14.3. Позичковий капітал та критерій доцільності його залучення

14.3. Позичковий капітал та критерій доцільності його залучення

Позичковий капітал — це частина авансованого капіталу, сформована за рахунок ще не повернутих позичкових джерел, які повинні бути відшкодовані кредиторам через певний строк у зумовленій
формі. Ми вже не раз звертали увагу на необхідність залучення аграр­ними підприємствами позичкового капіталу, насамперед через сезонність виробництва. В розвиток сказаного зазначимо, що будь-яке підприємство, в тому числі й аграрне, яке орієнтується лише на використання власного капіталу, істотно звужує можливості підвищення його рентабельності, не в змозі за сприятливої кон’юнктури ринку швидко і в значних масштабах наростити обсяги виробництва.

Позичковий капітал відображається в пасиві балансу бухгалтерської звітності підприємств, зокрема в таких розділах його, як 2 «Забезпечення наступних витрат і платежів» (частково), 3 «Дов­гострокові зобов’язання», 4 «Поточні зобов’язання» і 5 «Доходи майбутніх періодів». Залежно від джерела позичкового капіталу підприємства формують відповідні структурні елементи авансованого капіталу. Так, довгострокові банківські кредити спрямовуються на формування основного капіталу, а короткострокові — як правило, на поповнення оборотного капіталу.

Кредити як частина позичкового капіталу надаються підприємствам за плату, тобто вони сплачують за його використання певний відсоток від їх суми. Платним для підприємства є і таке джерело формування позичкового капіталу, як випуск облігацій. Це — вигідна форма залучення капіталу, оскільки власники облігацій не мають права втручатися в господарську діяльність підприємства на відміну від акцій, які дають право участі в капіталі. Крім кредитів і випуску облігацій, підприємства можуть залучати для виробничих потреб засоби інших юридичних осіб у вигляді позик, сплачуючи за це певний відсоток. Так, підприємства можуть користуватися комерційним (товарним) кредитом при здійс­ненні розрахунків за куплену продукцію, надані їм послуги чи виконані для них роботи. Даний кредит може надаватися постачальниками у формі відстрочки платежу без сплати відсотків. Безоплатним для підприємства є використання і такого джерела позичкового капіталу, як кредиторська заборгованість по заробітній платі, за товари і послуги, за розрахунками з бюджетом, за страхування тощо. Ці елементи позичкового капіталу мають бути повернуті підприємством, але поки воно ними володіє до терміну їх погашення (а нерідко і за межами цього терміну), то вказаними коштами таке підприємство розпоряджається на свій розсуд.

Використання позичкового капіталу надає підприємствам, крім прямих, раніше розглянутих переваг, і опосередковані переваги, як наприклад, зменшення бази оподаткування, а відтак, і скорочення платежів до бюджету (проценти за кредит відносять до валових витрат і завдяки цьому зменшується прибуток до оподаткування). Підприємство може отримати додаткову вигоду від ви­користання позичкового капіталу в період підвищення темпів інф­ляції. Це зумовлено тим, що повернення боргу здійснюється гро­шима меншої купівельної спроможності.

Водночас залучення підприємствами позичкового капіталу несе в собі і певні загрози. Головна з них — це зростання ризику зниження їх фінансової стійкості та платоспроможності. Крім того, виплачені проценти за кредит є елементом витрат, а отже, вони зменшують масу прибутку підприємства і рентабельність аван­сованого капіталу. Підприємства, які розраховують на взяття кредиту, можуть понести серйозні втрати в умовах нестабільного зовнішнього середовища і виниклу в зв’язку з цим недоступність кредиту (високі процентні ставки за кредит, завищені вимоги до застави як гарантії кредиту тощо).

Таким чином, стає очевидним, що одним з принципових питань формування авансованого капіталу є визначення допустимої з економічної точки зору частки позичкового капіталу відносно до частки капіталу, сформованої за рахунок власних коштів. Обґрунтована відповідь на це питання може бути дана на підставі оцінки норми прибутку на авансовий капітал, що використовує підприємство в процесі виробництва, і процентної ставки за кредит. Якщо останній показник перевищує перший, підприємству економічно вигідніше орієнтуватися на збільшення власних коштів і скорочувати позичковий капітал. Коли норма прибутку на авансований капітал вища за процентну ставку за кредит, має міс­це зростання прибутку на одиницю власного авансованого капіталу, тобто йому стає економічно вигідним залучати позичковий капітал. У цьому можна переконатися з даних табл. 14.1.

