Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.1. Класифікація цінних паперів

2.1. Класифікація цінних паперів

Будь-який цінний папір характеризується трьома такими універсальними ознаками.

По-перше, цінний папір є безвідкличним свідоцтвом емітента про те, що він узяв на себе певні зобов’язання перед інвестором. Емітент не має права в односторонньому порядку, якщо це не обумовлено в договорі з інвестором, відкликати цінний папір, анулювати його, обміняти, відібрати і здійснювати інші дії, на шкоду правам та інтересам інвестора.

По-друге, інвестор не повинен підтверджувати будь-якими іншими документами свої права, що випливають із самого факту володіння цінним папером.

По-третє, для передачі прав власності на цінний папір достатньо внести ім’я нового власника до реєстру акціонерів у реєстратора або депозитарія. За документарної форми випуску — передача цінного паперу здійснюється з допомогою індосаменту.

Проте загальні, універсальні ознаки цінних паперів цим практично й вичерпуються. Конкретна сукупність майнових прав, привілеї та обмеження визначаються конкретним видом цінних паперів.

«Будь-яка класифікація досить умовна, і все залежить від того, якій ознаці віддається перевага і з погляду якого суб’єкта ринку розглядають ті чи інші цінні папери». Це висловлювання належить
П. В. Бороздіну, і з ним можна цілком погодитися. Проте класифікація цінних паперів за всієї її умовності та відносності все-таки важлива не тільки теоретично, а й практично. Адже, якщо той чи інший цінний папір буде зараховано в «чужу» групу, то на неї можуть поширитися або необгрунтовані вимоги, або незаслужені пільги. Тому навіть орієнтовна класифікація стане у пригоді, поки не розроблено справжньої наукової класифікації цінних паперів, що, безперечно, зробити нелегко, але можливо (див. розділ 5).

За ознаками їхньої економічної природи цінні папери, як правило, підрозділяють на пайові папери, боргові та похідні фінансові інструменти. Пайові папери засвідчують відносини співвласності або пайової участі у формуванні статутного фонду і розподіленні прибутку (акції). Боргові папери опосередковують кредитні відносини (облігації, ощадні сертифікати, депозитні сертифікати, векселі та ін.). Похідні фінансові інструменти (опціони, ф’ючерси, варанти та ін.) — це особливі фондові цінності, які фіксують проміжні права партнерів у процесі укладання угоди. Вони не дають ні права власності, ні права на отримання доходу, але засвідчують право на купівлю або продаж цінних паперів різних видів (частіше акцій).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» «похідні цінні папери — це цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом терміну, визначеного договором (контрактом), цінних паперів, інших фінансових та/або товарних ресурсів». Крім ф’ючерсів та опціонів (про них мова піде далі) до похідних інструментів відносять і низку інших грошових документів, у тім числі варант і ордер. Варант засвідчує права його власника на купівлю цінних паперів, які вперше випускаються емітентом варантів. Ордер (у вузькому, спеціалізованому розумінні цього слова) засвідчує право власності на цінні папери або право власника акцій компанії на додаткову першочергову купівлю інших акцій цієї компанії. Ордер випускається на термін понад рік і є самостійним предметом купівлі-продажу.

Залежно від мети їхнього випуску цінні папери поділяються на фондові й комерційні. Перші призначено для формування капіталу (акції, облігації та ін.), другі — для опосередковування товарних відносин (векселі, акредитиви та ін.). Таке групування наближається до розмежування цінних паперів за сферою обертання (на фондовому і на грошовому ринках), про що вже йшлося. Як правило, фондові папери або є безстроковими, або діють понад рік, а комерційні є (переважно) короткотерміновими. Усі комерційні папери без будь-якого винятку є борговими. Вони випускаються недержавними емітентами і без спеціального забезпечення (застави). У певному розумінні комерційні папери є кредитними грошима і лише частково служать для інвестування капіталу. Виходячи з цільового призначення цінних паперів, їх можна підрозділяти на папери для інвестування, кредитування і розрахунків за постачання та зобов’язання.

Як уже зазначалося, існують різні емітенти. Це також може бути підставою для класифікації цінних паперів: папери, випущені урядом, державними установами, місцевими органами влади, банками, державними підприємствами, акціонерними товариствами, іншими недержавними підприємствами.

Цінні папери (це стосується тільки фондових цінних паперів) можуть обертатися на фондовій біржі і на позабіржовому ринку.

За ознакою дроблення цінні папери підрозділяються на роздроблювані й нероздроблювані, тобто на такі, що їхню номінальну вартість може бути змінено (деноміновано), і на такі, номінальна вартість яких залишається незмінною протягом усього строку чинності паперу. Деномінація — це зміна номінальної вартості всіх цінних паперів певного виду, що супроводжується або їхнім дробленням, або консолідацією. Дроблення полягає в емісії цінних паперів певного виду меншої номінальної вартості та їх пропорційному розміщенні серед усіх власників таких цінних паперів. Консолідація — це заміна всіх цінних паперів певного виду на меншу кількість їх з пропорційним зменшенням кількості цінних паперів у всіх власників і пропорційним збільшенням номінальної вартості. Існують також і безномінальні цінні папери.

