Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

13.1. Суть ефективності управління в організації

13.1. Суть ефективності управління в організації

Ефективність менеджменту може бути визначена як відношення певного результату прийнятих рішень до витрат, пов’язаних з виконанням цих рішень. У формалізованому вигляді цей зв’язок можна записати так:

            ,          (13.1)

де Ем — ефективність менеджменту; Р — результат (дохід, прибуток, урожайність тощо); В — виробничі витрати.

У загальному вигляді ефективність організації можна охарактеризувати як співвідношення між ціною продукції, її собівартістю та якістю. У ринковій економіці це співвідношення має певні закономірності — зростання якості продукції призводить як до збільшення виробничих витрат, так і до підвищення ціни. Однак темпи зростання собівартості повинні бути нижчими за темпи збільшення ціни. Якщо ж відбувається зворотний процес, то він означає зниження ефективності діяльності організації. Ефективність діяльності організації у формалізованому вигляді може мати такий вигляд:

            ,     (13.2)

де Ео — ефективність діяльності організації; Ц — ціна продукції (робіт, послуг); С — собівартість одиниці продукції (робіт, послуг).

Оскільки в сільському господарстві ціна визначається ринком — попитом і пропозицією на продукцію та законом середньої норми прибутку, то її рівень є величиною відносно постійною (в короткостроковому періоді). В цих умовах підвищення ефективності діяльності організації в даній галузі можливе переважно за рахунок зменшення витрат у розрахунку на одиницю продукції (питомих виробничих витрат) і поліпшення якості продукції. У свою чергу, зменшення собівартості одиниці продукції та поліпшення її якості можливе виключно через упровадження відповідних технологій виробництва, зберігання й переробки продукції.

Крім цього, необхідно враховувати іншу специфіку діяльності організацій у сільському господарстві, що полягає у формах влас-ності на засоби виробництва (землю і капітал) та у формах організації виробництва. Передусім це стосується фермерських господарств, які становлять основу аграрного виробництва країн з ринковою економікою. Відмінність класичного фермерського гос-
подарства від капіталістичного, характерною ознакою якого є використання найманої праці, полягає в тому, що фермерські господарства ґрунтуються на праці фермера та членів його сім’ї. Тому для фермерських господарств критерієм ефективності ви­ступають загальна сума виручки від реалізації продукції та валовий дохід, тоді як для капіталістичного господарства — прибуток. Пояснюється це тим, що, виступаючи одночасно в ролі власника засобів виробництва, менеджера і працівника, фермер фіксовано не поділяє свій дохід на прибуток та заробітну плату. Межа між прибутком і заробітною платою у фермерському господарстві є досить гнучкою. Саме такою гнучкістю й пояснюється той факт, що протягом кількох років фермерське господарство може отримувати збитки й залишатися при цьому на ринку продукції, яку виробляє.

Однак з розвитком економіки спостерігається чітка тенденція як до укрупнення фермерських господарств, так і до їх поступового перетворення на капіталістичні. Тому не випадково нині близько 20 % фермерських господарств у США та країнах Західної Європи виробляють понад 80 % сільськогосподарської продукції. У процесі реформування колективних сільськогосподарських підприємств в Україні також створювалися фермерські господарства. Однак у більшості випадків вони є фермерськими лише за формою, а капіталістичними — за суттю, адже ґрунтуються виключно на найманій праці.

Класичні фермерські господарства, маючи більші можливості в регулюванні своєї виробничої діяльності, зокрема й у використанні власної праці, порівняно з капіталістичними господарствами, мають і ширші можливості в розподілі отриманої виручки. Саме цим пояснюється той факт, що їм вигідніше виробляти трудомістку продукцію, яка забезпечує найбільшу виручку та валовий дохід. Важливу роль при цьому відіграють такі чинники, як вища інтенсивність виробництва і праці у фермерських господарствах, повніше використання фонду робочого часу, а також шир­ші можливості в розподілі одержаних виручки і валового дохо-
ду на споживання та нагромадження.