Таблиця 14.1

ЗАЛЕЖНІСТЬ НОРМИ ПРИБУТКУ НА ВЛАСНИЙ АВАНСОВАНИЙ
КАПІТАЛ ВІД ЧАСТКИ ПОЗИЧКОВОГО КАПІТАЛУ В ЗАГАЛЬНІЙ
ВАРТОСТІ АВАНСОВАНОГО КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Як бачимо, підприємства з однаковою загальною вартістю авансованого капіталу, але за різного співвідношення власного і позичкового капіталу досягають різної прибутковості. Перевага залучення більшої частки позичкового капіталу проявляється лише тоді, коли норма прибутку на авансований ка­пітал становила 20 % і була більшою від процентної ставки за кредит на 5 процентних пунктів (20 – 15 = 5 п.п.). При цьому підприємство № 2 підвищило норму прибутку на власний капітал на 6,6 п.п. (28,3 – 21,7). Зрозуміло також, що якби підприємство вело господарську діяльність лише на власному капіталі, то воно досягло б 20 % норми прибутку на цей капітал, тобто навіть менше порівняно з підприємством № 1 на 1,7 п.п. (21,7 – 20).

Зовсім інша економічна ситуація складається у випадку, коли норма прибутку на авансований капітал знижується до 11 %, тобто стає нижчою на 4 п.п. від процентної ставки за кредит. Використання в цьому випадку позичкового капіталу стає економіч­но невигідним, оскільки норма прибутку на власний капітал знижується до 4,3 % проти 9,7 % у підприємстві № 1, яке залучило меншу частку позичкового капіталу (25 % проти 62,5 % в підприємстві № 2). Більше того, якби ці підприємства не залучали позич­ковий капітал, вони змогли б досягти 11 % норми прибутку на власний капітал і одержати по 88 тис. грн прибутку, замість 58 і 13 тис. грн відповідно.

Тепер стає очевидним, що збільшення частки позичкового капіталу підвищує і ступінь ризику підприємств, оскільки при погіршенні кон’юнктури ринку така дія може призвести до істотного зниження прибутковості підприємства або навіть до його збитковості. Водночас при зростанні попиту і цін на сільськогосподарську продукцію, одержанні вищих урожаїв підприємства підвищують норму прибутку на авансований капітал, а значить, перетворюють позичковий капітал у позитивний фактор господарської діяльності.

Тепер розглянемо економіко-математичну інтерпретацію критерію доцільності залучення позичкового капіталу. Цей критерій виводиться з формули норми прибутку на власний капітал (Пвк), яка має вигляд:

Пвк =

де ОП — операційний прибуток; ПП — сума виплачених процентів за кредит; ВК — власний капітал підприємства. Здійснивши необхідні математичні перетворення формули[1], ввівши в чисельник і зна­менник даної формули авансований капітал, одержимо формалізований вираз критерію доцільності залучення позичкового капіталу:

Пвк = Пак +

де Пак — рентабельність авансованого капіталу (норма прибутку на авансований капітал, що визначається з виразу Пак =
Пп — ставка за позичковий капітал, коефіцієнт; АК — авансований капітал.

Другий доданок цієї формули  характеризує ефект фінансового лівериджу, зумовлений застосуванням позичкового капіталу. Позитивне значення цього ефекту вказує, на яку величину зросте рентабельність власного капіталу, а від’ємне — навпаки, на скільки вона зменшиться. Перший множник даної час­тини формули  називають коефіцієнтом фінансового лівериджу. Він характеризує величину позичкового капіталу, що припадає на одиницю вартості власного капіталу. Другий множник (Пак – Пп) називають диференціалом фінансового лівериджу. Якщо він більше нуля, то застосування позичкового капіталу зумовить підвищення рентабельності власного капіталу. За цієї умови загальний ефект фінансового лівериджу зростатиме при збільшенні коефіцієнта фінансового лівериджу.

Якщо диференціал фінансового лівериджу дорівнює нулю, підприємству також може бути вигідним залучення позичкового капіталу, оскільки це сприятиме розширенню масштабів виробництва, створенню нових робочих місць, забезпеченню безперерв­ності виробництва і навіть зростанню маси прибутку. Більше того, підприємство може залучати позичковий капітал навіть тоді, коли диференціал фінансового лівериджу від’ємний — така ситуація можлива, коли втрати від призупинення виробництва чи порушення нормального операційного циклу через нестачу коштів будуть більшими, ніж втрати від використання дорогого кредиту.

Насамкінець зауважимо, що всі висновки щодо доцільності залучення позичкового капіталу стосуються лише тих джерел його формування, які є для підприємства платними.