2.1. Господарські договори їх характеристика та застосування.

Поняття та зміст господарського договору

Договірні відносини виникають на певній економічній основі, отже, вони тісно зв'язані з відносинами власності. У відношенні свого майна власник вправі здійснювати будь-які дії, які не суперечать закону. У числі дій, за допомогою яких власники розпоряджаються своїм майном, найбільше значення мають договори.

Розвиток торгівлі, промисловості, сфери послуг і сільського господарства зумовлює необхідність, постачати підприємствам і іншим господарюючим суб'єктам необхідну їм сировину, матеріали й устаткування, надавати фізичним і юридичним особам різноманітні послугу — у всьому цьому розмаїтті господарського життя договір служить найважливішим засобом що забезпечує обіг матеріальних і нематеріальних цінностей. Договір також є найважливішим регулятором фактичної поведінки, оскільки ним безпосередньо визначаються взаємні права та обов'язки сторін у цих зобов'язальних правовідносинах. Договір є і найважливішим засобом, що дисциплінує господарський обіг, оскільки покладає відповідальність на сторони, які не виконують права й обов'язки, передбачені договором.

Відповідно до Господарського кодексу України 2004р. Господарський договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому найважливішою вимогою є збіг волі сторін стосовно прав і обов'язків, що виникають у них, причому воля повинна бути не тільки взаємною, але і погодженою, тобто збігаються за обсягом та змістом.

Договір являє собою одне з найбільш унікальних правових засобів, у рамках якого інтерес кожної сторони, у принципі, може бути задоволений лише за допомогою задоволення інтересу іншої сторони. Це і породжує загальний інтерес сторін в укладанні договору і його належному виконанні. Тому саме договір, заснований на взаємній зацікавленості сторін, здатний забезпечити організованість, порядок і стабільність в економічному обороті, чого неможливо домогтися за допомогою найбільш жорстких адміністративно-правових засобів.

Уся сукупність умов, які визначають права та обов'язки сторін у зобов'язанні, що виникає з договору, називається змістом договору.

При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

зразкового договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені зразковим договором, або доповнювати його зміст;

типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У змісті договору прийнято розрізняти істотні, звичайні та випадкові умови.

Істотними визнаються ті умови, без яких даний вид договору не може вважатися укладеним. Тому істотні умови визначають обов'язковий зміст договору (наприклад, ціна в договорі купівлі-продажу).

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Строком дії господарського договору є час, упродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

До звичайних умов належать ті, які самі по собі передбачаються і, як правило, у договір не включаються тому, що передбачені у нормах права. Невключення звичайних умов у договір не впливає на його юридичну чинність, тому що в цьому випадку застосовуються правила відповідної правової норми. Наприклад, при відсутності в договорі вказівки на місце здійснення зобов'язання застосовуються правила, зазначені в статтях Цивільного кодексу.

Випадковими умовами договору визнаються ті, які найчастіше не передбачаються в договорах такого типу, але можуть бути включені в його зміст за згодою сторін.

Форма договору

Правове регулювання форми договорів виражається у встановленні вимог до них і наслідків щодо їх порушення. Мета відповідних вимог полягає в тому, що вони дозволяють зробити відносини сторін більш визначеними, зняти підстави для суперечок у майбутньому з приводу самого факту здійснення договору і його змісту. Деякі норми додають акту фіксації договору публічний характер. З цим пов'язаний державний контроль за його змістом в інтересах обороту і третіх осіб.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася.

Щодо господарського договору діє загальне правило, за яким він має бути укладений у письмовій формі. Закон вимагає, щоб господарські договори укладалися письмово і були підписані уповноваженими особами.

Такий договір може бути укладений шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, а також шляхом обміну документами за допомогою поштової, телеграфної, телетайпної, телефонної, електронної чи іншого зв'язку, що дозволяє вірогідно установити, що документ виходить від сторони за договором. Законом та іншими правовими актами й угодою сторін можуть бути встановлені додаткові вимоги, яким повинна відповідати форма договору (здійснення на бланку визначеної форми, скріплен­ня печаткою тощо), і передбачатися наслідки недотримання цих вимог. Якщо ж такі додаткові вимоги не встановлені, сторони при укладанні договорів вправі довільно визначати його реквізити і їхнє розташування в письмовому документі. Тому порядок розташування окремих пунктів договору в письмовому документі ніяк не впливає на його дійсність.

