15.3. Державне регулюваня зайнятості
15.3. Державне регулюваня зайнятості
Вплив держави на рівень національного виробництва методами політики експансії (фіскальної чи монетарної політики) - основний елемент механізму державного регулювання зайнятості населення. Іншим його елементом є державне регулювання наслідків функціонування економіки, пов"язаних з виникненням безробіття. Таке регулювання спирається на спеціальні державні програма, основною метою яких є не загальне зростання виробництва, а створення додаткових умов для працевлаштування безробітних.
Програмний метод регулювання зайнятості здійснюється за двома напрямами: активна політика зайнятості та створення гнучких форм зайнятості.
Перший напрям передбачає розробку програм сприяння зайнятості, які охоплюють як окремі категорії населення, так і специфічні випадки загрози безробіття, викликані економічною та політичною ситуаціями, а також стихійними лихами. Головною метою таких програм є скорочення або запобігання зростанню кількості безробітних.
Програми сприяння зайнятості поділяються на три типи: програми суспільних робіт, професійна підготовка для молоді, допомога безробітним.
Програми суспільних робіт (ПСР). Вони охоплюють окремі категорії населення, регіони, періоди часу і поділяються на два види.
Перший вид ПСР - це програма трудомістких суспільних робіт, спрямованих на мобілізацію надлишкової робочої сили для створення інфраструктури в сільській місцевості (будівництво сільських доріг, дрібних іригаційних об'єктів, дешевого житла та шкіл, захисту земель і проведення лісонасаджень тощо). Дані проекту використовуються також як засоби надання термінової допомоги під час засухи та для ліквідації наслідків стихійних лих. У містах це будівництво та ремонт доріг, тротуарів, фарбування шкіл та лікарень, вирощування овочів, робота в дитячих садках тощо.
Другий вид ПСР - це програма суспільних робіт, які мають певну соціальну спрямованість. До них належать оплачувані муніціпальною владою (місцевими органами влади) послуги людям похилого віку та інвалідам, догляд за дітьми, допомога при обслуговуванні хворих тощо.
Програми професійної підготовки для молоді (ППП).У сфері зайнятості зростання вимог щодо кваліфікації та профпідготовки робочої сили призводить до зростання безробіття серед низькокваліфікованих груп населення, насамперед серед молоді. В усіх без винятку розвинутих країнах частка безробітної молоді значно перевищує середній рівень безробіття.
ППП - проміжний етап між закінченням загальноосвітньої школи та постійною зайнятістю. Це програми, змістом яких є допомога молоді в отриманні професійної підготовки та підвищення кваліфікації. Програми профпідготовки фінансуються спонсорами - підприємцями, місцевими органами влади, добровільними грошовими внесками. Молодь на яку поширюється дія таких програм одержує, матеріальну допомогу у вигляді стипендій.
Програми допомоги безробітним, що не мають роботи протягом тривалого часу. За даними Міжнародної організації праці (МОП), у багатьох країнах питома вага безробітних, що не мають роботу більше як один рік, перевищувала половину всієї кількості безробітних.
Для стимулювання підприємців щодо найму на роботу, а також безробітних щодо активних пошуків роботи в західних країнах застосовується цілий ряд ефективних засобів.
Одним із дійових засобів сприяння зайнятості є надання субсидій. Підприємцям надаються від держави субсидії для доплат до заробітної плати працевлаштованим безробітним, яка значно нижча від заробітної плати постійних робітників; а також субсидії на профпідготовку безробітних. Держава активно стимулює підприємства у випадку працевлаштування та профпідготовки молоді. Так, наприклад, державні органи Великобританії, Італії, Швеції відшкодовують до 80% такого роду витрат підприємств. У США підприємства стимулюються диференційованою політикою податків.
Не менш важливим засобом фінансового стимулювання підприємств є часткове або повне звільнення від сплати внесків у фонд соціального страхування на осіб, що проходять профпідготовку. Особливу увагу державні структури приділяють допомозі безробітним в організації власної справи, відкритті підприємства. Для бажаючих організувати свій бізнес держава виділяє фінансова допомогу - субсидії, організовує навчання з економічних дисциплін: менеджменту, маркетингу, фінансової та облікової діяльності тощо. 3 метою забезпечення успішного ведення власної справи на початковому етапі функціонування нових підприємств держава допомагає їм у вирішенні організаційних питань, контролі за стандартами, податками та ш.