Якщо виходити з порядку передавання майнових прав або, інакше кажучи, з форми виплати дивідендів чи відсотків, то розрізняють іменні цінні папери, папери на пред’явника й переказні. Іменний цінний папір засвідчує право власності конкретної особи, а перехід цих прав потребує обов’язкової ідентифікації (підтвердження особи) власника. Цінний папір на пред’явника, навпаки, є безособовим, і перехід прав власності не потребує ідентифікації його попереднього власника.

Поняття «переказний» цінний папір можна розглядати і в іншій площині — порівнюючи, скажімо, з «простим» цінним папером (це стосується векселів та облігацій). Наприклад, простий вексель (соло-вексель) — це документ, який містить нічим не обмежене зобов’язання векселедавця сплатити певну суму грошей у зазначений термін і в обумовленому заздалегідь місці конкретній особі. Особа, що видала вексель, є платником за векселем. Переказний вексель (тратта) видає не позичальник, а кредитор (трасант). У такому разі вексель є наказом позичальникові (трасату) сплатити в зазначений термін певну суму названій третій особі (ремітенту) або пред’яв­нику векселя, якщо останній видано на пред’явника. Переказний вексель дає можливість кредитору розрахуватися з власними боргами. І ще на одну обставину слід звернути увагу: хоч переказний вексель наказує здійснити платіж, але він іще не зобов’язує трасата (боржника) зробити це, тому переказний вексель має бути акцептований письмовою згодою боржника на оплату.

Усі цінні папери (незалежно від їхніх інших ознак) можна підроз­діляти на ринкові, котрі можна перепродувати, і неринкові, які дозволено продати тільки один раз: емітент продає цінні папери інвестору, який у цьому разі є не тільки першим, а й останнім покупцем цінних паперів такого виду.

Цінні папери можна не тільки продавати, а й дарувати або заповідати, що теж є однією з ознак їхньої класифікації.

Одні цінні папери мають вільний обіг, інші — обмежений, а треті взагалі не обертаються на ринку. Не всі цінні папери навіть з вільним оборотом у тій чи іншій країні можна переказувати за кордон.

За терміном погашення цінні папери групуються таким чином: короткотермінові, середньотермінові, довготермінові, безтермінові. Щодо часу погашення — одні папери підлягають погашенню тільки в указаний термін, а інші — будь-коли. Цінні папери з правом раннього погашення поділяються на ретроспективні (з обмеженням) і неретроспективні.

Термін платежу за цінним папером може визначатися конкретною датою або така дата є відсутньою. Ця ознака також стає підставою для відповідного групування цінних паперів. На фондовому ринку обертаються цінні папери з відстроченням платежу і без такого.

За складом реквізитів і характером обороту цінні папери поділяються на основні, в яких зафіксовано основне майнове право або вимога, і на допоміжні, які є підтвердженням додаткових прав, умов і вимог.

Найтиповішим допоміжним цінним папером є купон, який свідчить про право його власника на відповідні відсотки або дивіденди. Існують різні види купонної ставки: фіксована, плаваюча, зі збільшенням, нульова, мінікупон, оплата на вибір і змішані види. Варті уваги такі купони, котрі навіть у разі, коли основний папір є іменним, видаються на пред’явника. Купони можуть вільно обертатися на ринку незалежно від основного цінного паперу. Самі ж цінні папери утворюють дві групи — купонні й безкупонні.

За способом виплати доходу цінні папери класифікуються так:
а) цінні папери з фіксованим платежем, до яких належать облігації та привілейовані акції; б) цінні папери з плаваючою ставкою, наприклад, облігації з плаваючим відсотком, що залежить, головне, від облікової банківської ставки; в) цінні папери, дохід від яких безпосередньо залежить від розміру чистого прибутку підприємства (прості акції, інвестиційні сертифікати).

Різновиди доходу взагалі відіграють чи не визначальну роль у класифікації цінних паперів. Наприклад, є цінні папери, дохід від яких виплачується без застережень, а є такі, котрі ставлять виплату доходу в залежність від одержання емітентом прибутку тощо. Є цінні папери з одноразовою виплатою доходу, а є — з постійною (багаторазовою) виплатою. За черговістю виплати цінні папери поділяються на першозаставні і на загальнозаставні, за ознакою відстрочення виплати — на цінні папери з відстроченим доходом і з невідстроченим. Виплата доходу може здійснюватися грошима (найчастіше), але може також і товарами (під цільові цінні папери).

