18.2. Методи визначення якості продукції і вплив її рівня на результати виробництва

18.2. Методи визначення якості продукції і вплив її рівня на результати виробництва

У конкурентній боротьбі лише ті підприємства зберігають і поліпшують своє становище на ринку, які послідовно ведуть роботу з підтримання і вдосконалення якості продукції за важливими для споживачів показниками. Таке вдосконалення позитивно вплине на попит, отже, і на доходність підприємств у коротко- і довгостроковому періодах. Як уже зазначалося, важливо також, щоб якісні характеристики продукції мали кількісний вимір і могли бути піддані перевірці споживачем. Лише в такому разі виробник може оперативно контролювати формування якості продукції, а споживач — своєчасно пересвідчитись у відповідності її фактичних показників прийнятому стандарту.

З огляду на сказане важливо забезпечити своєчасність, оперативність і достовірність визначення показників якості продукції. Вирішенню цієї проблеми значною мірою сприяє застосування досконалих методів такого визначення, серед яких найпоширенішими нині є органолептичний, лабораторний (вимірювальний), соціологічний та економіко-статистичний методи.

Органолептичний метод ґрунтується на використанні й оцін­ці інформації, яку отримує людина завдяки своїм органам чуттів (зору, запаху, смаку, слуху, дотику). За його допомогою оцінюється кінцева продукція, що споживається у свіжому вигляді. При цьому увага зосереджується на розмірі товару (наприклад, продукції плодово-ягідних, баштанних культур тощо), кольорі, запаху, твердості (м’якості) при дотику, на смаку.

Водночас органолептичний метод широко використовується і для оцінки сільськогосподарської сировини. Зокрема, цим методом визначають, наприклад, наявність квітучих, підв’ялених, під­морожених, механічно пошкоджених коренів цукрових буряків, їх тургорність, а в насінні соняшнику — смак, запах, колір. Точність оцінки якості продукції цим методом залежить від досвіду, практичних навичок і кваліфікації експертів. Зрозуміло, що результати такої оцінки містять елементи суб’єктивізму, оскільки згадані характеристики якості не піддаються точному виміру. Обґрунтованість висновків експертів підвищується завдяки можливості використання ними деяких технічних засобів (мікроскоп, лупа), що посилюють інформативність експертів через їх органи чуттів.

Лабораторний (вимірювальний) метод є найбільш точним і об’єктивним, оскільки показники якості вимірюються технічними вимірювальними засобами, що постійно вдосконалюються. За його допомогою досліджують фізичні, хімічні, механічні і технологічні властивості продукції, наприклад, процент жиру, білка, цукру в продукції, вміст у ній сухих речовин, нітратів і нітритів, залишків пестицидів, вологість, кислотність, бактеріальна забруд­неність тощо. Проте слід пам’ятати, що більш точна оцінка якості продукції може бути досягнута за тісного поєднання цього методу з органолептичним.

В умовах ринкової економіки органолептичний і лабораторний методи широко доповнюються соціологічним методом. Суть його полягає в тому, що якість продукції визначається споживачами шляхом їх усного опитування або спеціальним анкетуванням, організацією різних виставок, конференцій, аукціонів то­що. Одержана інформація узагальнюється, оцінюється з метою внесення необхідних змін у технологічний процес у напрямі поліпшення тих показників якості, за якими були висловлені претензії або побажання споживачів.

Економіко-статистичний метод ґрунтується на визначенні та аналізі відхилень окремих показників якості продукції від вста­новлених стандартів (базисних кондицій). Розрахований рівень якості використовується керівниками підприємства для пошуку резервів його підвищення, оцінки діяльності внутрішньогосподарських підрозділів, матеріального стимулювання працівників, встановлення санкцій або стимулів для підприємства за зниження або підвищення якісних показників продукції.

Відповідно до вимог цього методу обчислюють такі економіко-статистичні показники:

1. Коефіцієнт заліковості є часткою від ділення залікової маси продукції на її фізичну масу. Залікова маса продукції визначається приведенням фактично одержаних кондицій продукції до стандартних (базисних). Наприклад, залікова маса зерна настільки буде меншою за фізичну масу, на скільки процентних пунктів його фактична вологість і засміченість відхиляється від кондиційних. Якщо, скажімо, фактична вологість зерна становить 16 %, а засміченість бур’янами — 2 % при базисних кондиціях цих показників якості відповідно 14,5 і 1 %, то при реалізації цього продукту, наприклад 120 т, залікова маса його становитиме 117 т, а коефіцієнт заліковості — 0,975. Залікова маса цукрових буряків зменшується відносно до його фізичної маси на величину (в процентах) фізичної засміченості землею, гичкою тощо.

