16.3. Планування інновацій. Стратегічні аспекти технологій у сільському господарстві. Плануваннянь науково-технічного прогресу освоєння досягне

16.3. Планування інновацій. Стратегічні аспекти технологій у сільському господарстві. Планування освоєння досягнень науково-технічного прогресу

У стратегічному плані підприємства встановлюються основні цілі його діяльності та шляхи їх досягнення. Реалізація ідей стратегічного плану передбачає розробку комплексу різних заходів для зміни початкового становища підприємства (проектів). На стадії стратегічного планування складають ще два відносно самостійних плани: інновацій та інвестицій. У них ідеї нововведень, що одержані на стадії розробки стратегічного плану, зазнають подальшої детальної переробки. Усі ці три плани розрізняються рівнем деталізації інформації про планові нововведення. Інноваційне та інвестиційне планування можна розглядати як процес планування реалізації вибраної стратегії.

Планування інновацій розглядається як проміжний етап між плануванням стратегії і детальним плануванням інвестицій. Під інноваціями розуміють нововведення у різних сферах діяльності підприємства. Інновації — це реалізовані ідеї, які поділяють на дві великі групи: а) ті, що вводяться на ринок і приносять покупцям вигоди, за які вони готові заплатити; б) ті, що змінюють підприємство зсередини, підвищують ефективність виробництва.

Серед інновацій першої групи чільне місце посідає оновлення продукції. Цей напрям інновацій у поєднанні з плануванням асор­тименту продукції на підприємстві розглянуто в підрозділі 4.4.1. Що ж до інновацій, які належать до другої групи, у сучасних умовах, коли найважливішою проблемою підприємств АПК є підвищення конкурентоспроможності їхньої продукції як на зовнішньому так і на внутрішньому ринках, на особливу увагу заслуговує освоєння передових технологій. Поняття «технологія» охоплює такі елементи:

для чого робити (ідея, мета)?

що робити (кількісні та якісні параметри об’єкта)?

як робити?

для кого робити (споживачі)?

з якими витратами (ресурси)?

де робити (місце)?

коли робити (час)?

хто робитиме (виконавці)?

що це дає (економічний, соціальний, екологічний та інші види ефекту)?

Звичайно, технологія не в усіх галузях відіграє однакову роль. Так, є технологічно інтенсивні, науковомісткі галузі й виробництва (фармацевтична, хімічна, електронна), де саме технологія виступає як рушійна сила, що визначає стратегічне майбутнє підприємства. Разом з тим є галузі технологічно неінтенсивні — деревообробна, цементна. Очевидно, що більшість галузей містяться між цими крайніми позиціями.

Для визначення ролі технології в еволюції сільського господарства і харчової промисловості розглянемо три можливі рівні мінливості технологій (рис. 16.5). Верхній графік стосується стабільної технології, яка в основному залишається незмінною впродовж усього життєвого циклу попиту. На ділянці прискореного зростання П1 продукція, що її пропонують різні конкуренти, залишається в основному незмінною. Конкуренція відбувається по лінії якості виробів і ціни.

Другий графік ілюструє поняття «плодотворна технологія». Основна технологія зберігається тривалий період, але на її основі розробляється покоління продукції з кращими показниками і шир­шим діапазоном застосування, яка змінює одна одну. Це стосується таких галузей, як сучасна обчислювальна техніка і фармація.

На третьому графіку показано випадок змінної технології, коли в період життєвого циклу попиту поряд з новими виробами з’являються нові базові технології, що змінюють одна одну.

Сільське господарство з його порівняно стабільним асортиментом продукції, безумовно, належить до галузей зі змінною технологією. Наприклад, за життя одного покоління аграріїв відбулись докорінні зміни у технології вирощування цукрових буряків (одноросткове насіння, пунктирний посів, пестициди, бурякозбиральна техніка), що зумовили, зокрема, зниження в 5—6 разів затрат праці з розрахунку на 1 га посіву за одночасного підвищення врожайності й поліпшення умов праці.

У сільському господарстві зміна технології має більш глибокий ефект, ніж поява нової продукції. Невміння менеджерами підприємств своєчасно усвідомити необхідність зміни технології може призвести до значних втрат у позиції на ринку або змусити фірму припинити свою діяльність у раніше прибутковій для неї сфері бізнесу. Водночас технологія здатна служити основним і потужним інструментом, за допомогою якого фірма може завоювати і зберегти перевагу в конкурентній боротьбі, процвітати.

