13.3. Норми і нормативи у плануванні витрат

13.3. Норми і нормативи у плануванні витрат

Забезпечити ефективне функціонування противитратного механізму в сільськогосподарських підприємствах неможливо без створення науково обґрунтованої нормативної бази. Вона охоплює сукупність трудових, матеріальних і фінансових норм і нормативів[1], різних за рівнем деталізації, а також порядок і методи їх розроблення і використання в процесі планово-економічних та інших розрахунків.

Розрізняють такі групи норм:

норми використання основних виробничих фондів;

норми використання оборотних засобів (сировини, матеріалів);

норми затрат праці та трудомісткості продукції (норми виробітку, норми використання робочого часу);

норми організації виробничих процесів (витрат часу на ремонт машин, створення запасів сировини, матеріалів);

норми якості продукції (вміст корисної речовини в продукті, показники надійності й довговічності);

питомі капіталовкладення, норми окупності капітальних вкладень;

норми витрат виробництва та обігу, норми рентабельності.

Науковими закладами проведено роботу з обґрунтування й удосконалення нормативної бази сільського господарства. Так, для землеробства розроблені норми витрат мінеральних добрив, хімічних і біологічних засобів захисту рослин, а для тваринництва — норми витрат кормів на 1 голову тварин чи одиницю продукції, нормативи страхових запасів кормів, норми витрат на медикаменти і засобів для дезинфекції. У галузі механізації встановлені нормативи потреби в тракторах і сільськогосподарських машинах, витрат на технічне обслуговування, ремонт і зберігання техніки, змінний, денний і річний виробіток.

Більшість із цих норм і нормативів усереднено для великої сукупності господарств, тому їх застосовують для управління економікою на державному та регіональному рівнях. На сільськогосподарських підприємствах використовують переважно норми виробітку та обслуговування, тарифні ставки і посадові оклади, норми витрат палива і мастила для роботи тракторів, комбайнів, автомобілів, норми використання пестицидів, норми внесення органічних і мінеральних добрив, норми годівлі тварин, амортизаційних відрахувань, страхових платежів і т. д. Зазначені норми є недостатньо узгодженими між собою складовими елементами нормативної бази господарства. До того ж використання первинних норм витрат робить досить трудомістким процес планування й ускладнює оперативний контроль за роботою трудових колективів.

Виходячи з цього в планово-економічній роботі підприємств доцільними слід вважати розробку і використання укрупнених нормативів прямих витрат на виробництво продукції. Останні базуються на прийнятій у господарстві технології вирощування сільськогосподарських культур, утримання поголів’я худоби і первинних елементах нормативної бази (нормах виробітку, обслуговування поголів’я, внесення добрив, висіву насіння, витрат кормів, палива тощо).

Укрупнені нормативи прямих витрат розробляють відповідно до природних, організаційних і економічних умов конкретного господарства та його виробничих підрозділів. Використання їх протягом тривалого періоду (3—5 років) з коригуванням відповід­но до зміни нормоутворювальних факторів дає змогу обґрунтувати планові показники на основі не первинних норм, а попередньо розроблених нормативів, які виступають з’єднувальною ланкою між первинними нормами і плановими показниками. Завдяки цьому істотно знижується трудомісткість і підвищується обґрунтованість планових розрахунків. Процес визначення планових показників на основі системи взаємно узгоджених нормативів називається нормативним плануванням.

У табл. 13.1 наведено укрупнені нормативи витрат у розрахун­ку на 1 га сільськогосподарських культур, що розроблені в СВК-агрофірмі «Перемога» Кагарлицького району Київської області на 2003 р. за участю кафедри аграрного менеджменту Київського національного економічного університету. Слід наголосити, що ця таблиця є зведеною, в ній акумулюється практично вся система норм і нормативів, що функціонують у господарстві: технічних, технологічних, організаційних і т. д. Тому доцільно, щоб усі вони були внесені в ПК, що значно полегшує планові та економічні розрахунки.

Наприклад, нормативи витрат добрив і засобів захисту рослин  установлені на основі детальних розрахунків , в яких акумулюються нормативи витрат конкретних добрив і пестицидів з розрахунку на 1 га сільськогосподарських культур і діючі ціни на ці ресурси. У свою чергу зазначені нормативи розраховані на основі первинних норм витрат ресурсів згідно з прийнятою в господарстві технологією, що знайшла відображення в технологічних картах. Аналогічні нормативи розроблені щодо амортизаційних відрахувань (див. підрозд. 10.3), витрат на управління та обслуговування виробництва (див. підрозд. 13.5) і т. д.

