18.3. Економічна криза в Україні, її особливості, наслідки та фактори стабілізації

Аналіз причин виникнення економі­чних криз, які наводяться економістами різних напрямків, дає підставу виділити як найбільш теоретично обгрунтовану концепцію К.Маркса, згідно з якою головною причиною циклічного розвитку економі­ки вважаються порушення найважливіших макроекономічних пропорцій внаслідок існування антагоністичних суперечностей, властивих суспільному виробництву, основаному на приватній власності на засоби виробництва.

Підтвердженням цього висновку є виникнення економічної кризи в Україні, а також у всіх країнах, що утворились на теренах колишнього Радянського Союзу. Сімдесят років економі­ка України поступово зростала, не знаючи кризових потрясінь, пов'язаних із циклічним розвитком. І це відбувалося завдяки тому, що необхідні макроекономічні пропорції відтворення формувалися свідомо через систему загальнодержавного плану­вання. Вихід України з СРСР супроводжувався не лише проголо­шенням самостійності, але й проголошенням курсу на реставра­цію капіталізму. Першим кроком в реалізації цього курсу стало роздержавлення й приватизація власності, а першим соціально-економічним наслідком- відродження циклічного характеру розвитку економіки.

Непродумані, суперечливі, а іноді завідомо шкідливі дії по реформуванню економіки, і в першу чергу по реставрації приват­ної власності на засоби виробництва, не могли не відбитись на її ефективності. Уповільнення темпів розвитку, яке намітилось ще за часів командно-адміністративної системи, в умовах прискоре­ної розбудови капіталізму під гаслами "створення соціально-орієнтованої економіки" трансформувалося з 1991р. у глибоку економічну кризу, яка продовжується й до цього часу.

До факторів, які спричинили виникнення кризи й впливають на її глибину й тривалість, слід віднести39:

1. Ліквідацію централізованої системи управління економікою за умов, коли за своїм змістом вона ще залишалася державною.

4 У засобах масової інформації а також в деяких економічних й особливо публіцистичних публікаціях ні факторії наводяться як причини кріпи Отже, робиться спроба підміниш причини факторами, то посилюють Лбо послаблюють процес Дія них факторів незаперечна, але не вони І першопричиною кріпи

3. Валютну кризу, яка привела до порушення рівноваги між платоспроможним попитом і товарною масою внаслідок надмірної емісії грошей. Якщо в 1991р. маса заробітної плати, в доларовому еквіваленті, складала 75млрд.дол., то в 1995р. - лише 15млрд.дол.

Характеризуючи сучасну економічну кризу в Україні, в ній слід виділити такі важливі моменти (особливості).

Момент, 1. Стрімке скорочення виробництва. За період 1991-1996 pp. спад промислового виробництва склав 65%, майже на 50% скоротилося виробництво в сільському господарстві, обсяг капіталовкладень зменшився в 5 разів. Валовий внутрішній продукт (ВВП) у 1996р. складав лише 40% від рівня 1990р. У 1997р. спад виробництва зупинити не вдалося.

Момент 2. Катастрофічна глибина й тривалість кризової фа­зи. Скорочення виробництва національного доходу лише на 20% за світовими мірками вважається критичним для економіки. В Україні ж виробництво національного доходу за час кризи скоротилося майже на 70%. Перевершені всі рекорди й щодо тривалості кризи. Вона триває вже сьомий рік, а кінця поки що не видно. І хоча представники урядових кіл говорять про насту­паючу стабільність - це лише спроба видати бажане за дійсність. Уповільнення темпів спаду дійсно спостерігається, й це цілком закономірно, бо падати вже немає звідки. Але про стабілізацію економіки мови поки що бути не може, бо для цього немає об'єктивних умов.

Світовий досвід показує, що вихід з економічної кризи розпо­чинається з оновлення основного капіталу, тобто з інвестицій у виробництво. А вони, як зазначено вище, майже припинилися. Чому? По-перше, тому, що в умовах інфляції й економічної нестабільності капіталовкладення в комерційну діяльність більш прибуткові, ніж у виробництво. По-друге, величезна зовнішня й внутрішня заборгованість стали перешкодою для залучення кредитних ресурсів, без яких припинити падіння виробництва стає практично неможливим.

