2.1. Поняття і сутність релігії

Слово "релігія" латиною означає благочестя, святиня, предмет культу, що співвідноситься з чимось вищим, свя­тим, надлюдським у житті людини. Це абсолютне, святе називають Богом, Божеством, хоча кожна окрема релігія по-своєму іменує цю вищу силу. Не існує релігії без Бога, тобто уявлення про Бога. Бог є початком і сенсом будь-якої релігії.

Релігія — не тільки уявлення про Бога, не тільки фор­ма свідомості. Це й реальне життя, дії людей: культ, бого­служіння, церковна організація, форми і принципи ор­ганізації суспільного життя, що певною мірою ґрунтують­ся на релігійних засадах.

 

Релігія — духовний феномен, що виражає віру людини в надприродне Начало — джерело буття всього існуючого, яке є для неї засобом спілкування з ним, входження в йо­го світ.

 

Поняття "релігія" безпосередньо пов'язане з поняттям "Бог". Бог, за релігійними уявленнями, є передусім Абсо­лют, вивищений над людськими, природними силами, здібностями, якостями та відносинами. Він створив світ, не належачи до нього. Бог є трансцендентним (потой­бічним), таким, що перебуває поза межами конкретного замкненого (іманентного) кола свідомості. Тому людина не може відкрити Бога, побачити його, пізнати так, як во­на може пізнати будь-яке природне явище. Лише сам Бог

може відкритися людині, перейти межу між трансцендент­ним та іманентним.

 

Бог — верховна надприродна сутність, яка, згідно з різни­ми релігійними вченнями, наділені вищим розумом, аб­солютною досконалістю і всемогутністю, є творцем світу, зумовлюючи все, що відбувається в ньому.

 

Теологія (богослов'я) та її світоглядні опоненти бага­то віків шукають доказів як "за", та "проти" існування Бога. Наслідком таких пошуків став висновок, що будь-які докази марні. Вони нічого не доводять людині, яка не вірить, і непотрібні людині, яка вірус. Німецький філософ І.Кант (1724—1804) вважав, що існування Бога не можна логічно ні довести, ні спростувати.

Прагнення з'ясувати витоки і смутність релігії, її риси зумовило виникнення спеціальної галузі знань — релі­гієзнавства. Релігієзнавство і теологія — дві відмінні фор­ми осягнення феномена релігії.

богословсько-теологічне досліджешня релігії

Теологія (богослов'я) виникає із спроби пояснити, зробити доступними для віруючих загальні положення певної релігії, образи, втілені у священних книгах, поста­нови соборів, догматичні формули. , До неї входять розділи: догматика (системний виклад положень, які вважають істинними), моральне богослов'я, екзегетика (тлумачення біблійних текстів), літургія (теорія богослужіння), ка­ноніка (теорія церковного права) тощо. Теологія безпосе­редньо пов'язана з конкретним віросповіданням, вивчає релігію та різні форми релігійного життя з погляду їх практичного використання. Релігієзнавство намагається порівняти різні релігійні системи, узагальнити релігійний досвід різних народів в історичному розвитку.

Богословсько-теологічний підхід до релігії — це погляд на неї зсередини, з позиції самої Релігії. Основою його є релігійна віра. Збагнути релігію, вважають теологи, може тільки релігійна людина, їй властивий особливий вид ду­ховного пізнання — релігійний досвід — переживання, по­в'язані з відчуттям присутності у житті Вищого начала. Реалізується він на основі визнання абсолютності релі­гійного віровчення. Головне в богсословсько-теологічному підході — обґрунтування та захист релігійного віровчення, доказ вічної цінності релігії для кожної конкретної люди­ни і людства.

Богословсько-теологічному підходові до релігії (погляд "зсередини") протистоїть філософський метод розуміння релігії (погляд "ззовні").

ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ РЕЛІГІЇ

Філософія прагне з'ясувати загальні принципи та зако­номірності явищ, процесів дійсності, пізнати їх сутність. Вона дотримується критичного підходу до всього, у тому числі й до релігії; на відміну від теології, нічого не бере на віру. Це не означає, що її метою є руйнування колектив­них вірувань, моральних засад людського буття. Передусім вона прагне з'ясувати, наскільки міцні людські погляди і переконання. Філософія — це розгалужена система вчень, шкіл, течій та напрямів. Одним з них є релігійна філо­софія, яка засобами філософської методології досягає та­кої самої мети, що й богословсько-теологічний підхід до релігії. Одночасно з релігійною філософією у XVII—XVIII ст. зароджується філософія релігії, в якій також домінує позитивна тенденція щодо оцінки ролі релігії у житті людини та суспільства. Але її тлумачення релігії ви­ходить за межі конкретного релігійного напряму, релігійних конфесій. У лоні філософії релігії існують вчен­ня: деїзм (тлумачить Бога як найвищий Розум, з буттям якого пов'язана будова Всесвіту), і пантеїзм (розчиняє Бо­га у природі та культурі).

Філософський  аналіз релігії домінував до середини

XIX ст., коли поряд з теологічним та філософським почи­нає формуватися науковий підхід.

наукові дослідження релігії

Відмінність між філософським та науковим підходами в дослідженні релігії виявляється як у предметній сфері, так і в методах дослідження. Предметною сферою філо­софії є дослідження дійсності під кутом зору світоглядних проблем. Тому філософія акцентує на вивченні світогляд­ного аспекту релігії. Найсуттєвіше для неї — як вирішується у релігії проблема духовного й матеріального начал (що є первинним): чи Бог створив світ і людину, чи людина створила у своїй свідомості Бога. Наука вивчає релігію як одну із сторін суспільного життя у взаємозв'язках та взаємодії з іншими його галузями: як формується релігія; як певні релігійні системи пояснюють світ; які цінності, норми та моделі поведінки вони формують у лю­дей; як діють релігійні організації; які функції релігії у суспільстві.