Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

13.2. Нова економічна політика та її здійснення в Україні

Наприкінці 1920 р. радянська влада переживала гостру еко­номічну кризу, яка була викликана великими втратами за роки першої світової і громадянської воєн. В цей час велика про­мисловість України і Росії випускала продукції майже в сім разів менше, ніж у 1913 р., товарооборот залізниць зменшився більше ніж в чотири рази. Роки війни і господарської розрухи зумовили значне скорочення чисельності промислових робіт­ників, в містах з'явилась велика кількість безробітних.

Після першої світової війни, революції, громадянської війни на країну чекало нове тяжке випробування: небачений голод 1921-1922 років. Головна причина голоду полягала в продроз-кладці, оскільки весною у селян було конфісковано навіть на­сіннєвий фонд, а в країні були відсутні продовольчі резерви.

Мільйони селян, які брали участь в громадянській війні на боці більшовиків, все більш настійливо виражали незадоволення політикою "воєнного комунізму", оскільки в ній були відсутні економічні стимули для розвитку сільськогосподарського ви­робництва.

В березні 1921 р., після придушення стихійних селянських виступів, лідер більшовиків В.І. Ленін сформулював два прин­ципових "Уроки Кронштадту". Перший: потрібно терміново встановити добрі стосунки з селянством. Другий: необхідно посилити боротьбу з різними політичними партіями, ліквідува­ти їх політичний вплив на робітників в промислових центрах.

Визначивши курс на економічне співробітництво з селян­ством, X з'їзд РКП(б) в березні 1921 р. прийняв рішення про заміну продрозкладки продовольчим податком - таким чи­ном було покладено початок новій економічній політиці. Прод-податок визначався як частка від загальної кількості продукції,

при цьому враховувався об'єм врожаю, майнове становище тієї чи іншої сім'ї, кількість мешканців у сім'ї і т.ін. Спочатку розмір продподатку був на рівні 20% від чистого продукту селянсько­го господарства, а згодом його було зменшено до 10% врожаю. В губерніях, які виконали план заготівель, відмінялась дер­жавна хлібна монополія і дозволялась торгівля хлібом та іншою сільськогосподарською продукцією. Продукцію, яка станови­ла надлишок, можна було продавати державі чи на ринку за вільними цінами, що в свою чергу помітно стимулювало роз­ширення виробництва в сілянських господарствах.

В процесі проведення зазначених заходів помітно зросло сільськогосподарське виробництво. В 1925 р. загальні посівні площі майже досягли довоєнного рівня, зросло виробництво продукції землеробства і тваринництва.

В цей час відбувається бурхливий процес розвитку різнома­нітних форм простої кооперації: споживчої, кредитної, промис­лової. Інтенсивний розвиток кооперації охопив не лише сільське господарство, а й торгівлю, промисловість. В 1928 р. 60-80% товарообороту в роздрібній торгівлі припадало на кооперативну, і лише 20-40% - на власне державну. До 13% всього об'єму промислової продукції давали кооперативні підприємства.

Розвиваючи ідею державного капіталізму, уряд дозволив приватному підприємництву брати в оренду дрібні і середні промислові і торгові підприємства. Орендувати підприємства могли як державні організації, так і приватні особи, в тому числі і їхні колишні власники. Орендовані підприємства ча­сом налічували 200-300 найманих робітників.

Була денаціоналізована невелика кількість державних підприємств. Приватним особам дозволялось відкривати власні підприємства з числом зайнятих не більше 20 осіб. До середи­ни 1920-х років на долю приватного сектора приходилось від 20 до 25% промислової продукції.

Однією з ознак НЕПу був розвиток концесій, тобто підприємств, які діяли на основі договору між державою та іноземними фірмами, зокрема у добувній і металооброблюваній галузях. За допомогою іноземних підприємств радянська вла­да розраховувала встановити необхідні міжнародні зв'язки, про­никнути на світовий ринок.

Зарубіжні фірми жорстоко конкурували між собою, пропо­нуючи послуги Радянському Союзу. Вони отримували концесії, постачали нову техніку, обладнання, запрошували на стажуван­ня радянських спеціалістів. Так, в 1925-1926 рр. стажування

на західних підприємствах пройшли 320 інженерів з Радянсь­кого Союзу, в 1927-1928 роках - більше 400, а в 1928-1929 роках більше 500 осіб.

В деяких галузях питома вага концесійних підприємств і змішаних акціонерних товариств, створених за участю інозем­ного капіталу, була досить значною. В середині 1920-х років вони давали більше 60% добутого свинцю і срібла, майже 85% марганцевої руди.

Одночасно з цими перемінами, значні зрушення відбува­лися в системі управління економікою. Основною формою уп­равління виробництвом в державному секторі стали трести, тобто об'єднання однорідних чи взаємозалежних підприємств. Трести наділялись широкими повноваженнями: вони само­стійно вирішували, яку продукцію виготовляти, де її реалізу­вати, несли матеріальну відповідальність за організацію ви­робництва, якість продукції, що випускалась. Підприємства, що входили в структуру тресту, знімались з державного по­стачання і здійснювали покупку ресурсів на ринку. Все це одержало назву "господарський розрахунок", у відповідності з яким підприємства отримували певну фінансову неза­лежність.