Момент 3. Глибина й тривалість економічної кризи в Украї­ні зумовлена ще й тим, що вона, по-перше, є складовою частиною кризи соціально-економічної системи, по-друге, розгорталася на фоні монополізму в усіх сферах, по-третє, переплітається з кризами: фінансовою, структурною, енергетичною та екологіч­ною. Все це породжує непослідовність, суперечливість і недійо-вість більшості заходів, що вживають владні структури по стабілізації економіки.

Момент 4. Заходи по реформуванню економіки продиктовані не внутрішніми умовами, що впродовж багатьох років формува­лися в Україні, й не інтересами переважної більшості населення країни (його про це "забули" спитати), а інтересами міжнародних організацій і в першу чергу міжнародного валютного фонду. Тому вони не мають достатньої підтримки населення, що поглиблює економічну кризу й ускладнює процес виходу з неї.

Де ж вихід і в яких напрямках слід шукати шляхи стабіліза-

ттіУ fawnwrnwiww?

Розробка засобів і методів боротьби з економічною кризою в Україні та інфляцій­ними процесами, що її супроводжують,

повинна спиратися на попередній діагноз причин їх виникнення й поглиблення. Досить поширеною є думка, що основною причи­ною економічної кризи й розвитку інфляційних процесів у вітчизняній економіці є незбалансованість фінансів, фінансової системи, товарно-грошового обігу, яка виникла, з одного боку, в результаті розриву економічних зв'язків з колишніми республі­ками СРСР, а з іншого, - через некомпетентність нових керівни­ків, що прийшли у владні структури на хвилі їх демократизації.

Все назване, звичайно, мало місце й відіграло певну роль у виникненні критичної ситуації. Проте це далеко не головна причина обвального розвитку кризових процесів. Аналіз даної проблеми приводить до висновку, що головні причини розвитку й поглиблення кризи знаходяться не у сфері обігу, точніше, не лише у сфері обігу (як це вважають прибічники монетарної концепції регулювання економіки), а у сфері виробництва, в його характері й типі економічного розвитку. Тому вирішувати проблеми виходу з економічної кризи треба не на основі західних моделей монетарних концепцій, а в першу чергу на основі сучас­ної теорії економічного зростання й розвитку.

Економічна теорія, як це було з'ясовано раніше, виділяє два основних типи економічного зростання - екстенсивний й інтенси­вний. Коротко нагадаємо їх характеристики. Найбільш характер­ною особливістю екстенсивного типу є те, що в його умовах коефіцієнт еластичності результатів виробництва від затрат виробництва приблизно дорівнює одиниці, тобто, для додаткового виробництва одиниці певного результату потрібно збільшити всі затрати всіх ресурсів виробництва теж на одиницю. В умовах інтенсивного типу економічного зростання коефіцієнт еластич­ності більший одиниці. А це означає, що в інтенсивній економіці для виробництва додаткової одиниці певного результату потрібно збільшити затрати ресурсів менше, як ла одиницю. Ми виділяємо й третій тип, який назвали детенсивним, в умовах якого для виробництва додаткової одиниці продукції необхідно обсяги ресурсів додатково збільшити більше, як на одиницю. Тобто, коефіцієнт еластичності результатів виробництва від затрат виробництва тут вже менший одиниці.

Починаючи з 1991р., вітчизняна економіка почала посилено розвиватися по детенсивному шляху, що породило ряд негатив­них наслідків, ліквідація яких є першочерговою умовою виходу з кризи й забезпечення в майбутньому змін типу економічного розвитку. Що це за наслідки?

Наслідок 1. Процес детенсифікації суспільного виробництва найбільше впливає на систему методів виробництва, під якими, як правило, розуміється та чи інша спрямованість зміни обсягів ресурсів виробництва. Детенсивна економіка.як зазначалося вище, має гіперзатратний характер,тобто, в її умовах матеріа­льні блага виробляються шляхом неухильного нарощування затрат усіх ресурсів виробництва, причому в прогресуючій пропо­рції. В такій економіці переважають так звані прямі (затратні) методи виробництва, при яких результати виробництва створю­ються шляхом нарощування ресурсів.

