Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

16.2. Реформа 1965 року: сутність і наслідки

Проект Директив по восьмому п'ятирічному плану розвит­ку народного господарства СРСР (1966-1970) розроблявся з ве­ликими труднощами. Уже в самому розпалі роботи (1963-1964) стало зрозумілим, що завдання, закладені в Програмі партії, в тому числі і на 1970 рік, виконати неможливо. В зв'язку з цим виникає ідея розробити ще один семирічний план на 1966-1972 роки. Це було зроблено для того, щоб замаскувати неможливість виконання завдань, визначених XXII з'їздом партії. Але на­прикінці 1963 року вирішили відмовитись від цієї ідеї і знову повернулись до необхідності розробки плану восьмої п'ятиріч­ки. Зокрема планувалось збільшити продуктивність праці в промисловості на 33-35%, прибуток - більше ніж в два рази. 80% приросту продукції планувалось забезпечити за рахунок зростання продуктивності праці (проти 62% в сьомій і 72% в шостій п'ятирічках). Передбачалось приділити першочергову увагу розвитку сільського господарства, виробництву товарів споживання, росту реальних прибутків населення.

Однак здійснити заплановане було неможливо без карди­нальних змін в економіці. В зв'язку з цим гостро постала проблема її реформування. У вересні 1965 року на Пленумі ЦК було прийнято постанову "Про покращання управління промисловістю, вдосконалення планування і посилення еко­номічного стимулювання промислового виробництва", у відпо­відності з яким розпочалась нова економічна реформа. Було вирішено ліквідувати раднаргоспи і повернутись до галузево­го принципу управління. Заново були створені союзно-рес­публіканські і загальносоюзні міністерства у відповідності з галузевим принципом.

Наступним важливим напрямком даної реформи стала зміна всієї системи планування і економічного стимулюван­ня. Було визнано доцільним ліквідувати надто жорстку рег­ламентацію господарської діяльності підприємств. З цією ме­тою зменшили кількість планових показників, які визнача­лись центром. На відміну від попередньої системи, яка була зорієнтована на валові показники, тепер основним показни­ком стало збільшення об'ємів реалізованої продукції підприємств. Передбачалось, що критерієм оцінки господарсь­кої діяльності підприємства буде отриманий прибуток (рента­бельність виробництва) і виконання завдань з поставок най­важливіших видів продукції.

Серед обов'язкових показників визначались іще і такі: ос­новна номенклатура продукції, фонд заробітної плати, платежі в бюджет і асигнування із бюджету, показники по об'єму цен­тралізованих капіталовкладень і введення в дію виробничих потужностей і основних фондів, завдання по впровадженню но­вої техніки і матеріально-технічного постачання. Всі інші по­казники господарської діяльності передбачалось встановлю­вати без затвердження в міністерствах і відомствах.

У відповідності з постановою було вирішено розширити економічні права підприємств, розвивати прямі зв'язки між виробниками і споживачами на принципах взаємної матері­альної відповідальності і зацікавленості. Передбачалось за­провадити в практику відносини, які базувались би на госпо­дарських договорах між підприємствами.

З метою підвищення ролі економічного стимулювання була здійснена спроба вдосконалення системи ціноутворення на ко­ристь низькорентабельних виробництв. Справа в тому, що в ра­дянській економіці поряд з високорентабельними заводами і фабриками завжди існувала велика кількість збиткових підприємств (наприклад, вся вугільна промисловість). Дуже час­то на деяких високоприбуткових підприємствах були дільниці, що випускали необхідну для населення, але збиткову продукцію. Тому підприємства не бажали випускати дану продукцію. В зв'яз­ку з цим посилилось значення таких важелів, як ціна, прибуток, премія, кредит, яким поверталось їх початкове значення.

Передбачалось покращити систему оплати праці, пов'язати її не тільки з централізованим підвищенням тарифних ста­вок, але й із матеріальним стимулюванням працівників за ра­хунок використання частини прибутків підприємств, визнача­ти заробітну плату за кінцевим результатом роботи.

