2.1.2.1. ОЗИМА ПШЕНИЦЯ

Господарське значення. Серед найважливіших зернових культур озима пшениця за посівними площами займає в Україні перше міс­це і є головною продовольчою культурою. Це свідчення великого народногосподарського значення озимої пшениці, її необхідності у задоволенні людей високоякісними продуктами харчування.

Основне призначення озимої пшениці — забезпечення людей хлібом і хлібобулочними виробами. Цінність пшеничного хліба ви­значається сприятливим хімічним складом зерна. Серед зернових культур пшеничне зерно найбагатше на білки. Вміст їх у зерні м'якої пшениці залежно від сорту та умов вирощування становить у середньому 13 — 15 %. У зерні пшениці міститься велика кількість вуглеводів, у тому числі до 70 % крохмалю, вітаміни В1, В2 РР, Е та провітаміни А, D, до 2 % зольних мінеральних речовин. Білки пше­ниці є повноцінними за амінокислотним складом, містять усі неза­мінні амінокислоти — лізин, триптофан, валін, метіонін, треонін, фенілаланін, гістидин, аргінін, лейцин, ізолейцин, які добре засво­юються людським організмом. Проте у складі білків недостатньо таких амінокислот, як лізин, метіонін, треонін, тому поживна цін­ність пшеничного білка становить лише 50 % загального вмісту біл­ка. Це означає, наприклад, що при вмісті білка в зерні 14 % ми ви­користовуємо його лише 7 %. Тому так важливо вирощувати високо-білкову пшеницю. 400 — 500 г пшеничного хліба та хлібобулочних виробів покриває близько третини всіх потреб людини в їжі, поло­вину потреби у вуглеводах, третину (до 40 %) — у повноцінних біл­ках, 50 — 60 % — у вітамінах групи В, 80 % — у вітаміні Е. Пшенич­ний хліб практично повністю забезпечує потреби людини у фосфорі і залізі, на 40 % — у кальції.

Співвідношення білків і крохмалю у зерні пшениці становить у середньому 1:6 — 7, що є найбільш сприятливим для підтримання нормальної маси тіла і працездатності людини.

Пшеничний хліб відзначається високою калорійністю — в 1 кг його міститься 2000 — 2500 ккал, що свідчить про його високу пожи­вність і як надійне джерело енергії.

Особливо якісні хліб та хлібобулочні вироби одержують із борош­на сортів сильних пшениць, які належать до виду м'якої пшениці. За державним стандартом, зерно таких пшениць, які за класифіка­цією належать до вищого, першого та другого класів, містить відпо­відно 36, 32 і не менше 28 % сирої клейковини першої групи і має натуру не менше 755 г/л, скловидність — не нижче 60 %, а хлібопе­карська сила борошна становить 280 і більше одиниць альвеографа (о. а.).

Хліб з борошна сильних пшениць є не тільки джерелом харчу­вання, а й своєрідним каталізатором, який поліпшує процеси трав­лення та підвищує засвоєння інших продуктів харчування.

Сильні пшениці належать до поліпшувачів слабких пшениць. Борошно сильних пшениць при домішуванні (25 — 30 %) до борошна слабких пшениць поліпшує його хлібопекарські властивості, завдя­ки чому хліб випікається високооб'ємним, пористим і якісним.

За високу якість зерна вирощування сильних пшениць стимулю­ється державою.

У виробництві досить поширена також група цінних пшениць, які за класифікаційною якістю належать до 3-го класу. Їх зерно міс­тить від 23 до 28 % сирої клейковини другої групи, а сила борошна нижче 280 о. а. (до 200 о. а.). З борошна цінних пшениць випікають хліб доброї якості, але воно не здатне поліпшувати борошно слабких пшениць.

Пшениці із вмістом у зерні менше 23 % (до 18 %) клейковини на­лежать до 4-го класу і є найменш якісними за хлібопекарськими показниками. Їх віднесено до слабких пшениць.

Сорти пшениці 5-го класу з вмістом у зерні сирої клейковини ме­нше 18 % вирощують на корм худобі.

Зерно м'якої м'якозерної пшениці з низьким вмістом білка (9—11%) і підвищеним — крохмалю використовується в кондитерській про­мисловості, зокрема для виготовлення тортів. Правда, в Україні цих сортів ще недостатньо.

В Україні поширені також сорти озимої твердої пшениці. Порів­няно з м'якими пшеницями їх зерно багатше на білок (16 — 18 %). Проте вони утворюють коротку й тугу клейковину (другої групи), яка для хлібопечення менш придатна: хліб з такого борошна фор­мується низького об'єму, швидко черствіє. Борошно твердих пше­ниць є незамінною сировиною для макаронної промисловості. Їх клейковина дає змогу виготовляти макарони, вермішель, які добре зберігають форму при варінні, не ослизнюються і мають приємний лимонно-жовтий або янтарний колір. Тверді пшениці використову­ють для виробництва особливого сорту борошна — крупчатки та ви­готовлення вищої якості манної крупи.

У тваринництві широко використовують багаті на білок (14 %) пшеничні висівки, які особливо ціняться при годівлі молодняку. Озиму пшеницю висівають у зеленому конвеєрі в чистому вигляді або в суміші з озимою викою. Тваринництво при цьому забезпечу­ється вітамінними зеленими кормами рано навесні, услід за житом. Для годівлі тварин певне значення має солома, 100 кг якої прирів­нюється до 20 — 22 корм. од. і містить 0,6 кг перетравного протеїну та полови, особливо безостих сортів пшениці, 100 кг якої оцінюється 40,5 корм. од. із вмістом 1,5 кг перетравного протеїну.

Озима пшениця, яку вирощують за сучасною інтенсивною техно­логією, є добрим попередником для інших культур сівозміни, і в цьому полягає її агротехнічне значення.

Історія та поширення. Пшениця — одна з найдавніших і розпо­всюджених культур на земній кулі. Вона була відома вже приблиз­но 6,5 тис. років до н. е. народам Іраку, близько 6 тис. років — зем­леробам Єгипту (за деякими даними — навіть 10 тис. років), близь­ко 5 тис. років — Китаю. На території СНД, зокрема сучасних Укра­їни, Грузії, Вірменії, Азербайджану та Середньоазіатських респуб­лік, її почали вирощувати у 4 — 3 тисячоліттях до н. е.

Місцем походження пшениці більшість дослідників вважають степові й напівпустельні райони Азії (Іран, Ірак, Закавказзя). З Азії пшениця приблизно 5 — 4 тис. років тому потрапила в Європу — Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Румунію, Болгарію. У пів­денній Африці, Америці, Австралії вона з'явилася лише у XVI — XVIII ст. Тепер озима пшениця є основною продовольчою культурою більшості європейських країн, США, КНР, Японії. В СНД (Росії, Ка­захстані) та Канаді переважають посіви ярої пшениці, в Україні — озимої.

Загальна посівна площа озимої пшениці у світі становить тепер близько 240 млн га, валові збори зерна сягають 560 млн т (1993 р.).