Численні дослідження питання ефективності функціонування фермерського і капіталістичного типу організації економістами США показали, що при виробництві більшості видів продукції перевищення фермою розмірів сімейного господарства, розрахованого на працю двох людей, з погляду ефективності використання ресурсів є невиправданим. Однак, хоча критерієм ефективності дрібних ферм є виручка від реалізації продукції і валовий дохід, проте вони теж здійснюють розрахунок прибутку, котрий є більше умовним, ніж фактичним. Розрахунок прибутку всіма типами сільськогосподарських підприємств необхідний передусім з метою їх оподаткування та аналізу діяльності. Так, чистий дохід фермерського господарства визначають як різницю між сумами грошових надходжень і виробничих витрат. Він також ураховує прибуток від неоплаченої праці фермера, його управлінської діяль-
ності та використання власного капіталу. Прибуток від неоплаченої праці фермера входить до чистого доходу, оскільки фермер не нараховує собі оплату праці, а свій дохід розподіляє на фонди нагромадження і споживання.

Обчислюючи прибуток від управлінської діяльності, спочатку визначають можливий прибуток від власного капіталу за нормативною ставкою, яка характеризує можливість одержання доходу від власного капіталу незалежно від сфери його застосування. Як правило, ця нормативна ставка дорівнює банківському проценту за довгостроковими позичками. Різниця між чистим доходом фер­ми і розрахунковим прибутком від власного капіталу і буде
прибутком від управлінської діяльності. Одержану суму ділять на затрати праці з управління фермою й отримують прибуток на годину управлінської праці. Порівнюючи цей показник з можливими іншими варіантами діяльності, фермер доходить висновку про прибутковість свого бізнесу.

Під поняттям ефективності підприємства часто розуміють здатність підприємства виробити якнайбільше продукції, використовуючи дану кількість ресурсів (технічна ефективність виробництва продукції). Або альтернативно можемо підкреслити, що ефективність означає здатність підприємства виробити даний обсяг продукції, використовуючи мінімум ресурсів. Обидва визначення є рівнозначними за умови сталого ефекту масштабу, і вибір методу аналізу ефективності залежить від «поведінки» вироб­ничої одиниці. Якщо кінцевою метою діяльності підприємства є максимізація виручки, тоді технічна ефективність виробництва продукції є доцільною. Однак якщо підприємство дотримується принципу мінімізації витрат, то під час аналізу ефективності необхідно оперувати поняттям технічної ефективності використання ресурсів. З цією метою можна використати методику аналізу DEA (Data Envelopment analysis), основою якого є побудова кривої (границі) на основі показників кращих підприємств. Це досягається шляхом вирішення проблеми лінійної оптимізації:

            Fk = min λk     (13.3)

за умови таких обмежень:

,  m = 1…M;

,  n = 1…N;

,  (змінний ефект масштабу, ЗЕМ),

де Fk = min λk — технічна ефективність використання ресурсів; zk — змінні, що показують інтенсивність, з якою використовується кожне підприємство при побудові кривої найефективніших підприємств; yk,m — продукція k-го підприємства m-го виду; xk,n — використовуваний ресурс n-го виду; t — індекс часу; k = 1…K — кількість підприємств. Розв’язки даної проблеми оптимізації можуть бути одержані за допомогою комп’ютерної програми DEAP.

Для того щоб визначити, наприклад, вплив форми власності на ефективність, можна оцінити криву виробничих можливостей, припускаючи, що технологічні можливості однакові для підприємств усіх форм власності. Ідею цього підходу зображено на рис. 13.1 для підприємств двох форм власності і для випадку, коли виробляється лише один вид продукції та використовується один вид ресурсу.

