2.1.1. Класифікація за станом соціально-економічного розвитку, прийнята ООН

1.  Промислово розвинені, або індустріальні, країни (ПРК,
industrial countries) — це 24 високорозвинені країни, питома вага
яких у світовому ВНП — 54,6 % (табл. 14). Найпотужнішу групу
серед цих країн складають країни "Великої сімки" (Group of Seven):
США, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія, Канада.
Ці держави виробляють 47 % світового ВНП і зосереджують у своїх
руках 51 % міжнародної торгівлі. Сюди ж входять усі 15 країн —
членів Європейського Союзу, а також країни — члени ЄАВТ
(табл. 2.1.1).

2.  Країни з перехідною ринковою економікою (economies/count­
ries in transition) — 28 країн Центральної та Східної Європи І ко­
лишнього СРСР, що переходять від адміністративно-командної сис­
теми до ринкової економіки (табл. 2.1-2).

У цій групі є також потужніша підгрупа, що має суттєві досяг--нення у реформуванні власних економік. Це так звана "група про­сунутих країн", до якої належать: Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія. Економіки цих країн стабілізувалися після пореформеного падіння у 1994 p., а з 1995 р, зростають у середньо-

Таблиця 2.1.1. Промислово розвинені країни та їхні групи

Таблиця 2.1.2, Країни з перехідною економікою

му на 5—6 % щорічно*. Певні досягнення від проведення еконо­мічних реформ мають ще деякі країни цієї класифікаційної групи, такі як Болгарія, Румунія, Албанія (після 1992 p.), держави Прибал­тики (особливо Естонія). Цей факт дає підстави міжнародним ана­літикам виділяти їх в окрему підгрупу країн, що наближаються до групи просунутих. Решта держав з групи країн з перехідною економікою (країни СНД і деякі з нових держав на території ко­лишньої Югославії) сьогодні ще не мають відчутних результатів у реформуванні економіки з погляду внутрішньої і зовнішньої мак-роекономічної стабілізації. їм ще доведеться вирішити складний комплекс проблем для створення реальної ринкової економіки та забезпечення стійкого економічного зростання.

3. Країни, що розвиваються (developing countries), — це 132 держави Азії, Африки, Латинської Америки. Через їхню велику кількість і різноманітність національних економш ці країни зви­чайно класифікують з врахуванням їх географічного розташування. Але з метою аналізу використовуються й інші ознаки (табл. 2.1.3).

Таблиця 2.1.3. Групи країн, що розвиваються, у міжнародній ,економіці

Джерело: IMF. World Economic Outlook, — 1995. — Oct. — P, 85—87.

Найчастіше окремо виділяють країни з активним платіжним ба­лансом і країни — імпортери капіталу. Останні поділяються на країни — експортери та країни — імпортери енергоресурсів. Краї­ну вважають експортером енергоносіїв, якщо вона одночасно відпо­відає таким двом критеріям:

а) виробництво нею первинних енергоресурсів (включаючи кам'я­
не вугілля, лігніт, сиру нафту, природний газ, гідроенергію та атом­
ну енергію) перевищує власне споживання як мінімум на 20 %;

б) експорт енергоносіїв становить не менше ніж 20 % від загаль­
ного обсягу експорту.

Найпотужнішу підгрупу країн у цій групі утворюють країни — експортери нафти, країни, для яких експорт нафти та газу включно 3 реекспортом становить щонайменше 50 % експорту товарів і

послуг. Це Народна Республіка Конго, Іран, Ірак, Лівія, Нігерія, Оман, Саудівська Аравія, Трінідад і Тобаго, Об'єднані Арабські Емірати та Венесуела. Зазначеним критеріям відповідає також Росія, проте через обмеженість даних вона практично не фігурує у відповідних економічних довідниках, які систематично друкують міжнародні економічні організації.

Серед країн, що розвиваються, імпортерів енергоносіїв, особливе місце посідають держави з нещодавно сформованим активним сальдо платіжного балансу, досягнутим завдяки успішному експорту готових виробів. Ці держави — Республіка Корея, Гонконг, Сінгапур, Тайвань.

Загалом країни, що розвиваються, у сучасних умовах пережива­ють подальшу економічну диференціацію. Сьогодні серед них мож­на виділити принаймні три рівні економічного розвитку. Найроз­виненіші з країн, що розвиваються, об'єднують у групу "нових інду­стріальних країн". Сюди включають найчастіше Аргентину, Брази­лію, Мексику, Республіку Корею, Сінгапур, Гонконг, Тайвань, Туреч­чину. Інколи тут згадують Індію І Китай. Критеріями зарахування країн до НІК є такі: питома вага промислової продукції у ВВП повинна становити ЗО % і більше; готові вироби в експорті — не менше ніж 50 %; дохід на душу населення має становити, як мінімум, 1000 дол. США.

Друга, проміжна, група складається з країн, що мають дещо гірші показники стосовно загального обсягу виробництва та його значен­ня на душу населення. Ці країни, зокрема держави Близького Схо­ду, характеризуються значною диференціацією галузевих структур, соціальних верств населення та їх становища у суспільстві.

До групи "найменш розвинених" належать приблизно 50 країн, що розвиваються. Переважно вони мають вузьку, часто монокуль­турну структуру господарства, високий ступінь залежності від зовнішніх джерел фінансування заходів у соціально-економічній сфері. А для деяких з найбідніших країн цієї групи зовнішні фінан­сові надходження визначають міру їх виживання у надзвичайно складних економічних і природно-кліматичних умовах.

В ООН існують такі критерії зарахування країн до цієї групи: частка ВВП на душу населення не перевищує 350 дол. США; частка дорослого письменного населення — не більша за 20 %, частка об­робної промисловості у ВВП становить не більше ніж 10 %.

Необхідно зауважити, що кардинальні геополітичні зміни, що відбуваються у сучасному світі, потребують перегляду класифіка­ційних угруповань з врахуванням новітніх змін. Наприклад, з 1997 р. Ізраїль, Південна Корея та Чехія на підставі досягнених макро-економічних перетворень та результатів розвитку, стали членами ОЕСР, угруповання, що об'єднує найрозвиненіші індустріальні країни світу. Раніше, у 1995 p., Сінгапур і Мексика увійшли у групу промислово розвинених країн. Очевидно, це певною мірою змінює якісні й кількісні пропорції між різними групами зазначеної кла­сифікації. Але у відповідній довідковій та аналітичній літературі такі зміни відображаються з суттєвою часовою затримкою.