При укладанні ряду господарських договорів застосовують не довільні, а уніфіковані (стандартні) форми договірних документів, щодо яких діють спеціальні правила їх складання і які мають точно визначені офіційні назви. Зокрема, це стосується туристичного ваучера.

Форма договору покликана закріплювати і правильно відображати погоджене волевиявлення його сторін. При з'ясуванні змісту договору вирішальне значення надається його буквальному тексту та змісту, що випливає з нього. Це орієнтує учасників цивільного обороту на необхідність ретельної і детальної роботи над текстом договору, який повинен адекватно відображати дійсну волю сторін, що має місце при укладанні договору.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації — з моменту державної реєстрації.

Умови укладення, зміни та розірвання договору

У господарському праві існують певні умови, на яких повинні базуватися сторони при укладанні договору. До таких умов відноситься, насамперед, воля договору. Прояв волі договору в конкретній договірній практиці має для сфери господарського обороту ряд дуже важливих аспектів:

1. Учасники господарських правовідносин вільні в укладанні договору. Вони не можуть бути примушені до укладання договору, крім випадків, коли обов'язок такого укладання передбачений Цивільним кодексом, законом чи добровільно прийнятим зобов'язанням. Отже, громадяни і юридичні особи вільні укладати чи не укладати договір, а також у виборі контрагента за договором.

2. Учасники господарських правовідносин можуть укладати не тільки договори, передбачені законами чи іншими нормативними актами, але й інші договори, що не суперечать їм.

3. Сторони договору можуть конструювати свої взаємини з елементів декількох різних договорів, створюючи так званий змішаний договір. У такому випадку до їхніх відносин будуть застосовуватися у відповідних частинах правила про ті договори, елементи яких використані сторонами, якщо інше не випливає із суті змішаного договору сторін про те, які норми підлягають застосуванню до їх договору.

4. Сторони договору вільні у визначенні умов його змісту, крім випадків, коли ті чи інші умови договору прямо пропонуються законом чи іншим правовим актом.

Отже, можна зробити висновок про те, що ідея автономії волі, втілена в Цивільному кодексі, залежить від самого суб'єкта права і відповідно, кожний вправі вибирати той вид договору, якого він потребує. Головне — щоб укладений договір не суперечив закону.

Для того, щоб сторони могли досягти угоди і укласти договір, необхідно, принаймні, щоб одна з них зробила пропозицію про укладання договору, а інша прийняла цю пропозицію. Тому укладання договору проходить дві стадії. Перша стадія має назву оферти (пропозиція однієї сторони укласти договір), а друга — акцепту (прийняття пропозиції другою стороною укласти договір).

Відповідно до цього сторона, яка робить пропозицію укласти договір, іменується оферентом, а сторона, що приймає пропозицію, — акцептантом. Договір вважається укладеним, коли оферент одержить акцепт від акцептанта.

Як правило, обміну офертою і акцептом передують переговори. Вони можуть привести чи не привести до укладання договору. Перший контакт між сторонами може мати форму запиту чи запрошення до укладання договору, що звичайно містяться в каталозі, рекламі, запрошенні брати участь у торгах на будівництво чи у виконанні інших робіт.

Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору.

Разом з тим, далеко не будь-яка пропозиція укласти договір здобуває силу оферти. Пропозиція, визнана офертою повинна:

бути досить визначеною і виражати явний намір особи укласти договір;

містити всі істотні умови договору;

бути звернена до одної чи декількох конкретних осіб.

При відсутності будь-якого із зазначених вище ознак, пропозиція може розглядатися тільки як виклик на оферту (запрошення робити оферту).

Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

Від виклику на оферту необхідно відрізняти публічну оферту. Під публічною офертою розуміється пропозиція, яка містить всі істотні умови договору, з якої убачається воля особи, що робить пропозицію, укласти договір на зазначених у пропозиції умовах з кожним, хто відгукнеться. У цьому випадку пропозиція укласти договір звернена до будь-кого і кожного, тому перший, хто відгукнеться на публічну оферту, акцептує її і тим знімає пропозицію.