На підприємствах за рахунок прибутку дозволялось ство­рювати (за певними нормативами) фонди економічного стиму­лювання: матеріального заохочення, соціально-культурних за­ходів, житлового будівництва і фонду розвитку виробництва. За рахунок цих фондів можна було преміювати робітників у відповідності з трудовими показниками, будувати житло і за­клади культурно-побутового призначення, розширювати вироб­ництво. Все це отримало назву господарського розрахунку. По суті, підприємствам надавалась оперативно-господарська са­мостійність (в установлених межах). Вони працювали на прин­ципах самоокупності, рентабельності, матеріальної зацікавле­ності і матеріальної відповідальності за досягнуті результати. При цьому зберігався контроль з боку держави за використан­ням матеріальних, фінансових і трудових ресурсів.

Вважалось, що нові принципи планування і економічного стимулювання повинні створити у колективах підприємств за­цікавленість в прийнятті більш високих планових завдань, більїп повного використання чинників виробництва, досягнень науково-технічного прогресу, підвищення якості продукції.

Господарська реформа розпочалась дуже активно. Уже в січні 1966 року на нові умови роботи було переведено перші 43 підприємства в 17 галузях промисловості. В жовтні 1965 року було затверджено Положення про соціалістичне держав­не підприємство, в якому закріплювались його права в сфері виробничо-господарської діяльності, будівництва і капітально­го ремонту, в галузі матеріально-технічного постачання, фінансів, праці і заробітної плати, а також коло обов'язків і міра відпо­відальності за їх порушення.

Помітно змінились відносини між підприємством і держа­вою. Була введена плата за виробничі фонди, за земельні і водні ресурси. Надлишок обладнання дозволялось реалізовувати іншим підприємствам. Встановлювалась залежність між ве­личиною виробничих фондів підприємства і його внеском в державний бюджет, що повинно було зацікавити підприємства в кращому використанні цих фондів.

Відбулись помітні зміни і в системі ціноутворення: оптові ціни стали більш об'єктивно відображати реальні виробничі витрати і підприємства уже могли отримувати прибуток від реалізації своєї продукції. Із цього прибутку підприємства повинні були вносити до бюджету плату за виробничі фонди, фіксовані (рентні) платежі, а також могли утворювати свої фонди заохочення.

Для підприємств, що були переведені на нову систему гос­подарювання, було встановлено державний Знак якості. Цей Знак підтверджував стабільність якості даного виробу, високу культуру виробництва і ін.

В 1967 році на нові господарські умови стали переводити цілі галузі промисловості, і до кінця року по-новому працюва­ло 15% підприємств, на долю яких припадало 37% промисло­вої продукції. Незабаром на новий порядок планування і еко­номічного стимулювання стали переходити підприємства бу­дівництва і торгівлі.

Господарська реформа зачепила і сільське господарство. В 1965 році на Пленумі ЦК КПРС було поставлено завдання ліквідувати негативні наслідки хрущовських "експериментів" на селі. Відмінялись обов'язкові для всіх господарств посіви кукурудзи, відновлювались присадибні ділянки і т. ін.

Змінювалась система закупок сільськогосподарської про­дукції, вводились тверді (незмінні) і відносно низькі плани за­готівлі на декілька років наперед, до 1970 року включно. Були підвищені закупівельні ціни на пшеницю, жито і інші культу­ри, передбачалась диференціація цін у різних природно-кліма­тичних зонах і районах країни. При надплановому продажу зерна держава встановлювала 50% добавки до основної заку­півельної ціни. Приймались заходи, спрямовані на поширення господарського розрахунку сільськогосподарських підприємств.

Різко збільшилось фінансування аграрного сектора. В 1966-1980 роках, за офіційними даними, туди було направлено 383 млрд. крб., що складало 75% всіх капіталовкладень в сільське господарство за роки Радянської влади. За рахунок цих коштів намагались здійснити грандіозні програми по комплексній механізації, електрифікації сільського господарства, меліорації і хімізації грунтів.

У 1966-1970 роках були виконані завдання по випуску про­мислової продукції, нарощувались виробничі потужності, підви­щувалась продуктивність праці. Важливою особливістю цього періоду стало зростання в Україні темпів виробництва пред­метів споживання. Протягом 1966-1970 рр. зростали потуж­ності електростанцій та виробництво електроенергії. До дер­жавних енергосистем були підключені всі колгоспи, радгоспи й населенні пункти, розташовані в сільській місцевості.

Перших успіхів було досягнуто в хімічній промисловості. Україна стала виробляти більше, ніж у попередні роки мінеральних добрив, сірчаної кислоти, соди, хімічних волокон,

засобів захисту рослин та ін. Прискореними темпами розвива­лася легка, харчова й місцева промисловість. Обсяг продукції взуттєвої галузі збільшився в 1,5 рази.

