2.1.1.3. МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР

Усі зернові культури родини злакових мають багато спільного у морфологічній будові органів.

Коренева система злаків — мичкувата, не має головного кореня. Численні тонкі корінці зовні не різняться між собою, переплітаю­чись, пронизують ґрунт в усіх напрямках. Проте серед них розрізняються корінці, які розвиваються безпосередньо з насіння і утво­рюють так звану зародкову, або первинну, кореневу систему, та ко­рінці, що закладаються у вузлі кущення і формують вузлову, або вторинну, кореневу систему(рис. 25). Первинні корінці, як правило, проникають вертикально вглиб ґрунту за межі орного шару; вто­ринні розміщуються в ґрунті більш-менш радіально. На кінцях ко­рінців утворюються кореневі волоски, з допомогою яких засвоюють­ся з ґрунту поживні речовини і вода.

У кукурудзи, сорго на першому-другому надземних стеблових вузлах розвиваються також повітряні, або опорні, корені (рис. 26). Вони частково проникають у ґрунт на глибину до 5 — 7 см і є для ро­слин своєрідною «опорою» проти вилягання та забезпечують їх во­дою і живленням при незначному випаданні опадів.

Мичкувате коріння злакових рослин розміщується в орному шарі ґрунту на глибині до 40 см, деякі корінці проникають у ґрунт на глибину до 1 м, а окремі — до 1,5 — 2 м.

Фізіологічна активність кореневої системи залежить від виду рос­лин. Наприклад, в озимого жита і вівса вона висока, легко засвоює елементи живлення з важкорозчинних сполук ґрунту; у пшениці, особливо ярої, — недостатня і потребує наявності у ґрунті легкороз­чинних сполук поживних речовин.

Листок лінійної форми, складається з двох частин: нижньої — листкової піхви, яка у вигляді трубки охоплює стебло, і верхньої — листкової пластинки (рис. 27). Між піхвою і пластинкою з внутріш­нього боку листка є тонка плівка — язичок, який щільно прилягає до стебла і захищає нижню його частину від затікання води та про­никнення збудників хвороб; із зовнішнього, з обох боків — так звані вушка (ріжки), які частково або повністю охоплюють стебло.

Листкова поверхня — основний орган фотосинтезу у рослин, за допомогою якого утворюються органічні речовини. У злакових рос­лин вона різна і залежить від виду, сорту та умов вирощування. Наприклад, у ярої пшениці вона менша, ніж в озимої, а в озимої пшениці менша, ніж у тритикале. За несприятливих умов вирощу­вання озимої пшениці поверхня листків на 1 га площі становить до 25 тис. м2, за сприятливих — удвічі більше. У кукурудзи листкова поверхня може сягати 60 тис. м2/га і більше. В інших злакових рос­лин вона становить у середньому 30 — 35 тис. м2/га.

Зернові злакові рослини утворюють кілька типів суцвіть — колос (пшениця, жито, ячмінь, тритикале), волоть (овес, просо, сорго, рис), колосоподібна волоть (чумиза, могар), а у кукурудзи на одній рос­лині утворюється два суцвітті: чоловіче (тичинкове) — волоть (сул­тан) і жіноче (маточкове) — качан (рис. 28).

Колос складається з колосового стрижня, який поділяється на окремі членики. На виступах кожного членика розміщується один (у пшениці, жита, тритикале) або три колоски (у ячменю), які скла­даються з квіток (рис. 29).

Основою волоті є вісь, яка розгалужується на бічні гілки. На кін­цях гілок волоті сидять колоски. Винятком є волоть кукурудзи, у якої колоски з чоловічими квітками розміщуються на бічних і центральній гілках волоті рядами.

У колосоподібній воло­ті бічні гілки мають ви­гляд сильно укорочених лопатей, на яких групами розміщуються колоски.

Качан, який зверху вкритий листковими об­гортками, складається із стрижня та колосків з жі­ночими квітками. Колос­ки вертикальними рядами розміщуються у комірках стрижня. Кількість рядів зерен на качані кукуру­дзи завжди парна.

В основі кожного ко­лоска є дві колоскові лус­ки різної форми і розміру. Між ними розміщуються квітки. Кожна квітка має дві квіткові луски — нижню й верхню. Нижня квіткова луска в остистих хлібів несе на собі остюк. Між квітковими лусками