В СНД посіви озимої пшениці поширені на великій території — від 65° північної широти (Архангельська область) до 36° північної широти (Південь Туркменії), проте основні їх масиви зосереджені в районах з відносно теплою зимою — в Україні, на Північному Кав­казі, в Центральночорноземній зоні Росії та Молдові.

В СНД озиму пшеницю висівають у деякі роки на площі близько 21 млн га (1990 р.), в Україні — до 7,6 млн га (1990 р.). В Україні до 90 % площ її зосереджено у районах Степу (55 %) та Лісостепу (35 %) і лише близько 10 % — на Поліссі та в Закарпатті.

Завдяки широкому впровадженню у виробництво інтенсивної технології вирощування озимої пшениці за останні роки значно зро­сла її середня врожайність. У 1990 р. вона досягла в СНД 34,1 ц/га, в Україні — 40,2 ц/га. Досвід кращих господарств свідчить, що су­часна інтенсивна технологія здатна забезпечити подальше значне зростання урожайності озимої пшениці на всіх площах посіву.

У 1987 р. озиму пшеницю вирощували за інтенсивною технологі­єю в Україні на площі 3,5 млн га, з якої було зібрано по 43,3 ц/га зерна. У Черкаській області урожайність зерна на інтенсивних по­лях у тому ж році досягла 51,5 ц/га, а в Христинівському районі — 63,7 ц/га; в окремих господарствах Лохвицького району Полтавської області збирали по 81,7 ц/га добірного зерна пшениці, Таращансь-кого району Київської області — 70,9 ц/га, в колгоспі «Росія» Шепе-тівського району Хмельницької області — по 102 ц/га (на площі 45 га), а в колгоспі с. Деньги (Золотоніський район на Черкащині) у 1993 р. на площі 80 га було одержано по 103 ц/га сорту Альбатрос Одеський. Ці та інші досягнення свідчать про великі біологічні мо­жливості озимої пшениці, максимальна реалізація яких є головним завданням землеробів.

Екологічні та біологічні особливості. Вимоги до температури. Озима пшениця належить до холодостійких культур. Насіння її здатне проростати при температурі посівного шару ґрунту всього 1 — 2 °С, проте за такої температури сходи з'являються із запізненням і недружно. Найбільш інтенсивно ґрунт поглинає воду, яка потрібна для набухання і проростання насіння, при прогріванні ґрунту до 12 — 20 °С. За такої температури і достатній вологості ґрунту (близь­ко 15 мм продуктивної вологи у посівному шарі) сходи з'являються вже на 5 — 6-й день. Більш висока температура (понад 25 °С) несприятлива для проростання, бо може стати причиною сильного ураження сходів хворобами, особливою іржею, а при температурі 40 °С, коли відносна вологість повітря сягає 30 % і нижче, насіння, яке проросло, гине через інтенсивне випаровування вологи, а те, яке набухло, втрачає схожість внаслідок дихання, витрат поживних ре­човин і ураження пліснявою. Найсприятливішим для сівби пшениці є календарний строк із середньодобовою температурою повітря 14 — 17 °С. Більшість сортів озимої пшениці, районованих в Україні, відносно стійкі проти понижених температур в осінній, зимовий та ранньовесняний періоди. При доброму загартуванні восени вони витримують зниження температури на глибині вузла кущення до 15 - 18 °С морозу, а деякі з них (Миронівська 808) — навіть до мінус 19 — 20 °С. Найвищою холодостійкістю озима пшениця відзначається на початку зими, коли вузли кущення містять максимум захисних речовин — цукрів. Навесні, внаслідок зимового виснаження, вона часто гине при морозах усього близько 10 °С. Особливо знижується її холодостійкість при різких коливаннях температури, коли вдень повітря прогрівається до 8 — 12 °С, а вночі, навпаки, знижується до мінус 8 - 10 °С.

Високою морозо- і зимостійкістю відзначається пшениця, яка утворює восени 2 — 4 пагони і нагромаджує у вузлах кущення до 33 — 35 % цукру на суху речовину, що досягається при тривалості осінньої вегетації рослин 45 — 50 днів з сумою температур близько 520 — 670 °С. Перерослі рослини, які утворили восени 5 — 6 пагонів, втрачають стійкість проти низьких температур, часто гинуть або сильно зріджуються, і площі доводиться пересівати або підсівати інші культури.

Озима пшениця добре витримує високі температури влітку. Ко­роткочасні суховії з підвищенням температури до 35 — 40 °С не за­вдають їй великої шкоди, особливо при достатній вологості ґрунту. Цим відзначаються переважно сорти південного походження, на­приклад, Одеська 51, Безоста 1 та ін. Протягом вегетації сприятли­вою середньою температурою є 16-20 °С із зниженням у період ку­щення до 10— 12 °С та підвищенням при трубкуванні до 20 — 22 °С, цвітінні і наливанні зерна — до 25 — 30 °С. Для розвитку сильної кореневої системи кращою температурою ґрунту є від 10 до 20 °С.

Вимоги до вологи. Озима пшениця потребує достатньої кількості вологи протягом усієї вегетації. Як правило, високий урожай її спо­стерігається при весняних запасах вологи у метровому шарі ґрунту до 200 мм, а на період колосіння — не менше 80 — 100 мм при по­стійній вологості ґрунту 70 — 80 % НВ. Вологість, більша за 80 % НВ, несприятлива для пшениці, бо погіршується газообмін кореневої системи через нестачу повітря в ґрунті.

Транспіраційний коефіцієнт у пшениці становить 400 — 500, у сприятливі за вологою роки він знижується до 300, у посушливі — підвищується до 600 — 700. Особливо високим він буває у період сходи — початок кущення (800— 1000), найменшим — наприкінці ве­гетації (150 — 200). Більш економно витрачають вологу рослини, до­статньо забезпечені поживними речовинами.

Протягом вегетації пшениця поглинає вологу нерівномірно. Найбільше вона потрібна рослинам у період трубкування, особливо за 15 днів до виколошування з тривалістю близько 20 днів, коли рослина інтенсивно росте і в неї формуються колоски, квітки. Не­стача вологи в цей час зумовлює значне зниження врожаю внаслі­док меншої кількості зерен у колосі та меншої маси 1000 зерен.

В умовах Степу і південного Лісостепу велике значення має во­логість посівного шару на час сівби пшениці. Значні запаси її у ґру­нті необхідні з самого початку бубнявіння насіння, яке у м'якої пшениці відбувається при поглинанні 50 — 55 % води від сухої маси насіння, а в твердої — на 5-15 % більше. Тому дружні сходи з'являються лише при наявності в посівному шарі 10— 15 мм про­дуктивної вологи, а процес кущення — при вологості орного шару 0 — 20 см не менше 20 — 30 мм. При достатньому забезпеченні рос­лин водою вони нормально кущаться, формують добре розвинену вторинну кореневу систему, стають більш зимо- та морозостійкими. Про високу потребу озимої пшениці у волозі свідчать витрати нею води при формуванні врожаю, які становлять за вегетацію, залежно від зони вирощування, в середньому 2500 — 4000 м3/га. Тому нагро­мадження і збереження ґрунтової вологи для пшениці, особливо в Степу, є одним з важливих факторів її високої продуктивності.

