2.1.2. Інфраструктура ринку

Фондова і товарна біржі. Поняття «інфраструктура» відображає сукупність різних установ та інститутів, пев­них видів діяльності, які забезпечують рух об'єктів вла­сності: банки, фондові і товарні біржі, біржі робочої си­ли, валютна біржа, інформаційні центри та ін.

Фондова біржа — установа, організований ринок, на якому влас­ники здійснюють процес купівлі-продажу цінних паперів.

Членами біржі є, як правило, її засновники — окре­мі індивіди та кредитно-фінансові інститути. У разі по­треби засновники біржі можуть розширити коло її членів через продаж біржових місць. За сприятливої кон'юнкту­ри ціна місця на Нью-Йоркській біржі сягає 1,5 млн. до­ларів. Члени біржі або державні органи, що контролю­ють її діяльність, встановлюють умови, за яких певна компанія може бути допущена до біржової торгівлі. Так, щоб котируватися на Нью-Йоркській біржі, кількість ак­цій, випущених корпорацією, повинна становити не мен­ше 1 млн. шт., а чисельність акціонерів, які б володіли не менш як 100 акціями, — 200 осіб. Тому в середині 90-х років на цій біржі котирувалися акції лише приблизно 2000 наймогутніших корпорацій (із майже 4,6 млн. усіх корпорацій США). На Токійській біржі котирувалися майже 1600 компаній. Щоб зареєструватися на цій бір­жі, прибуток компанії за останні три роки повинен ста­новити не менше 300 млн. єн, статутний капітал — не менше 1 млрд. єн, а дивіденди на одну акцію — не мен­ше 5 єн. Це означає, що членами фондової біржі можуть бути лише високорентабельні фірми. На цій біржі також продаються облігації державних позик.

У США та Японії моноцентрична біржова система. Не­зважаючи на існування в них майже 10 фондових бірж, домінує в кожній із цих країн одна біржа, розташована у фінансовому центрі країни. В Німеччині, Канаді та інших державах — поліцентрична система бірж, за якою поряд з головною біржею існує одна або кілька провідних.

Реєстрація на біржі піднімає престиж компанії, по­легшує доступ до ринку капіталу, сприяє підвищенню

курсу її акцій, а, отже, розширює коло акціонерів. У де­яких наймогутніших корпораціях кількість акціонерів сягає 4 і більше млн. осіб. Тому вони централізують знач­ні грошові суми, що сприяє прискоренню інвестиційних процесів, зростанню могутності крупних корпорацій. Членство на біржі не є раз і назавжди даним. Його необ­хідно постійно підтверджувати високим і стабільним курсом акцій. Показники курсу акцій є свідченням діло­вої активності, стабільності економіки. У США, наприк­лад, використовують такий агрегований статистичний по­казник ділової активності, оцінки економічної кон'юнк­тури, як індекс Доу-Джонса. Він ґрунтується на динаміці середніх курсів акцій 65 наймогутніших корпорацій, у то­му числі ЗО промислових, 20 транспортних і 15 із сфери комунально-побутового обслуговування, а також на даних про ціну акцій на Нью-Йоркській фондовій біржі.

Купівля-продаж акцій на фондовій біржі здійснюєть­ся за допомогою посередників. Якщо посередник купує цінні папери за власні кошти або за рахунок отриманих кредитів, а відтак продає їх за вищу ціну, то на амери­канському позабіржовому ринку його називають дилером, головного посередника на центральній фондовій біржі Нью-Йорка — спеціалістом, а інших посередників, які пов'язують спеціаліста з покупцями або продавцями, — брокерами. За свої посередницькі операції брокери отри­мують винагороду за угодою між зацікавленими сторона-ми-клієнтами або відповідно до такси, встановленої бір­жовим комітетом. За успішного ведення посередницьких операцій брокер може накопичити кошти і стати диле­ром. Брокери мають свій статут, в якому визначені поря­док управління, прийому до складу членів біржових орга­нів, їх функції тощо. Керівним органом на фондовій бір­жі є біржовий комітет (у США — Рада керівників), при якому функціонує біржова комісія, що дає дозвіл або від­мовляє у допуску нових цінних паперів на котирування. При біржових комітетах також функціонують котиру­вальні комісії, які відають питаннями щоденної публіка­ції даних про кількість поданих цінних паперів, їхній курс у курсових бюлетенях. Такі бюлетені випускають у США всі види бірж.

