15.2. Капіталовкладення аграрних підприємств

15.2. Капіталовкладення аграрних підприємств

Серед усіх напрямів інвестиційної діяльності провідне місце займають капіталовкладення. Капітальні вкладення аграрних під­приємств — це витрати на будівництво нових тваринницьких ком­плексів, будівель, споруд, переробних виробництв, їх розширення і реконструкцію, придбання техніки, обладнання, інвентаря, закладку багаторічних культурних насаджень і їх вирощування, формування основного стада, на меліорацію землі й охорону довкілля.

Як бачимо, за допомогою капіталовкладень відтворюються на простій і розширеній основі основні засоби виробництва, отже, створюється матеріальна основа для підвищення продуктивності живої праці на базі впровадження комплексної механізації й автоматизації виробництва. Завдяки капіталовкладенням реалізуються досконаліші форми суспільної організації виробництва : його спеціалізація, кооперування і комбінування.

До 1990 р. в Україні спостерігалося зростання обсягу капітало­вкладень у сільське господарство. Проте за 1991—2000 рр. обсяги капіталовкладень у дану галузь через економічну кризу зменшилися в 23 рази і в розрахунку на гектар сільськогосподарських угідь становили лише 12 грн. Тобто через інтенсивний розвиток інфляційних процесів відбулося різке затухання інвестиційної діяльності підприємств. У структурі джерел фінансування капіталовкладень найбільшу (домінуючу) питому вагу стала займати амортизація (близько 78 %). Все це стало результатом поглибленого диспаритету цін і знецінення (через інфляцію) інвестиційних ресурсів. Починаючи з 2000 р., в АПК у цілому, в тому числі в сільському господарстві, намітилася тенденція до пожвавлення інвестиційної діяльності. Стали зростати обсяги капіталовкладень на придбання нової техніки, що цілком виправдано з погляду на високий ступінь зносу машинно-тракторного парку. Невідкладне зав­дання — закріпити всі позитивні зрушення і розвинути їх далі.

Залежно від функціонально-цільового призначення розрізняють виробничі і невиробничі капіталовкладення. Виробничі капіталовкладення — це вкладення на відтворення і розширення основних виробничих фондів, невиробничі — це витрати на жит­лове, комунальне, побутове, культурно-просвітницьке будівництво. В народному господарстві основну частку становлять виробничі капіталовкладення.

Розрізняють також валові капіталовкладення і чисті капіталовкладення. Валові капіталовкладення — це витрати коштів (вкладання капіталу) на просте і розширене відтворення основних засобів, чисті — це вкладання капіталу в розширене відтворення даних засобів. Кількісно чисті капіталовкладення визначають як різницю між валовими капіталовкладеннями і нарахова­ною амортизацією за певний період. Вони можуть мати позитивне значення, дорівнювати нулю або мати від’ємне значення.

Економічне зростання підприємств відбувається тоді, коли чисті капіталовкладення мають позитивне значення, оскільки за цих умов здійснюється розширене відтворення основних засобів. Чим більше це значення, тим, за однакових інших умов, підприємство швидше зміцнює свою матеріально-технічну базу, здійснює технічне переозброєння виробництва. За нульового значення чистих капіталовкладень підприємство лише спроможне здійснювати просте відтворення, а за від’ємного — знижується вироб­ничий потенціал підприємства (воно «проїдає» свої ресурси), втрачається можливість здійснювати навіть просте відтворення.

Для глибшого розуміння сутності капіталовкладень розглянемо їх окремі напрями і структуру. Акцентуємо увагу на трактуванні таких напрямів вкладень, як нове будівництво, розширення підприємств, їх реконструкція і модернізація.

До нового будівництва відносять будівництво підприємств (птахофабрик, бройлерних фабрик, ското- і свиновідгодівельних комплексів, тепличних комбінатів), будівель, споруд, що здійснюється відповідно до затверджених проектів на нових майданчиках. Розширення підприємств відбувається завдяки введенню наступних черг уже діючого підприємства, наприклад, будівництво нових будівель для утримання продуктивних тварин і молодняка з метою розширення потужності тваринницького комплексу, будівництво нових теплиць в уже функціонуючому тепличному комбінаті, розширення діючих цехів основного виробництва для переробки сільськогосподарської продукції тощо. Реконструкція і модернізація підприємств здійснюються без будівництва нових і розширення діючих об’єктів. Головна мета цього напряму капіталовкладень — заміна фізично і морально застарілих техніки й обладнання, впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва, що забезпечують підвищення продуктивності праці, вищу конкурентоспроможність продукції і прибутко­вість виробництва.