Акцептом визнається згода особи, якій адресована оферта прийняти цю пропозицію, причому не будь-яка згода, а лише така, що є повною і безумовною. Якщо ж принципова згода на пропозицію укласти договір супроводжується якими-небудь доповненнями чи змінами умов, що містяться в оферті, то така згода не має сили акцепту. Виконання особою, яка одержала оферту, у термін, встановлений для її акцепту, дій по виконанню зазначених у ній умов договору (відвантаження товарів, надання послуг, виконання робіт, сплата відповідної суми тощо) вважається акцептом, якщо інше не передбачено законом, іншими правовими актами чи не зазначено в оферті.

Якщо у пропозиції укласти договір вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку.

Якщо відповідь про прийняття пропозиції уклас­ти договір одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію, звільняється від відповідних зобов'язань.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди).

Загальний порядок укладання господарських договорів згідно з Господарським кодексом України полягає ось у чому:

1. Господарський договір за загальними правилами викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлені спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

2. Проект договору може бути запропонований будь-якою із сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

3. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь у листі, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

4. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

5. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

6. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

7. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона — виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцяти­денний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

8. У разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна з сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Місцем укладення договору є місце проживання фізичної особи або місцезнаходження юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.

Підстави для зміни або розірвання договору. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірва­но за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Види договорів

Численні господарські договори мають як загальні властивості, так і певні розходження, що дозволяють відмежовувати їх один від одного. Для того, щоб правильно орієнтуватися у всій масі численних і різноманітних договорів, прийнято здійснювати їхній розподіл на окремі види. В основі такого розподілу різні категорії, що обираються в залежності від переслідуваних цілей.

Розподіл договорів на окремі види має не тільки теоретичне, але і важливе практичне значення. Він дозволяє учасникам господарського обороту досить легко виявляти і використовувати у своїй діяльності найбільш істотні властивості договорів, застосовувати на практиці такий договір, який  найбільше відповідає їх потребам. Оскільки договори є різновидом угод, на них поширюється і розподіл угод на різні види.

Залежно від характеру розподілу прав і обов'язків між учасниками всі договори поділяються на двосторонні й односторонні.

Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе зобов'язання перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

До договорів, що укладаються більше як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

До односторонніх відносяться, в основному, договори доручення, дарування, позики. Односторонні договори необхідно відрізняти від однобічних угод. Останні не відносяться до договорів, тому що для їхнього виконання не потрібно угоди сторін, а досить волевиявлення однієї сторони.

Двосторонні угоди — найбільш розповсюджений вид угод; ними є договори купівлі-продажу, постачання, підряду, майнового наймання, страхування, авторські тощо. Наприклад, волевиявлення однієї сторони (покупця) купити майно і зустрічне (тобто протилежне за змістом) волевиявлення іншої сторони (продавця) продати майно є двосторонньою угодою купівлі-продажу або договором купівлі-продажу.

Окремо виділяються багатосторонні угоди, які складаються з погоджених між собою волевиявлень (дій) трьох чи більше сторін. Причому права й обов'язки по угоді виникають у всіх її учасників одночасно. Отже, багатобічна угода — угода (договір), у якому бере участь більше ніж дві сторони. Прикладом може служити договір між декількома підприємствами про спільну діяльність для зведення якого-небудь будинку. У деяких багатобічних угодах волевиявлення збігаються за змістом (наприклад, всі учасники договору про спільну діяльність зобов'язуються внести однакову грошову суму й у рівному обсязі виконувати всі роботи), однак для багатобічної угоди ця ознака не є необхідною, тому що сторони можуть передбачити і різні види участі. Багатобічну угоду, у якій повинно бути не менше трьох сторін, потрібно відрізняти від двосторонньої за участю декількох осіб з кожної сторони (наприклад, договір купівлі-продажу будинку, у якому беруть участь два продавці, з одного боку, і три покупці — з іншої).

За співвідношенням виникаючих з угоди прав і обов'язків сторін вони поділяються на платні і безоплатні.