Гіперзатратний характер виробництва є однією з найважли­віших причин поглиблення кризових та інфляційних процесів, бо внаслідок зниження ефективності виробництва товари стають дорожчими, отже, ціни зростають. Споживачі за новими (високи­ми) цінами не мають можливості купувати товари. Відбувається затоварення. Виробники, не отримавши виторгу за виготовлену продукцію не можуть розрахуватися за сировину, виплатити заробітну плату, розрахуватися з кредитними установами і т.д. Виникає криза неплатежів. Ситуація погіршується інфляцією, яка постійно підігрівається знеціненням грошей під тиском зростаючих цін. Якби уряду вдалося повністю збалансувати фінанси й грошовий обіг (що в даних умовах майже неможливо), кризовий спад навряд чи припиниться, а рівень інфляції навряд чи знизиться. У детенсивній (гіперзатратній) економіці ніякі монетарні й фінансові методи суттєво кризову ситуацію змінити не можуть.

Наслідок 2. У детенсивній економіці ринкові ціни мають зо­всім іншу економічну природу, ніж в екстенсивній або в інтенси­вній економіці. Вони є переважно затратними й тому дають можливість у кращому випадку лише повернути видатки на виробництво матеріальних благ. Це, звичайно, стримує можливо­сті для інвестування й розвитку виробництва, а в умовах кризи -виходу з кризового стану.

Лише в екстенсивному, й особливо в інтенсивному виробницт­ві, ринкова ціна набуває частково або навіть повністю ефективної природи40. Затратний характер цін - також одна з причин подо­рожчання товарів й одночасного здешевлення грошей, що є сприятливим середовищем для розгортання кризових процесів.

Наслідок 3. Детенсивний тип розвитку об'єктивно формує дефіцитну за характером економіку, тому що для створення додаткової пропозиції товарів необхідно збільшувати в прогресії затрати всіх ресурсів виробництва.більшість з яких об'єктивно обмежені. Лише екстенсивна економіка дає певні можливості для врівноваження співвідношення попиту й пропозиції на товари. Таку економіку вже можна кваліфікувати як бездефіцитну або афіцитну. В інтенсивній же економіці створюються передумови для перевищення пропозиції над попитом, тому вона за своїм характером стає інфіцитною.

Тим часом деякі вітчизняні ідеологи ринкового реформування національної економіки вважають, що збалансування попиту й пропозиції - це проблема суто сфери обігу. Звичайно, тимчасово збалансувати попит і пропозицію можна й грошово-фінансовими методами. Проте лише тимчасово й, по суті, штучно. Кардиналь­не вирішення цієї проблеми, а на цій основі й закладення підва-

'" Ця обставина не враховується в теоретичному аналізі ринкових пін У захілній економічнім літературі пінам "приписуггься " "ефективна" (корисна) природа а у вітчизняній - переважно 'затратна" Тим часом, усе залежить від тою. в якому виробництві вона формусться: детектив­ному, екстенсивному чи інтенсивному лин для стабілізації економіки, передбачає усунення детенсивного характеру економічного розвитку.

Наслідок 4. Вищенаведена сукупність наслідків розвитку де­тенсивного виробництва з об'єктивною необхідністю викликає інфляційне зростання ринкових цін, у результаті чого формують­ся так звані інфлятивні ціни, головною особливістю яких є те, що вони остаточно "відриваються" від вартості (і цінності) това­рів, значно перевищуючи її величину. Гроші ж у такій ситуації, остаточно знецінюючись, перестають виконувати свої функції.

Гіперінфлятивний характер ринкових цін є опосередкованим свідченням всебічного поглиблення детенсифікації суспільного виробництва. У свою чергу остання й є первинним фактором розвитку кризових і гіперінфляційних процесів. Зворотною сторо­ною розвитку цих процесів є обвальне знецінення національних грошей, яке відбувалося у 1991-1995 pp. Причому мова йде не лише про зниження реальної вартості грошей як грошей, тобто в якості купівельного або платіжного засобу. Одночасно відбуваєть­ся також зниження реальної вартості грошей як кредитних, і особливо грошей як капіталу.Яскраво про це свідчить зниження валютного (а отже,й товарного) масштабу цін. За роки "ринкового реформування" економіки 1991-1996 pp. Валютний зміст купоно-карбованця понизився не менше, як у 100 разів.