Розширення, реконструкція і модернізація підприємств мають низку переваг, оскільки вимагають менших капіталовкладень на одиницю додаткової потужності завдяки зниженню частки (або повної відсутності) будівельно-монтажних робіт, скороченню вит­рат на підготовчі роботи (дорожне будівництво, освоєння території тощо). Важливо також і те, що значно швидше вводяться в дію додаткові потужності. Це скорочує строки окупності капіталовкладень, тобто забезпечується їх раціональніше використання.

Розрізняють три види структури капіталовкладень: відтворювальну, технологічну і галузеву.

Відтворювальна структура капіталовкладень характеризується процентним співвідношенням окремих напрямків виробничих капіталовкладень (на придбання тракторів та іншої техніки, будівництво й обладнання тваринницьких приміщень, на електрифікацію виробництва, закладання садів, виноградників, на меліорацію тощо) в їх загальній сумі. Вона повинна відповідати потребам виробництва і забезпечувати пропорційний розвиток га­лузей на кожному підприємстві, раціональне співвідношення між структурними елементами основних виробничих фондів.

У капітальному будівництві важливе значення має технологіч­на структура вкладень як процентне співвідношення вартості будівельно-монтажних робіт, устаткування, інвентаря і проект­но- пошукових робіт у загальній сумі цих витрат. За інших однакових умов ефективнішими є ті проекти, в яких більша частка активних капіталовкладень — устаткування, інструментів та інвентаря. Вдосконалення технологічної структури в цьому напрямі істотно впливає на скорочення строку окупності капіталовкладень і фондовіддачу основних виробничих фондів.

Важливо витримати раціональну технологічну структуру капіталовкладень у меліорацію, яка представлена відсотковим співвідношенням вкладень у водогосподарське будівництво, придбання меліоративної техніки і на реконструкцію діючих меліоративних систем. Упродовж багатьох років левова частка капіталовкладень у меліорацію (у межах 75—80 %) спрямовувалася на розширення площі меліорованих земель за рахунок будівництва нових меліоративних систем і зовсім невелика частка вкладень використовувалася на їх якісне поліпшення і реконструкцію. Це стало однією з головних причин низької ефективності використан­ня зрошуваних і осушуваних земель у більшості аграрних підприємств та вибуття їх значних площ із сільськогосподарського обороту.

Розрізняють також галузеву структуру капіталовкладень. Вона визначається як частка від ділення капіталовкладень, що спрямовуються в певну галузь, на весь їх обсяг. Цей показник може визначатися в цілому за галузями народного господарства, за сферами і галузями АПК. Він має велике значення для оцінки пропорцій розвитку суспільного виробництва в цілому і агропромислового виробництва зокрема. На рівні окремих підприємств показник галузевої структури капіталовкладень (вкладення в рослинництво, тваринництво, підсобні промислові виробництва, соціальну сферу) також є досить важливим, але цінність його в аналізі внутрішньогосподарських пропорцій дещо знижується через досить високу частку універсальних основних виробничих фондів, що формуються завдяки капіталовкладенням.

В ринкових умовах потрібна адекватна її вимогам інвестиційна політика, покликана забезпечувати високу віддачу капіталовкладень. Для цього необхідно збільшувати частку і розмір вкладень на технічне переозброєння і реконструкцію виробництва за одночасного зменшення їх частки на нове капітальне будівництво, не допускати розпорошення капіталовкладень і затягування строків введення в дію нових об’єктів, орієнтуватися не на кількісні, а на якісні показники капітальних проектів, що забезпечують впровадження енерго- і ресурсозберігаючих технологій, біль­ший вихід продукції і прибутку на кожну одиницю вкладень.