14.3. Планування реалізації продукції, цін, прибутку і рентабельності

14.3. Планування реалізації продукції,
цін, прибутку і рентабельності

Головним показником ефективності господарювання є прибуток. У свою чергу основними його складовими є виручка від реалізації і собівартість реалізованої продукції (рис. 14.1).

Рис. 14.1. Основні складові прибутку

Збільшити виручку можна за рахунок підвищення обсягів реалізації продукції і (або) ціни реалізації. Ціна залежить, передусім, від якості продукції, каналів і строків її реалізації. Знизити собівартість реалізованої продукції можна за рахунок зменшення витрат і (або) збільшення обсягів виробленої продукції. Більшість із цих складових уже розглянуто в попередніх темах, де йшлося про розробку маркетингової (тема 4) і виробничої (теми 6—8) програм підприємства, а також про планування витрат і собівартості продукції (тема 13). Тому тут зупинимось на методичних питаннях планування реалізації продукції, цін, прибутку і рентабельності та покажемо результати цих розрахунків на прикладі СВК-агрофірми «Перемога».

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами поділяють на внутрішні та зовнішні. Про використання зовнішніх джерел свідчать надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку. У світовій практиці 60—70 % фінансових ресурсів надходять на підприємства за рахунок внутрішніх джерел. Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності включають:

виручку від реалізації продукції, робіт і послуг;

виручку від іншої реалізації;

доходи від позареалізаційних операцій (проценти, перераховані за зберігання грошей у банку, плата за передане в оренду майно, доходи на акції та ін.).

Основним джерелом грошових надходжень кожного сільськогосподарського підприємства є виручка від реалізації продукції, виконання робіт і надання послуг на сторону. Планову виручку розраховують окремо за видами продукції рослинництва, тваринництва, промислових виробництв, за роботи, виконані на стороні, та послуги, надані різним підприємствам, організаціям і особам.

Після виконання зобов’язань за державними і регіональними контрактами решту продукції сільськогосподарські підприємства реалізують за своїм вибором заготівельним і торговельним організаціям, переробним підприємствам, організаціям і підприємствам споживчої кооперації, міжгосподарським підприємствам та об’єднанням, на міських ринках і власних магазинах, працівниками господарства, для громадського харчування і поліпшення місцевого постачання. Обсяги продукції, що підлягають реалізації, узгоджуються за їхніми видами з даними балансових розрахунків продукції рослинництва, тваринництва, промислових та обслуговуючих виробництв.

На особливу увагу заслуговує планування бартерних операцій. У кінці 90-х років через глибоку економічну і соціальну кризу господарства суспільного сектору за бартерними угодами реалізували 30 % зерна, 60 % насіння соняшнику, 50 % цукру від загальних обсягів продажу. Зокрема СВК-агрофірма «Перемога» в 1998 р. здійснила 58 бартерних операцій на суму 735 тис. грн, що склало 20 % загальної виручки від реалізації продукції. За цукор, зерно та худобу підприємство отримувало пальне, пестициди, запасні частини, техніку, будівельні матеріали, насіння, корми, мін­добрива [97, с. 340].

Порівняно з грошово-товарними відносинами бартер є неефективним способом товарообміну. У більшості випадків для сільськогосподарських товаровиробників він є збитковим і шкідливим, значно уповільнює інвестиційний процес, ускладнює транспортні операції, створює тіньову економіку. Тому бартеризація є тимчасовим явищем і має поступитись нормальним стосункам постачальників і споживачів агропромислової продукції на взаємовигідних засадах. Так, у СВК-агрофірмі «Перемога» у 2002 р. питома вага бартерних операцій була зведена до мінімуму і становила 106 тис. грн, або 1,6 % загальної виручки від реалізації продукції. У цілому по Україні частка бартерної форми розрахун­ків у загальному обсязі реалізації сільськогосподарських підприємств скоротилася з 27,1 % у 1999 р. до 4,5 % у 2002 р.

