18.4. Витрати на поліпшення якості продукції і напрями забезпечення її конкурентоспроможності за якістю

18.4. Витрати на поліпшення якості продукції і напрями забезпечення її конкурентоспроможності за якістю

Підвищення якості продукції вимагає додаткових затрат не тільки інтелектуальної праці, але, як правило, й матеріально-гро­шових коштів. Оскільки підвищення якості сільськогосподарської продукції в більшості випадків рівнозначно зростанню обсягу її ви­робництва, згадані витрати слід розглядати як змінні. Як свідчить світова практика і, насамперед, досвід високорозвинутих країн Заходу, в усіх галузях народного господарства сформувалася стійка тенденція до зростання витрат на поліпшення якості продукції. Але слід пам’ятати, що висока якість не повинна досягатися будь-якою ціною. Це ж стосується використання інших нецінових факторів підвищення конкурентоспроможності товарів. Додаткові вит­рати, пов’язані з реалізацією комплексу цих факторів, повинні бути економічно доцільними, тобто попит на продукцію, а в окремих випадках і ціна мають зрости на більшу величину, ніж це потрібно для відшкодування з надлишком названих витрат.

Проте перевищення додаткового доходу над витратами, понесеними на вдосконалення товару і стимулювання його збуту, може бути різним. Тому виникає потреба у визначенні оптимального рівня цих витрат. Він досягається тоді, коли різниця між додатковим ефектом від поліпшення якості продукції і додатковими витратами на таке поліпшення найбільша (рис. 18.1).

Рис. 18.1. Визначення оптимального рівня якості продукції;
заштрихована площа — це прибуток, що може одержати підприємство
від поліпшення якості продукції за різного рівня додаткових витрат

Аналогічний підхід до визначення оптимального рівня витрат витримується і за іншими неціновими факторами, пов’язаними із стимулюванням збуту продукції. Менеджери підприємства повинні усвідомлювати, що додатковий дохід від поліпшення якості продукції і раціонального використання інших нецінових факторів конкуренції може формуватися за рахунок підвищення ціни і збереження колишнього обсягу продажу або завдяки збереженню попереднього рівня ціни, але збільшенню обсягу продажу продукції, на яку виникає додатковий попит.

Таке збільшення продажу відбувається через зрушення кривої попиту вправо з положення D до положення D1 (рис. 18.2). У результаті обсяг продажу зростає на величину Q1 — Q. Додатковий прибуток при цьому дорівнюватиме добутку додаткового обсягу продажу на суму прибутку, що одержувало підприємство в розрахунку на одиницю продукції при колишній ціні. Важливо також знати, що додатковий дохід підприємство може одержувати і завдяки поєднанню розглянутих факторів — підвищенню ціни і зростанню обсягу продажу.

Рис. 18.2. Зрушення кривої попиту вправо і збільшення
обсягу продажу при підвищенні якості продукції
та збереженні попередньої ціни

В разі, коли підвищення якості продукції вимагає додаткових витрат, що зумовлюють здорожчання продукції, економістам під­приємства потрібно визначити, за якою мінімально підвищеною ціною уже буде економічно виправдано продавати таку більш дорогу продукцію з тим, щоб зберегти уже досягнутий рівень її цінової конкурентоспроможності. Для цього можна скористатися наступною методикою.

Запишемо формулу цінової конкурентоспроможності продукції з наступним значенням символів:

               (18.18)

де Рпо — рентабельність продажу, досягнута у базовому році, (коефіцієнт); Цх — пошукова мінімально підвищена ціна, за якої реалізація виробленої більш якісної продукції зі зрослою собівар­тістю забезпечить досягнуту у базовому році рентабельність продажу (цінову конкурентоспроможність); С1 — собівартість продукції підвищеної якості.

Здійснимо необхідні алгебраїчні перетворення даної формули:

Цх · Рпо = Цх – С1;

(Цх · Рпо) + С1 = Цх;

С1 = Цх – (Цх ∙ Рпо);

С1 = Цх · (1 – Рпо).