Рис. 16.5. Життєві цикли попиту,
технології та продукції

Особливо значне відставання у рівнях технологій і, як наслідок, у показниках ефективності виробництва і конкурентоспроможності на ринку порівняно з передовими країнами з ринковою економікою спостерігається в нас у галузях тваринництва, зокрема в молочному скотарстві. Порівняльна характеристика основних технологічних процесів виробництва молока в Україні і країнах ЄС (табл. 16.3) показує, що кожен з них в Україні більш трудо-, енерго- і капіталомісткий, з гіршими умовами праці, гіршими умовами утримання тварин.

Таблиця 16.3

Порівняльна характеристика технологій
виробництва молока в Україні і країнах ЄС

Перехід до нової технології на підприємстві є складним не лише з фінансового боку, а й з психологічного, оскільки суттєво змінює у науково-технічного персоналу і керівників схему дій, що склалася, для досягнення успіхів. Крім того, нова технологія загрожує їхнім позиціям влади і впливу на підприємстві.

На підприємствах нерідко існує розрив між загальним керівництвом і спеціалістами у декількох напрямах:

інформаційний розрив. Виникає через те, що керівники недостатньо інформовані щодо перспективи, ризику, післядії і вартості технологій;

семантичний розрив (семантика — смислова сторона мови, тобто значення слів, словосполучень). Виникає через відмінність у мові, концепціях і розумінні факторів успіху між загальним керівництвом і спеціалістами;

розрив цілі — витрати. Метою загального керівництва фірми є одержання оптимального доходу на ресурси, що витрачаються. Технологія — один із засобів досягнення цієї мети — не має самостійної цінності і не розглядається як самоціль. Більше того, якщо керівник не є спеціалістом, то він уникає складностей і заплутаності технології. Інтерес до оригінальних технічних чи технологічних рішень для нього не має цінності. Натомість, моральне задоволення, пов’язане з відкриттям, оригінальністю рішень і професійний престиж часто є самоціллю для дослідника і спеціаліста. У той же час проблема кінцевої окупності та прибутковості інвестицій стає для них негативним чинником, бо заважає роботі над цікавою проблемою.

Таким чином, загальному керівництву підприємства слід брати активну і компетентну участь у прийнятті стратегічних рішень, що стосуються питань технології. При цьому вони мусять самі (або з допомогою спеціалістів, консультантів) чітко уявити складність, перспективність, ризик і вартість технологій. Потрібно ліквідувати інформаційний, семантичний і вартісний розриви. Для досягнення цього можна рекомендувати такі кроки:

усвідомлення керівництвом небезпеки, пов’язаної з такими розривами;

навчання спеціалістів-технологів прийомам і методам стратегічного управління, а керівників — технології (курси підвищення кваліфікації);

залучення технологів до розробки стратегії підприємства;

розвиток у керівництва здібності використовувати експертів, уміння оцінювати пропозиції спеціалістів; вони мають заохочувати творчий ризик, винагороджувати підприємливість і бути поблажливими до тимчасових невдач;

включення технологічних показників у число стратегічних цілей підприємства. Наприклад, для спецгоспу з відгодівлі великої рогатої худоби освоєння технології вирощування худоби м’ясних порід.

Загалом же підприємству слід бути організацією, що постійно навчається і пристосовується.

У річному плані сільськогосподарського підприємства зазначені питання вирішують при плануванні впровадження досягнень науково-технічного прогресу (НТП), яке охоплює такі основні етапи: обґрунтування напрямів та обсягів освоєння, визначення їхньої ефективності і системи стимулювання працівників у процесі освоєння досягнень НТП. Ці етапи взаємозв’язані, оскільки недбала розробка хоча б одного з них може звести нанівець усю роботу. У річному плані господарства за власною ініціативою передбачають ті досягнення науки, техніки і передового досвіду, які забезпечать їм значний економічний та соціальний ефект і для освоєння яких у них є необхідні технічні, організаційні та фінансові передумови.