Залікова маса молока (Зм) визначається за формулою[1]:

                (18.1)

де Фм — фізична маса реалізованого молока, ц; Жф — фактична жирність молока, % ; Жб — базисна жирність молока.

Оскільки споживач продукції платить виробнику не за фізичну, а за залікову масу продукції, грошовий дохід останнього буде тим більший, за інших однакових умов, чим вищий коефіцієнт заліковості, і навпаки.

2. Коефіцієнт сортності (Ксорт) в інтегральному вигляді харак­теризує рівень сортності продукції з урахуванням фактичного спів­відношення фізичних обсягів реалізованої продукції відповідного сорту, приведених до обсягу продукції першого (вищого) сорту:

(18.2)

де Qi — обсяг реалізації продукції i-го сорту; Крозі — коефіцієнт розмірності і-го сорту (розраховується відношенням обсягу реалізації продукції і-го сорту до обсягу реалізації продукції першого (вищого) сорту). Якщо, наприклад, підприємство реалізувало молокозаводу 23 тис. ц молока, в тому числі вищим сортом 10 тис., першим — 8 тис. і другим — 5 тис. ц, коефіцієнти розмірності дорівнюватимуть відповідно 1; 0,8 і 0,5. Звідси коефіцієнт сортності становитиме (10 ∙ 1 + 8 · 0,8 + 5 · 0,5) : 23 = 0,82.

Даний показник має інформативний характер для менеджерів підприємства. Його порівняння в динаміці дозволяє судити про тенденцію в зміні якості відповідного виду продукції, а її всебічна оцінка — вжити необхідних заходів, що забезпечують підвищення рівня цього показника до його максимального значення — одиниці.

3. Загальний коефіцієнт якості визначається як частка від ділення фактично одержаної грошової виручки від реалізації пев­ного виду продукції на умовний грошовий дохід (методику визначення див. у підрозділі 18.3). Цей показник має конкретний економічний зміст і вказує на відносну величину втрат підприємства від реалізації продукції нижче першого (вищого) сорту. Якщо, наприклад, загальний коефіцієнт якості становить 0,96, це означає, що підприємство втратило 4 % грошової виручки порівняно з її фактично одержаною сумою. Нині в зв’язку з розширенням каналів реалізації продукції (на біржах, за бартером, на селянських ринках тощо) розрахунок цього показника за окремими видами продукції ускладнюється, проте це не повинно стати причиною відмови від його використання для економічного аналізу якості продукції в підприємстві.

4. Інтегральний показник якості (Ія) розраховується з виразу:

     (18.3)

де К3 — коефіцієнт заліковості; Кя — загальний коефіцієнт якості.

Якість продукції справляє істотний вплив на економіку підприємств, оскільки з підвищенням її рівня зростає, за інших однакових умов, ціна на товар та обсяг продажу, і навпаки. Особливістю сільськогосподарської продукції є та обставина, що для багатьох видів її поліпшення якості рівноцінне збільшенню обсягу виробництва, оскільки дає можливість одержати більше цукру, олії, білка, крохмалю тощо. Так, підвищення цукристості цукрового буряку на 1 % дозволяє за врожайності 300 ц додатково одержати з 1 га посіву 3 ц цукру, що рівнозначно підвищенню його врожайності майже на 19 ц за нормативної цукристості 16 % (3 ц : 0,16).

Аграрним підприємствам економічно вигідно вирощувати цук­ровий буряк вищою біологічною цукристістю, оскільки ціна за 1 т коренів базисної цукристості (16 %) корегується на коефіцієнт перерахунку, величина якого залежить від їх фактичної цукристості. Якщо, скажімо, цукристість становить 13 %, то коефіцієнт перерахунку ціни становить 0,750. Далі він зростає з підвищенням цукристості і за її рівня 15% становить 0,917. За нормативної цукристості 16 % він дорівнює 1; 17 % — 1,013; 20 % — 1,333. Зрозуміло, що для сільськогосподарських товаровиробників дуже економічно вигідно вирощувати цукровий буряк з підвищеною цукристістю, оскільки з тієї ж посівної площі й урожайності вони можуть отримати значно більший прибуток завдяки виробництву якіснішої продукції — коренів, що мають біологічну цукристість вищу за базисну.

