Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

16.3. Наростання кризових явищ в радянській економіці

Поступово із загальноприйнятого лексикону стало зника­ти слово "реформа", а на його місці з'явились терміни "покра­щання", "вдосконалення". І хоча на партійних з'їздах і плену­мах продовжували звучати фрази про необхідність "органіч­ного поєднання досягнень науково-технічної революції з пе­ревагами соціалістичної системи господарювання", відомчий монополізм неминуче відкидав ідею науково-технічного про­гресу, все більшого значення набирала інертність антирефор­маторського мислення.

Як універсальний засіб розв'язання всіх соціально-еконо­мічних проблем проголошувалось підвищення керівної ролі комуністичної партії, поширення партійного контролю на всі сфери життя суспільства. У відповідності з рішеннями XXIV з'їзду КПРС (1971) в Статут партії було внесено положення про те, що правом контролю за діяльністю адміністрації, на­ділялись партійні організації не тільки в сфері виробництва, а й у науково-дослідних інститутах, навчальних закладах, куль­турно-просвітницьких установах тощо. При цьому зберігалось унікальне становище: партія всюди керує і контролює, а за по­милки відповідають державні органи і керівники підприємств.

По всій країні поширилась практика організації різнома­нітних "починів", що була спрямована на досягнення небувалих господарських результатів типу: здати державі "6 мільйонів тонн узбекської бавовни", "1 мільйон тонн кубанського рису", "казах­станський мільярд пудів зерна" та ін. При цьому зовсім не підра­ховувались прямі збитки, що були пов'язані з велетенським напруженням людських ресурсів, з порушенням екології.

В цей час великих успіхів досягла так звана "тіньова еконо­міка", яка розвивалась завдяки тотальному одержавленню госпо­дарських структур і спритного маніпулювання дефіцитом. Особ­ливо абсурдним виглядало посилення загального дефіциту на фоні надзвичайно великих надлишків різноманітних видів сиро­вини і матеріалів. А оскільки керівники підприємств не могли самостійно розпоряджатися надлишковими ресурсами, то за них цю справу робили підпільні ділки, які виконували ринкові функції і допомагали (але в спотвореній формі) підтримувати дієздатність радянської економіки, задовольняючи її потреби. "Тіньовий бізнес", зрощуючись з представниками партійно-державного апарату

в центрі і на місцях, контролював міліардні обороти коштів, які не обкладалися податком.

"Тіньова економіка" була неоднорідною за своєю структу­рою. Сюди можна віднести як індивідуальну трудову діяльність (кустарне виробництво, медичні послуги, побутове обслуговування населення), яка суворо заборонялась або об­межувалась, так і суто кримінальну діяльність, пов'язану з великими крадіжками товарів і сировини, махінаціями із звітністю, виготовленням на державних підприємствах не­врахованої продукції та її подальший продаж через держав­ну торгову мережу, валютні операції і т. ін. За різними оцін­ками, до середини 1980-х років в цій сфері економіки було зайнято приблизно 15 млн. осіб.

В ці роки керівництво країни намагалось відійти від ек­стенсивного розвитку економіки, але робити це вдавалось все важче. І хоча офіційно було заявлено, що країна іще в 1930-х роках пройшла стадію індустріалізації, в дійсності економіка СРСР 1960-х — 1970-х років не відрізнялась високим рівнем технічного розвитку. Як і раніше, відбувався процес переходу від домашинних методів праці до машинної техніки в усіх галузях матеріального виробництва, в той час як промислово розвинуті країни уже давно пішли вперед по шляху науково-технічного прогресу.

Зокрема, частка зайнятих важкою фізичною працею в про­мисловості СРСР на початку 1980-х років складала близько 40% (50 млн. осіб), в будівництві - 60%, в сільському госпо­дарстві — близько 70%.

Для немеханізованих виробництв були характерними низь­кий рівень організації праці, порушення трудової дисципліни, пов'язані з пияцтвом, високий рівень плинності кадрів.