Плануючи напрями НТП, потрібно, перш за все, ураховувати їх групування, наприклад, за впливом на виробництво. До першої групи напрямів належать ті з них, котрі забезпечують зростання продуктивності праці. Практично на цей показник впливає більшість напрямів НТП. Але головна роль належить механізації та автоматизації виробництва, новим формам і методам його організації.

Порівняння технологічних карт вирощування основних сільськогосподарських культур у СВК «Перемога» Кагарлицького району, де застосовуються традиційні технології, і в НВП «Райз-агро» (див. підрозділ 2.3), що впроваджує наукомісткі енергозберігаючі технології (табл. 16.4) показує, що з розрахунку на 1 га посіву озимої пшениці, кукурудзи на зерно і цукрових буряків затрати праці в «Райз-агро» нижчі, відповідно, у 3.5, 2.1 і 18,7 разів, а дизельного пального — у 2,3, 1,2 і 3 рази.

Таблиця 16.4

Поточні витрати з розрахунку на 1 га
сільськогосподарських культур за різних технологій

Досягається це за рахунок запровадження наукомістких енергозберігаючих технологій, які передбачають:

мінімізацію обробітку ґрунту в першому (основний обробіток ґрунту) та другому (передпосівний обробіток ґрунту та посів) періодах вирощування сільськогосподарських культур (табл. 16.5) при нульовому обробітку ґрунту та використанні потужних сівалок. Різко зменшується також кількість операцій в четвертому періоді (збирання врожаю) за рахунок подрібнення поживних решток (соломи, стебел кукурудзи, гички) і внесення їх в ґрунт як органічних добрив;

більш широкого використання гербіцидів при захисті цукрових буряків від бур’янів;

застосування більш сучасної високопродуктивної техніки.

Одночасно слід відмітити значне збільшення як витрат, так і кількості технологічних операцій в третьому періоді (догляд за посівами) за рахунок збільшення операцій із захисту рослин під час вегетації, що сприяє значному підвищенню урожайності та якості продукції.

До другої групи слід віднести напрями, які забезпечують збереження і підвищення родючості землі: внесення органічних і мінеральних добрив, засобів хімічної меліорації земель. До цієї ж групи належать і меліорація земель (осушення, зрошення, обводнення), про­гресивні прийоми меліоративного будівництва, полезахисні й протиерозійні насадження, ґрунтозахисні методи обробітку землі тощо.

Третя група включає напрями: підвищення біологічного потен­ціалу врожайності сільськогосподарських культур, продуктивності худоби і птиці, їх стійкості проти несприятливих виробничих умов, захворювань тощо.

Четверту групу становлять напрями, що комплексно впливають на розвиток інтенсифікації і підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, у тому числі освоєння сучасних методів і підходів в управлінні й плануванні виробництва, нових технологій у рослинництві й тваринництві, прогресивних форм матеріального стимулювання та ін.

При обґрунтуванні напрямів та обсягів освоєння досягнень НТП у господарствах особливу увагу доцільно приділити тим із них, які поряд з ростом обсягів виробництва забезпечують зниження собівартості продукції.

Для підвищення дієвості НТП слід передбачити преміювання за розробку й освоєння у виробництві досягнень науки, техніки і передового досвіду. Плановий розмір премії з кожного заходу встановлюють залежно від річного економічного ефекту, який господарство передбачає одержати внаслідок виконання відповідних заходів, а також згідно з прийнятим Положенням про оплату праці.

Обов’язковою передумовою дієвості плану НТП є тісна узгоджуваність показників цього розділу плану підприємства з іншими його розділами і відображення у відповідних формах: їх включають до технологічних карт з рослинництва і тваринництва, ураховують при плануванні загальногосподарських витрат, собівартості продукції і рентабельності виробництва. У Положенні про оплату праці господарства обов’язково має бути розділ про стимулювання працівників за освоєння НТП.

На жаль, у розробці показників плану освоєння досягнень НТП є значні недоліки. Зокрема, у багатьох господарствах робота над цим розділом має формальний характер, показники не узгоджуються з іншими розділами плану. Нерідко цей розділ розробляють після того, як уже визначено основні показники плану виробництва і реалізації продукції, капітальних вкладень, ефективності виробництва. В окремих господарствах не розраховують економічну ефективність від освоєння науково-технічних досягнень. Причиною цього є насамперед недоліки у стимулюванні досягнень НТП на сільськогосподарських підприємствах.