Згідно з діючим у 2002 р. типовим контрактом між цукрозаводом і бурякосіючими господарствами встановлені за спадним принципом диференційовані надбавки до ціни за кожну тонну цукрового буряку, проданого заводу у вересні за графіком: 1 верес­ня надбавка становить 44 %, 2 вересня — 40, десятого вересня — 11, 15 вересня — лише 1 %. За продаж цукрового буряку після 15 вересня виплата надбавок не передбачається.

Проте слід пам’ятати, що вихід цукру залежить не лише від цукристості коренів, а й від інших показників якості. Зокрема, цукрові буряки повинні мати тургор, не містити домішок підсохлих і загнилих коренів, кількість квітучих коренів за масою не повинна перевищувати 1 %, підв’ялених — 5, із значними механічними пошкодженнями — 12, зеленушних — 3 %. Встановлюються обмеження і за загальною забрудненістю. Якщо частка нестандартних коренів, різних домішок перевищує зазначені нор­ми, цукрові буряки приймаються як некондиційні.

Найважливішим показником якості соняшника є його олійність. Збільшення вмісту жиру в насінні на 1 % забезпечує по Україні при­ріст виробництва рослинної олії обсягом 230—250 тис. ц. У свою чергу, якість олії залежить від такого показника якості насіння , як кислотне число, що характеризується кількістю міліграмів їдкого калію (КОН), необхідного для нейтралізації вільних жирних кислот, що містяться в цьому продукті. Якщо вміст КОН перевищує 6 мг, така олія не придатна для вживання в їжу і може бути використана лише в технічних цілях. Високоякісну олію можна одержати лише за умови, коли вміст КОН становить менше 1,5 мг. Слід пам’ятати, що кислотне число безпосередньо залежить від вологості насіння, тому її рівень розглядається як важливий показник його якості.

Основним показником якості зерна є вміст у ньому білка, в тому числі розчинного білка — клейковини. З його підвищенням є можливість виробити значно більше хлібобулочних виробів, істотно підвищити їх смакові якості, досягти більшого приросту живої маси тварин. У світовій практиці, крім вмісту білка, до важ­ливіших показників якості зерна відносять його натуру, вологість і активність альфаамілази (спадне число, для пшениці ІІІ класу повинне становити не менше 200 сек., згідно із стандартом ІСО-250 сек.). При заготівлі зерна враховуються і такі показники його якості, як запах, домішки, вади зерна, консистенція, якість клейковини, життєздатність, зольність, колір, плівчатість. Від якості зерна значною мірою залежить його ціна. Так, на біржових торгах в Україні за останній час пшениця Ш класу була на 5—8 % дорожчою за пшеницю ІV класу і на 20 % — за пшеницю V класу. Відхилення в ціні можуть бути і більшими залежно від того, яка пропозиція зерна того чи іншого класу. Наприклад, дефіцит пшениці Ш класу підвищує ціну не лише на неї, але й на пшеницю ІV класу. Наявність такої диференціації цін на зерно зумовлює одержання більшої економічної вигоди тими підприємствами, які більше реалізують зерна вищими кондиціями якості.

Особливо важливе значення має підвищення якості тваринницької продукції. Якщо з 1 ц молока жирністю 3 % можна одер­жати 34 кг масла, то з жирністю 4 і 5 % — відповідно 46 і 60 кг. Згідно з діючим в Україні стандартом на молоко виділяється вищий , перший і другий сорти та несортове молоко. Різниця в цінах між вищим і першим сортами знаходиться в межах 10—20 %, а між вищим і несортовим — понад 30 %. Як бачимо, підприємствам вигідно продавати молоко вищих кондицій якості.

Основним показником якості у відгодівельному скотарстві є вгодованість худоби — вища, середня, нижчесередня і худа. Відомо, що загальна поживна цінність (калорійність) м’яса тварин вищої вгодованості в 2—2,5 раза вища, ніж м’яса худоби нижчесередньої вгодованості. Вихід м’яса з 1 ц живої маси вищої вгодованості на 12—18 кг більший, ніж нижчесередньої.