Платною називається угода, у якій майновому наданню однієї сторони (передача грошей чи майна, виконання робіт, надання послуг) відповідає зустрічний обов'язок іншої сторони.

Платними можуть бути тільки двосторонні угоди, оскільки однобічні угоди завжди безоплатні. Платність угоди може виражатися в передачі грошей, речей (майна), виконанні робіт або наданні послуг і встановлюватися законом чи угодою сторін, випливати із суті угод. Так, угоди купівлі-продажу, постачання та ін. за своєю сутністю завжди платні, а договір дарування, безплатного користування майном — завжди безоплатний.

У безоплатних угодах наданню однієї сторони немає зустрічного задоволення, надання. У таких угодах обов'язок зробити дії майнового характеру лежить лише на одній стороні, що не вправі вимагати зустрічного майнового надання. Це має місце за договором дарування, коли річ передається у власність іншій стороні, за договором про безоплатне користування майном, за договором збереження, за договором доручення, за договором позики тощо.

Платність чи безплатність одних угод визначена законом чи може встановлюватися угодою сторін. Так, відповідно до закону договір позики між фізичними особами безоплатний, на відміну від договору банківської позички. У договорі чи дорученні збереження сторони своєю угодою встановлюють його платність чи безоплатність.

Залежно від моменту, з якого угоди вважаються укладеними, вони підрозділяються на консенсуальні, реальні і формальні.

Консенсуальна угода вважається укладеною з моменту досягнення сторонами згоди, тобто сторони повинні узгодити своє волевиявлення, спрямоване на встановлення, зміну чи припинення правовідносини. У момент, коли згода досягнута, угода вважається укладеною, і в її сторін виникають відповідні права й обов'язки. Так, для укладання договору купівлі-продажу необхідно, щоб сторони домовилися між собою про предмет і ціну речі. Якщо закон вимагає, щоб волевиявлення було виражено у визначеній формі, то угода вважається укладеною тільки при дотриманні такої форми.

Для реальної угоди однієї згоди сторін недостатньо. Реальна угода вважається укладеною при досягненні сторонами згоди по всіх істотних умовах і передачі речі однією стороною іншій. До реальних угод належать договори позики, перевезення, дарування. Так, обов'язок повернути борг у позичальника виникає тільки після досягнення згоди з позикодавцем про суму, термін повернення і передачі цієї обговореної суми. Також прикладом реальної угоди є договір збереження, тому що права й обов'язки в хоронителя виникають з моменту передачі йому на збереження визначеної речі.

Формальними іменуються договори, для укладання яких потрібно оформлення за запропонованою законом формою: письмовою чи нотаріальною (наприклад, оренда, дарування). Як консенсуальний, так і реальний договір може бути формальним.

Залежно від характеру породжуваних договором юридичних наслідків необхідно розрізняти договори остаточні і попередні.

Остаточний договір наділяє сторони правами й обов'язками, спрямованими на досягнення цілей, і визначає всі умови договору.

Попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, — у письмовій формі.

Попередній договір має містити умови, які дозволяють встановити предмет, а також інші істотні умови основного договору, зокрема, термін, у який сторони зобов'язуються укласти основний договір. Якщо такий термін у попередньому договорі не визначений, основний договір підлягає укладанню протягом року з моменту укладання попереднього договору. Якщо у зазначений вище термін основний договір не буде укладений і жодна зі сторін не зробить іншій стороні пропозицію укласти такий договір (оферта), попередній договір припиняє своя дію.

Попередній договір необхідно відрізняти від угод про наміри, що мають місце на практиці. У зазначених угодах про наміри лише фіксується бажання сторін вступити в майбутньому в договірні відносини. Однак сама угода про наміри не породжує прав і обов'язків сторін, якщо у ній не встановлене інше. Тому відмовлення одного з учасників угоди про наміри укласти передбачений такою угодою договір не тягне для нього яких-небудь правових наслідків і може тільки вплинути на його ділову репутацію.

Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Зазначений вид договорів найбільше поширення одержав у зовнішній торгівлі.