Продукцію, що її передбачається продавати (видавати) працівникам господарства і залученим особам у рахунок оплати праці, оцінюють за прийнятими в господарстві цінами. Продукцію на громадське харчування відпускають за плановою собівартістю, але не вище ринкових цін. Видачу працівникам господарства грошової додаткової оплати і премій сільпгоспро­дукцією планують за плановою собівартістю, але не вище роздрібних цін за вирахуванням торгової знижки, а сіна, соломи та інших кормів — за плановою собівартістю. Видачу молодняку худоби працівникам підприємства в рахунок оплати праці здійснюватимуть за цінами, прийнятими в господарстві. Розділивши всю виручку від реалізації продукції конкретного її виду на загальну кількість цієї продукції, визначають середню ціну продажу.

Після цього обчислюють повну собівартість реалізованої продукції, яка складається з виробничої собівартості й реалізаційних витрат. Виробничу собівартість визначають множенням собівартості одиниці продукції (при цьому щодо худоби і птиці беруть до уваги не собівартість приросту, а собівартість 1 ц живої маси) на обсяг її реалізації. Витрати з реалізації, що не відшкодовуються заготівельними організаціями, включають у витрати з реалізації продукції на ринку, через ларки і комісійну торгівлю, кооперацію та інші організації, а також у витрати з навантаження продукції, її пакування, утримання приміщень для зберігання в місцях її реалізації, оплати праці працівникам та ін.

Заготівельні, торговельні та інші підприємства і організації, що здійснюють закупівлю сільськогосподарської продукції на умовах державного контракту, несуть усі витрати з її транспортування й розвантаження. У разі доставки продукції транспортом сільськогосподарських підприємств заготівельні організації відшкодовують господарствам витрати за тарифами того виду транс­порту, яким здійснювалась доставка продукції.

Слід відзначити особливості розрахунку виручки від реалізації продукції та її собівартості стосовно окремих видів продукції:

1. План продажу молока закупівельним організаціям у договорах відображають у заліковій масі. Однак собівартість продукції обчислюють у натуральній її масі. Тому слід перерахувати вироб­ничу собівартість на її залікову масу. Наприклад, планову собівартість 1 ц молока в натуральній масі становить 31,20 грн при жирності молока 3,5 %. Базисну жирність установлено в розмірі 3,4 %. Собівартість 1 ц молока у заліковій масі становить:

У разі, коли господарство частину молока реалізує в натуральному вигляді через торгову мережу, частину — у вигляді вершків або масла, а частину — у незбираному вигляді на молочний комбінат, слід визначати виручку за окремими каналами реалізації і виходячи з цього — середню виручку за 1 ц усієї кількості молока. Аналогічно розраховують середні ціни за одиницю продукції, що підлягає реалізації, для інших її видів.

2. Щодо продукції льонарства окремо показують реалізацію насіння, соломки, трести і волокна. При цьому кількість соломки і трести подають як дріб: у чисельнику — в натурі, а в знаменнику — у перерахунку на льоноволокно.

3. Результат від реалізації вовни визначають не за окремими її видами, а в цілому для всієї її кількості. При цьому реалізаційну ціну і виручку спочатку визначають для кожного виду вовни, а потім показують загальну суму виручки. Собівартість вовни в перерахунку на залікову масу визначають виходячи зі співвідношення між натуральною і заліковою масою вовни.

Відніманням від виручки за реалізовану продукцію повної її собівартості визначають результати реалізації: прибуток чи збиток. У свою чергу діленням суми прибутку на повну собівартість продукції і множенням на 100% обчислюють рентабельність по окремих продуктах, галузях і господарству в цілому. Норму прибутку визначають діленням суми прибутку від господарської діяльності на середньорічну вартість основних виробничих фондів і нормативних оборотних засобів. Більш детально методики розрахунку планових грошових надходжень, собівартості реалізованої продукції і результатів від реалізації продукції висвітлено в [86, с. 169—177].

Наведений вище метод розрахунку прибутку називається методом прямого розрахунку. Крім нього можуть ще використовуватись метод розрахунку прибутку на основі показника витрат на 1 грн продукції та економічний (аналітичний) метод.