Вимоги до ґрунту. За даними А. І. Носатовського, коренева сис­тема озимої пшениці на родючих ґрунтах здатна проникати на гли­бину до 2 м. Тому озимій пшениці найбільше відповідають ґрунти з глибоким гумусовим шаром та сприятливими фізичними властивос­тями, достатніми запасами доступних для неї поживних речовин і вологи з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН 6 — 7,5).

Коренева система пшениці найкраще розвивається на пухких ґрунтах, об'ємна маса яких становить 1,1 — 1,25 г/см3. При об'ємній масі 1,35 — 1,4 г/см3 ріст коріння пригнічується, а якщо вона пере­вищує 1,6 г/см3, корені не проникають у ґрунт або проникають лише по червоточинах та щілинах.

Надмірна пухкість ґрунту з об'ємною масою менше 1,1 г/см3 теж несприятлива для формування коріння, бо при наступному осіданні ґрунту можливе обривання коренів (що буває, наприклад, при запіз-нілій оранці). На таких ґрунтах багато втрачається води і верхній шар пересихає, що особливо небажано для посушливих районів. Встановлено, що серед озимих культур озима пшениця — одна з найбільш вибагливих до ґрунтових умов вирощування. Найвища урожайність її спостерігається при вирощуванні на чорноземних ґрунтах, на півдні — також на каштанових і темно-каштанових. Ма­лопридатними (особливо для сортів твердої пшениці) є кислі підзолисті та солонцюваті ґрунти, а також ґрунти, схильні до заболочу­вання, торфовища. Проте за відповідної технології і на таких ґрун­тах можна вирощувати до 40 ц/га і більше зерна пшениці.

За виносом поживних речовин з ґрунту озима пшениця є азото-фільною рослиною: 1 ц зерна виносить у середньому з ґрунту азоту 3,75, фосфору — 1,3, калію — 2,3 кг. На початку вегетації особливо цінними для пшениці є фосфорно-калійні добрива, які сприяють кращому розвитку її кореневої системи і нагромадженню в рослинах цукрів, підвищенню їх морозостійкості. Азотні добрива більш цінні для рослин навесні і влітку — для підсилення росту, формування зерна і збільшення в ньому вмісту білка.

Вимоги до світла. Озима пшениця належить до рослин довгого світлового дня. Вегетаційний період її, залежно від району вирощу­вання та особливостей сорту, коливається від 240 — 260 до 320 днів. Для пшениці має значення також інтенсивність освітлення. При затіненні рослин у загущених посівах нижні стеблові міжвузля надміру витягуються, і пшениця вилягає.

Районовані сорти. В Україні вирощуються переважно сорти, які належать до виду м'якої пшениці. Серед них поширені:

•   у степовій зоні — сорти сильної пшениці: Альбатрос одеський, Безоста 1, Донецька 46, Дончанка 3, Красуня одеська, Одеська 162, Одеська 265, Одеська 267, Символ одеський, Скіф'янка, Фантазія одеська та ін.; цінної пшениці: Витязь, Зерноградка 8, Находка 4, Одеська 161, Федорівка, Херсонська остиста та ін.;

•   у лісостеповій — сорти сильної пшениці: Альбатрос одеський, Донецька 46, Київська остиста, Коломак 3, Коломак 5, Одеська 162, Одеська 267, Спартанка, Тіра, Юна та ін.; цінної пшениці: Веселка, Вікторія одеська, Донецька 48, Збруч, Лютесценс 7, Миронівська 61, Миронівська остиста, Одеська 161, Поліська 90, Струмок, Українка одеська, Ювілейна 75 та ін.;

•   у поліській зоні — сорти сильної пшениці: Коломак 3, Тіра; цінної пшениці: Ганна, Горбі, Донська напівкарликова, Лютесценс 7, Миронівська 61, Миронівська остиста, Одеська 161, Поліська 90,
Українка одеська, Циганка.

Із районованих сортів твердої пшениці поширені: у степовій зо­ні — Алий парус, Айсберг одеський, Парус; у степовій і лісостеповій зонах — Корал одеський, Харківська 32.

З метою раціонального використання факторів урожайності у кожному господарстві слід вирощувати 2 — 3 районованих сорти, які різняться між собою біологічними особливостями та господарськими ознаками.

Технологія вирощування. Озима пшениця широко вирощується в Україні із застосуванням сучасної інтенсивної технології. Суть останньої полягає в оптимізації умов вирощування пшениці на всіх етапах росту й розвитку рослин. Вона передбачає: розміщення культури після кращих попередників; використання інтенсивних сортів; застосування добрив на заплановану врожайність; роздрібне внесення азотних добрив протягом весни за даними ґрунтової і рос­линної діагностики; інтегровану систему захисту рослин від бур'янів, хвороб та шкідників; за потребою застосування регулято­рів росту (ретардантів), сівбу із залишенням постійних технологіч­них колій; дотримання високої професійної та виконавської дисци­пліни механізаторів при виконанні усіх технологічних операцій; організацію біологічного контролю за станом росту і розвитку рос­лин на основних етапах органогенезу.

Головною метою інтенсивної технології є максимальна реаліза­ція потенційної продуктивності пшениці шляхом раціональної мо­білізації природних та техногенних факторів урожайності.

Попередники пшениці. Сучасні високопродуктивні сорти озимої пшениці відзначаються підвищеними вимогами до родючості ґрун­ту, вмісту вологи в ньому та його чистоти від бур'янів. У зв'язку з цим зростає роль попередників при вирощуванні таких сортів.

Попередники для озимої пшениці підбирають з урахуванням ра­йону вирощування, структури посівних площ, реакції сортів на по­передник. У посушливих та напівпосушливих південних районах її висівають насамперед після тих попередників, які найменше вису­шують кореневмісний шар ґрунту і після яких обробітком ґрунту створюються сприятливі умови водозабезпечення сходів; у північних районах достатнього зволоження — після тих, які забезпечують оп­тимальні строки сівби, сприятливий поживний режим ґрунту і мі­німальну його засміченість бур'янами.

За даними наукових досліджень та виробничої практики, кра­щими попередниками для пшениці в Степу України є чорні і зай­няті пари, горох, при зрошенні — люцерна; у Лісостепу — зайняті пари, горох, багаторічні трави на один укіс; на Поліссі — зайняті та сидеральні (люпинові) пари, горох, рання картопля, льон-довгу-нець. Приріст урожаю зерна пшениці, розміщеної після кращих по­передників, досягає 7—10 ц/га і більше порівняно з розміщенням її після стерньових попередників.