Залежно від підстави укладання всі договори поділяються на вільні й обов'язкові. Вільні — це такі договори, укладання яких цілком залежить від розсуду сторін. Укладання ж обов'язкових договорів, як це випливає із самої їх назви, є обов'язковим для однієї чи обох сторін. Більшість договорів носить вільний характер. Вони укладаються за бажанням сторін, що цілком відповідає потребам розвитку ринкової економіки. Однак в умовах економічно розвиненого суспільства зустрічаються й обов'язкові договори. Обов'язок укладання договору може випливати із нормативного акта. Наприклад, у силу прямої вказівки закону банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, що звернувся з пропозицією відкрити рахунок.

Серед обов'язкових договорів особливе значення мають публічні договори.

Публічним є договір, в якому одна сторона — підприємець узяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське об­слуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за зако­ном надані відповідні пільги.

Природа публічного договору припускає накладення на комерційну організацію, що бере участь у ньому, трьох заборон, зазначених у Цивільному кодексі:

підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом;

підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг);

у разі необґрунтованої відмови підприємця від укладання публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.

Актами цивільного законодавства можуть бути встановлені правила, обов'язкові для сторін при укладенні і виконанні публічного договору.

У відносинах за публічним договором (роздрібна купівля-продаж, енергопостачання, прокат, побутовий і будівельний підряд, банківський вклад, страхування, збереження тощо) за участю громадян, крім загальних положень і норм про договори відповідного виду застосовуються закони про захист прав споживачів і прийняті відповідно до них інші правові акти України.

Залежно від кола осіб, які можуть вимагати виконання договору, вони поділяються на укладені на користь їхніх учасників і укладені на користь третіх осіб.

Як правило, договори укладаються на користь їхніх учасників і право вимагати виконання таких договорів належить тільки їх учасникам. Разом з тим, зустрічаються і договори на користь осіб, які не брали участі в їхньому укладанні, але мають право вимагати їхнього виконання.

Договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

З моменту вираження третьою особою наміру скористатися своїм правом сторони не можуть розірвати або змінити договір без згоди третьої особи, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договором на користь третьої особи є наприклад договір перевезення вантажу. У ньому третя особа — вантажоодержувач. Його право вимоги до перевізника в одних випадках (при повній утраті вантажу) не виключає заяви такої ж вимоги з боку відправника вантажу, що уклав договір, а в інших (прострочення доставки) — виключають його. Іноді за договором на користь третьої особи ця особа несе і деякі обов'язки. Так, вантажоодержувач за договором перевезення, маючи право вимагати видачі вантажу перевізником, у той же час зобов'язаний прийняти прибулий на його адресу вантаж і сплатити відповідні платежі і збори.

Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Залежно від способу укладання розрізняють взаємопогоджувані і договори приєднання. При укладанні взаємопогоджуваних договорів їхні умови встановлюються всіма сторонами, що беруть участь в договорі. При укладанні договорів приєднання їх умови встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, й він може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, очевидно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.

Якщо вимога про зміну або розірвання договору пред'явлена стороною, яка приєдналася до нього у зв'язку зі здійсненням нею підприємницької діяльності, сторона, що надала договір для приєднання, може відмовити у задоволенні цих вимог, якщо доведе, що сторона, яка приєдналася, знала або могла знати, на яких умовах вона приєдналася до договору.

У цивільному праві є і деякі інші види угод: розпорядницькі угоди, що не породжують триваючих наслідків, як наприклад, безповоротна передача ре­чі, платіж тощо, зобов'язальні угоди, що тягнуть за собою такі наслідки, як тимчасова передача речі тощо; фідуціарні угоди (від слова Гісіисіа — довіра). Ці угоди засновані на довірі. Так, наприклад, договір доручення зв'язаний з наявністю так званих особисто-довірчих відносин сторін. Особливість фідуціарних угод полягає в тому, що зміна характеру взаємовідносин сторін, утрата їхнього довірчого характеру можуть призвести до припинення відносин в однобічному порядку.

