19.3. Агрохімічний напрям НТП. Ефективність застосування мінеральних добрив і фактори її підвищення

19.3. Агрохімічний напрям НТП. Ефективність застосування мінеральних добрив і фактори її підвищення

Агрохімічний напрям НТП особливо швидкого розвитку набув у другій половині XX ст. за такими чотирма напрямами:
1) створення нових і вдосконалення існуючих видів мінеральних добрив та збільшення доз їх внесення під сільськогосподарські культури; 2) виробництво нових поколінь засобів захисту рослин і тварин від хвороб і шкідників (інсектициди і фунгіциди), вдосконалення способів їх внесення; 3) створення нових поколінь засобів захисту рослин від бур’янів (гербіциди); 4) виробництво якісно нових стимуляторів росту і розвитку сільськогосподарських рослин і тварин, збільшення масштабів їх практичного застосування.

У збільшенні виробництва рослинницької продукції особливу роль відіграють мінеральні добрива. Їх виробництво в Україні через кризовий стан економіки, розрив міждержавних зв’язків з краї­нами СНД, насамперед, з Росією, істотно скоротилося (табл. 19.1).

Отже, в 2000 р. виробництво мінеральних добрив скоротилося (головним чином через недопоставки з-за кордону сировини) на 54,6 %, або зменшилося в розрахунку на 1 га посівної площі із 156 кг у 1985 р. до 72 кг у 2000 р., тимчасом як за оцінками спеціалістів потрібно вносити їх у межах 180 кг/га. Ускладнює становище та обставина, що скорочення виробництва відбувається на фоні істотного погіршення співвідношення між азотними, фос­форними і калійними добривами. Якщо структура виробництва NРК у мінеральних добривах 1985 р. становила 1:0,5:0,09 і оцінюється як дуже нераціональна (в наближеному варіанті це співвідношення повинне бути як 1:1,0:0,6), то в 2000 р. вона ще більше погіршилася — 1 : 0,03 : 0,01. Наведена інформація не означає, що саме в такому співвідношенні аграрні підприємства вносили добрива в ґрунт, оскільки фосфорні й калійні добрива частково імпортувалися державою і частково аграрні підприємства закупали їх за кордоном. Проте це не знімає гостроти питання як з точки зору необхідності збільшення виробництва мінеральних добрив, так і з позиції докорінного поліпшення співвідношення між NРК.

Нині в Україні фосфорні добрива є найдефіцитнішими, а тому обмежують підвищення врожайності сільськогосподарських куль­тур, оскільки її рівень формується за фактором, що знаходиться у мінімумі. Якщо, наприклад, у ґрунті є запаси азоту і калію в доступній для рослин формі для формування, скажімо, 60 ц/га озимої пшениці, а фосфору — лише для 40 ц, урожайність за сприят­ливих умов становитиме максимум 40 ц/га. Як бачимо, при
дефіциті фосфору чи будь-якого іншого поживного макроелемента істотно знижується ефективність використання інших видів добрив, і це потрібно враховувати аграрним підприємствам, щоб не допустити даремного витрачання ресурсів.

За оцінками спеціалістів, поліпшення фосфорного балансу може підвищити врожайність зернових на 20—30 % і завдяки цьому на тих же посівних площах збільшити виробництво зерна на 10—12 млн т. Наша держава має реальні можливості істотно поліпшити фосфорний баланс завдяки промисловій розробці виявлених у Донецькій області великих покладів фосфорит-глауконітових пісків з підвищеним вмістом фосфору і калію.

НТП в сфері виробництва мінеральних добрив повинен розвиватися в напрямі поліпшення їх якості, насамперед, істотного підвищення вмісту діючої речовини в туках. Це дозволить зменшити транспортні витрати на перевезення і зберігання добрив, їх внесення і, що дуже важливо, звести до мінімуму забруднення землі наповнювачами туків, що, як правило, мають кислу реакцію і тим підвищують рН ґрунту. Важливо також повністю перейти на випуск гранульованих або великокристалічних добрив і розширити виробництво рідких. Це зменшить втрати туків при транспортуванні, підвищить їх екологічність, дасть змогу раціоналізувати процес підготовки і внесення добрив у ґрунт.

Сільськогосподарське виробництво чекає на створення принципово нових типів мінеральних добрив, які справляли б комбінований вплив на рослини, мали більш тривалий період післядії, не вимивалися з ґрунту, були максимально екологічно безпечними. Водночас науково-технічні розробки повинні здійснюватися і в напрямі вдосконалення матеріально-технічної бази, що обслуговує технологічний цикл використання мінеральних добрив і пестицидів. Насамперед, є нагальна необхідність у забезпеченні аграрних підприємств сучасними механізованими складами для зберігання і приготування добрив і хімічних засобів захисту рослин і тварин, новими, більш досконалими машинами для їх внесення, в збільшенні виробництва і вдосконаленні спецтранспорту для перевезення рідкого аміаку тощо.