Важлива ознака цінних паперів — їх здатність конвертуватися (або брак такої здатності), що є відповідною підставою для класифікації. Законодавчо встановлено, що конвертація цінних паперів — це вилучення емітентом з обороту та анулювання цінних паперів якогось виду через їхній обмін на цінні папери іншого виду того самого або іншого емітента (у разі реорганізації першого).

За ознакою території обігу цінних паперів вони звичайно поділяються на три групи: регіональні (облігації місцевих органів самоуправління), національні (папери внутрішнього фондового ринку), міжрегіональні (папери, котрі можуть вільно обертатися на території інших держав).

За місцем реєстрації офісу емітента цінні папери поділяються на вітчизняні та іноземні. До іноземних належать цінні папери емітентів, котрі не є резидентами України і випуск яких (паперів) зареєстровано в інших країнах. В Україні практикується (і це передбачено законом) обертання так званої депозитарної розписки, котра є похід­ним цінним папером, випущеним емітентом, якого зареєстровано в Україні. Цією розпискою уряд засвідчує право власності інвестора на цінні папери іноземних інвесторів.

Наявність міжнародних цінних паперів пояснюється інтернаціоналізацією ринку цінних паперів. До таких, зокрема, належать євроноти, що випускаються корпораціями на термін від трьох до шести місяців зі ставкою, яка змінюється. Випускаються також єврооблігації, котрі у вигляді позики можуть розміщуватися у будь-якій промислово розвинутій країні. Номінальна й ринкова ціни єврооблігацій виражаються в іноземній валюті, переважно у доларах США.

Форми документів, у які «одягнуто» цінний папір, є дуже різноманітними: це й окремий сертифікат, і запис у реєстрі, і запис в угоді, і запис в комп’ютері. В узагальненому вигляді розрізняють документарну форму цінних паперів і бездокументарну. Документарна — це форма, за якої власник встановлюється на підставі пред’явлення сертифіката, а в разі депонування такого — за записом у рахунках депо. Бездокументарна — форма, за якої власник встановлюється на підставі запису в системі ведення реєстру власників цінних паперів або, у разі депонування цінних паперів, за записом у рахунках депо (рахунок депо — це сукупність записів в облікових реєстрах хранителя цінних паперів — депозитарія, необхідна для виконання договору депо з депонентом).

Запровадження електронної техніки уможливлює відмову від традиційного друкування цінних паперів на дорогих бланках з водяними знаками. На зміну традиції приходить запис на магнітних носіях інформації (стрічці, дискетах).

У багатьох країнах з’явилася реальна можливість робити емісію цінних паперів без оформлення їх «паперового» (документарного) виду. Замість цього стали практикуватися інші документи, передовсім виписки депозитаріїв, котрі використовуються для доказу прав власників цінних паперів. Але ще досить складно обійтися без «фізичного» паперового документа і така система під силу тільки країнам з високою культурою. Наприклад, у Швеції вже кілька років тому припинили виготовлення цінних паперів у «паперовій» формі.

У Німеччині практикується «проміжний» стан щодо переходу до повністю електронного обліку цінних паперів: з одного боку, облік цінних паперів здійснюється в комп’ютерних системах і перехід цінних паперів фізично з рук у руки вже зник, а з іншого — акціонери досі мають право вимагати від емітента видачі «паперової» акції. Як показує досвід, дрібні акціонери переважно тримають акції на руках, а великі — в електронних системах, використовуючи при цьому глобальний сертифікат, котрий депо­ну­ється в депозитарії.

Різні види цінних паперів мають різний рівень надійності. Це послужило причиною розподілу їх на високоякісні (з високою ймовірністю повернення вкладеного капіталу та отримання доходу) та ординарні (більш ризиковані). Використовується також градація цін­них паперів за старшинством: на першому місці — акції акціонерних товариств (класичний тип цінних паперів, ліквідних і вигідних); на другому — державні облігації; на третьому — облігації місцевих органів влади і корпорацій; на четвертому — похідні фінансові інструменти.

З фактором надійності зв’язано цілу низку класифікаційних ознак. За видами забезпечення цінні папери підрозділяють на папери, випущені під заставу і під гарантію. Класифікуються цінні папери за видом застави: емісія під нерухоме майно, під рухоме майно, під фондові цінності, під майбутні податкові надходження, під дохід від проекту і т.д. Залежно від виду гарантії цінні папери поділяються на гарантовані зобов’язання і реорганізаційні папери. На класифікацію цінних паперів впливають також різновиди відповідальності за виконання зобов’язань: індосамент та аваль. Індосамент — передатний напис на зворотному боці документа, що засвідчує перевідступлення права власності на документ. Аваль — письмове поручництво, яке сприяє підвищенню довіри до фінансових можливостей власника документа. Існує й більш узагальнене групування: цінні папери забезпечені й незабезпечені.