Для приросту кожного додаткового відсотка валового внут­рішнього продукту доводилось затрачувати все більші кошти. Так, якщо в роки четвертої п'ятирічки на потреби народного господарства виділялось трохи більше третини всіх бюджет­них асигнувань, то в одинадцятій п'ятирічці - уже 56%. Постійно скорочувались асигнування на соціально-культурні програми: з 37,4% в 1970 р. до 32,5% в 1985 році. Великого напруження зазнавала економіка через нестачу людських ре­сурсів. Постійне зниження народжуваності призводило до по­мітного зменшення частки населення, яка включалась в су­спільне виробництво: з 12 млн. осіб в 1971-1975 роках до З млн. осіб в 1981-1985 роках.

Вартість незайнятих робочих місць на підприємствах краї­ни досягла 12% від загальної вартості основних виробничих фондів, що являло небезпеку для нормального функціонуван­ня економіки. Причому гостра нестача робочої сили в одних регіонах країни поєднувалась з її надлишком в інших.

В країні посилилась масова міграція населення із села в місто. Якщо в 1959 році населення міст становило 47,9%, то в 1981 році — вже 63,4%. Переміщення сільської молоді у ве­ликі міста, на грандіозні "будови століття" посилило форму­вання великого прошарку людей з маргінальною субкульту-рою "гуртожитку". Для цих нових міських жителів не ство­рювалась нормальна соціальна інфраструктура, що породжува­ло у них почуття обділеності, неповноцінності і призводило до різноманітних антисуспільних вчинків. Молодь дуже часто потрапляла в жорстокі умови напівкріпосної залежності від начальства через прописку, черги на житло і т.д., погоджува­лась на некваліфіковану працю в шкідливих умовах. Але для керівництва підприємств це було дешевше, ніж впроваджува­ти у виробництво нову техніку. В даному випадку бюрократія від імені держави виступала в ролі монопольного роботодавця, тому що в її руках були зосереджені всі соціальні блага.

Однією з форм кризи в економіці, що насувалась, була прак­тика маніпулювання інформацією, підтасовування розрахунків у проектах, звітах. І хоча десята п'ятирічка (1976-1980) була проголошена "п'ятирічкою ефективності і якості", наслідки роботи виявились дуже скромними. Структура економіки за­лишалась такою ж, якою вона була в 1930-1950-ті роки, тобто домінувала важка, фондомістка промисловість.

На початку 1970-х років в результаті сировинної і енерге­тичної кризи ціни на енергоносії на західних ринках різко зросли. Тому було прийнято рішення форсувати продаж на­фти і газу на Захід. За період з 1960 по 1985 роки частка палива і сировини в радянському експорті піднялась з 16,2 до 54,4%. Прибутки від реалізації нафти і нафтопродуктів скла­дали 176 млрд. інвалютних карбованців. Однак слід сказати, що ці величезні кошти не впливали суттєво на розвиток еко­номіки. Затратний механізм перемелював ці гроші, які вкла­дались в здійснення дорогих, безперспективних і екологічно шкідливих проектів.

Також багато коштів витрачалось на утримання бюрокра­тичного апарату, що швидко зростав. В 1985 році в країні на­раховувалось біля 18 млн. управлінських працівників

і чиновників різного рівня, або шоста частина всіх зайнятих. Велика частина нафтодоларів просто "проїдалась", йшла на закупку за кордоном продуктів харчування, в основному зер­на, товарів народного вжитку (взуття, одяг). Величезні кошти виділялись на підтримку комуністичних партій і прорадянсь-ких режимів у різних країнах світу, на пропаганду так званих переваг соціалізму і т.д.

Однак на середину 1980-х років надходження від експлуа­тації нафтових родовищ стали скорочуватись, оскільки багато промислове розвинутих країн зуміли перевести свою економі­ку на енергозберігаючі технології, в результаті чого попит на нафту зменшився, ціни на світовому ринку почали падати, що негативно відбилось на розвитку радянської економіки.

В 1979 році була здійсненна ще одна спроба уряду О.М. Косигіна реформувати економіку, покінчити з валови­ми показниками. З цією метою було встановлено показник нормативне чистої продукції, за яким підприємствам по­винні були зараховувати тільки новостворену вартість, не враховуючи витрат на сировину, матеріали і т. ін. Передба­чалось, що це нововведення буде стимулювати впроваджен­ня нової техніки, підвищення якості продукції, змусить відмо­витись від поділу продукції на вигідну і невигідну. Але це не передбачало радикального реформування командно-адмі­ністративної системи, а було спрямовано всього лише на її чергову модернізацію. Спроби одночасного посилення гос­прозрахунку і адресного директивного планування, активі­зація економічних стимулів при одночасному обмеженні прав підприємств не могли забезпечити економіці серйозних по­зитивних результатів.