При застосуванні мінеральних добрив рельєфно проявляється дія закону спадаючої доходності. Відповідно до його вимог підприємствам економічно вигідно вносити мінеральні добрива до такого обсягу, за якого вартість додатково одержаної продукції дорівнюватиме додатковим витратам, пов’язаним з придбанням і внесенням цього ресурсу в ґрунт. На практиці аграрні підприємства користуються нині рекомендаціями наукових установ про раціональні дози внесення добрив під окремі культури. Проте для досягнення більшої віддачі добрив рекомендовані дози їх внесення потрібно коригувати згідно з даними про фактичний вміст NРК в ґрунті в доступній для рослин формі. Такі дані деякі підприємства вже мають, що дозволяє їм найраціональніше використовувати доб­рива, досягати більшої віддачі від їх внесення. Водночас для до-
сягнення максимального прибутку від даного ресурсу підприємствам потрібна додаткова науково-дослідна інформація про віддачу мінеральних добрив залежно від комбінації їх внесення під відповідну культуру в даних грунтово-кліматичних умовах.

Методика визначення найбільш прибуткової комбінації добрив уже розроблена економістами-аграрниками (див., наприклад: Касл Э. та ін. Эффективное фермерское хозяйство. — М.: ВО Агро­промиздат, 1991. С. 398), тому головне нині — нагромадити необхідну інформацію про чутливість (віддачу) окремих культур до застосування різних доз добрив, узятих у різних комбінаціях. Через відсутність таких даних, а також з метою більш доступного викладу матеріалу наведемо гіпотетичний приклад пошуку найбільш прибут­кової комбінації внесення азотних і фосфорних добрив під озиму пшеницю за умови, що в ґрунті є природний запас калію, до­статній для забезпечення в ньому потреб цієї культури (табл. 19.2).

Таблиця 19.2

ЧУТЛИВІСТЬ ОЗИМОЇ ПШЕНИЦІ ДО РІЗНИХ ДОЗ АЗОТНИХ
І ФОСФОРНИХ ДОБРИВ, ВЗЯТИХ У ПЕВНИХ КОМБІНАЦІЯХ

Для пошуку найбільш прибуткової комбінації внесення мінеральних добрив слід знати вартість 1 кг діючої речовини цих доб­рив і вартість 1 ц додатково одержаної продукції. Допускаємо, що ці показники відповідно становлять 2,5 і 40 грн. Звідси вартість 40 кг добрив (інтервал доз внесення добрив у нашому прикладі) становитиме 2,5 · 40 = 100 грн. Економічно вигідним внесення добрив такою дозою (40 кг) буде лише тоді, коли приріст урожаю за вартістю перевищуватиме, а на граничній межі дорівнюватиме 100 грн, тобто коли витрати на придбання і внесення цих добрив будуть компенсовані приростом продукції. Відповідно до наших вихідних даних приріст урожаю повинен становити не менше 2,5 ц/га (100 : 40).

Методика визначення найбільш прибуткової комбінації добрив побудована згідно з вимогами закону граничних приростів. Якщо проаналізувати ефективність внесення лише азотних добрив за відсутності фосфорних (колонка 2), очевидно, що їх внесення в дозі 80 кг/га буде економічно невигідним, оскільки приріст урожаю становитиме в цьому випадку 2,3 ц/га (15,3 – 13 = 2,3). Водночас збільшення дози фосфорних добрив з 40 до 80 кг при нульовому значенні азотних добрив для підприємства ефективне, оскільки забезпечує приріст урожаю 3,2 ц/га (22,0 – 18,8). Але подальше внесення фосфорних добрив до 120 кг/га за тих самих умов втрачає будь-який сенс, оскільки приріст врожаю становить лише 0,3 ц/га, отже, витрати окупляться лише на 12 %.