Цілком задовільними попередниками для озимої пшениці, які широко застосовуватимуться з впровадженням інтенсивної техноло­гії її вирощування на всій площі, є кукурудза на силос, ріпак, греч­ка та деякі стерньові попередники, зокрема озима пшениця, посіяна після чорного пару або багаторічних трав.

Дослідженнями встановлено, що урожай пшениці, близький до високого, можна одержати і після гірших попередників. Проте це завжди пов'язано з додатковими витратами добрив, гербіцидів, за­собів захисту рослин від хвороб, шкідників, що значно підвищує со­бівартість вирощеної продукції.

Серед інтенсивних сортів, районованих у Степу, особливо висо­кою реакцією на попередники відзначається Безоста 1, Одеська напів-карликова та інші коротко- і середньостеблові сорти, які при сівбі після кращих попередників забезпечують приріст урожаю до 15-20 ц/га; у Лісостепу до таких сортів належать Донська напівкарликова, Вік­торія одеська, Киянка; на Поліссі — Ганна, Миронівська 33 та ін.

Сорти високорослі, схильні до вилягання, доцільно висівати піс­ля стерньових попередників, кукурудзи.

Обробіток ґрунту. Основною метою обробітку ґрунту у посушли­вих районах є збереження вологи на час сівби пшениці, що особливо важливо в посушливих районах; у районах достатнього зволоження — боротьба з бур'янами, якісне заробляння післяжнивних решток і добрив, особливо при розміщенні озимої пшениці після кукурудзи, багаторічних трав і внесенні органічних добрив — якісне зароблян­ня післяжнивних решток і добрив; створення достатньо ущільненого орного шару — з щільністю 1,1 — 1,3 г/см3 та дрібногрудочкуватого посівного шару — з перевагою (не менше 80 %) грудочок діаметром 1— 3 см і відсутністю грудочок діаметром більше 4 — 5 см; захист ґрунту від водної і вітрової ерозії.

Залежно від попередника та вологості ґрунту застосовують від­вальний або безвідвальний спосіб його обробітку. Коли орний шар містить менше 20 мм продуктивної вологи, що спостерігається в по­сушливе літо, то після таких попередників, як горох, кукурудза, ефективнішим є безвідвальний (безплужний), або поверхневий, об­робіток (дисковими лущильниками, плоскорізами); при достатньому зволоженні ґрунту — до 20 мм в шарі 0 — 20 см та ранньому збиран­ні попередника, а також на забур'янених площах кращі наслідки дає відвальний обробіток плугами з передплужниками.

При застосуванні відвального (плужного) обробітку його почина­ють з лущення відразу після збирання попередника за принципом «комбайн з поля, плуг в борозну». Встановлено, що запізнення з об­робітком стерні на один день рівнозначне втраті 20 - 30 кг/га зерна. Залежно від забур'янення поля одно- чи багаторічними бур'янами його лущать один або два рази. При наявності однорічних бур'янів і розміщенні пшениці після стерньових попередників, як правило, проводять одне якісне лущення дисковими лущильниками (ЛДГ-10, ЛДГ-15) на глибину 6 — 8 см; якщо за один прохід лущильника ґрунт розроблено погано, застосовують ще один прохід лущильника під кутом чи упоперек до першого на ту саму глибину з одночасним коткуванням кільчасто-шпоровими котками ЗККШ-6 або борону­ванням зубовими боронами БЗСС-1,0, БЗТС-1,0. Після відростання бур'янів площу орють плугами з передплужниками (ПЛН-5-35, ПЛП-6-35) в агрегаті з котками на глибину: в Лісостепу 20 — 22 см; на Поліссі, де мілкий орний шар ґрунту, 16 — 18 см; у Степу при не­стачі вологи в ґрунті — теж на 16 — 18 см, бо при більш глибокій оранці пересихає орний шар.

На зайнятих парах, ярі рано звільняються від урожаю парозай-маючої культури та забур'янені кореневищними бур'янами (пирієм повзучим, гострецем, хвощем польовим), а також після запирієних стерньових попередників проводять дворазове дискування на гли­бину залягання кореневищ (10 - 12 см) та оранку з коткуванням після з'явлення «шилець» пирію на глибину до 25 — 27 см. Пирій іноді знищують також вичісуванням (частіше на Поліссі).Ефективне застосування по вегетуючих рослинах гербіцидів: раундапу 3,5 — 4 кг/га, фюзилату 3- 4 кг/га.

При наявності коренепаросткових бур'янів (осоту, березки польо­вої та ін.) поле перший раз дискують на глибину 6 — 8 см, вдруге лущать полицевими лущильниками (ППЛ-10-25) або плоскорізами (ОПТ-3-5) при відростанні розеток бур'янів на глибину 10 - 12 см і проводять оранку на глибину 25 — 27 см або на глибину мілкого ор­ного шару. У Степу після стерньових попередників, забур'янених кореневищними бур'янами, на темно-каштанових, солонцюватих ґрунтах важкого механічного складу поверхневий обробіток диско­вими лущильниками проводять на глибину 8—10 см, а на полях з коренепаростковими бур'янами дискування слід поєднувати з роз­пушуванням плоскорізами на глибину 20 — 30 см та щілюванням верхнього шару ґрунту, що сприяє підвищенню вологозабезпече­ності ґрунту, зменшенню кількості коренепаросткових бур'янів, під­вищенню врожайності на 3 — 4 ц/га.

Після збирання багаторічних трав, кукурудзи поле дискують уз­довж і впоперек важкими дисковими боронами (БДТ-7 та ін.) або дисковими лущильниками на глибину 10 — 12 см і в основних райо­нах поширення пшениці орють з коткуванням на глибину 25 — 27 см. Проти коренепаросткових бур'янів у фазі розеток використовують також гербіциди: 2,4ДА — 1,2 кг/га, 2М-4Х — 1,5 кг/га, безорлон — 1,4 кг/га.

Слід звертати увагу на якість обробітку ґрунту: дотримуватися встановленої глибини обробітку (відхилення від загальної глибини не повинні перевищувати ± 1 — 2 см); обробляти ґрунт при його нор­мальному зволоженні, коли він добре подрібнюється і в міру ущіль­нюється; не допускати огріхів під час обробітку.

Оранку під пшеницю закінчують не пізніш як за 3 — 4 тижні до настання оптимальних строків сівби. При запізненні з оранкою ґрунт до початку сівби не встигає достатньо ущільнитись, що ство­рює загрозу розриву кореневої системи пшениці внаслідок його осі­дання. Про це особливо слід пам'ятати при сівбі після кукурудзи на силос (не запізнюватися з її збиранням і підготовкою ґрунту).

У посушливі роки оранку не застосовують через вивертання ве­ликих брил ґрунту. Замість оранки проводять поверхневий обробі­ток. Застосовують його, як правило, після гороху, люпину, кукуру­дзи, особливо на полях, чистих від багаторічних бур'янів. Після гороху, люпину він полягає у дво-триразовому дискуванні на глибину 8—10 см з наступним коткуванням ґрунту кільчасто-шпоровими котками; після кукурудзи проводять дискування лущильниками БДТ-5, БДТ-7 на 10 — 12 см з наступною культивацією на глибину 6 — 8 см в агрегаті з кільчасто-шпоровими котками.