Поступово наростала ціла система блокування економічних важелів регулювання народногосподарських пропорцій, в резуль­таті чого сформувався механізм соціально-економічного галь­мування. Середньорічний обсяг виготовленої продукції в країні (в натуральному виразі) за 1979 - 1982 роки виявився на 40% меншим у порівняні з 1978 роком. Додаткові надходження енер­гоносіїв і сировини на експорт не дозволили подолати загальне розбалансування в господарстві країни. Гострий дефіцит, немож­ливість задовольнити потреби населення в найбільш необхід­них товарах, відсутність стимулів праці - все це приводило до соціальної і фізичної деградації суспільства.

В листопаді 1982 року після смерті Л.І. Брежнєва гене­ральним секретарем ЦК КПРС став Ю.В. Андропов, чия

діяльність була спрямована на масову заміну міністрів, секре­тарів обкомів і ЦК союзних республік і всебічного посилення дисципліни. Здавалось, що, змінюючи одних бюрократів на інших, можна буде встановити порядок. До порушників трудо­вої дисципліни застосовувались різноманітні форми покаран­ня: зменшення заробітної плати, позбавлення премій, зняття з черги при розподілі житла.

Заходи, спрямовані на наведення порядку і дисципліни, дали деякий економічний ефект. Згідно до офіційних даних, темпи росту економіки в 1983 році складали 4,2% (проти 3,1% в 1992 році), національний прибуток збільшився на 3,1%, про­мислове виробництво на 4%, виробництво сільськогосподарсь­кої продукції на 6%. Командні методи керівництва економі­кою допомогли досягти лише тимчасового успіху, але не спри­яли стійкому розвитку економіки.

В економіці продовжували наростати негативні процеси. Промислові підприємства працювали в умовах постійної не-ритмічності поставок сировини і матеріалів. Особливо велика неритмічність протягом року відчувалась в будівництві. Ли­хоманило залізничний транспорт, потяги ходили з великим запізненням.

Як уже відзначалось, аграрний сектор Радянського Союзу традиційно забезпечував кошти для більш-менш стабільного функціонування інших галузей директивної економіки. Але в 1970-х роках це джерело вичерпалось, оскільки становище в сільському господарстві було складним. Не допомагали і ве­ликі асигнування в сільське господарство, значна частина яких, до речі, за рахунок штучно завищених цін на сільськогоспо­дарську техніку і на будівництво виробничих об'єктів на селі, тут же поверталась в казну. Інша частина асигнувань ішла в буквальному смислі в пісок: в будівництво грандіозних і ма­лоефективних тваринницьких комплексів, в непродуману ме­ліорацію і хімізацію грунтів.

Як і раніше, велику роль в забезпеченні населення про­дуктами харчування відігравали підсобні господарства, які займали 1% оброблюваних земель. За офіційними даними, в 1978 році в підсобних господарствах було вирощено 61% картоплі, 29% овочів, 29% м'яса і молока, 34% яєць.

В 1982 році за ініціативою секретаря ЦК КПРС по сільсько­му господарству М.С. Горбачова була прийнята чергова амбі­ційна і нереальна "Продовольча програма", виконання якої про­голошувалось всенародною справою.

Країна, маючи найбільші в світі чорноземи, перетворилась у великого світового імпортера зерна. Зерно купувалось в США, Канаді, Австралії, Аргентині та інших країнах. Дивовижний факт: тонна зерна, закуплена в США, була в два рази дешев­шою, ніж вироблена в Радянському Союзі.

Нездатність сільського господарства прогодувати населен­ня своєї країни вказувала не тільки на внутрішні недоліки радянської системи, але й на загальну соціально-економічну відсталість. Так, в 1920-і роки в сільському господарстві США було зайнято 2,5-3% працездатного населення, а в СРСР — 25%. В 1970 році один працівник радянського сільського господар­ства виробляв 4,5 т зерна, 320 кг м'яса й 2,8 т молока на рік, в той час як один американський робітник виробляв 54,7 т зер­на, 457 кг м'яса, 11,8 т молока за рік.