В цілому Цивільним кодексом України передбачені такі види договірних зобов'язань: купівля-продаж, роздрібна купівля продаж, поставка, контрактація сільськогосподарської продукції, постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу, міна, дарування, рента, довічне утримання, найм (оренда), прокат, лізинг, найм (оренда) житла, позичка, підряд (побутовий, будівельний, на проектні та пошукові роботи), виконання науково-дослідницьких або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, послуги, перевезення, транспортне експедирування, зберігання, страхування, доручення, комісія, управління майном, позика, кредит, банківський вклад, банківський рахунок, факторинг, розрахунки, комерційна концесія, спільна діяльність, розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Договірні зобов'язання та їх окремі види

Договір купівлі-продажу

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Ведучи розмову про структуру договору купівлі-продажу, необхідно відзначити, що кожний містить кілька розділів, розташованих у певній логічній послідовності. Ці розділи в короткому чи більш докладному викладі входять в усі договори купівлі-продажу.

1. Визначення сторін. Текст контракту починається з преамбули, яка дає повне юридичне найменування сторін, що укладають договір. Традиційно першим указується найменування фірми продавця, потім покупця. На першій сторінці контракту вказується його реєстраційний номер, місце і дата підписання.

2. Предмет договору. У цьому розділі вказуються найменування і кількість товару, що поставляється, у прийнятих одиницях виміру.

3. Якість товару. Вказується спосіб визначення якості (стандарти, технічні умови, зразки й ін.), а також документи, що його підтверджують.

4. Термін і дата постачання. Термін постачання узгоджується сторонами і передбачає часовий період, протягом якого продавець зобов'язаний передати товар покупцю. Якщо товар відвантажується декількома партіями, то поряд із загальними встановлюються і проміжні терміни постачання. Дата постачання визначає момент передачі товару в розпорядження покупця.

5. Умови постачання — це спеціальні умови, що визначають обов'язки продавця і покупця по доставці товару і встановлюють момент переходу ризику випадкової загибелі чи ушкодження товару з про­давця на покупця.

6. Ціна товару — це кількість грошових одиниць визначеної валютної системи, що повинен заплатити покупець продавцю в тій чи іншій валюті за весь товар чи одиницю товару, доставлений продавцем на базисних умовах у зазначений у контракті географічний пункт.

7. Умови платежу припускають встановлення валюти платежу, місця і терміну платежу, визначення порядку розрахунків, застережень, спрямованих на зменшення чи усунення валютного ризику.

8. Упакування і маркірування. У практиці торгівлі рід упакування залежить від призначення: для розфасовки товару, для рекламних цілей, для збереження товару під час перевезення тощо. Вартість упакування в залежності від призначення і характеру теж може коливатися в широких межах: від декількох відсотків до половини вартості товару.

9. Здача-прийом товару. Під здачою-прийомом товару розуміється передача товару продавцем у розпорядження покупця відповідно до умов договору купівлі-продажу. З урахуванням того, що покупець повинен вчасно підготуватися до приймання товару, у контракті передбачається обов'язок продавця повідомити покупця про готовність товару до відвантаження і про зроблене відвантаження.

У відношенні здачі-прийому у договорі узгоджуються вид, місце і термін здачі-прийому, порядок приймання товару за кількістю і якістю і хто її проводить.

10. Гарантії. Кожний договір повинен містити гарантії продавців у відношенні технічних характеристик товарів і їхньої якості, а також визначати відповідальність продавців за дотримання гарантованих показників. Ці гарантії звичайно діють протягом погодженого в контракті терміну за умови виконання покупцем інструкцій із транспортування, збереження і використання товару.

11. Рекламації — це претензії, які пред'являються покупцем до продавця у зв'язку з невідповідністю кількості і якості поставленого товару умовам договору. Врегулювання рекламацій може бути зроблено різними способами: усуненням дефектів, заміною товару іншим, поверненням сплаченої вартості, надан­ням знижки з договірної ціни тощо.

12. Штрафні санкції. У договорі можуть бути передбачені різного роду санкції у виді пені, неустойки, штрафів, що сплачуються продавцем чи покупцем за невиконання чи неналежне виконання своїх зобов'язань за договором.

13. Форс-мажор. До непередбачених обставин відносяться як різного роду стихійні лиха (землетрус, повені, пожежі, урагани), так і різні політичні чи торгово-політичні дії (війна, блокада, заборона експорту й імпорту). Сторона, для якої виникли форс-мажорні обставини, повинна негайно в письмовій формі сповістити іншу сторону як про настання, так і про припинення дії цих обставин. У договорі також вказується назва організації (зазвичай – це торговельна палата), що буде свідчити про настання і тривалість дії непередбачених обставин шляхом видачі відповідних документів.