Звідси:     (18.19)

Припустимо, що в базовому році підприємство реалізувало молоко за ціною 55 грн за 1 ц і собівартістю його виробництва 44 грн. За цих умов рентабельність продажу становитиме (55 – 44) : 55 = 0,2. Щоб підвищити якість молока і реалізовувати його вищим сортом, підприємство понесло необхідні витрати (поставило потужніші холодильні установки, здійснило більш жорсткий технологіч­ний контроль тощо) і це призвело до підвищення собівартості молока до 48 грн за 1 ц. Використовуючи виведену формулу, знаходимо, що підприємство збереже досягнуту цінову конкурентоспроможність молока за умови, якщо зможе його реалізувати за ціною 60 грн за 1 ц (48 : (1 – 0,2) = 60.

Принциповий аспект даної методики може бути використаний і тоді, коли підприємство поставило собі за мету зберегти базовий рівень рентабельності більш якісної продукції, собівартість якої зросла через понесені підприємством додаткові витрати для забезпечення такої якості. Завдання, як і в попередньому випадку, полягає у визначенні мінімально підвищеної ціни, за якої досягається поставлена мета.

Запишемо формулу визначення рівня рентабельності:

  (18.20)

де Ро — досягнутий рівень рентабельності в базовому періоді.

Здійснимо необхідні алгебраїчні перетворення даної формули:

Ро · С1 = Цх – С1;

Ро · С1 + С1 = Цх.

Звідси:

Цх = С1 (Ро + 1).  (18.21)

У нашому прикладі рівень рентабельності молока у базовому періоді (коефіцієнт) становив (55 – 44) : 44 = 0,25. За зрослої собівартості молока до 48 грн за 1 ц рівень рентабельності зберігається за ціни реалізації 60 грн [48 · (0,25 + 1)].

Слід мати на увазі, що додатковий ефект від підвищення якості продукції залежить не лише від розміру витрат, а й від їх цільового призначення. За цим критерієм витрати на підвищення (збереження) якості продукції поділяються на три види: витрати на упереджувальні заходи, на безпосередній контроль за якістю і витрати на усунення дефектів. Світова практика і, зокрема, японський досвід переконують, що високої якості продукції досягають ті товаровиробники, які віддають пріоритет упереджувальним заходам.

Для забезпечення конкурентоспроможності товарів за якістю необхідно, насамперед, визначити чіткі цілі щодо неї і розробити на кожному підприємстві технічні умови, а також вжити інших заходів, що забезпечують якість товарів згідно з визначеними цілями. Лише ті підприємства можуть розраховувати на успіх, в яких виробничий процес орієнтований на постійне забезпечення якості, її підтримку. Але при цьому основну увагу слід звертати на функціональний аспект якості, що вказує, наскільки продук­ція підприємства задовольняє сучасні потреби споживачів. Адже якість продукції може відповідати внутрішнім технічним умовам підприємства, встановленим стандартам, але якщо їх конструкція (набір вимог і характеристик, що містяться в цих технічних умовах і стандартах) відстала від вимог споживачів, така продукція не користуватиметься попитом.

Функціональна якість може бути низькою не лише тому, що важливі для споживачів характеристики товару підприємства гір­ші від таких самих характеристик в аналогічних товарах конкурентів, а й за умови надання продукції надмірних, з точки зору споживача, властивостей, за які він повинен платити, купляючи її за вищою ціною. Можна уявити, наприклад, що дослідною станцією виведено новий сорт озимої пшениці, який за важливими якісними характеристиками — вміст у зерні білкового комплексу (альбуміни, глобуліни, глютеніни, глеадіни тощо) і вуглеводів (крохмаль, клітковина, цукор), хоч і не має переваг перед існуючими районованими сортами в даному регіоні, але від останніх відрізняється напрочуд гарним золотистого кольору зер­ном. На виведення даного сорту понесені додаткові витрати, тому з метою відшкодування їх ціна на елітне насіння даного сорту вища, ніж на таку категорію насіння існуючих сортів. Виникає питання: чи буде витрачати аграрне підприємство додаткові кошти на придбання цього насіння, знаючи, що зернозаготівельні організації не заплатять за товарне зерно нового сорту вищу ціну порівняно з районованими сортами, оскільки для них як споживачів ця властивість зерна — його золотистість — зовсім не є важливою. Очевидно, що за таких умов відповідь на поставлене запитання може бути лише негативною.

