13.1. Основні засади зовнішньоекономічної стратегії України

Входженню України як рівноправного партнера у світове госпо­дарство перешкоджає низка чинників як об'єктивних, так і суб'єктив­них. Найголовніший з них — низька конкурентоспроможність україн­ської продукції на світовому ринку. Цей ринок не займається благо­дійністю, тому продукція, якість якої не відповідає світовим стандар­там, неконкурентоспроможна на ньому. У результаті такого стану справ Україна одержує невеликі експортні валютні надходження.

На ринках західних країн може конкурувати щонайбільше 1 % української продукції, а товари, на які є попит на зовнішніх ринках, не мають світових сертифікатів. Наприклад, продукція чорної мета­лургії має обмежену номенклатуру відливок, є металомісткою, від­ходи досягають майже 25 %. Як уже зазначалося у підрозд. 2.5, Ук­раїна втратила чимало ринків збуту у країнах колишнього СРСР, а продукція промисловості України, на яку є попит у Росії, не може бути реалізована на її ринку, оскільки дорожча за зарубіжні аналоги на 30-50 %.

Окремі фахівці України дотримуються думки, що через низьку конкурентоспроможність продукції українських підприємств не слід поспішати з подальшою лібералізацією експортно-імпортного режи­му, на яку нашу державу активно підштовхують Міжнародний ва­лютний фонд і Світовий банк. Така лібералізація зовнішньої торгів­лі можлива лише за умови одночасного підвищення конкуренто­спроможності вітчизняних товарів. Наприклад, навіть у США 35 % товарів захищені нетарифними бар'єрами.

Висловлювалася думка, що для України недоцільна безконтроль­на лібералізація зовнішньої торгівлі, а процес відкриття національ­ного ринку слід узгоджувати з одночасним здійсненням цілеспрямо­ваної протекціоністської політики щодо вітчизняних товаровироб­ників і споживачів.

Інтеграція української економіки у світові процеси і структури об'єктивно не може відбутися миттєво. Вона повинна здійснюватися поетапно, залежно від дозрівання як внутрішніх, так і зовнішніх пе­редумов, при цьому держава не може усунутися від виконання регу­люючої ролі.

Найприйнятнішою для України фахівці вважають орієнтовану на експорт модель економічного розвитку. Вони зазначають, що ця мо­дель була успішно використана не лише у країнах Південно-Східної Азії та Латинської Америки, а й у США, коли вони долали наслідки Великої депресії 30-х років ХХ ст. Паралельно із запровадженням експортно-орієнтованої стратегії повинна здійснюватися обґрунто­вана політика заміни імпорту (import substituion policy).

Протекціоністські заходи повинні включати жорстке митне і та­рифне регулювання та запровадження нетарифних бар'єрів.

Найважливіші передумови успішної інтеграції України у світову економіку такі:

•  реальний перехід від командно-адміністративної економіки до
ринкової;

•  реструктуризація господарства України;

•  відкритість економіки.

Основні напрями формування відкритої економіки України по­винні бути такі:

•  розвиток галузей, що мають порівняльні переваги у світовій еко­
номіці;

•  створення сильного національного ринку як економічної основи
для завоювання і закріплення позицій України на світових ринках;

•  забезпечення фінансової стабільності у країні;

•  гармонізація вітчизняного зовнішньоекономічного законодавс­
тва з нормами ГАТТ/СОТ;

•  запровадження сертифікації продукції за європейськими та світо­
вими нормами і стандартами.

Шлях України до членства у СОТ — це одночасно і шлях інтеграції до Європейського Союзу. Щоправда, за тривалістю ці

процеси не співпадуть. Очевидно, Україна зможе значно раніше при­єднатися до СОТ, ніж вступити до Європейського Союзу.

Угода про партнерство і співробітництво була укладена між Євро­пейським Союзом і Україною в Люксембурзі 16 червня 1994 р., чин­ності угода набула 1 березня 1998 р. Сторони домовилися, що по­дальша лібералізація їх взаємної торгівлі відбуватиметься відповідно до принципів ГАТТ/СОТ. Зближення з ЄС — це і зближення з СОТ.

Серед українських політиків, підприємців і науковців можна зус­тріти і прихильників ізоляціоністської політики, для яких захист на­ціонального виробника тотожний захисту їх особистих інтересів. Навряд чи така позиція має перспективу.

За часів сталінської колективізації сільського господарства один одноосібник, який довго утримувався від вступу до колгоспу, на­решті вирішив це зробити, написавши у заяві, що колгоспу, як і смерті, не можна уникнути. Україна неминуче вступить до СОТ.

Членство у Світовій організації торгівлі не є обов'язковим, і кіль­ка десятків країн світу ще не приєдналися до неї. Проте абсолютна більшість країн належить до цієї організації.

Соціалістичний Китай доклав чималих зусиль, щоб у листопаді 2001 р. стати членом СОТ. При цьому Китай змушений був не запе­речувати проти одночасного вступу до СОТ і Тайваню. Отже, якщо навіть соціалістичний Китай не бачив свого майбутнього без побу­дованої на капіталістичних засадах Світової організації торгівлі, то відсутність ринково орієнтованої України у СОТ була б малозрозу­мілою.

Розглянемо, що вже зроблено в Україні для того, щоб вона стала членом Світової організації торгівлі.