Найбільші складнощі при встановленні укрупнених нормативів прямих витрат пов’язані з прогнозуванням цін на ресурси, що їх планує придбати господарство. Тому економічній службі підприємства доцільно організувати моніторинг цін за місяцями (сезонами) останніх двох-трьох років і в розрізі голов­них постачальників ресурсів (міндобрив, засобів захисту рослин і тварин, пального та мастильних матеріалів, газу, електроенергії тощо).

Маючи таку систему нормативів, на ПК легко уточнити зведені нормативи витрат (табл. 13.1), унісши відповідні зміни в пер­винні норми витрат, ціни на певні ресурси і т. д. Використання ПК у процесі виконання зазначених робіт особливо ефективне тому, що практично всі нормативи витрат вимагають щорічного (а нерідко і щомісячного чи сезонного) уточнення. І якщо натуральні норми і нормативи більш-менш стабільні протягом декількох років, то вартісні слід щорічно уточнювати у зв’язку зі змінами цін і собівартості продукції.

Слід наголосити, що в даному господарстві між виробничими підрозділами немає істотної різниці в якості ґрунтів, розмірах, конфігурації та рельєфі полів. Тому в планово-економічній роботі (плануванні, аналізі, матеріальному стимулюванні) застосовують єдині нормативи витрат у рослинництві. У разі ж, коли між підрозділами і навіть полями та фермами господарства існує істотна різниця у технологіях та умовах виробництва, нормативи диференціюють за типами технологій і з урахуванням конкретних умов підрозділів.

У більшості господарств прямі витрати з рослинництва планують на підставі технологічних карт чи попередньо розроблених згідно з ними укрупнених нормативів. Поряд з цим визначають планові прямі витрати за їх середньою величиною за попередні роки, скоригувавши їх на зміну цін стосовно матеріальних ресурсів і послуг та вилучивши непродуктивні витрати.

Основним плановим документом при обґрунтуванні нормативів прямих витрат у рослинництві з праці, її оплати, витрат палива і мастильних матеріалів, з робіт і послуг вантажного автомобільного транспорту, живої тяглової сили, електропостачання тощо є технологічні карти. Використання їх упродовж тривалого періоду в майже незмінній формі сприяло виробленню належних навичок їх складання. Перевага технологічних карт полягає також у їхній прос­тоті, доступності користування для рядових виконавців планів.

Наведені вище (табл. 13.1) нормативи витрат установлені на основі складених у СВК-агрофірмі «Перемога» нормативних (на 100 га) технологічних карт вирощування всіх сільськогосподарських культур. Однак у більшості господарств головні труднощі при розробці укрупнених нормативів витрат на підприємстві по­в’язані з відсутністю в них нових технологічних карт і застарілою нормативно-довідковою літературою в Україні [128—130]. Тому, розробляючи ці нормативи, доцільно використовувати:

типові технологічні карти, підготовлені науково-дослідни­ми установами [133];

звітні дані конкретного господарства та усереднені дані по району за три останні роки;

звітні і планові дані господарств з належною організацією планово-економічної роботи.

При цьому слід зазначити, що у більшості аграрних підприємств в умовах економічної кризи якість обліку різко знизилась. Так, аналіз затрат праці і поточних витрат з розрахунку на 1 га (голову) в аграрних підприємствах Кагарлицького району Київської області показує, що різниця між їх мінімальними та максимальними величинами становить 5—60 разів. Такі значні відхилення не можуть бути обумовлені різницею у технології; це — результат тільки недосконалого управлінського бухобліку. Наш багаторічний досвід розробки бізнес-планів селянських (фермерських) господарств свідчить, що якість обліку витрат і доходів у цих господарствах ще гірша.