Курси акцій та облігацій промислових компаній (і Державних позик) зазнають постійних коливань. Найріз-кіше вони падають під час економічної кризи, а підвищу­ються — у період сприятливої економічної кон'юнктури. Так, під час кризи 1929—1933^ pp. курсова вартість ак-Щи, що котирувалися на Нью-Йоркській біржі, знизила-

ся приблизно в 4,5 раза. Нерідко курси акцій знижують­ся в умовах зростання промислового виробництва. Це зу­мовлено насамперед валютною, фінансовою кризами. Певний вплив на курс акцій має терміновий тип опера­цій на біржі, який становить основну масу біржових опе­рацій у більшості розвинутих країн (крім них ще існують касові, коли оплата цінних паперів проводиться одразу або у найближчі 2—3 дні) і за якого акції продаються, а їх оплата відбувається протягом одного місяця. При цьо­му продавці акцій через засоби масового зв'язку (радіо, телебачення, пресу) намагаються штучно знизити їхній курс. Це зумовлено тим, що вони продають знецінену ак­цію за вищою, заздалегідь погодженою ціною (наприк­лад, куплену за 80 дол. продають за 100 дол.).

На фондовій біржі відбувається розподіл і перерозпо­діл фінансового капіталу (на «первинному» ринку — ко­ли акції випускаються і продаються населенню, різним компаніям та фінансово-кредитним інститутам, та «вторинному» ринку — коли емітовані акції перебува­ють в обігу і переходять з одних рук в інші), що разом із рухом грошей, інших цінних паперів та відповідними ін­ститутами формує кровоносну систему економіки. Основ­ними особливостями розвитку фондового ринку в 90-х роках XX — на початку XXI ст. є: 1) його вирішальна роль у перерозподілі фінансових ресурсів; 2) значне збільшення обсягів операцій на цьому ринку (з 1990 по 2000 р. щоденний обсяг операцій на світовому ринку об­лігацій зріс з 190 до 950 млрд. дол., акцій — із 40 до 800 млрд. дол.; 3) істотне зростання ролі інтернет-техно-логій на цьому ринку; 4) збільшення капіталізації світо­вого фондового ринку (з 9,3 трлн дол. у 1990 р. до 25 трлн у 1999 p., а частка США — з ЗО до 50%); 5) трансформація фондових бірж із закритих організацій у відкриті акціонерні товариства; 6) об'єднання фондо­вих бірж Західної Європи; 7) деяке зростання частки країн, що розвиваються, у капіталізації світового фондо­вого ринку (з 5% у 1990 р. до 8% у 1999 p.).

В Україні обсяги випуску акцій у 2000 р. становили майже 16 млрд. грн., обсяг торгів цінними паперами на семи фондових біржах і у двох торговельно-інформацій­них системах — 39 млрд. грн., у тому числі понад 51% — на позабіржову фондову торговельну систему.

Товарна біржа — постійно діючі ринки, де купівля-продаж товарів здійснюється на основі встановлених стандартів і зразків, відпо­відних форм документів, якими регламентуються номенклатура, обсяг, ціни, терміни і види доставки та інші умови.

Якщо фінансові біржі та комерційні банки разом з рухом цінних паперів і грошей є кровоносною судиною економічної системи, то її клітинами слід вважати гі­гантську масу товарів, значна частина яких продається і купується на товарній біржі.

Товарні біржі поділяються на міжнародні та націо­нальні, універсальні та спеціалізовані. Найважливіші центри міжнародної торгівлі знаходяться у США, Англії й Японії: на них припадає понад 90% міжнародного бір­жового обороту. На універсальних біржах продаються промислові та сільськогосподарські товари. На спеціалі­зованих товарних біржах продаються окремі товари або споріднені групи товарів. Наприклад, на Нью-Йоркській біржі — кава, какао і цукор. На спеціалізованій товарній біржі Англії (де продаються кава, какао, цукор) за торго­вий день укладається до 2,5 тис. контрактів на какао в обсязі 10 т кожний. На Лондонській біржі металів щоро­ку укладається майже 14 млн. контрактів.

