14.3. Регулювання та удосконалення соціально-трудових відносин

Для регулювання СТВ держава створює систему законодавчої та нормативної діяльності, яка охоплює конкретні напрямки:

Ø зайнятість;

Ø соціальна політика;

Ø умови та охорона праці;

Ø міграційна політика

Ø демографічна політика.

Конституція України у відповідності до загальноприйнятих принципів і норм міжнародного права гарантує громадянам право на вільне використання та власності для підприємницької і іншої економічної діяльності.

Трудові правовідносини регулюються актами компетентних органів. До них відносяться: міжнародні договори; закони; накази Президента України; постанови Уряду України; конституції (статути) суб’єктів України; накази та інструкції міністерств, комітетів; рішення органів самоврядування.

Кодекс законів про працю є зведеним законом та діє на всій території України. Він регулює трудові відносини всіх робітників, сприяє зростанню продуктивності праці, покращенню якості роботи, ефективності суспільного виробництва та підвищенню рівня життя трудящих. Крім прав визначаються трудові обов’язки; виконання встановлених норм праці; підтримка трудової дисципліни; бережне відношення до майна підприємства.

Важливу роль в регулюванні трудових відносин виконують наступні закони: Закон України від 1 березня 1991р. „Про зайнятість населення”; Закон України за станом на 25 травня 1999р. „Про колективні договори та угоди”; Закон України за станом на 25 травня 1999р. „Про охорону праці”.

Правові акти, видані міністерствами, комітетами, відомчими організаціями діють, як правило, в межах відповідної галузі.

Правові акти, видані органами місцевого самоврядування, керівниками підприємств і організацій, розповсюдження на території самоврядування та членів трудового колективу. В якості локальних правових актів виступають:

Ø колективний договір – правовий акт для регулювання СТВ на мікрогосподарському рівні;

Ø трудовий договір (контракт) – угода між найманим працівником та роботодавцем;

Ø нормативні акти – правила внутрішнього розпорядку (положення про преміювання, графік відпусток...).

В умовах ринкових перетворень виникає об’єктивна необхідність модифікації системи регулювання СТВ, пріоритетними орієнтирами удосконалення якої є:

Ø “інвентаризація” наявної правової бази на предмет її відпо­відності вимогам і цілям соціальної держави та внесення відпові­дних змін до чинного законодавства;

Ø удосконалення законодавчої бази, що регулює відносини у сфері праці й передусім прийняття Трудового кодексу, побудова­ного на міжнародних трудових нормах, надбаннях радянської сис­теми трудового законодавства та сучасної міжнародної практики;

Ø посилення безпосередньої та опосередкованої участі держа­ви в оптимізації відносин між працею й капіталом;

Ø підвищення соціальної відповідальності держави;

Ø уживання додаткових заходів законодавчого, організаційного, економічного характеру, що спрямовані на вдосконалення соціально-трудових відносин безпосередньо на підприємствах (в організаціях);

Ø піднесення ефективності діяльності представницьких орга­нів найманих працівників і роботодавців у задіяні потенціалу соціального партнерства;

Ø створення дієвого механізму контролю за дотриманням тру­дового законодавства та підвищення відповідальності за його по­рушення;

Ø одночасне та узгоджене реформування відносин у суміжних галузях—податковій, пенсійній, житлово-комунальній тощо;

Ø широкий розвиток визнаних світовою практикою форм ви­робничої демократії, що має реалізовуватися за такими основни­ми напрямками — застосування різних форм участі персоналу в управлінні виробництвом та участь персоналу організацій у роз­поділі результатів виробництва;

Ø запровадження систем інформаційно-пропагандистського забез­печення реформ, що здійснюється в соціально-трудовій сфері. Населення має отримувати повну, прозору інформацію щодо суті реформ, їхніх наслідків, ефективності діяльності органів влади;

Ø запровадження практики соціального планування на всіх рі­внях ієрархічної структури суспільства;

Ø створення механізмів, що забезпечують «прозорість» госпо­дарсько-фінансової діяльності для всіх учасників колективно-договірного регулювання відносин у сфері праці;

Ø опрацювання міжнародного досвіду формування соціально-трудових відносин та використання у вітчизняній практиці основних засад європейської (континентальної) моделі відносин у сфері праці.

Реалізація на практиці зазначених вище заходів дасть змогу здійснити суттєве просування до становлення національної моде­лі соціально-трудових відносин, що відповідає інтересам усіх со­ціальних сил, сприяє розбудові соціальної держави та громадян­ського суспільства.