14.2. Джерела формування авансованого капіталу, його класифікація і відмінність від категорії виробничого потенціалу

14.2. Джерела формування авансованого капіталу, його класифікація і відмінність від категорії виробничого потенціалу

В умовах ринкової економіки аграрні підприємства можуть використовувати кілька джерел формування авансованого капіталу. Найголовнішим джерелом є власні кошти підприємства, які матеріалізуються в його майно і частково функціонують у сфері обігу. Але нерідко аграрні підприємства не мають достатніх влас­них коштів для інвестування виробництва, яке диктується вироб­ничою необхідністю, тому вони вдаються до кредитів банку, випуску власних облігацій тощо, залучаючи цим самим позичковий капітал для формування свого авансованого капіталу в обмін на виплату процентів. В окремих випадках джерелами формування авансованого капіталу можуть бути пайові внески засновників (учасників) підприємств, грошові кошти, що надходять як пожертвування, благодійні та спонсорські внески.

Крім того, аграрні підприємства можуть залучати акціонерний капітал, тобто кошти інших юридичних і фізичних осіб, віддаючи їм частку власності в активах підприємства і виплачуючи цим особам дивіденди за рахунок власного прибутку. Таке залучення може відбуватися через емісію і вільний продаж акцій або через прийняття до складу акціонерів підприємств-кредиторів по корот­ко- та довгострокових боргах. На суму таких боргів зменшуються зобов’язання підприємства і водночас на цю ж суму зростає його власний капітал, проте володільцями цієї частки власного капіталу стають бувші кредитори. Підприємство може також збільшити свої виробничі ресурси за рахунок оренди землі, техніки, поголів’я тварин, багаторічних культурних насаджень[1].

Слід мати на увазі, що в умовах ринку одним із джерел підвищення вартості майна і збільшення власних грошових коштів підприємств може стати інфляція. Ці додаткові грошові кошти можуть бути реінвестовані в основні засоби або в інші ресурси. Проте таке джерело формування авансованого капіталу не надійне, не стабільне і частіше може бути зі знаком «мінус», коли подорожчання внаслідок інфляції ресурсів, які придбають аграрні підприємства, відбувається вищими темпами порівняно з інфляційним приростом грошової маси підприємства від реалізації виробленої ними продукції (робіт, послуг). Таке явище мало місце в Україні починаючи з 1991 р., що призвело до різкого погіршення фінансового стану аграрних підприємств.

Кошти розглянутих джерел формування авансованого капіталу можуть бути спрямовані на відновлення та/або збільшення тих чи інших його складових елементів. Пріоритетність спрямування коштів визначається стратегією підприємства і конкретною виробничою ситуацією.

Як ми переконалися, складові елементи авансованого капіталу досить різноманітні і мають неоднакове цільове призначення. Це дає підстави класифікувати їх за критерієм сфери застосування. На кожному підприємстві елементи авансованого капіталу можуть функціонувати в чотирьох сферах (рис.14.1). Співвідношен­ня між цими сферами може бути різне, як і неоднаковим може бути співвідношення між структурними елементами авансова­ного капіталу в кожній з виділених сфер. Ця обставина справляє досить істотний вплив на результати господарської діяльності аграрних підприємств.

За належністю на правах власності підприємства розрізняють власний і позичковий капітал.

В умовах планово-централізованої економіки категорія авансованого капіталу не використовувалася, хоч у бухгалтерському обліку активи підприємств ставали предметом аналізу. Водночас набула широкого застосування категорія виробничого (ресурсного) потенціалу, яка за своїм змістом близька до категорії авансованого капіталу, але не тотожна їй.

Виробничий потенціал — це сукупність органічно поєднаних виробничих ресурсів, взятих на стадії виробництва, які здатні забезпечувати продукування сільськогосподарської продукції в обсязі і асортименті, що залежать від розміру та умов функціонування цих ресурсів. З наведеного визначення видно, що категорія виробничого потенціалу відрізняється від категорії авансованого капіталу насамперед тим, що до його складу входять лише виробничі ресурси і не беруться до уваги ресурси сфери обігу, фінансові інвестиції та об’єкти соціальної сфери. Крім того, у виробничому потенціалі основні засоби відображаються не за залишковою вартістю, як в авансованому капіталі, а за первісною. За якісно іншою методологією відображаються у виробничому потенціалі трудові ресурси. Тут береться їх фондовий аналог шляхом капіталізації фонду оплати праці на норму капіталізації, яка може бути взята такою ж, як і для грошової оцінки землі. Нагадаємо, що коефіцієнт капіталізації землі становить 33 роки, а це рівнозначно нормі капіталізації — 0,03. Вона визначається як частка від ділення одиниці на 33 роки.

В абсолютному виразі виробничий (ресурсний) потенціал підприємства можна визначити за допомогою формули:

ВПт = ОВЗ + ОФ + ТР + ЗР,

де ОВЗ — основні виробничі засоби сільськогосподарського призначення за первісною вартістю; ОФ — оборотні фонди підпри­ємства; ТР — трудові ресурси підприємства, що представлені через показник капіталізації фонду оплати праці; ЗР — грошова оцінка земельних ресурсів, що здійснена за офіційною методикою.

Для порівняння підприємств за величиною виробничого потен­ціалу, а також для оцінки його зміни в динаміці по кожному суб’єкту господарювання використовують показник виробничого потенціалу в розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь. Чим більший виробничий потенціал підприємства на оди­ницю площі, тим більше вони виробляють за однакових інших умов валової продукції на цю ж площу, досягають вищих результатів господарювання за іншими параметрами виробничої діяльності.

З переходом до ринкових відносин сфера застосування вироб­ничого потенціалу дещо звузилася. Проте і тепер він має досить широке поле застосування, зокрема для аналізу ефективності виробництва, визначення коефіцієнта обороту сукупних ресурсів та дослідження його впливу на збільшення виробництва продукції і здійснення режиму економії, і що особливо важливо — для дослідження структурних зрушень у сукупних ресурсах та знаходження їх оптимального співвідношення.