На біржі здійснюються два види товарообігу: реаль­ний і ф'ючерсний. Перший передбачає перехід товару від продавця до покупця. На такі поставки припадає до 10% світової торгівлі відповідними товарами.  При ф'ючерс-них видах товарообігу продаються право на товар (напри­клад, на майбутній врожай), ф'ючерсні контракти, тому рух товару тут необов'язковий. Різницю між ціною кон­тракту в день його укладення і ціною в день його вико­нання виплачують або продавець (якщо ціна піднялася), або покупець (якщо ціна знизилася). Нерідко ці два ви­ди продажу взаємопов'язані. Так, фірма, яка продає ре­альний товар на біржі з поставкою в майбутньому, може одночасно купити право на інший товар (ф'ючерсні кон­тракти), на таку ж кількість товарів і відповідний термін поставок.   На  випадок   можливих   збитків,   зумовлених зміною цін на ринку в майбутньому, ф'ючерсні контрак­ти збільшуються (так зване хеджування).  Операції хе-джування —  основна сфера діяльності товарних бірж. Так, на Лондонських біржах металів і цукру на ці опера­ції припадає майже 60%  їх діяльності. На ф'ючерсних біржах лише до 2% операцій припадає на реальні това­ри. Спекулятивні операції посідають друге місце в діяль­ності товарних бірж. Так, на Нью-Йоркській біржі кави, какао, цукру вони становлять майже 40% сукупної діяль­ності. Учасники цих операцій отримують прибуток у ре­зультаті різниці цін на товари на різних біржах і в різний час. Така розбіжність має місце, незважаючи на наявність комунікаційно-інформаційних систем між товарними бір­жами всередині країни і між біржами різних країн.

Певну відносно самостійну роль у процесі оптової тор­гівлі товарами відіграють брокери, укладені ними бро­керські угоди. У США на такі угоди припадає менше 5% оптового товарообігу. Брокери укладають товарні угоди від імені конкретних покупців або продавців. Без них не обійтися, особливо у разі перебоїв у збуті товарів, опера­тивного заповнення окремих ніш на ринку. За свою ді­яльність брокери отримують певний відсоток від вартос­ті угоди або фіксовану ставку за кожну угоду.

Важлива роль у діяльності біржі належить процесу котирування цін. Для цього створюють котирувальні ко­місії. Котирувальні ціни, як правило, встановлюються на рівні середніх із заявлених продавцем. Котирувальна ко­місія фіксує їх на момент відкриття біржі, всередині та наприкінці дня і публікує. На біржі встановлюються стандарти на біржові товари, розробляються типові кон­тракти, виконуються арбітражні функції, узагальнюєть­ся і розповсюджується інформація про фінансовий стан членів біржі, здійснюються розрахунки між ними тощо.

В умовах регульованого ринку діяльність товарних бірж (як і фінансових) контролює держава, передусім прийняттям відповідного законодавства, в якому визна­чаються правила їх діяльності (у тому числі клієнтів і по­середників), права й обов'язки, а також здійсненням кон­тролю за дотриманням прийнятих норм і правил. Крім того, держава регламентує діяльність бірж через фінансо­во-кредитний механізм, податкову політику. Вона опосе­редковано впливає й на ціновий механізм біржі, підви­щуючи ціни за державними контрактами, надаючи суб­сидії та пільгові кредити виробникам тощо. У певний час держава може навіть обмежувати кількість спекулянтів.

Товарні біржі існували в Україні у XVIII—XIX ст. та на початку XX ст. У 1917 р. їхня діяльність була припи­нена. Частково біржі відродилися в 1920—1930 pp. У пе­ріод НЕПу, зокрема, існувало до 100 товарних бірж. З 1990 р. почалося створення бірж, і в 1991 р. було 50 уні­версальних та товарних і товарно-сировинних бірж, у 2000 р. — відповідно 88 і 146, а обсяг укладених на них угод — 180 і 495 млн. грн. (у 1994 р. — 61 і 225 млн. грн.). Це свідчить про їх низьку ділову активність, через що залишається нереалізованою значна кількість пропо­зицій, слабо налагоджена котирувальна робота, недостат­ній досвід мають брокери, повільно відбувається опти­мальна спеціалізація бірж тощо. Для ефективної роботи бірж в Україні слід насамперед створити надійну право­ву базу (зокрема, біржове законодавство), підготувати ви­сококваліфіковані кадри, налагодити надійне державне

регулювання їх діяльності (насамперед за допомогою еко­номічних важелів), створити систему достовірної інфор­мації та ін.