Наслідок 5. Всебічна детенсифікація суспільного виробництва в результаті має також обвальне падіння рівня ефективності виробництва. Детенсивна економіка є не тільки низькоефектив-ною, вона є у прямому розумінні "дефективною", бо в ній сукупні результати не перевищують, а навпаки, менші сукупних затрат ресурсів. У такій економіці підприємницька активність придушу­ється, а тому економічний спад поглиблюється. Економіка в такій ситуації виходить з кризової зони свого розвитку і входить у зону економічного апокаліпсису. Призупинити цей процес "дефективного" розвитку економіки можна лише шляхом термі­нової активізації всієї системи методів державного регулювання. Екстенсивна економіка за цих умов може бути кваліфікована як малоефективна, або квазіефективна, бо вона дає деяку можли­вість витрати покривати доходами. І лише всебічна інтенсифіка­ція виробництва дає можливість досягти гіперефективності й значного розходження між валовими рівнями видатків і доходів на користь останніх.

Детенсивна економіка породжує й такий антиефект, як зву­ження її суспільно-економічного змісту, що особливо характе­рно для сучасного стану національної економіки. Спостерігається

Які ж суспільні фактори економічного розвитку необхідно активізувати, щоб призупинити деградацію національної

економіки й забезпечити в кінцевому результаті її розвиток?

Фактор 1. В умовах сучасного індустріального, а частково постіндуетріального виробництва основним напрямком подальшо­го розвитку суспільної трудової діяльності повинна бути не стільки диференціація й спеціалізація праці й виробництва (хоча це невід'ємні елементи зростання ефективності виробництва), скільки їх інтеграція й диверсифікація. Лише в достатній мірі інтегроване й диверсифіковане виробництво може найбільш гнучко реагувати на швидкі зміни ринкової кон'юнктури. Най­більш прийнятною організаційною формою для вказаного напря­мку розвитку виробництва є корпорації у формі концернів або консорціумів. Найбільш гнучко реагують на швидкі зміни ринко­вої кон'юнктури і за рахунок цього досягають високого рівня ефективності гнучкі виробничі системи й підприємства малого й середнього бізнесу, які повинні стати складовими ланками процесу інтеграції й диверсифікації виробництва.

Фактор 2. Активізація таких суспільних процесів, як декон-центрація, децентралізація й демонополізація виробництва. Це сьогодні усвідомлюють і практики, і теоретики. Очевидно, що ці процеси повинні піти шляхом утворення акціонерних това­риств корпоративного типу й поступового, розтягнутого на тривалий час (можливо, десятиріччя) демонтажу системи галузе­вих міністерств як основних органів управління адміністратив­ною економікою.На жаль, сучасний досвід деконцентрації, децентралізації й демонополізації виробництва свідчить про те, що в цій справі переважає революційний підхід. Тим часом демонополізацію (як і деконцентрацію й децентралізацію, які лежать в основі демонополізації) слід здійснювати еволюційним шляхом, поступово, в міру визрівання об'єктивних економічних та інших умов. "Кавалерійським" наскоком можна лише зруйну­вати економіку, що успішно й робиться під гаслами "розбудови".

Реформування власності слід проводити не за вимогами й вка­зівками з Заходу, навіть якщо вони виходять з таких авторитетних установ, як міжнародний валютний фонд, а керуючись тими конкретними умовами, в яких розвивається економіка, враховую­чи при цьому об'єктивні світові тенденції в цій галузі. Саме такий підхід дає право стверджувати, що сучасному рівню розвитку вітчизняної економіки відповідають, по-перше, така приватизація власності, яка привела б до формування не індивідуально-приватної, а корпоративно-приватної власності (звичайно, при створенні відповідних секторів та інших форм приватної власності, але не в якості пануючих). По-друге, приватизація, яка б здійсню­валась еволюційними (природними), а не революційними (примусовими) методами. По-третє, приватизація, яка б у кінцевому результаті привела до утворення приватного сектора економіки в якості доповнюючого й альтернативного державному (а не на зміну останнього або за його рахунок). По-четверте, сформований таким чином приватний сектор повинен бути інтегрованим у систему державного сектора, питома вага й значення якого у вітчизняній економіці в силу відомих історичних умов повинна бути значно більшою, ніж навіть у найбільш розвинутих в економічному відношенні країнах.

