Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

14.2. Економічне становище західноукраїнських земель на перших етапах другої світової війни

23 серпня 1939 року було підписано пакт про ненапад між Німеччиною і СРСР. У таємному протоколі сторони домови­лись про розподіл Європи на відповідні сфери впливу та оку­пації. За ним Радянському Союзові передавалися майже всі західноукраїнські землі. 1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польшу, поклавши тим самим початок другій світовій війні. 17 вересня 1939 р. радянські війська перейшли кордон і зай­няли майже всі землі, населені українцями. Лінія розмежу­вання між СРСР і територією, окупованою німецькими війська­ми, була уточнена в радянсько-німецькому договорі про друж­бу і кордони від 28 вересня 1939 р. Українські землі Лемків-щина і Холмщина були зайняті Німеччиною, а Закарпаття — Угорщиною. У червні 1940 р. СРСР змусив Румунію віддати Бессарабію та Буковину. Таким чином, до УРСР було прилу­чено понад 7 млн. мешканців Західної України.

Аналіз офіційних державних, статистичних та інших дже­рел дає підстави розглядати Західну Україну як внутрішню на­півколонію Польщі, її аграрно-сировинний придаток. Розвиток продуктивних сил на західноукраїнських землях гальмувався грабіжницькою політикою польських панів, обмеженим будів­ництвом промислових підприємств, у тому числі переробки

сільськогосподарської продукції, варварським використанням природних багатств, перенаселенням у сільських місцевостях, малоземеллям та безземеллям селян, напівкріпосницькими порядками на селі. Крім того, політичне безправ'я західних українців - мешканців регіону, а також національно-культурне гноблення з боку західних сусідів призводило до нестерпного становища. Все це було підґрунтям, з якого виросло цілком природне прагнення українців до створення своєї держави, в котрій розв'язалися б різні пекучі проблеми.

Зважаючи на це, появу радянських військ 17 вересня 1939 р. на території західних областей населення зустрічало радісно, тра­диційно, як зустрічають високих гостей - з хлібом і сіллю. Воно вбачало в Червоній Армії свою визволительку, яка допоможе звільнитися з-під гніту Польщі і об'єднатися з Радянською Ук­раїною, щоб розбудувати свою державу — Україну. Проте споді­вання виявилися марними.

Окупувавши західноукраїнські землі, радянський уряд на­магався здобути прихильність українців. Деякі перетворення знаходили позитивний відгук серед корінного населення, зок­рема, націоналізація промисловості, особливо цукрових заводів і торговельних підприємств, що належали полякам та євреям. У 1939 - 1940 роках у Західній Україні було націоналізовано 2,5 тис. підприємств. Найпопулярнішим заходом радянської влади стала експропріація польських землевласників і обіцянка розподілити між селянами їх землі. Проте згодом землі, вилу­чені у польських землевласників і "передані" найбіднішим селянам, підлягали колективізації. До кінця 1939 р. було кон­фісковано й перерозподілено понад 2 млн. га землі. Бідняцькі господарства звільнялися від сплати податків. У важкому ста­новищі опинилися заможно-середняцькі господарства. Вони сплачували різні податки, які встановлювалися новою владою. Було ліквідовано безліч сільськогосподарських кооперативів, частина з них одержавлювалася.

У 1940 р. утворюються перші колгоспи, для їх технічного обслуговування створили 182 машинно-тракторні станції. Ко­лективізація відбувалася, як і в Східній Україні, примусовими методами. Західноукраїнські селяни не мали бажання вступа­ти в колгоспи, усуспільнювати за безцінь віками нажите май­но, знаряддя праці, худобу тощо. Такі обставини викликали репресії проти селян з боку нової влади. У першу чергу репре­сіям піддавалися поміщики та заможні селяни. Населення чинило опір таким заходам з боку радянської влади. У такий

спосіб до середини 1941 р. було колективізовано близько 13% селянських господарств.

Ліквідація старої системи управління супроводжувалась за­сланням службовців держапарату, органів суду, прокуратури, поліції разом з їхніми родинами. Відразу після вступу радянсь­ких військ почались арешти і депортація колишніх функціонерів політичних партій, власників великих і дрібних підприємств, а також колишніх членів КПЗУ і комсомольців Західної України, які перед тим були політичними в'язнями у польських тюрмах. Жертвами сталінізму стала значна частина інтелігенції - адво­кати, вчителі, вузівські викладачі і діячі культури.

Депортація як метод жорстокого адміністративного пока­рання чи політичного переслідування набирала широкого роз­маху. В результаті першої хвилі із Західної України було де­портовано близько 1,2 млн. чоловік.

Друга хвиля депортації прокотилася у квітні 1940 р., коли виселяли "куркулів"- заможних селян. Всього із Західної Ук­раїни в 1939-1940 роках до Сибіру, Казахстану, Поволжжя, на Північ за різними підрахунками вивезено від 10 до 20% насе­лення. Така жорстока акція негативно позначилася на забез­печенні трудовими ресурсами сільського господарства Захід­ної України напередодні війни.

Включення Західної України до складу Української РСР, без сумніву, стало великою історичною подією. Вперше за ба­гато років українці об'єдналися в межах однієї державної структури. Проте подальші насильницькі дії радянської вла­ди на західноукраїнських землях деформували національно-визвольну ідею.