Біржа робочої сипи (біржа праці), або служба зайнятості — уста­нови, які здійснюють посередницькі функції між працівниками і підприємцями, збирають і надають інформацію про наявність ва­кансій, сприяють підготовці та перепідготовці кадрів, створенню робочих місць, швидкому переміщенню робочої сили, забезпечен­ню ефективності зайнятості працездатного населення, частково регулюють процес зайнятості.

Біржа має відділення у містах, районах; їх завдання полягає в тому, щоб аналізувати, розробляти програми зайнятості, надавати профконсультації, здійснювати під­готовку, перепідготовку кадрів та працевлаштовувати їх.

Біржі робочої сили виникли у першій половині XIX ст., в Росії — на початку XX ст. У сучасних умовах посеред­ницькі функції між працівниками і підприємцями викону­ють державні біржі. У СІЛА їх у середині 90-х років налі­чувалось приблизно 2 тис. У деяких країнах (Великобри­танія, Франція та ін.) біржі не лише ведуть облік безробіт­них, а й виплачують їм допомогу. Якщо безробітні відмов­ляються від роботи, запропонованої біржею, їх позбавля­ють виплат з фондів безробіття. Крім державних бірж пра­ці, у країнах Заходу існують приватні агенції для трудово­го посередництва та посередницькі бюро. Приватні агенції сприяють працевлаштуванню окремих категорій трудя­щих (сільськогосподарських працівників, вчителів та ін.). Посередницькі бюро виконують свою функцію при проф­спілках, молодіжних організаціях тощо. Направлення на роботу, які видають біржі праці, не є обов'язковими для підприємців. Кваліфіковані працівники, як правило, не користуються послугами цих бірж. Тому в СІЛА через ці установи працевлаштовуються менше 20% повторно прийнятих на роботу. У колишньому СРСР біржі праці іс­нували до кінця 1930 р.

На початку 1991 р. в Україні було прийнято закон «Про зайнятість населення». Згідно з ним на всій тери­торії України створюються служби зайнятості, які зобо-в язані надавати послуги щодо забезпечення зайнятості населення. Основними функціями служби зайнятості є аналіз і прогноз попиту і пропозиції робочої сили: інфор­мування населення і державних органів управління про стан ринку праці; консультування громадян та підпри­ємців, які звертаються до цієї служби, про можливість отримання роботи, вимоги до професії; організація про­фесійної підготовки і перепідготовки; реєстрація безробі-

тних; підготовка програм зайнятості та ін. У складі дер­жавної служби зайнятості створюється інспекція, яка контролює хід виконання законодавства про зайнятість державними та громадськими організаціями, підприєм­ствами, установами та іншими підприємцями. Для спри­яння працевлаштуванню населення можуть також ство­рюватися комерційні бюро, агентства та інші організації. Державна служба зайнятості має право отримувати ін­формацію про наявність вакансій, умови праці; вносити пропозиції про встановлення квот прийому на роботу тих осіб, яким потрібний соціальний захист; направляти без­робітних на громадські роботи тощо. З цією метою вона укладає договори з громадянами при їхньому працевла­штуванні (з оплатою вартості проїзду, добових), оплачує вартість професійної підготовки і перепідготовки, вста­новлює на час навчання стипендії та ін. Для фінансуван­ня цих витрат створюється державний фонд сприяння за­йнятості. З коштів фонду можна надавати безвідсоткові позички безробітним для підприємницької діяльності. Фонд сприяння зайнятості створюється на республікансь­кому і місцевому рівнях і становить не менше 3% обся­гів республіканського і місцевих бюджетів. Джерелами надходження коштів до цього фонду є обов'язкові від­рахування підприємств, кошти служби зайнятості, отри­мані за надання платних послуг підприємствам і органі­заціям, добровільні внески громадських організацій, за­рубіжних фірм та ін.