Для сільськогосподарських товаровиробників важливо, що жива маса великої рогатої худоби вищої вгодованості за умови її реалізації на м’ясокомбінати здебільшого оплачується на 25—30 % вище за худобу середньої вгодованості і понад 70 % більше за худу худобу, тобто економічна вигода аграрних підприємств від продажу живої маси великої рогатої худоби вищих кондицій безперечна. Важливо також, що держава стала стимулювати сіль­ськогосподарських товаровиробників за проданий ними молодняк великої рогатої худоби підвищених вагових кондицій на м’ясокомбінати і через біржові торги та аукціони. В 2001 р. встановлені доплати за кожну голову молодняка ВРХ вагою не менше 375 кг. Величина цих доплат за кожний кілограм живої маси становить для молодняка молочних і комбінованих порід 0,77 грн, м’ясних порід — 0,99 грн.

Важливим фактором збільшення виробництва і поліпшення якості продукції тваринництва є доброякісні корми. Чим кращий цей ресурс, тим повноціннішим буде раціон тварин, а значить, повніше використовуватимуться генетичні можливості тварин. Під­приємства, в яких переважають корми першого класу і які не допускають виробництво кормів третього класу, економлять 10—15 % цього ресурсу.

Якість продукції впливає не лише на економіку аграрних підприємств, а й на фінансово-економічний стан переробних підприємств. Скажімо, реалізація сільськогосподарськими товарови­робниками цукрового буряку на цукровий завод з більшим біологічним вмістом цукру забезпечує одержання цим підприємством додаткових грошових надходжень від їх переробки, а в кінцевому рахунку — і додаткового прибутку.

Для того щоб визначити суму додаткових грошових надходжень від такої переробки, насамперед, потрібно розрахувати обсяг виробництва цукру (ОЦ) в базовому та звітному роках за формулою:

ОЦ = Q · БЦ · КВЦ,             (18.4)

де Q — обсяг переробки цукрового буряку, т; БЦ — біологічний вміст цукру в цукровому буряку, коефіцієнт; КВЦ — коефіцієнт вилучення цукру.

Визначення додаткових грошових надходжень від збільшення виробництва цукру завдяки переробці якіснішої сировини було б простим завданням, якби у звітному році параметри виробництва були незмінними, крім досліджуваного — біологічного вмісту цукру. Тому постає необхідність одночасного врахування кількісного впливу на виробництво цукру і таких факторів, як обсяг переробки цукрового буряку і коефіцієнт вилучення цукру. Методично це зав­дання розв’язується за допомогою індексного методу. При цьому загальний індекс виробництва цукру (Іц) розраховується з виразу:

.  (18.5)

В чисельнику формули наведено технологічні показники виробництва цукру звітного року, а в знаменнику — базового. Ступінь впливу фактора обсягу переробки цукрового буряку обчислюють за формулою:

                (18.6)

фактора біологічного вмісту цукру:

                (18.7)

коефіцієнта вилучення цукру:

              (18.8)

Аналіз загального і часткового індексів здійснюється за уже відомою нам методикою. Тобто, віднявши від чисельника будь-якої з наведених формул її знаменник, отримаємо результат, який покаже абсолютну зміну обсягу виробництва цукру, зумовлену зміною відповідного фактора. За формулою 18.6 визначається зміна (приріст або зменшення) виробництва цукру завдяки зміні обсягу переробки цукрового буряку, за формулою 18.7 — завдяки підвищенню біологічного вмісту цукру і за формулою 18.8 — завдяки зміні КВЦ. Сума одержаних різниць по кожній з формул часткових індексів має збігатися з абсолютною зміною обсягу виробництва цукру в базовому році порівняно зі звітним. Кожний з розрахованих часткових індексів показує відносну зміну обсягу виробництва цукру під впливом даного показника.

Суму додаткових грошових надходжень (∆ГН), що одержує цукрозавод від переробки цукрових буряків з вищим вмістом цук­ру, можна визначити з виразу:

ГН = (Q1 · БЦ1 · КВЦ0 – Q1 · БЦ0 · КВЦ0) · ОЦ,     (18.9)

де ОЦ — оптова ціна 1 т цукру без ПДВ. Додатковий прибуток, що одержує завод від переробки більш якісної сировини, розраховується за формулою:

Пя = ГН – ГК,           (18.10)

де ГК — сума грошових коштів, виплачена заводом сільськогосподарським товаровиробникам за підвищення фактичної біологіч­ної цукристості над базовою.

За викладеною методикою можна визначити додаткові грошові надходження і додатковий прибуток від переробки соняшнику вищої олійності, картоплі з вищою крохмалистістю.