Фектор 4. Значною мірою задовільне функціонування націо­нальної економіки залежить від ступеня розвитку таких специфіч­них суспільних процесів, як капіталізція й соціалізація. Під першим прийнято розуміти створення умов для всебічного розви­тку виробництва, а під другим - умов для всебічного розвитку людини (у професіональному, соціальному, інтелектуальному, ду­ховному та інших аспектах). Аналіз світового досвіду розвитку вказаних процесів і характеру їх поєднання свідчить, що в най­більш розвинутих в економічному відношенні країнах економіка розвивається у напрямку від капіталізації до соціалізації, тобто має місце посилення соціалізації виробництва й економіки в ці­лому (в цьому розумінні, й лише тільки в цьому, ми маємо справу з формуванням елементів так званої соціалістичної економіки). Умови формування й функціонування вітчизняної економіки скла­лися так, що в ній вектор розвитку вказаних процесів має зворо­тну спрямованість: зараз робляться спроби посилити капіталіза­цію економіки, тобто, здійснити перехід від соціалізації до капі­талізації. В цьому розумінні можна говорити, що в Україні стали на шлях капіталістичного розвитку й створення основ капіта­лістичного виробництва. Сучасні найбільш розвинуті країни вже цройшли цей етап і вступили у так звану посткапіталістичну епоху. Отже, й тут Україна пішла всупереч світовим економічним тенденціям, створюючи для своєї економіки додаткові труднощі на перспективу.

Аналіз вітчизняного досвіду розвитку процесів капіталізації •дає підстави стверджувати, що нині Україна надто великі надії покладає на зовнішні фактори економічного розвитку (такі, як допомога, кредити західних держав, іноземні інвестиції тощо). Це, на наш погляд, хибна орієнтація. Основна увага повинна бути приділена використанню таких факторів, які найбільше відпові­дають сучасному рівню й характеру розвитку вітчизняної економі­ки. А таким фактором є не екологічний, не праця у її фізичному розумінні і навіть не капітал як такий (хоча ефективне їх викорис­тання не знімається з порядку денного), а інтелектуальний потенціал суспільства, або, як його прийнято називати, - інтеле­ктуальний капітал41. На жаль, сучасне вітчизняне виробництво ще дуже й дуже мало використовує інтелектуальні фактори економічного розвитку. Воно більшою мірою спирається на тради­ційну (фізичну), ніж на інтелектуальну працю. І в цьому розумінні можна говорити, що воно знаходиться на докапіталістичному ступені еволюції. Урядові органи (як законодавчі, так і виконавчі) в силу відомих політичних і економічних умов надто великі надії покладають на ринкові фактори розвитку і явно недооцінюють роль факторів інтелектуальних. При цьому зовсім випускається з уваги, що ринок (як і власність) - це лише певне економічне середовище (і не більше) розвитку суспільного виробництва. Сам по собі (без відповідної організації й регулювання) він такий же малоефективний, як і сама по собі приватна власність. В результа­ті, не здійснивши реального "переходу до ринку", країна досягла обвальної деінтелектуалізацп суспільства. А це на десятки років уповільнює процес стабілізації економіки, а в кінцевому результаті її соціалізацію.

Є ще один аспект цієї проблеми, на який варто звернути серйо­зну увагу. Інтелектуальна сфера економіки (наука, освіта, культу­ра, наукові організації підприємств, галузей, держави і т.д.), на відміну від традиційної сфери, найменш пристосована до ринково­го регулювання. Тому вона повинна регулюватися більшою мірою позаринковими методами (в першу чергу державою). Держава зобов'язана забезпечувати пріоритетне фінансування інтелектуаль­ної сфери економіки.

ВИСНОВКИ

1. Сукупність факторів впливу на економіку України приво­дить у кінцевому результаті до її детенсивного розвитку,що є найбільш суттєвою причиною поглиблення кризових та інфляцій­них процесів.

2. Обвальний розвиток кризових процесів посилює детенсив-ний, тобто гіперзатратний характер функціонування економіки.

3. Ринок сам по собі розірвати це порочне замкнуте коло не зможе. Тут необхідне активне втручання держави на основі прак­тичної реалізації прогресивної економічної політики, окремі фрагменти якої будуть викладені далі.

41 Інтелектуальний капітал матсріалпугться. по-перше, в інтелектуальній власності, по-друге, у виробництві таких інтелектуальних товарів, як наукові ідеї, конструкторські й технологічні розробки. Інформаційна, програмна, інноваційна пролчкція тощо.