Для того щоб забезпечити конкурентоспроможну якість продукції, кожне підприємство повинне обґрунтовано здійснювати управління якістю, орієнтуючись при цьому на сучасні тенденції в його вдосконаленні, що апробовані в розвинутих країнах Заходу і на практиці довели свою ефективність. Одна з найважливіших тенденцій — орієнтація на запити споживачів з урахуванням закону зростаючих потреб. Гасло «Покупець (споживач) завжди правий» в ринковій економіці набуває повного реального змісту на відміну від його формального проголошення в умовах планово-централізованої системи господарювання. Не менш важливого значення набуває тенденція до надання пріоритетності уперед­жувальним (профілактичним) діям, спрямованим на недопущен­ня дефектів замість орієнтації на їх виправлення, навіть і своєчасне. Саме з цією метою в Японії акцент робиться не на контроль кож­ної одиниці чи партії продукції, а на створенні і контролі умов роботи, забезпеченні якості робочого середовища (освітлення, температури, чистоти повітря, вологості, безпечності тощо), якос­ті робочих відносин і якості управління в цілому.

Важливим напрямом забезпечення конкурентоспроможності товарів за якістю є створення на підприємствах такої робочої атмосфери, за якої кожен працівник зміг би більшою чи меншою мірою впливати на якість продукції. Найбільшого успіху в цьому відношенні досягли японські фірми, в яких основна відповідальність за якість покладена на виробничих працівників. Для них створені спеціальні програми підвищення професійної підготовки. Чільне місце в цих програмах займають питання забезпечення якості. Постійне навчання виробничого персоналу, підвищення його кваліфікації, створення ефективної системи матеріальної заінтересованості за підвищення якості дало змогу японським фірмам покласти на безпосередніх виконавців контроль за якістю своєї роботи.

Велику роль у підвищенні якості продукції відіграють гуртки якості, що виникли спочатку на японських фірмах, а нині набувають поширення на фірмах інших країн. Гуртки якості створюються на добровільних засадах з числа робітників і управлінців одного підрозділу. Їх члени добровільно у вільний час збираються разом для обговорення існуючого стану якості і розробки нових ідей для її підтримки і підвищення. За висунуті ідеї, що мають реальну цінність, члени гуртка одержують матеріальну винагороду. Значення таких гуртків не вичерпується лише вдосконаленням якості роботи і кінцевого продукту. Вони розвивають у працівників почуття колективізму, самоповаги, відповідальності за стан справ, поліпшують моральний клімат серед членів трудового колективу.

Викладені загальні підходи до забезпечення вищої якості продукції є цілком прийнятними і для сільськогосподарського вироб­ництва. Тому на кожному аграрному підприємстві повинна бути сповна використана сукупність цих та інших чинників підвищення якості продукції (рис. 18.3).

Важливість кожної з груп чинників для підвищення якості продукції безперечна. Проте, враховуючи специфіку сільського господарства, для підвищення конкурентоспроможності продукції за якістю особливо важливо дотримуватися вимог технології. Йдеться, насамперед, про виконання сільськогосподарських робіт в оптимальні строки та якісно, про посів культур доброякісним насінням і своєчасний догляд за посівами, забезпечення оптимальних строків збирання врожаю, дотримання вимог до системи добрив і захисту рослин, а також до зберігання продукції. В тваринництві особливу роль відіграє міцна і збалансована кормова база. Важливо також знати, що в підвищенні якості сільськогосподарської продукції особливо велике значення мають нові сорти і гібриди культур, а також нові породи і лінії тварин, що мають кращі генетичні властивості порівняно з існуючими. Тому аграрним підприємствам необхідно своєчасно здійснювати сортооновлення і сортозаміну, активно вести племінну роботу в тваринництві.

Таким чином, в умовах насиченого ринку управління якістю повинне стати головним елементом системи оперативного управління виробництвом.

Рис. 18.3. Основні чинники підвищення
якості продукції