У південних степових районах, де має місце вітрова ерозія, засто­совують також безплужний обробіток ґрунту. Поле після збирання гороху, парозаймаючих культур, стерньових попередників, кукуру­дзи обробляють голчастими боронами (БИГ-3А) в агрегаті з культи-ватором-плоскорізом ОПТ-3-5, а при потребі — з котком ЗККШ-6 на глибину 8—12 см. При сівбі пшениці після кукурудзи або багаторіч­них трав використовують комбіновані агрегати ОПТ-3-5 + БИГ-3А + + ЗККШ-6 або АКП-2,5, БДТ-7 + БИГ-3, якими обробляють ґрунт на глибину 8—16 см.

Обробіток чорних парів починають восени після збирання попе­редника із застосуванням системи зяблевого обробітку, який вклю­чає дво-трифазне лущення та глибоку оранку плугами з передплуж­никами здебільшого на глибину до 27 — 30 см.

У Степу з осені поле, як правило, боронують. Таке поле при не­стійкому сніговому покриві або у безсніжні зими менше висушується (зменшується поверхня випаровування). Рано навесні зяб борону­ють. З появою бур'янів приступають до першої культивації з боро­нуванням на глибину 10 — 12 см, а на парах, забур'янених гірчаком повзучим, на глибину 12 — 14 см. Протягом літа пар підтримують у пухкому та чистому від бур'янів стані, проводячи 2 — 3 культивації з боронуванням з поступовим зменшенням глибини на 1,5 — 2 см. У вологе літо культивації пару починають з глибини 6 — 8 см з по­глибленням на 8 — 10 і 10 — 12 см.

Передпосівний обробіток ґрунту спрямований на створення сприят­ливого структурно-агрегатного складу посівного шару з ущільненим ложе для розміщення насіння та шару дрібногрудочкуватого ґрунту над ним. Найкраще використовувати для цього культиватори (КПС-4, УСМК-5,4, КПШ-Д та ін.), обладнані стрілчастими лапами. Культи­вацію проводять одночасно з боронуванням зубовими боронами (БЗТС-1,0, БЗСС-1,0), а при недостатній вологості ґрунту — з котку­ванням котками 3ККШ-6. Для кращого вирівнювання поверхні ґру­нту і проведення якісної сівби культивації проводять під кутом до оранки на глибину загортання насіння 4 — 6 см. На більш важких ґрунтах замість культиваторів використовують комбіновані ґрунто­обробні машини РВК-6, ВИП-5,6 та ін., на легких — обмежуються боронуванням. Сидеральні пари перед сівбою дискують на глибину 5-7 см.

Застосування добрив. Добрива є одним з найефективніших та швидкодіючих факторів підвищення врожайності пшениці і поліп­шення якості зерна. Великий позитивний вплив добрив на продуктивність пшениці пояснюється тим, що у ґрунті поживні речовини містяться у важкорозчинній формі, а фізіологічна активність коре­невої системи її недостатньо висока. Тому застосування добрив під пшеницю забезпечує досить високі прирости врожаю на всіх ґрунто­вих відмінах. Особливо добре реагують на внесення добрив коротко­стеблові сорти пшениці, у яких прирости урожаю за рахунок добрив можуть сягати 10—16 ц/га і більше.

На сприятливому удобреному фоні у пшениці формуються добре розвинена коренева система, оптимальна листкова поверхня, яка досягає у фазі кущення 6-9 тис. м2/га, трубкування — 20 тис., ко­лосіння 40 — 45 тис., молочної стиглості 10 тис. м2/га; підвищується морозо- та зимостійкість, знижується транспірація. За рахунок доб­рив у зерні збільшується вміст білка на 1 — 3 %, сирої клейковини на З — 6 % і більше, підвищуються маса 1000 зерен, скловидність.

Під пшеницю вносять, як правило, мінеральні добрива, а органіч­ні — під попередник. Гній або компости рекомендується вносити безпосередньо під пшеницю лише на бідних ґрунтах, вміст гумусу в яких не перевищує 2,2 %, та після стерньових попередників. Серед­ня норма гною на чорноземних ґрунтах становить 20 — 25 т/га, дер­ново-підзолистих, сірих опідзолених 30 — 35 т/га.

Застосовують гній, як правило, при вирощуванні озимої пшениці по зайнятому або чистому пару. Вносять гній розкидачами РОУ-5, ПРТ-10, ПРТ-16 або роторним розкидачем «Буран»; відразу після внесення приорюють. Затримання з приорюванням гною навіть на 6 год може зменшити його ефективність на 10 %. Після стерньових попередників рекомендується висівати як проміжні так звані фіто-санітарні культури — ріпак, гірчицю білу на зелене добриво. Коре­неві виділення цих рослин і зароблена у ґрунт зелена маса при її розкладанні пригнічують розвиток збудників хвороб і одночасно збагачують ґрунт на органічну речовину. Ці культури при форму­ванні зеленої маси 80 — 150 ц/га придисковують або приорюють. Пе­ред сівбою проводять культивацію з боронуванням або дискування на глибину загортання насіння.

Мінеральні добрива найраціональніше вносити на заплановану урожайність. При їх застосуванні особливу увагу звертають на за­безпечення пшениці азотними добривами, які треба вносити так, щоб рослини були забезпечені азотом постійно і в достатній кількості протягом вегетації. При нестачі азоту рослини погано кущаться, утворюють щуплий колос з низькою масою 1000 зерен. Надмірне азотне живлення також шкідливе: викликає сильний ріст рослин восени, і вони втрачають морозо- і зимостійкість; рослини у посівах загущуються, взаємозатінюються від надмірного кущення і знижу­ють продуктивність фотосинтезу, більше уражуються хворобами, урожайність їх знижується, як і при нестачі азоту.

При внесенні мінеральних добрив на заплановану врожайність рослини найбільш раціонально забезпечуються основними елемен­тами живлення.

На малородючих дерново-підзолистих ґрунтах Полісся застосо­вують найвищі порівняно з іншими зонами норми мінеральних доб­рив — 90 - 120 кг/га азоту, фосфору і калію з перевагою азоту і калію. Із фосфорних добрив на кислих ґрунтах використовують фосфоритне борошно. На чорноземах Лісостепу вносять по 60 — 90 кг/га міне­ральних добрив з перевагою фосфору та азоту, а на солонцюватих ґрунтах обмежуються внесенням азотних і фосфорних добрив, ви­ключаючи калійні.

Норми мінеральних добрив та співвідношення у них азоту, фос­фору і калію залежать також від попередників озимої пшениці. При її розміщенні в сівозміні після зернових бобових культур та багато­річних бобових трав застосовують повні мінеральні добрива з під­вищеними нормами фосфорних і калійних та зменшеними — азот­них; після кукурудзи — з підвищенням норм азоту, наприклад, піс­ля картоплі або цукрових буряків — калію.

