Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

13.1. Стан, проблеми та перспективи розвитку української економіки

Проголошення в 1991 році України незалежною державою й здійснення переходу до ринкової системи господарювання принципово змін подальший розвиток продуктивних сил країни і її окремих регіонів. Україна має у своєму розпорядженні основні види ресурсів для функціонування незалежної економіки і може конкурувати в умовах відкритого ринкового середовища. Практична реалізація цих положень не може бути здійснена одномоментно, а являє собою  надзвичайно складний, динамічний і тривалий за часом процес. Сьогодні країна перебуває на перехідному етапі економічних перетворень.

Згідно з прийнятою 28 липня 1996 р. Верховною Радою Конституцією – Основним законом України – визначена правова база для переходу до нових економічних відносин. В Основному законі відбиті складні економічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Постало питання розробки економічної політики України  на базі використання  теоретичного досвіду  розвинутих країн світу, практики вдосконалення структури господарства, політики щодо інвестицій, проведення належних реформ у системі відносин власності  та ін.

Реформування економіки України вимагає особливого підходу до її

пізнань, до вивчення причин і  наслідків соціально – економічних процесів, які відбувалися  в українському суспільстві протягом багатьох століть. Особливість полягає в специфіці українського регіону як у природно – територіальному, так і у державно – політичному плані. Для пізнання сьогоднішнього стану економіки України слід ураховувати також історико-  політичні  процеси, які значною мірою впливають  на подальший розвиток  при переході країни до відкритої економіки. Постійне погіршення основних показників розвитку України в 90-х роках негативно вплинуло на формування ефективного механізму її економіки.

Світова економіка дедалі більшою мірою визначає особливості розвитку України. Основні напрямки впливу – збільшення обсягів експорту та імпорту відносно ВВП та загострення ситуації із зовнішньою заборгованістю країни. Загальну характеристику  економіки України наведено у таблиці 13.1.

 

                                                                                                     Таблиця 13.1

Показники та оцінка розвитку  економіки України (1997 – 2009 рр.)

 

Показник

1997

1998

1999

2000

2001

2002-2005

2006-2009

Темпи зростання

ВВП

-3,0

-1,7

-1,0

1,0

2,0

3,9

4,5

Експорт товарів та нефакторних послуг

0,0

-13,4

-10,5

4,8

3,1

4,3

5,5

Імпорт товарів та нефакторних послуг

2,0

-14,0

-14,5

3,1

3,4

5,3

5,7

Ціни

17,3

13,2

27,0

20,0

17,0

10,5

10,0

Відсоток від ВВП

Експорт товарів та нефакторних послуг

40,6

41,6

49,5

52,2

54,2

51,7

48,2

Імпорт товарів та нефакторних послуг

43,7

44,4

50,5

52,4

54,5

53,3

50,7

Сальдо рахунку поточних операцій

-2,7

-3,1

-1,5

-0,9

-1,1

-2,0

-2,9

Валове нагромадження капіталу

21,4

20,7

20,1

20,3

20,8

22,1

24,3

Видатки консолідованого бюджету

43,6

38,9

37,6

36,6

35,4

34,8

34,8

Дефіцит консолідованого бюджету

-5,6

-2,6

-1,9

-1,6

-1,3

-1,0

-1,1

 Джерело: Україна. Відновлення зростання на засадах справедливості: Меморандум                   про  економічний розвиток України. – Вашингтон: Світовий банк, 1999. –               С.113

 

       Для успішного і порівняно швидкого формування ринкової системи господарства, а також для зменшення соціальної напруженості в суспільстві необхідні значні обсяги фінансових ресурсів. Саме тому співробітництво з міжнародними валютна – фінансовими установами, державами – кредиторами  під час такої трансформації є вкрай важливим.

       Проблема зовнішнього боргу стає постійним супутнім явищем  економічного розвитку України із самого моменту здобуття нею державної незалежності. Україна вступила у фінансово – кредитні відносини з приводу зовнішніх запозичень та виплат відповідних боргових зобов’язань  з багатьма суб’єктами – як національними (тобто країнами), так і міжнародними фінансовими організаціями, приватними позичальниками, об’єднаннями  кредиторів. Про це свідчать дані таблиці 13.2.

 

                                                                                            Таблиця 13.2

         

Державний зовнішній борг України

 

Показник

1997

1998

1999

2000

2001

2002-2005

2006-2009

Показники зовнішнього боргу

Обслуговування боргу / Експорт товарів та нефакторних послуг, %

6,6

14,2

15,9

20,6

18,9

14,5

13,5

Борг / ВВП, %

21,7

30,1

41,4

40,6

40,4

37,4

31,4

Відсотки / Експорт товарів та нефакторних послуг, %

3,3

5,2

5,3

5,3

5,0

4,3

3,8

Чистий приплив прямих іноземних інвестицій, млн. дол.