Одночасно з утворенням трестовської системи, почали ви­никати і синдикати, тобто добровільні об'єднання декількох трестів з метою збуту продукції, покупки сировини, кредиту­вання, регулювання торгових операцій на внутрішньому і зов­нішньому ринку.

Важливе значення для проведення НЕПу мало створення стійкої грошової системи і стабілізації карбованця. З метою стабілізації карбованця була проведена деномінація грошових знаків, тобто змінена їх наявна вартість в певному відношенні старих і нових знаків. Одночасно з випуском нових знаків, в кінці листопада 1922 року була введена в обіг нова, радянська валюта — "червонець", який прирівнювався до 7,7 г чистого золота, або до дореволюційної золотої монети вартістю 10 крб. Нові "золоті банкноти" на 25% забезпечувались золотом, інши­ми дорогоцінними металами і іноземною валютою, на 75% — товарами, які легко можна було реалізувати, векселями та інши­ми зобов'язаннями.

Одночасно з грошовою була проведена податкова реформа. Уже в кінці 1922 року основним джерелом надходжень до дер­жавного бюджету стали нарахування з прибутку підприємств, а не податки з населення.

Поступово відроджувалась кредитна система, розпочалось кредитування промисловості і торгівлі на комерційній основі. Поки не відбулась стабілізація карбованця, Держбанк видавав субсидії під досить високі відсотки: від 8 до 12% в місяць, але поступово відсоток знижувався. Починають виникати спеціа­лізовані банки: Торгово-промисловий банк для фінансування промисловості, Електробанк для кредитування електрифікації і т. ін. Ці банки здійснювали короткострокове і довгострокове кредитування, розподіляли субсидії і т. д.

В результаті проведених заходів з 1921 по 1926 роки об'єм промислового виробництва зріс більше ніж в три рази і прак­тично наблизився до рівня 1913 р. Виробництво сільськогос­подарської продукції зросло за п'ять років в два рази і на 18% перевищило рівень 1913 року. Середньорічні темпи приросту національного прибутку в цілому за 1921-1928 роки складали 18%. До 1928 р. національний прибуток на душу населення зріс на 10% у порівнянні з 1913 роком.

Слід підкреслити, що, незважаючи на бурхливий розвиток ринкових відносин, в роки НЕПу зберігалось жорстке дер­жавне регулювання економічних процесів. З одного боку, до­пускалось функціонування різноманітних ринкових елементів (госпрозрахунок, вільна торгівля, кредитно-грошові відноси­ни), з іншого - в руках держави зберігались провідні позиції в галузях великої і середньої промисловості, на транспорті, в банківській системі, зовнішній торгівлі. При цьому вважалось, що соціалістичний (усуспільнений) сектор пови­нен поступово витіснити інші форми власності із господарсь­кого життя країни.

Головним пріоритетом в економічному житті країни того періоду вважалося відродження та інтенсивний розвиток ве­ликої промисловості, яка розглядалась як основа Радянської влади, як джерело посилення її обороноздатності. Але для роз­витку промисловості потрібні були величезні кошти, які мож­на було отримати із сільського господарства через податки і свідоме встановлення особливої цінової політики. За таких обставин центральна влада намагалася регулювати основні пропорції економічного розвитку, але на практиці це привело до глибоких диспропорцій, так званих "ножиць цін". Якщо з 1913 по 1922 рік ціни на промислові товари у порівнянні з цінами на продукцію сільського господарства виросли в 1,2 рази, то наприкінці 1923 р. різниця цін досягла уже 300%. Восени 1922 року в країні відбулась так звана "криза збуту",

коли було зібрано добрий врожай, але селяни не спішили зда­вати хліб за низькими цінами, оскільки це не компенсувало витрат на виробництво, не давало можливості придбати не­обхідні промислові товари. Село стало затримувати хліб, в де­яких регіонах відбулись масові селянські виступи.

Держава знову стояла перед необхідністю поступок сільсько­господарському виробнику. В 1924-1925 господарському році відбулись деякі зміни в ціновій політиці, була дозволена орен­да землі і використання найманої праці. Відбувся перехід до грошового оподаткування селянства, що надало селянам більшої свободи для розвитку своїх господарств.

І все-таки ситуація в селі залишалась напруженою. Справа в тому, що уряд здійснював чітку соціальне орієнтовану політи­ку в аграрному секторі, підтримуючи економічно безпорадні бідняцько-середняцькі господарства, створивши так званий "культ бідності". Зокрема, біднякам надавались пільгові креди­ти, відмінялись або понижувались податки, їх постачали насінням, робочими тваринами, сільськогосподарським інвентарем. Але, як правило, все це мало допомагало таким господарям.

В той же час уряд всіляко стримував розвиток господарств заможних селян-куркулів. По відношенню до цих господарств постійно проводились зрівняльні переділи землі, вилучення земельних надлишків. Оренда землі, на яку заможні селяни покладали певні надії, була пов'язана з великими обмеження­ми. Фактично заборонялось утворення хутірських господарств.

Наслідком проголошеної політики "обмеження куркуль­ства" стало зниження в другій половині 20-х років товар­ності селянських господарств, їх ринкової орієнтації. В 1926-1927 господарському році селянські господарства споживали до 85% своєї продукції, що фактично означало повернення до натурального господарства. Поступово знижувались об'єми зерна, що постачалось в державні фонди.