При застосуванні добрив потрібно враховувати біологічні особли­вості районованих сортів пшениці. Вищі норми мінеральних добрив, особливо азотних, застосовують при вирощуванні низькорослих сор­тів, стійких проти вилягання, і менші — при використанні під висо­корослі сорти, схильні до вилягання.

Ефективність мінеральних добрив залежить від строків сівби пшениці. При ранній сівбі, особливо в умовах достатнього зволо­ження і теплої осінньої погоди, озиму пшеницю удобрюють лише фосфорно-калійними добривами, завдяки яким рослини не перерос­тають, краще загартовуються, стають більш зимостійкими. Під пшеницю пізніх строків сівби вносять повне мінеральне добриво, яке поліпшує кущення рослин і сприяє швидшому наростанню веге­тативної маси із сформованим вузлом кущення, витривалої до пере­зимівлі.

На ґрунтах з підвищеною кислотністю (рН 5,5 і менше) викорис­товують фізіологічно лужні мінеральні добрива (натрієву або каль­цієву селітру, томасшлак, фосфоритне борошно та ін.), на солон­цюватих — фізіологічно кислі (сульфат амонію, суперфосфат тощо).

Проте в господарствах не завжди вистачає добрив для того, щоб забезпечити ними рослини при формуванні максимальної продук­ції. Тому слід керуватися рекомендаціями про застосування норм мінеральних добрив, які експериментально встановлені дослідними установами для одержання достатньо високих урожаїв озимої пше­ниці, виходячи з конкретних умов вирощування.

Середніми нормами добрив при інтенсивній технології вважа­ються для озимої пшениці 90 - 120 кг/га азоту, фосфору і калію (NPK). Вони можуть бути більшими або меншими, залежно від ро­дючості ґрунту і ґрунтової відміни, характеру попередника, зони ви­рощування пшениці, сорту та багатьох інших причин.

Розраховані або рекомендовані середні норми фосфорно-калій­них добрив вносять розкидачами НРУ-0,5, ІРМГ-4, РУМ-5, РУМ-8 або КСА-3 під основний обробіток ґрунту. При застосуванні рекомен­дованих середніх норм добрив потрібно враховувати ґрунтову відмі­ну: при вирощуванні пшениці у південних районах на солонцюва­тих ґрунтах норми калійних добрив різко зменшують, а на легких підзолистих, дерново-підзолистих ґрунтах Полісся — збільшують; норми фосфорних добрив збільшують на звичайних і карбонатних чорноземах півдня.

Азотні добрива при інтенсивній технології вносять у період веге­тації пшениці. Застосовують їх з використанням показників прове­дених діагностик живлення — ґрунтової, листкової і тканинної, а також на підставі візуальних спостережень за ростом і розвитком рослин.

Ґрунтова діагностика. Полягає у визначенні в ґрунті доступних для рослин мінерального азоту (нітратної і аміачної форм), рухомих форм фосфору і легкорозчинного калію. Для цього відбирають буром у 5 — 10 місцях пшеничного поля по діагоналі проби ґрунту, а з них — один змішаний зразок, який в агрохімлабораторії аналі­зують на вміст основних поживних речовин, а здебільшого азоту. Зразки слід відбирати рано навесні після розмерзання ґрунту в ша­рі 0 — 100 см через кожні 20 см (на дерново-підзолистих та опідзоле-них ґрунтах) або з шару 0-60 (до 80) см — на чорноземах. За ре­зультатами аналізів встановлюють запаси мінерального азоту в ко­реневмісному шарі ґрунту і визначають потребу в ньому озимої пшениці.

Доведено, що для одержання 60 ц/га зерна пшениці в корене­вмісному шарі треба мати рано навесні 160 кг/га мінерального азо­ту. Якщо є більше 160 цг/га азоту, то підживлюють навесні азотни­ми добривами лише рідкі посіви пшениці.

Листкова діагностика. Здійснюється для проведення другого підживлення пшениці — на IV етапі органогенезу. У фазі кущення або на початку трубкування у суху погоду відбирають для аналізу зразки 20 - 30 рослин по діагоналі поля. Середній зразок має стано­вити 100 г. Визначають у зразках рослин вміст N, Р2О5, К2О у від­сотках. Знаючи оптимальний вміст N, P, K (наведених у табл. 16), встановлюють доцільність підживлення. Якщо виявлено вищий від оптимального вміст NPK, то пшеницю не підживлюють.

Тканинна діагностика. Для господарств, які вирощують зерно цінних і сильних пшениць, у 20 — 30 місцях пшеничного масиву по діагоналі зрізують 100 - 120 рослин і з них відбирають середній зразок — 20 продуктивних стебел для аналізу в польовій експрес лабораторії ОАП-1. На кожному стеблі вище другого міжвузля зрі­зують пластинку товщиною 1,5 — 2 мм і кладуть на предметне скло, на яке поряд із зрізом наносять одну краплю 1 %-го розчину дифе­ніламіну; другим склом видавлюють сік, який вступає в реакцію з дифеніламіном і забарвлюється у колір тієї або іншої інтенсивності. Порівнюючи одержаний колір з еталонною кольоровою шкалою, встановлюють, якому балу відповідає колір.

При кількості балів менше 3,5 позакореневе підживлення не­ефективне і його не проводять. При оцінці 3,5 — 4,5 проводять 2 підживлення, вносячи N30 у період колосіння — цвітіння та N30 — при наливанні зерна; при оцінці 4,5-5,5 слід провести одне піджи­влення з внесенням N30 у фазі колосіння — цвітіння.

Найбільш рівномірно рослини забезпечуються азотом при вне­сенні 30 % розрахованої або середньої норми (30 - 60 кг/га азоту) наприкінці ІІ — на початку ІІІ етапу органогенезу, 50 % норми (60 - 90 кг/га азоту) — на IV етапі та 20 % норми (близько 30 кг/га азоту) — на VIII - ІХ етапах органогенезу. На бідних ґрунтах та піс­ля стерньових попередників рекомендується вносити азот в амоній­ній формі (NH4), який менше вимивається (до 30 кг/га), також під основний обробіток ґрунту. Внесення підвищених норм азотних доб­рив в один прийом до сівби пшениці (особливо на родючих ґрунтах) може викликати надмірний ріст вегетативних органів і різке зни­ження морозозимостійкості.

Підживлюють пшеницю сипкими азотними добривами за допо­могою розкидачів або їх водними розчинами за допомогою обприс­кувачів (ОВТ-ІА, ОПШ-15 та ін.) з постійних технологічних колій.

Мінеральні добрива застосовують також при сівбі пшениці у ряд­ки. На чорноземних ґрунтах обмежуються внесенням у рядки лише фосфорних добрив у дозі 10 — 15 кг/га азоту, на бідних підзолистих ґрунтах вносять повне мінеральне добриво по 10 — 12 кг/га азоту, фосфору і калію у вигляді складних гранульованих добрив — ніт­рофоски, амофоски, нітроамофоски.