581

747

500

750

900

1031

1463

Як відсоток від ВВП

1,2

1,8

1,6

2,4

2,9

2,8

3,0

 Джерело: Україна. Відновлення зростання на засадах справедливості: Меморандум                   про  економічний розвиток України. – Вашингтон: Світовий банк, 1999. –               С.113

 

          Отже, проблема виплат за зовнішньою заборгованістю стає помітним навантаженням на фінансову систему країни. Очевидно, що головним критерієм вироблення боргової стратегії має бути об’єктивна оцінка ефективності використання коштів, тим більше мобілізованих інонаціональних ресурсів .Особливим  застереженням при цьому є обсяг іноземних кредитів, оскільки потенційно може відбутися своєрідний перехід кількості в якість: сумарний обсяг запозичень може стати таким, коли він вже перевищить здатність країни його обслуговувати та повертати.

        Подібна оцінка ефективності використання  кредитних ресурсів не може не враховувати загальних результатів макроекономічного розвитку країни, на який впливають залучені гроші. Складність боргової  проблеми для України пояснюється, зокрема, й тим, що розв’язання завдання з подолання тенденцій падіння економічних показників вимагає тривалого часу. Так, за прогнозами Світового банку, стабілізація в господарству країн СНГ може бути досягнута не раніше другої половини десятиріччя ( і це у разу стабільного соціального розвитку та відсутності масштабних потрясінь екзогенного (стосовно економічних процесів) характеру).

        До проблеми зовнішньої заборгованості значно додають труднощі суб’єктивно – об’єктивного характеру, пов’язані з «хронічним «не проведенням» ефективного макроекономічного регулювання.

       Регулювання відкритої економічної системи  не може бути ефективним за відсутності програмно – цільової промислово – технологічної політики, виважених інвестиційних програм та створення передумов ефективного залучення фінансових результатів у вигляді капітальних активів, які функціонують у виробничій сфері.

         У сучасних умовах оптимальною формою регулятивної політики, що комплексно та глибоко сприяла б оптимізації не лише національної участі  в міжнародній кооперації, а й усього масиву  економічних відносин у суспільстві, є індикативне планування макроекономічного розвитку. Воно має стати  функціональною основою реформування структур «відкритого економічного» регулювання, перерозподілу регламентаційно–організаційних повноважень.

        Зважаючи  на сьогоднішні українські умови відповідна політика має бути спрямована на досягнення загальних цілей та відповідати таким принципам:

        свобода підприємництва у зовнішньоекономічній сфері за активної регулятивної ролі держави;

         безумовне дотримання законів усіма суб’єктами зовнішньоекономічної підприємницької діяльності та їх рівність перед законом, а також недискримінація;

         захист інтересів національного товаровиробника як на території України, так і за її межами;

         еквівалентність міжнародного товарообміну, неприпустимість недобросовісної конкуренції та демпінгу при вивезенні та ввезенні товарів та послуг;

          підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку.

        У Стратегії економічної та соціальної політики  на 2000 – 2004 рр.

«Україна: поступ у ХХI ст.» було офіційно сформульовано концептуальні підходи української держави до проблеми підвищення конкурентоспроможності економіки держави. Зокрема, це завдання має реалізовуватися через:

        нову стратегію промислово – інноваційної політики;

        запровадження надійної системи енергозабезпечення та енергозбереження;

         перетворення АПК у лідируючий сектор економіки;

         утвердження України як транзитної держави.

         Поетапний вихід України на умови низько тарифного регулювання  експортна – імпортних зв’язків  має бути узгодженим з програмами державної політики  реконструкції тих галузей промисловості, які на  даному проміжку часу особливо гостро потребують цілеспрямованого централізованого опікування, сприяння експорту. Значний резерв становить державна стратегія, за допомогою якої можливі як кількісне збільшення каналів збуту експортованої продукції, так і нарощування  маси продукції, що підлягає вивезенню за кордон.

         Важливим для успішного проведення  реформи засобом поєднання цілей міжнародної економічної сфери та промислово – виробничих механізмів в Україні є зонально – регіонально політика щодо створення спеціальних організаційно – інституційних, податкових та митних режимів технологічного розвитку у формі технопарків або технополісів.

         Оцінюючи ситуацію в експортному виробництві на території України, доводиться визнати, що   вона не відповідає не тільки її економічному потенціалові за валовими показниками, а й господарсько – технологічній структурі, галузевому розподілу та рівню кадрового корпусу. За наявністю великого наукового потенціалу майже відсутній високотехнологічний експорт продукції наукомісткого виробництва. Тому необхідно стимулювати складне технологічне експортне виробництво та сприяти закордонному продажу за тими науково – технічними  напрямами і по тих економічних галузях, розвиток яких може сприяти збільшенню товарної маси,

що експортується з території України.

         Слід стимулювати експорт з високим ступеням перероблення. Ця вимога відповідає і загальної світової тенденції збільшення в системі торговельних відносин частки  торгівлі високотехнологічною готовою продукцією. Згідно   з експертними оцінками, на світовому ринку 2010 р. частка продукції первинної переробки становитиме 20%, тоді як частка готових виробів – 80% загального обсягу ринку.