К.У.Черненко, обраний генеральним секретарем ЦК КПРС в лютому 1984 р., розпочав свою діяльність також із спроб розв'я­зати сільськогосподарські проблеми. В жовтні 1984 року була запропонована грандіозна програма меліорації: зрошення і осу­шення мільйонів гектарів землі, будівництво каналів, перенесен­ня частини витоку північних і сибірських річок, а також річки Дунай на зрошення земель в центральних і південних районах країни. При цьому не враховувались не тільки величезні мате­ріальні затрати для реалізації цих проектів, а й екологічні на­слідки, перш за все зменшення кількості води, що впадала в Льодовитий океан, і відповідно наслідки, які звідси випливали.

На початок 1980-х років стан економіки СРСР продовжу­вав погіршуватись. Так, щорічний приріст національного про­дукту країни зменшився з 9% в 1965 році до 2,6% в 1982 році, а промислове виробництво - з 7,3 до 2,8%. Продуктивність праці на середину 1970-х років в радянській економіці була вдвічі меншою, ніж в США. Економіка СРСР, в цілому в 1979 році, випускала не більше 60% продукції США.

Радянська економіка була побудована таким чином, що підприємствам підвищувати продуктивність праці було про­сто невигідно, оскільки зростання продуктивності праці тяг­ло за собою підвищення планових завдань і зменшення фон­ду заробітної плати. В результаті цього на більшості підприємств машинобудівної промисловості чисельність ро­бітників була в 1,3-1,4 рази вищою, ніж на подібних підпри­ємствах Заходу. Хоча точне співвідношення заробітної плати в СРСР і західних країнах визначити важко, попередні розра­хунки свідчать про те, що середня заробітна плата в СРСР

в 1973 році складала 168,14 дол. за місяць, в той час як у Франції — 361,64 дол., а в США — 606,51 дол.

Слід підкреслити, що наприкінці 1960-х — на початку 1970-х років відбулось деяке підвищення життєвого рівня трудящих, в тому числі і на селі, де колгоспники почали отримувати заробіт­ну плату. Поступово середня заробітна плата сільських праців­ників наблизилась до середньої по країні і складала 90% від цього рівня.

Але поступово, до початку 1980-х років, цей процес почав гальмуватись. Скоротились обсяги житлового будівництва. Витрати на охорону здоров'я складали 4% від національного прибутку (в розвинутих країнах - 10-12%). За рівнем спожи­вання на душу населення Радянський Союз займав 77-е місце в світі.

Військовий бюджет Радянського Союзу в період з 1965 по 1977 рр. зростав щорічно не менше ніж на 4,5% і складав при­близно 11-13% валового національного продукту. В 1967 р. у Радянського Союзу було 570 міжконтинентальних балістичних ракет, а у США - — 1054. В 1979 р. США зберегли цю кількість ракет незмінною, а Радянський Союз збільшив їх до 1409. Чи­сельність армії США за цей період скоротилась з 3,5 млн. до 2,06 млн. осіб, а чисельність Радянської Армії зросла з 3,68 млн. до 4,19 млн. осіб.

З метою підтримки постійного мобілізаційного характеру радянської економіки практично щорічно встановлювались чергові ювілейні дати, які необхідно було зустрічати високими трудовими досягненнями, брати на себе підвищені зобов'язан­ня, про виконання яких оголошувалось на святкових зборах, мітингах.

Дуже помітним фактом стала публікація в травні 1982 року газетою "Правда" статті академіка В. Трапезнікова, в якій автор відкидав стереотипні погляди щодо погіршення еконо­мічної ситуації в країні — несприятливі кліматичні умови, об­меженість деяких джерел сировини, труднощі в освоєнні но­вих територій і т.п. В статті вперше визначено інші причини: низька ефективність жорсткого централізованого планування, відсутність матеріальних стимулів управління і т. п. Але ні Ю.В. Андропов, ні К.Ч. Черненко не спромоглися здійснити радикальне реформування економіки, бо вважали, що це може привести до ліквідації комуністичної системи. Тому вони про­довжували триматись попереднього курсу.