Урожайність озимої пшениці підвищується від застосування мік­роелементів — марганцю, молібдену, бору та ін.

На застосування марганцю озима пшениця позитивно реагує при вирощуванні на чорноземних, солонцюватих, каштанових ґрунтах; молібдену — на дерново-підзолистих і сірих лісових; бору — на вапнованих кислих ґрунтах. Вносять мікроелементи під основний обро­біток ґрунту, в рядки під час сівби пшениці або обробляють ними насіння перед сівбою.

Для внесення мікроелементів під час основної підготовки ґрунту використовують такі поширені мікродобрива, як марганізований, молібденізований та борний гранульовані суперфосфати із внесен­ням кожного в середньому по 2 - 3 ц/га Ці добрива рекомендовані також для внесення в рядки в дозі відповідно 0,5 — 1 ц/га, 0,5 та 0,75-1 ц/га.

Для передпосівної обробки насіння використовують сульфат мар­ганцю, яким його обпудрюють з витратою 50 - 100 г препарату на

1  ц та 400 г тальку; молібдат амонію з розрахунку 50 г препарату у

2  л води на 1 ц насіння або борну кислоту — на 1 ц насіння по 1 г
солі в 2 л води.

Сприятливо позначається на врожайності пшениці внесення мік­роелементів разом з азотними добривами у вигляді водних розчинів при підживленні рослин на IV етапі органогенезу. Норми внесення мікродобрив при підживленні 1 га пшениці становлять: сульфату марганцю 150 - 200 г, борної кислоти 500 г, молібдату амонію 200 г, розчинених у 100 — 300 л води.

Під озиму пшеницю, розміщену у сівозміні після стерньових по­передників, кукурудзи, доцільно застосовувати бактеріальні добрива, зокрема азотобактерин, бактерії якого (азотобактер) засвоюють ві­льний азот повітря. Використовують перегнійно-ґрунтовий азотоба­ктерин, який змішують із злегка зволоженим насінням, витрачаючи на гектарну норму насіння 3 кг азотобактерину та 3 - 5 л води.

При вирощуванні озимої пшениці необхідно забезпечувати нейт­ральну реакцію ґрунтового розчину.

В Україні тепер налічується більше 8 млн га кислих орних зе­мель, у тому числі 4,3 млн га з рН < 5,5. Такі землі потрібно вапну­вати: поліпшуються агрохімічні, біологічні і агрофізичні властивості ґрунту, підвищується доступність поживних речовин ґрунту і доб­рив, створюються сприятливі умови для розмноження і активізації життєдіяльності корисної мікрофлори, поліпшується водо- і повітро­проникність. При цьому не тільки підвищується врожайність озимої пшениці, а й зменшується ураження рослин борошнистою росою, бурою листковою іржею.

Для досягнення нейтральної реакції в шарі ґрунту 0 — 15 см вно­сять вапно перед сівбою пшениці із старанним зароблянням у ґрунт.

3  вапнякових матеріалів застосовують гашене і негашене вапно,
дефекат, крейду, а на піщаних ґрунтах, де озима пшениця реагує на
магній, слід застосовувати доломітове борошно.

Потрібно нейтралізувати також кислі мінеральні добрива, дода­ючи по 2,21 кг СаСО3 на 1 кг діючої речовини за азотом, який вно­сять у вигляді аміачної селітри. При урожаї озимої пшениці, наприклад, 50 ц/га із внесенням середньої норми азоту 130 кг/га на його нейтралізацію потрібно 330 кг СаСО3. Такої кількості його до­статньо для компенсації виносу врожаєм карбонату кальцію і маг­нію та на нейтралізацію кислих туків.

Підготовка насіння, сівба. Важливою умовою підвищення вро­жайності пшениці є використання для сівби високоякісного насіння кращих районованих сортів, пристосованих до місцевих умов виро­щування. Призначене для сівби насіння має бути високожиттєздат-ним за схожістю, енергією проростання, силою росту, вирівняністю, типовою для сорту ваговитістю тощо. Важливим показником посів­ної якості насіння є також його висока чистота від насіння бур'янів, особливо карантинних, та інших домішок. Сівба таким насінням забезпечує високу і дружну схожість, інтенсивніше формування ко­реневої системи, вузла кущення і вегетативних пагонів з підвище­ною стійкістю проти несприятливих умов зимівлі.

За Державним стандартом України, для сівби пшениці необхідно використовувати насіння, яке за категорією відповідає 1-3 репро­дукціям зі схожістю для м'якої пшениці не менше 92 %, твердої — 87 %, чистотою від насіння бур'янів та інших домішок для обох ви­дів пшениці не менше 98 %, сортовою чистотою не менше 98 %, во­логістю не більше 15 - 15,5 %.

Перед сівбою насіння сортують за крупністю і вирівняністю: очищають від насіння бур'янів та інших культурних рослин і пожнив­них домішок; протруюють від збудників хвороб та ґрунтових шкід­ників; обробляють мікроелементами, бактеріальними препаратами тощо.

Свіжозібране насіння у північно-західних районах України, особ­ливо в сиру прохолодну погоду, слід перед сівбою прогріти на сонці протягом 5 — 6 днів або в теплих приміщеннях з температурою 20 — 30 °С та добре налагодженою вентиляцією протягом 8—10 днів, що прискорює післязбиральне достигання насіння і підвищує його енергію проростання.

Для сортуванні і очищення насіння використовують зерноочисні машини ЗВС-20А, МВО-20, ОВС-25, МС-4,5 та ін.; трієрні блоки БТ-20 та ін., зерноочисні агрегати ЗАВ-25, ЗАВ-40, ЗАВ-50; зерно­сушильні комплекси КЗС-25Б, КЗС-25 чи КЗС-50.

Протруюють насіння, доведене до стандартної вологості (14- 15,5 %), за 2 — 3 тижні або за 2 — 4 дні до сівби з використанням машин і комплексів ПС-30, ПС-10А, КПС-10, КПС-40.

Проти збудників найбільш поширених хвороб (кореневих гнилей, твердої сажки, борошнистої роси, бурої листкової іржі) застосовують такі хімічні препарати, як 15 %-й байтан-універсал (2 кг/т), 75 %-й вітавакс (2,5 - 3 кг/т), 50 %-й фундазол (2-3 кг/т), 80 %-й ТМТД (1,5 -2 кг/т), гранозан (1,5 кг/т) та ін. Для одночасного захисту рос­лин від хвороб і ґрунтових шкідників насіння обробляють комплексним препаратом — гамагексаном (2 кг/т). Для поліпшення якості протруєння препарати краще застосовувати у вигляді суспензій, зволожуючи їх водою з розрахунку 10 л на 1т насіння.

Максимальний контакт насіння з пестицидами досягається при додаванні суспензій NaКМЦ (натрієва сіль карбоксилметилцелюло-за) з розрахунку 0,1 - 0,2 кг/т або ПВС (полівініловий спирт) 0,5 кг/т. Цей спосіб підготовки насіння дістав назву інкрустації.

