську Італію, гітлерівську Німеччину, колишній СРСР, деякі країни Азії й Африки, де в першій половині XX ст. виникли тоталітарні режими. Панування у них диктатури призвело до відчуження людини від власності, влади, духовно-культурних цінностей, супроводилось трагедією зламаних доль, нездійсненних задумів, спустошених душ. Трагічною стала і доля культури, яка перетворилася в засіб ідеологічно-духовного маніпулювання людиною.
Намаганню тоталітарних режимів нівелювати своїх громадян, перетворити їх на «масу», «натовп» підпорядковується система масової пропаганди, яка спрямовується на тотальну морально-психологічну обробку всієї нації. Саме бурхливий розвиток засобів масової комунікації (газети, журнали, радіо, грамзапису, кіно), якому значною мірою сприяло використання новітніх досягнень науково-технічної революції, зумовив значне поширення у другій половині 60—80-х років у ряді зарубіжних країн «масової культури».
На відміну від офіційної культури, підпорядкованої державі, «масова культура» свідомо і вільно пропагує нейтральність, розважальність, натуральне насильство, секс, вивільняючи при цьому людину від витрат розумової енергії, почуттів та волі. Важливим для неї є створення іміджу, ілюзій, вимислів, міфів, які не потребують зусиль для свого сприйняття і компенсують їх світом вигаданих мрій і фантазій. Тому міфологічними героями ряду зарубіжних детективних романів, вестерну, мюзиклу, фільмів-жахів стали супермен, Кінг-Конг, вампір, Спай-дермен — людина-паук, Бетмен — людина-кажан та ін.
У другій половині 60—80-х років «масова культура» значно поширила свій вплив на всю зарубіжну культуру. І в тому, що вона відкрила широкій аудиторії доступ до культурних надбань, культивує ний і мінливий, ліричний і жорстокий, здоровий і хворий, перебував постійному пошуку сенсу життя і вічної істини. Саме це було і є надзав-| данням сучасного театру.
Тема боротьби за утвердження миру і соціальної справедливости живить творчість і художників-реалістів. Яскраво реалістична те-чія виявилася, зокрема, в творчості французького карикатуриста і полі-тичного графіка Ж. Еффеля, американського художника Р. Кента, датського політичного карикатуриста Г. Бідструпа. Серед визначних майстрів живопису слід відзначити мексиканського художника А. Сікейро-са, який працював над розробкою нових засобів зображення і технічних методів живопису. Ці художники не були байдужими, фальшивими. Вони ніколи не висували перед собою концепцію, а приглядаючись до життя, намагалися зрозуміти або людей, які їх оточують, або самих себе. А згодом, під кінець життя, у них з'являлись концепції. Митець здатен самореалізуватися, коли він проник у життя, прагне зрозуміти людину і щось про неї чи для неї сказати.
У другій половині 60^80-х років розширило можливості художнього сприйняття дійсності зарубіжне кіно. Прогресивний гуманістичний і демократичний зміст притаманний фільмам кінорежисерів М. Антонівні (Італія), А. Пенна, Ф. Коппола (США), Р. Атенборо (Англія), М. Тропа (ФРН) та ін. В їх-кінострічках розкривається проблема прав людини, її буття, значення великої любові. Цій темі присвячений і фільм кінорежисера В. Вендерса «Париж-Техас», який у 1984 р. на Каннському кінофестивалі одержав головний приз — «Золоту пальмову гілку». Тенденцію до добра, злагоди і справедливості виявили і кінофестивалі у Венеції (1986) і Західному Берліні (1987).
Бурхливий розвиток у цей час відеоіндустрії, зумовлений зростанням темпів науково-технічного прогресу, значно послабив монополію кінематографа і поширив можливості для зростання аудиторії масового глядача, особливо молодіжного, в інших видах мистецтва, зокрема музичного.
Прогресивні тенденції відбивало і реалістичне музичне мистецтво Заходу. Гідне місце у скарбниці світової культури зайняли твори таких композиторів, як Б. Бріттен (Англія), І. Стравінський (США) та ін. Характерним у їх творчості є поєднання національно-музичних традицій минулого з сучасними музичними засобами.
У зарубіжній естраді широкої популярності в любителів музики набула творчість англійського квартету «Бітлз»*, ансамблів і дуетів «Рол-лінг стоунз», «Карз», «Лед Зеппелін», оркестру К. Сантани, у складі якого успішно виступав один з кращих джаз-гітаристів світу П. Метені. Широке визнання отримали і такі творчі колективи, як «АББА», «Модерн Токінг» тощо.
Відомими світу стали імена естрадних музикантів і виконавців М. Матьє (Франція), Л. Армстронга (США), А. Челентано (Італія), К. Готта (Чехословаччина), А. Герман (Польща) та ін.
Так можна коротко охарактеризувати стан зарубіжної культури у другій половині 60 — 80-х років. Роблячи вагомий внесок у створення загальнолюдських духовних цінностей, вона впливала на культурні процеси, що відбувалися у різних країнах світу в ті роки.