Нехай крива EGCFN (побудована на базі найефективніших підприємств) описує технологію, приміром, приватних підприємств. Технічно ефективні підприємства знаходяться на межі області, яка описує технологію. Підприємства, які знаходяться всередині цієї області, є неефективними, причому чим більше вони віддалені від межі EGCFN, тим вони менш ефективні. Спостереження, позначені зірочками (*), є технічно неефективними. Подіб­на область, що описує технологію, може бути побудована і для
державних підприємств. Позначимо її кривою ABD. Для кожного приватного та державного підприємства ми можемо розрахувати оптимальні значення ресурсів. Для цього необхідно кожен ресурс помножити на розраховане значення ефективності λ. Коли ми розв’язуємо проблему оптимізації (1) для всіх підприємств (приватні й державні підприємства разом), використовуючи розраховані оптимальні значення ресурсів (а не реальні), ми отримуємо область EGBCD, яка називається граничною межею, або Grand Frontier. Неефективність у межах Grand Frontier — це неефектив­ність за рахунок саме форми власності. Наприклад, візьмемо
спостереження, що позначено точкою х. Технічна ефективність у межах даної групи (в нашому випадку серед групи приватних підприємств) може бути розрахована як відношення LK/Lx = TEi (неефективність представлена Kx). Неефективність за рахунок форми власності представлена BK, і в подальшому цей показник називатимемо «структурною» технічною неефективністю.

 

Рис. 13.1. Побудова кривої технологічних можливостей
за умови, що підприємства різних форм власності
характеризуються однаковими технологіями

Важливим у DEA також є поняття ефективності розміщення ресурсів. Воно розраховується як відношення мінімальних витрат виробництва до витрат у точці, коли підприємство є технічно ефективним (точка K для підприємства х на рис. 13.1), і показує здатність підприємства вибрати оптимальне співвідношення ресурсів. Підприємства, які є ефективними з погляду розміщення ресурсів, обирають таку їх комбінацію, щоб ізокоста (крива витрат) була дотичною до ізокванти, представленої кривою SS' (рис. 13.2). Розглянемо, наприклад, підприємство, позначене літерою Q. Воно є неефективним як технічно, так і з погляду розміщення ресурсів. Неефективність розміщення ресурсів представ­лена відрізком RB і розраховується як відношення Ak = OR/OB. Добуток технічної ефективності та ефективності розміщення ресурсів становить загальну (або економічну) ефективність. Таким чином, економічна ефективність відображає здатність підприємства використовувати і розміщувати ресурси ефективно і може бути розрахована як відношення OR/OQ = Ek.

Рис. 13.2. Технічна ефективність та ефективність
розміщення ресурсів (варіант мінімізації витрат)

Економічна ефективність також може бути розрахована так:

Ek = C(y, w)/ck,

де C(y, w) — мінімальні витрати (представлені кривою АА'); ck — реальні витрати підприємства. Для обчислення мінімальних витрат вирішується така проблема оптимізації:

            С(y, w) = min wx         (13.4)

за умови наступних обмежень:

  m = 1…M;

  n = 1…N;

,  (змінний ефект масштабу, ЗЕМ),

де w — вектор цін на ресурси.

При розрахунку показників ефективності важливе значення має припущення стосовно ефекту масштабу. В нашому аналізі ми припускаємо змінний ефект масштабу (це показано останньою нерівністю в проблемі оптимізації (1)), оскільки припущення, що технологія характеризується ЗЕМ, дає повнішу оцінку наявних технологій. Показник технічної ефективності також використовується під час аналізу продуктивності. Показник загальної продуктивності факторів виробництва (TFP) розраховується як відношення середнього продукту двох періодів, тобто

            .          (13.5)

У випадку, коли ми маємо багато ресурсів, при розрахунку TFP використовуємо функції відстані (distance functions). Функція відстані (Di) є зворотною до показника технічної ефективності. Отже, вона може бути обчислена таким чином:

.

Індекс загальної продуктивності факторів (Мі), або малмквіст, визначається за формулою

            .    (13.6)

Альтернативно його можна представити у вигляді

     (13.7)

 показує відносну зміну ефективності в періоді t порівняно з періодом t + 1.  відображає технологічну зміну, яка вимірює зміщення кривої виробничих можливостей між двома періодами.