17. 2. Процес формування показань

Сприйняття, запам’ятовування та відтворення є взаємопов’язаними етапами формування показань. Правильне розуміння цих процесів сприяє ефективному застосуванню тактичних прийомів допиту, правильній оцінці показань.

 Першим етапом у формуванні показань є сприйняття. Сприйняття — це не тільки сума відчуттів, а й діяльність мислення. Відчуття є суб’єктивним за змістом джерелом, а тому відчуття і сприйняття певним чином залежать від розвитку нервової системи, стану організму в цілому, рівня розвитку людини.

 Сприйняття має різноманітні відтінки і характер залежно від особи сприймаючого (емоційного ставлення, інтересу до того, що сприймається, спрямованості уваги). До чинників, які в той чи інший спосіб впливають на сприйняття, його емоційне забарвлення, належить темперамент. Правильність сприйняття залежить від суб’єктивних і об’єктивних чинників: суб’єктивні — це стан органів відчуття людини, її суб’єктивна можливість правильно сприймати дійсність, а об’єктивні — умови сприйняття, погода, освітлення, тривалість події, за якою спостерігають.

Розглядаючи об’єктивні чинники, що впливають на правильність сприйняття, не можна відокремити їх від суб’єктивних особливостей особи, які «забарвлюють» сприйняття дійсності. До таких особливостей належать спрямованість сприйняття та його емоційність. Спрямованість сприйняття залежить від того, було воно навмисним чи ні. Ненавмисне сприйняття характеризується тим, що людина не готується попередньо до нього, воно виникає раптово і триває, доки діє відповідний подразник. Навмисне ж сприйняття характеризується цілеспрямованістю, а тому є повнішим і пов’язане з так званою професійною увагою. Сприйняття особою предметів чи явищ, пов’язаних з її професією, часто є більш правильним і містить найменший відсоток помилок.

 Другим етапом формування показань є запам’ятовування, як здатність утворювати умовні зв’язки, зберігати і відновлювати їхні сліди. Як і сприйняття, воно має вибірковий характер: людина запам’ятовує не все, що сприймає, а тільки те, що викликає в неї глибокі переживання чи має для неї істотне значення.

 Експерименти з перевірки пам’яті людини свідчать про те, що вона з часом може перекручувати сприйняту подію. Повну розповідь про те, що спостерігалося, можна одержати тоді, коли свідок допитується через найкоротший від події проміжок часу.

 У слідчій практиці переважно трапляються показання осіб, які не ставили собі за мету обов’язково запам’ятовувати факти для викладу їх потім на допиті. Цією обставиною і визначаються складність відтворення зафіксованого, уривчастість, неповнота відомостей і деталей події.

 Так, очевидець дорожньо-транспортної події часто обмежує свою увагу фактами, які найсильніше вплинули на його психіку. Наприклад, свідок — очевидець наїзду автомашини на велосипедиста — показав, що він не запам’ятав ні обставин наїзду, ні зовнішнього вигляду автомашини. Він запам’ятав тільки те, як з неї на велосипедиста упав ящик (ящик, падаючи, вдарив велосипедиста залізним кутом, перевертаючись, вдарив ще раз і придавив його, розтрощивши голову і плече). Свідок зосередив увагу на потерпілому, а тому його показання в цій частині виявилися найповнішими. Спрямованість уваги в цьому разі сприяла кращому запам’ятовуванню окремих обставин.

 Дослідження мимовільного запам’ятовування, як і досвід проведення допитів, свідчить про те, що особи запам’ятовують не тільки те, що справляє яскраве враження, а й фонові обставини, на які не спрямована безпосередня увага. Тут доцільно застосовувати тактичні прийоми допиту з використанням асоціативних зв’язків, до яких належать:

 а) постановка додаткових запитань, заснованих на аналізі показань осіб і використанні можливих асоціацій у допитуваного в момент спостереження події;

 б) постановка нагадуючих запитань (витяги з показань допитуваного чи відомостей з інших матеріалів справи з метою відновлення в пам’яті обставин події, що спостерігалася);

 в) пред’явлення під час допиту речових доказів;

 г) допит на місці події.

 Третім етапом формування показань є відтворення сприйнятого. Воно залежить від певних умов, у тому числі фізичного і психічного стану особи в момент відтворення. Особливого значення тут набуває здатність особи висловлювати свої думки. Ця здатність у кожної людини є індивідуальною і залежить від її культурного рівня, інтелекту, словникового запасу. При цьому значну роль відіграють вислови, які використовує слідчий при допиті, окремі фрази, слова, формулювання запитань.

 У психології відомі два типи відтворення: а) вільне відтворення смислового змісту з відхиленням від форми та б) відтворення змісту із збереженням його форми. Цей поділ важливо встановити в показаннях з метою їх правильної оцінки і визначення тактики допиту. Так, відтворення змісту із збереженням форми виявляється в детальному і послідовному викладі події, без виділення її головних і другорядних рис. Відтворення ж змісту без форми полягає у викладі суті події.