Можна згадати й інші класифікаційні ознаки групування цінних паперів. Наприклад, одні цінні папери можуть купувати будь-які особи (юридичні й фізичні), а інші — тільки юридичні, у зв’язку з чим створюються дві різні групи цінних паперів. Крім цього, існує поділ цінних паперів на ті, що реєструються, і ті, що не реєструються. За формою випуску — цінні папери які підлягають приватному (без публічного оголошення) або відкритому розміщенню (з публічним оголошенням). За способом розповсюдження — до безпосередньо розповсюджуваних і до розповсюджу­ваних тільки через дилерів. Існують три групи цінних паперів, зв’язаних із наявністю і видом їхнього викупу (відкликання) емітентом: папери з можливістю викупу всього випуску, викупу частини випуску і взагалі без права викупу. Є цінні папери, що індексуються і не індексуються, коректуються і не коректуються, папери з дисконтом і без нього, ті, що оподатковуються й неоподатковувані, навіть такі папери, як платні (котрі купують), так і розповсюджувані безплатно (преміальні).

Кількість типів, видів, різновидів і модифікацій цінних паперів значно більша, ніж є в ужитку термінів. Тому, з одного боку, деякі види цінних паперів можна визначити тільки описово, а з іншого — той самий термін використовується у назвах різних цінних паперів. Прикладом цього може бути термін «сертифікат».

Слово «сертифікат» французького походження (certificat), сягає своїми коренями до латинських «безсумнівний» (certus) і «роблю» (facio). Загальне значення цього слова — документ, що засвідчує той чи інший акт. Термін «сертифікат» є досить поширеним у різних сферах економічної діяльності. Наприклад, у зовнішній торгівлі сертифікат якості підтверджує якість товару, у морській справі видають сертифікат про мореходність судна. У термінології фондового ринку користуються поняттями глобального, ощадного, інвестиційного і компенсаційного сертифікатів.

Так звані глобальні сертифікати вже давно застосовуються у світовій практиці обороту цінних паперів. Такий документ замінює, хоч і тимчасово, певну кількість цінних паперів у їхньому первинному вигляді — на звичайних бланках. Глобальний сертифікат має ті самі реквізити, що й окремо оформлений цінний папір і може бути доказом під час розгляду позову в суді. Завдяки цьому компактний документ спрощує діловодство і забезпечує гарантію безвідкличності зобов’язань емітента та гарантію здійснення прав інвестора. Глобальний сертифікат зручно зберігати в депозитарії, котрий веде загальний облік прав щодо цінних паперів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні», «глобальний сертифікат — документ, оформлений на весь випуск цінних паперів у бездокументарній формі, крім приватизаційних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду, який підтверджує право на здійснення операцій з цінними паперами цього випуску в Національній депозитарній системі».

Видача такого сертифіката практикується в Росії, і його власник набуває права вимагати від емітента виконання його зобов’язань. У старому ж сертифікаті вказується кількість цінних паперів, їхні види і номінальна вартість.

Ощадний сертифікат — письмове свідоцтво банку про депонування коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення договірного терміну суми депозиту й оплати відсотків за користування ним.

Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений термін), до запитання, іменні та на пред’явника.

Іменні сертифікати обертанню не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Ощадні сертифікати повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу — «ощадний сертифікат», найменування банку, що випустив сертифікат, та його місцезнаходження; порядковий номер сертифіката, дату випуску, суму депозиту, термін вилучення вкладу (для строкового сертифіката), найменування (ім’я) власника сертифіката (для іменного сертифіката); підпис керівника банку або іншої вповноваженої на це особи, печатку банку.

Інвестиційний сертифікат — вид пайового інвестиційного цінного паперу, що випускається інвестиційним фондом або іншим інституціональним інвестором і засвідчує права на володіння паєм в інвестиційному фонді або у відповідному фонді іншого інституціональ­ного інвестора. В інвестиційному сертифікаті можна бачити прик­лад накопичення коштів для їх наступного цільового використання. Сертифікати даного інвестиційного фонду можуть конвертуватися в сертифікати інших фондів, які мають таке саме підпорядкування. Інвестиційні сертифікати випускаються в документарній або в бездокументарній формі. Українським законодавством термін розміщення їх не обмежується, однак випуск похідних цінних паперів від інвестиційних сертифікатів не допускається. І ще одне застереження: власниками інвестиційних сертифікатів не можуть бути особи, обмежені в правах щодо цінних паперів.

Відповідно до Указу Президента України від 19.02.94 р. № 55/94 «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» інвестиційним сертифікатом визнається «цінний папір, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів».

З багатьох видів цінних паперів виберемо акції, облігації, ф’ю­черси та опціони як найпоширеніші й розглянемо їх докладніше.