13.5. Застосування конвенцій країнами — членами МОП. Основні напрями вдосконалення нормотворчої діяль­ності МОП на сучасному етапі

дипломні на замовлення  

Конвенції та рекомендації розглядаються Організацією як міні­мальні стандарти для країн-членів і не можуть використовуватись ними для погіршення стану трудящих і підприємців.

Ратифікація конвенцій та прийняття рекомендацій для націо­нальної практики відбувається не завжди, та й прийняті акти з ча­сом можуть бути забуті і не впливати на стан відносин у країні. Ра­тифікація конвенцій є, тим не менше, найважливішим міжнарод­но-правовим актом, через який держава — учасниця МОП бере на себе зазначені в них міжнародні зобов'язання.

Ратифікація — це затвердження вищим органом державної влади міжнародного правового акта; ратифікація надає йому юри­дичної сили всередині країни.

Нова конвенція набирає чинності для конкретної держави че­рез 12 місяців з дня реєстрації ратифікаційної грамоти Генераль­ним директором МОП. Ця держава зобов'язана здійснити всі не­обхідні заходи (прийняття законодавчих актів чи практичні дії) для гарантування її застосування.

Ратифікована конвенція стає поряд з національним законодав­ством джерелом внутрішнього права, а у випадку протиріч між положеннями конвенції та національним законодавством чи практи­кою необхідне впровадження додаткових заходів щодо їх усунен­ня. Також в країні встановлюються санкції за невиконання вимог, зафіксованих в конвенції, та забезпечується повна інформованість усіх зацікавлених сторін про набуття чинності в країні цієї кон­венції.

Ратифікувавши конвенцію, держава з часом може відмовитись від її подальшого застосування шляхом денонсації, відмовляючись надалі дотримуватись її положень. У кожній конвенції є стаття, що визначає порядок та строки її можливої денонсації.

Згідно зі статутом МОП держави-учасниці повинні надавати щорічні доповіді про прийняті ними заходи щодо застосування ра­тифікованих конвенцій МОП. На практиці згідно з діючою систе­мою доповіді за найбільш важливими конвенціями, що стосують­ся прав людини, представляються раз на два роки, а згідно з інши­ми конвенціями раз на чотири роки.

Розгляд доповідей доповнюється процедурою представлення МБП через визначені проміжки часу доповідей щодо стану зако­нодавства в країні та практики з питань, які є предметом нератифі-кованих конвенцій та рекомендацій. Ця процедура окрім усього іншого дає змогу виявити обставини, які перешкоджають чи затри­мують ратифікацію конвенцій.

Не зважаючи на значний досвід, в діяльності МОП є певна кіль­кість проблемних положень, серед котрих виділимо такі. По-пер­ше, МОП все ще залишається досить політизованою структурою, не зважаючи на проголошення її деполітизації. Це мало прояв у негативному та дискримінаційному ставленні до країн колишньо­го соціалістичного табору. Щоправда з переходом їх до ринкових умов господарювання ситуація почала змінюватись.

По-друге, розроблені та прийняті нею конвенції та рекомендації часто не враховують національні особливості, традиції, менталі­тет народів.

По-третє, зміни у світовій економіці, політиці, соціальних відносинах потребують також відповідних змін в цілях, завданнях та пріоритетах діяльності Організації.

По-четверте, є проблеми і в структурі МОП, її основних орга­нах. Так, потрібні зміни в регламенті роботи Міжнародної конфе­ренції праці, яка збирається щорічно, і в роботі якої бере участь значна кількість делегатів та радників, що забирає багато сил, часу та коштів і у МОП, і у країн-учасниць.

По-п'яте, потребує змін структура Адміністративної ради МОП, зокрема щодо постійної кількості її урядових членів від найроз­виненіших країн. Це викликає нарікання з боку країн, що розви­ваються.

По-шосте, певні недоліки властиві і кадровому забезпеченню роботи МОП. Так, відірвавшись від своїх країн, повністю перетво­рившись на міжнародних чиновників, співробітники МБП втрача­ють зв'язки зі своїми народами, їх інтересами та надіями. Також в МБТ досить нерівномірно представлені різні країни та регіони. Це відомі, однак ще досі не вирішені питання.