Визначаючи приріст урожаю за відповідних доз внесення азот­них і фосфорних добрив, шукають найбільш прибуткову комбінацію. Аналіз здійснюють зліва направо при певних дозах внесення азотних добрив і по вертикалі при відповідних дозах внесення фосфорних добрив. Очевидно, що при внесенні 40 кг азотних і 40 кг фосфорних добрив досягається значна економічна вигода, оскільки врожайність у цих умовах значно вища, ніж при внесенні одного з цих видів добрив і становить 43,3 ц/га. За такої самої дози азотних добрив і при збільшенні внесення фосфорних до 80 кг приріст урожаю складатиме 6,8 ц/га, що значно перевищує його граничний рівень (2,5 ц/га) і свідчить про ефективність такої комбінації. Подальше збільшення внесення фосфорних доб­рив до 120 кг/га за тих самих умов забезпечує приріст урожаю 2,8 ц/га, що є також економічно вигідним, проте за внесення 160 кг приріст становить лише 0,9 ц, що менше за допустимий рівень.

Аналогічний аналіз здійснюється при вищих дозах азотних добрив з поглибленим дослідженням даних по вертикалі. В результаті з’ясовується, що економічно найвигіднішою комбінацією є така, за якої вноситься 120 кг азотних і 160 кг фосфорних добрив. Цій комбінації відповідає врожайність 68,2 ц/га і досягається
максимальний дохід. Тут приріст врожаю становитиме 2,5 ц/га (68,2 – 65,7), тобто дорівнюватиме граничному рівню, що робить таку комбінацію економічно прийнятною. Якби при 120 кг фосфорних добрив збільшити дозу азотних добрив до 160 кг, врожайність зросла б, але її приріст становив би 0,1 ц/га, що за стабільних цін на продукцію і даний ресурс робить цю комбінацію економічно невигідною.

Дані табл. 19.2 водночас свідчать, що існують комбінації, за яких досягається вища врожайність порівняно з її рівнем, притаманним найбільш прибутковій комбінації. Зокрема видно, що максимальна врожайність становить 75,7 ц/га і досягається при внесенні 280 кг азотних і 160 кг фосфорних добрив. Проте нескладні розрахунки показують, що економічна ефективність цієї та інших комбінацій, за яких урожайність сягає понад 68,2 ц/га, нижча за найбільш прибуткову комбінацію. Так, якщо умовний дохід, який формується при зазначеній комбінації, становить [68,2 ц · 40 грн –
– (120 + 160 кг) · 2,5 грн = 2028 грн, то за комбінації з урожайністю 75,7 ц: 1928 грн [75,7 ц · 40 грн – (160 + 280) · 2,5], або менше на 100 грн. Ці дані ще раз переконують, що в результаті дії закону граничного прирощення максимальна економічна ефективність настає раніше, ніж максимальна технологічна ефективність. Остання не повинна бути орієнтиром у вироб­ничій діяльності аграрних підприємств, оскільки її досягнення знижує норму прибут­ку на авансований капітал.

Для визначення досягнутого рівня ефективності застосування мінеральних добрив у відповідних дозах і комбінаціях використовують такі показники:

приріст урожаю основної і побічної продукції (визначається як різниця між рівнями врожайності відповідних культур з внесенням і без внесення мінеральних добрив);

додатковий прибуток завдяки внесенню мінеральних добрив: Пмд = Уос + Уп — Вмд, де Уос і Уп — вартість приросту відповідно основної і побічної продукції; Вмд — витрати на купівлю, доставку, зберігання, приготування і внесення мінеральних добрив, а також на збирання та доробку додатково одержаної продукції;

рівень рентабельності витрат на застосування мінеральних добрив (Рмд):

зростання продуктивності праці на виробництві продукції і зниження собівартості її виробництва. Визначається за аналогічною методикою, що використовується при розрахунку цих показ­ників для оцінки ефективності меліорованих земель.

Досягнутий рівень економічної ефективності мінеральних доб­рив в аграрних підприємствах ще досить низький і, як видно з досліджень економістів-аграрників, нерідко не перевищує 120—150 % рентабельності витрат, хоч за нормальних умов цей показ­ник сягає понад 300 %. Щоб досягти більшої віддачі від мінеральних добрив, потрібно дотримуватися оптимальних строків їх внесення й обґрунтованого співвідношення між азотом, фосфором і калієм стосовно вимог окремих культур. Це дуже важлива обставина, оскільки, як нам уже відомо, рівень урожайності фор­мується за фактором, який знаходиться у мінімумі.

Водночас потрібно вдосконалювати технологію внесення міне­ральних добрив. Відомо, наприклад, що локальний спосіб внесення підвищує їх віддачу на 15 % і більше. Не можна досягти високої економічної ефективності використання цього ресурсу без раціонального поєднання доз його внесення з органічними добривами. Без застосування останніх настає «депресія» врожайності, знижується якість продукції. Важливо також впровадити раціональні сівозміни і високопродуктивні сорти та гібриди сільськогосподарських культур з високою потенційною врожайністю, що спроможні реагувати на екологічно допустимі норми внесення мінеральних добрив.