14.2. Оцінка фінансового стану підприємства
14.2. Оцінка фінансового стану підприємства
Аналіз та оцінка фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки фінансових планів та прогнозів, у тому числі фінансового оздоровлення підприємств. Під фінансовим станом підприємства розуміють міру його забезпеченості необхідними фінансовими ресурсами для здійснення ефективної діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями.
Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів його зміцнення та підвищення рентабельності виробництва як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов’язань перед бюджетом, банками, іншими організаціями та працівниками підприємства.
Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:
балансу (форма № 1);
звіту про фінансові результати (форма № 2);
звіту про рух грошових коштів (форма № 3);
звіту про власний капітал (форма № 4);
дані статистичної звітності (зокрема форма № 50-сг «Основні економічні показники роботи сільгосппідприємств») та оперативні дані.
Інформацію, яку використовують для аналізу фінансового стану підприємства за доступністю можна поділити на відкриту та закриту (таємну). Відкритою є інформація, яка міститься в статистичній та бухгалтерській звітності і виходить за межі підприємства.
Кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні показники, норми, нормативи, тарифи та ліміти, системи їх оцінки та регулювання фінансової діяльності. Ця інформація може становити комерційну таємницю, а іноді й «ноу-хау». Відповідно до чинного законодавства України підприємство має право тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає його керівник.
Фінансовий стан залежить від результатів виробничої, комерційної та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тому оцінку його можна об’єктивно здійснити не через один, хай і найважливіший, показник, а тільки за допомогою системи показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства, відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів.
Така об’єктивна оцінка передусім потрібна самому підприємству. Крім того, вона необхідна кожному з наявних і можливих партнерів підприємства — акціонерів, банкірів, податкових адміністрацій, підприємств, у кожного з яких свій критерій оцінки. Тому й система показників оцінки фінансового стану має бути такою, щоб кожний міг зробити вибір виходячи із власних інтересів.
В умовах ринкової економіки показники оцінки фінансового стану підприємства залежно від практичних міркувань поділяють на чотири групи: ліквідності (платоспроможності), ділової активності, фінансової стійкості (заборгованості) і рентабельності. У табл. 14.1 наведено основні показники оцінки фінансового стану підприємства, методики їх розрахунків, джерела інформації, а також параметри цих показників, що розраховані за матеріалами річних звітів аграрних підприємств Кагарлицького району за 1998 р. і 2002 р., у тому числі передового господарства району — СВК-агрофірми «Перемога».
Для комплексного аналізу фінансового стану підприємства необхідно оцінити тенденції найбільш загальних показників, які з різних сторін характеризують цей стан. Показниками та факторами стабільного фінансового стану підприємства можуть бути: стійка платоспроможність, ефективне використання капіталу, своєчасна організація розрахунків, наявність стабільних фінансових ресурсів. У свою чергу незадовільний фінансовий стан характеризують: неефективне розміщення коштів, брак власник оборотних коштів, наявність стійкої заборгованості за платежами, негативні тенденції у виробництві.
До найзагальніших показників комплексної оцінки фінансового стану належать показники дохідності (прибутковості) та рентабельності. СВК-агрофірма «Перемога» є прибутковим господарством з рівнем рентабельності реалізованої продукції 32,8 % та нормою прибутку 7,2 %. У середньому по аграрних підприємствах району ці показники мають від’ємне значення, відповідно — 0,8 і 0,9 %.
Однак прибуток і рентабельність — традиційні показники фінансових результатів — не можуть повною мірою характеризувати фінансовий стан підприємства і можливі тенденції його змін. Останній істотно залежить від певних фінансових пропорцій, які аналізують за даними балансу — підсумкового синтетичного документа про наявність і використання коштів на певну дату (кінець року, кварталу). Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу мають важливе економічне значення і використовуються для оцінки та діагностики фінансового стану підприємства. Це співвідношення можна розглядати в різних аспектах, але основними з них є ті, що характеризують ступінь ліквідності, ділової активності та заборгованості підприємства.
У ринковій економіці, де нерідко підприємства ліквідуються внаслідок банкрутства, одним із найважливіших показників їхнього фінансового стану є ліквідність (платоспроможність). У 2003 р. СВК-агрофірма «Перемога» значно поліпшила показники ліквідності (табл. 14.1) за рахунок зростання власного капіталу (на 1,7 млн. грн порівняно з початком року). Зовсім інша ситуація в решти господарств Кагарлицього району: усі три коефіцієнти ліквідності в них гірші порівняно з СВК-агрофірмою «Перемога». Відбулося це, з одного боку, через зменшення власного капіталу, а з другого, — унаслідок зростання короткострокових зобов’язань.
Слід відзначити певну умовність розрахованих у табл. 14.1 показників ліквідності й, особливо, фінансової стійкості (заборгованості) сільськогосподарських підприємств України в умовах економічної кризи. На перший погляд, більшість із них відповідають нормативним значенням. Наприклад, важливе значення для оцінки фінансового стану підприємства має показник, що характеризує ступінь залучення ним позичкового капіталу (відношення сукупних зобов’язань до активів підприємства). У практиці західних фірм якщо рівень цього показника перевищує 50 % — це є свідченням внутрішньої нестабільності фінансового стану підприємства і воно стає менш привабливим для партнерів зовнішнього середовища. Однак в Україні підприємства, особливо аграрні, намагаються або взагалі не брати кредитів, або брати їх якомога менше (табл. 14.1), оскільки річна плата за них перевищує 2,5 %. Тому й не дивно, що підприємства або віддають перевагу бартеру або різко знижують рівень інтенсивності ведення галузей і порушують технологію виробництва.