Якими ж чинниками можна пояснити прогресивні зміни в економіці? Вплив реформи, звичайно, був значним, але не вирі­шальним. Тим більше, що значні зрушення в економіці відбу­лись якраз в першій половині восьмої п'ятирічки, коли масо­вий перехід на нову систему ще тільки розпочинався. Дійсна причина в іншому: в період повороту від раднаргоспів до міністерств підприємства отримали деяку свободу для маневру, певний час вони не були скуті жорстокою регламентацією, що і дало тимчасовий позитивний результат. Слід зазначити також, що до складання восьмого п'ятирічного плану були залучені професійні економісти, які намагались закласти в план найбільш оптимальні параметри економічного розвитку країни.

Наприкінці 1960-х на початку 1970-х років позитивний потенціал господарської реформи став вичерпуватись, народне господарство поверталось до традиційних джерел економічно­го зростання за рахунок паливно-енергетичного і військово-промислового комплексу. Не принесли бажаного результату спроби запровадити в масове виробництво наукомісткі техно­логії (радіоелектроніку, інформатику, обчислювальну техніку, біотехнологію і ін.). Структура радянської економіки набува­ла все більш нераціонального, однобокого характеру, з нахи­лом в бік важкої індустрії із мінімальним виходом на безпо­середні потреби людей.

На початку 1970-х років, коли в економіці ще відчувався вплив реформи 1965 року, стало очевидним, що вона поступово припиняється, хоча ніхто не відміняв економічних методів управління, а в партійних документах постійно підкреслюва­лась необхідність підвищення фондовіддачі, зниження вироб­ничих затрат і т. д.

Все частіше стали з'являтися різноманітні обмеження в регламентації діяльності підприємств, що підривало саму ідею госпрозрахунку. Зокрема, були введені ліміти на створення фондів економічного стимулювання, перевищувати які навіть високорентабельні підприємства не мали права. Весь додатко­вий прибуток у вигляді "вільного залишку" приходилось пе­рераховувати в державний бюджет. Таким чином, підприєм­ства, які успішно працювали, не заохочувались.

Дуже швидко під контроль вищестоящих організацій по­пав і фонд розвитку виробництва, який став включатись

в централізований план розподілу капітальних вкладень. Та­ким чином відбувалось жорстке обмеження повноважень підприємств у праві розпоряджатись власними коштами.

Найбільш вразливим елементом господарської реформи були взаємини відносно самостійних підприємств і держав­них управлінських структур, які в своїй діяльності все більше спирались на адміністративні методи. Апарат міністерств постійно розростався, виникали нові підрозділи, фактичне прийняття рішень розподілялось між численними інстанці­ями партійно-господарської ієрархії, де всі документи необ­хідно було "ув'язувати" і "узгоджувати".

Від самого свого початку реформа була приречена на пораз­ку, оскільки вона залишала без змін глибинні відносини вироб­ництва - відносини власності. В реформі були закладені не­сумісні принципи: розширення прав підприємств і посилення централізації. Хоча підприємства ставали формально більш са­мостійними, вони не мали права самостійно визначати ціну на свою продукцію. Та ж ситуація була і з правом підприємства самостійно розпоряджатися робочою силою, наймати необхід­них працівників, звільняти зайвих чи тих хто погано працює.

З великими труднощами вписувалось в реформу впровад­ження нових технологій, оскільки воно вимагало часу на їх освоєння та навчання робітників; адже при цьому могло відбу­тися тимчасове скорочення випуску продукції, чого, щоб не зірвати планових показників, не могли допустити управлінці.

Помітному тиску стали піддаватися ті вчені, які намагалися в своїх розробках знайти вирішення проблем радянської еко­номіки шляхом розширення дії закону вартості і деяких еле­ментів ринкової економіки, оскільки в їх пропозиціях прогля­дались загрози командно-адміністративній системі в цілому.

Таким чином, економічна реформа 1965 року знаменува­ла собою найбільш масштабну спробу вдосконалення соціалі­стичної системи господарювання, але ця спроба виявилась по-ловинчатою і не дала помітних стійких результатів. Партійне керівництво країни, здійснивши декілька кроків вперед до ринку, не насмілилось на подальшу трансформацію господарсь­кої системи, оскільки це неминуче зумовило б необхідність і політичної лібералізації.