Спеціальними програмами стосовно зайнятості можуть керувати як центральні державні органи, так і регіональні і місцеві органи влади. Центральні органи приймають відповідні законодавчі акти та здійснюють бюджетний контроль. Конкретні програми розробляються звичайно на регіональному та місцевому рівнях.
Програми сприяння зайнятості - динамічний інструмент активної політики зайнятості. Термін її дії розрахований на період від шести місяців до двох років, але іноді вони можуть бути продовжені шляхом прийняття відповідних нормативних актів.
Більшість програм фінансується з державного бюджету. Крім того окремі спеціальні програми можуть фінансуватися і через податкову систему (податковий кредит, податкові відрахування, повернення податків).
Другий напрям (гнучкі форми зайнятості) передбачає створення сприятливих умов, здатних підвищити рівень зайнятості населення. До них належать установлення працездатному населенню вигідніших форм та режимів праці, допомога підприємцям у маневруванні кількістю та якістю робочої сили у вирішенні проблем, пов"язаних з використанням праці жінок, людей похилого віку, іноземних робітників, іммігрантів тощо.
Гнучкі форми зайнятості включають: використання різноманітних нестандартних режимів як повного так і неповного робочого часу; облік соціального статусу робітників (самостійні робітники, неоплачувані члени сім'ї); використання у процесі виробництва нестандартних робочих місць та організації праці (надомна праця, робітники на виклик); впровадження нестандартних організаційних форм (тимчасові робітники).
У вирішенні проблем безробіття гнучкі форми зайнятості дають можливість, по-перше, скоротити загальну чисельність незайнятого населення через надання роботи певним категоріям населення на відповідних умовах; по-друге, збільшити або зберегти при скороченні обсягів виробництва кількість занятих, не збільшуючи при цьому число робочих місць завдяки поділу їх між робітниками та шляхом скорочення робочого часу; по-третє, розширити можливості працевлаштування для осіб, звільнених з виробництва.
Останнім часом у багатьох країнах були прийняті різноманітні закони, що регулюють окремі види зайнятості. Процес розвитку гнучкого ринку праці підтримується також державними заходами, зміст яких полягає в скороченні сфери стандартних умов найму та режимів праці й стимулюванні гнучкіших їх форм. До таких заходів належать: законодавче зменшення обсягів дозволених наднормових робіт, скорочення тривалості робочого тижня, збільшення оплачуваної відпустки; % зниження пенсійного віку; субсидії підприємствам, що використовують нові форми зайнятості; стимулювання створення "власної справи" тощо.
Зайнятість — це праця не тільки на державних підприємствах, у колективних господарствах та громадських організаціях, айв ореендних, акціонерних та кооперативних об'єднаннях, в особистому фермерському господарстві та приватно-підприємницькій діяльності. Виховання дітей, догляд за хворими, інвалідами та людьми похилого віку - це теж праця. Допускається право й на "добровільну незайнятість" працездатних людей, які мають забезпечені законом джерела доходів. Йдеться про право не працювати взагалі.
Система державного регулювання зайнятості забезпечується правовими, організаційними та економічними заходами.
До правових відноситься ряд закодонавчих актів, які повинні регулювати зайнятість населення. Це перш за все Закон України про зайнятість і пакет відповідних постанов КМУ.
Державна політика України зайнятості основується на таких принципах: зебезпечення рівних можливостей всім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, статі, віку, політичних поглядів, вибору виду діяльності у відповідності із здібностями і професійною підготовкою з врахуванням особистих інтересів і суспільних потреб; сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобігання безробіттю, створення нових робочих місць і умов для розвитку підприємства; добровільність праці, яка основана на волевиявленні громадян.
До організаційних заходів відноситься створення достатньо могутньої державної служби зайнятості.
До економічних заходіввключають податково-кредитне регулювання. З державного фонду сприяння зайнятості населення фінансується: розвиток центрів підготовки і навчання вивільнених робітників і незайнятого населення, професійна орієнтація населення; проведення наукових досліджень і розробок по проблемах ринку праці; забезпечення міжнародного співробітництва у вирішення проблем зайнятості населення; виплати допомоги по безробіттю; надання безпроцентного кредиту безробітним для заняття підприємницької діяльністю.
Державна служба зайнятості виконує такі завдання: інформує населення про стан ринку праці, про наявність вільних робочих місць; консультує громадян з питань одержання роботи (працевлаштування); веде облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, створює автоматизовані банки даних потреб в кадрах; направляє на професійну підготовку і перепідготовку; розробляє прогнози, визначає обсяги і напрями підготовки кадрів.