У перспективі у зв’язку з реформуванням колгоспів і радгоспів у значно більшу кількість нових підприємств ринкового типу, зі створенням 43 тис. фермерських господарств не можна сподіватись на поліпшення якості бухгалтерського обліку, якщо не внести змін в його організацію. Доцільно реорганізувати систему бухобліку в сільськогосподарських підприємствах за прикладом країн ЄС та США, де детальний бухоблік за статтями витрат і об’єктами калькуляції ведуть за певну плату від Міністерства сільського господарства тільки вибіркові господарства (в Австрії — 1 %, Великобританії — 3 %), у яких добре організовано бухоблік і які репрезентативно представляють усю сукупність господарств щодо природно-економічних умов, розмірів, спеціалізації та інших критеріїв [98, с. 212]. Решта аграрних підприємств ведуть бухоблік за спрощеною схемою так званим «котловим методом», за якого облік здійснюється в цілому по господарству за окремими статтями витрат. Для більш детального аналізу і планування вони використовують інформацію Міністерства сільського господарства та його місцевих органів, що узагальнена за матеріалами тих господарств, де бухоблік ведеться більш повно і якісно.

Певні труднощі пов’язані з необхідністю розробки укрупнених нормативів витрат у рослинництві по кожній культурі у двох варіантах — на календарний рік (табл. 13.1) і з розподілом кожної статті витрат на витрати минулого року і витрати планового року [97, с. 308—310]. Нема жодних проблем з такими статтями витрат, як затрати праці та її оплата, пальне і мастильні матеріали, насіння, добрива, засоби захисту рослин, роботи і послуги, оскільки нормативи тут обчислюють за чотирма періодами виконання сільськогосподарських робіт, виділяючи основний обробіток ґрунту, передпосівний обробіток ґрунту і посів, догляд за посівами, збирання врожаю. Що ж до таких статей витрат, як амортизаційні відрахування і ремонт основних засобів, то їх розподіляти за періодами робіт доцільно пропорційно витраченому пальному.

Згідно з прийнятим порядком планування витрат у річному плані сільськогосподарського підприємства окре­мо планують витрати минулих років і витрати планового року. Визначаючи витрати минулих років, які відносяться на собівартість продукції планового року, використовують бухгалтерські дані за минулий рік. При цьому витрати, що їх обліковують за культурами (посів озимих, глибока зяблева оранка під цукрові буряки), відносять на відповідні культури, а ті, що обліковуються за видами робіт (оран­ка зяблева звичайна, внесення добрив тощо), розподіляють за культурами пропорційно площі посіву кожної культури на полях, де виконані ці роботи. Витрати планового року планують на основі технологічних карт.

Недоліком такої практики планування витрат є те, що при цьому відсутня можливість зіставити фактичні витрати з нормативними за кожною статтею витрат. Тому в СВК-агрофірмі «Перемога» Кагарлицького району поряд з нормативами, що відповідають загальноприйнятій методиці планування витрат, викорис­товують і нормативи витрат з кожної культури, які охоплюють весь виробничий процес, починаючи з основного обробітку ґрунту і закінчуючи збиранням урожаю (табл. 13.1). Крім того, з важливіших статей витрат (затрати праці та її оплата, добрива, засоби захисту рослин, насіння, пальне і мастильні матеріали) нормативи обчислюють за чотирма періодами виконання сільськогосподарських робіт.

Укрупнені нормативи у тваринництві розраховують за такими статтями прямих витрат: витрати праці (людино-годин); оплата праці за тарифом і всього (грн); корми (ц кормових одиниць) і сума (грн); роботи і послуги — обсяги робіт та їх вартість (автотранспорт, тонно-кілометри і грн); транспортні роботи на трактор­ній тязі (тонно-кілометри чи умовні еталонні гектари і грн); жива тяглова сила (коне-дні і грн); електропостачання (кВт · год і грн); водопостачання (м3 води і грн); теплопостачання (Гкал і грн); амортизаційні відрахування (грн); ремонти (грн); витрати медикаментів і засобів дезінфекції (грн); страхові платежі (грн); інші прямі витрати (грн).

Нормативи прямих витрат розраховують за кожною виробничою групою тварин на 1 голову тварин (100 голів птиці) та на одиницю продукції. При цьому нормативи встановлюють на середньорічну голову, на строк перебування тварин у даній виробничій групі чи вирощування.

Як у рослинництві, так і у тваринництві нормативи диференціюють за типами технології виробництва. Так, у рослинництві виділяють інтенсивні й традиційні технології, вирощування культур в умовах зрошення й на богарних землях, у тваринництві нор­мативи диференціюють за рівнями механізації виробничих процесів, продуктивності худоби, типами утримання.

Нормативи прямих витрат розраховують відповідно до чинної методики планування, обліку витрат і обчислення собівартості сільськогосподарської продукції. Порядок їх визначення викладено детальніше в підрозд. 13.4.