14. Арбітражне застереження. У цьому розділі контракту визначається порядок вирішення спорів, що можуть виникнути в ході виконання умов договору, і найменування суду, де передбачається розгляд можливих розбіжностей.

15. Інші умови контрактів. Вони відрізняються великою розмаїтістю і визначаються потребою сторін їх погодити. Найбільш часто зустрічаються наступні доповнення до контракту:

положення про те, що додатки до контракту є його невід'ємною частиною;

умова про те, що всі зміни і доповнення до договору є дійсними тільки в тому випадку, якщо вони зроблені в письмовій формі;

порядок припинення договору.

Текст договору закінчується вказівкою юридичних адрес сторін і підписами продавця і покупця.

У туризмі договір купівлі-продажу регулює відносини між продавцем туристичних послуг і їх покупцем. Це договір купівлі-продажу між туристом і турагентством, ініціативним і рецептивним туроператорами, туроператорм і засобами розміщення, транспортними компаніями тощо.

Договір найму

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) або майнові права.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Цей договір регулює відносини, які виникають між турфірмою і транспортним підприємством. По договору оренди транспортного засобу з екіпажем орендодавець надає орендатору транспортний засіб в тимчасове володіння і користування за плату. В авіації такий вид договірних відносин називають чартером.

Договір прокату

За договором прокату наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов'язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк.

Договір прокату є договором приєднання і публічним договором. Наймодавець може встановлювати типові умови договору прокату. Типові умови договору прокату не можуть порушувати прав наймачів, встановлених законом.

Предметом договору прокату є рухома річ, яка використовується для задоволення побутових невироб­ничих потреб.

Особливості договору прокату: наймач не має права на укладення договору піднайму, не має переважного права на купівлю речі у разі її продажу наймодавцем, капітальний і поточний ремонт речі здійснює наймодавець за свій рахунок, якщо він не доведе, що пошкодження речі сталося з вини наймача.

Договір лізингу

За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом договору лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також інші речі, встановлені законом.

Договір страхування

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з:

1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

2) володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування);

3) відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Договір страхування укладається в письмовій формі, він може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката). У разі недодержання письмової форми договору страхування такий договір є недійсним.

Істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.

Договір страхування регулює відносини між туроператором, (турагенством) і страховими компаніями, між туристом і страховими компаніями. Страхування туристів (медичне та від нещасного випадку) є обов’язковим і забезпечується суб’єктам туристичної діяльності на основі угод із страховими компаніями. Турист вправі самостійно укладати договір на страхування, або купувати цю послугу у турагенства.

Договір доручення

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними. конкретними та здійсненними.

Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.

Договір доручення в туризмі застосовується для організації турів на замовлення. У цьому випадку турист доручає туристичній фірмі організувати та забезпечити тур відповідно до його вимог.

Агентська угода

Комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерцій­ним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійснен­ні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єктів, яких він представляє.

Комерційним агентом може бути суб'єкт господарюван­ня (громадянин або юридична особа), який відповідно до повноважень, що грунтуються на агентському договорі, здійснює комерцій­не посередництво.

Агентські відносини виникають у разі:

надання суб'єктом господарювання на підставі договору пов­новажень комерційному агентові на вчинення відповідних дій

схвалення суб'єктом господарювання, якого представляє комерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб'єк­та агентом без повноважень на її укладення або з переви­щенням наданих йому повноважень.

Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди (комісії) комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі по­рушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, ви­значені сторонами.

У договорі має бути визначено форму підтвердження повнова­жень (представництва) комерційного агента

Відповідно до агентського договору комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, що здійснені ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором.

Агентський договір укладається в письмовій формі.

У туризмі агентська угода укладається між засобами розміщення, транспортними компаніями, туроператором з одноко боку і турагентством з іншого. Суть її полягає в тому, що вищевказані суб’єкти господарювання передають турагентству право на продаж турпродукту та окремих туристичних послуг від свого імені та за свій рахунок. Турагентство за свою посередницьку діяльність отримує комісійну винагороду.