Встановлено, що максимальної продуктивності пшениці досяга­ють при кількості рослин на час збирання 300 — 400 шт./м2 з наявні­стю 500 — 600 продуктивних стебел з добре сформованим колоссям.

Одним з головних технологічних прийомів формування опти­мальної густоти рослин пшениці на посівній площі є вибір ґрунто­вих умов, біологічних особливостей сорту, строків і способів сівби та інших факторів урожайності. Наприклад, у західних та північних регіонах України, більше забезпечених вологою, густота посіву і за­лежна від неї норма висіву на ґрунтах середньої родючості вищі, ніж у посушливих південних і східних умовах, де для густих посівів не вистачає вологи і вони допускаються лише при зрошенні. Проте і в районах достатнього зволоження при вирощуванні пшениці на високородючих ґрунтах або при застосуванні високих норм добрив не слід загущувати посіви, особливо висококущистих сортів, бо це може викликати їх вилягання і зниження урожайності. Подібна взаємозалежність норм висіву і родючості ґрунту спостерігається також у посушливих районах, коли при сівбі пшениці на високоро­дючих ґрунтах вищої врожайності досягають за рахунок деякого за­гущення посіву із застосуванням підвищених норм висіву.

При встановленні норм висіву потрібно враховувати кущистість і високорослість сорту. Як правило, висококущисті й високорослі сор­ти, які формують густий стеблостій, схильний до вилягання, висі­ваються рідше, ніж менш кущисті й високорослі сорти, стійкі проти вилягання. Норми висіву залежать від строків сівби пшениці. При запізненні із сівбою їх підвищують, щоб зменшити загрозу можли­вого зрідження посіву внаслідок загибелі недостатньо розвинених рослин з настанням ранніх осінніх заморозків. Норми висіву підви­щують при сівбі пшениці після стерньових попередників, на пло­щах, недостатньо очищених від бур'янів, та при вузькорядному пере­хресному способі сівби. Визначаючи норму висіву, обов'язково вра­ховують якість насіння — його схожість, чистоту, ваговитість.

Науково-дослідними установами України розроблені середні но­рми висіву пшениці для кожної ґрунтово-кліматичної зони України, які за сприятливих умов забезпечують рекомендовану для них гус­тоту посіву.

Відповідно до рекомендацій, оптимальні норми висіву для серед-ньорослих сортів, вирощуваних на ґрунтах середньої родючості, ста­новлять (млн шт. схожих зерен на 1 га): у районах степової зони 4 — 4,5,

200

лісостепової 4,5 — 5, поліської 5 — 5,5. Залежно від конкретних умов вирощування норми висіву уточнюють.

Фактичну вагову норму висіву (в кг/га) обчислюють за встанов­леною посівною придатністю насіння, користуючись формулами

де ПП— посівна придатність насіння, %; С— схожість насіння, %; Ч— чистота насіння, %; Нв — норма висіву фактична, кг/га; Н — норма висіву рекомендована, млн шт./га; М—маса 1000 зерен, г.

Строк сівби. Найкраще перезимовує озима пшениця з добре сфо­рмованим вузлом кущення, 3 — 4 пагонами та добре розвиненою ко­реневою системою. Залежно від сорту така кількість пагонів утворю­ється за 50 — 60 днів (від сівби до припинення активної вегетації, коли середньодобова температура встановлюється на рівні 5 °С), протягом яких набирається сума температур 560 — 580 °С. Цього до­сягають при сівбі її в оптимальні (календарні) строки, встановлені для кожної ґрунтово-кліматичної зони: на Поліссі 1 — 15 вересня, в Лісостепу і західних районах 5 — 20 вересня, в передгірних 5 — 25 вересня, гірських 1 — 10 вересня, у Степу 5 — 25 вересня, АР Крим 15 вересня — 5 жовтня. У ці строки, як правило, середньодобова тем­пература становить 15 — 17 °С. На родючих ґрунтах після кращих попередників з достатнім внесенням добрив та при достатніх запа­сах вологи в посівному шарі пшеницю сіють у другу половину опти­мальних строків. При більш ранній сівбі вона може перерости, особ­ливо сорти твердої пшениці, високорослі сорти м'якої, і знизити мо-розо- та зимостійкість. Крім того, ранні посіви більше пошкоджу­ються злаковими мухами (шведською, гессенською та ін.).

Сіють пшеницю різними способами: звичайним рядковим з ши­риною міжрядь 15 см, вузькорядним з міжряддями 7,5 см, перехрес­ним з міжряддями 15 см, розосередженим, гребеневим, борозенчас­тим та ін. Основним способом сівби пшениці є звичайний рядковий з шириною міжрядь 15 см. При сівбі залишають постійні технологі­чні колії, для чого в середній сівалці 3-сівалкового агрегату пере­кривають 6 — 7 та 18 — 19-й висівні апарати — якщо при весняно-літньому внесенні добрив використовуватимуться розкидачі НРУ-0,5, РМС-6 та обприскувачі ОВТ-ІА або ОПШ-15. При використанні розкидачів 1РМГ-4 або РУМ-5 перекривають 8 і 17-й висівні апара­ти. Ширина колій у першому випадку 180 см з шириною смуг 45 см, у другому — відповідно 135 та 30 см.

Для одержання дружних і рівномірних сходів глибина загортан­ня насіння на добре оброблених і вологих ґрунтах не повинна пере­вищувати 3 — 5 см, на важких ґрунтах її зменшують на 1 — 2 см, на легких — збільшують до 6 — 8 см.

При збільшенні глибини загортання насіння у багатьох сортів пшениці збільшується глибина залягання вузла кущення. Це зменшує загрозу загибелі рослин від вимерзання й випирання. Іноді внаслідок цього рослина розосереджує кущення — створює два вуз­ли (буває навіть три) — в зоні первинної кореневої системи і близь­ко до поверхні ґрунту. Спостереження показують, що це сприяє ви­живанню рослин, але не підвищує їх продуктивності і загалом є не­бажаним явищем.

Догляд за посівами. У період вегетації посіви озимої пшениці пошкоджуються шкідниками — мишоподібними гризунами, клопа-ми-черепашками, хлібною жужелицею, злаковими мухами, попели­цею та ін.; уражуються хворобами — сажкою, борошнистою росою, бурою листковою іржею, кореневими гнилями; засмічуються багато-та однорічними бур'янами. Тому надійний догляд за посівами є ва­жливим резервом підвищення їх продуктивності.

Догляд за посівами озимої пшениці починають восени. При ви­явленні на посівах 8—10 колоній мишей на 1 га їх знищують вне­сенням у нори по 150 — 200 г (склянку) аміачної води або розкидан­ням біля колоній принад з фосфідом цинку, витрачаючи його 150 - 400 г/га, чи зернового бактероденциду 1-2 кг/га; з появою жужелиці, підгризаючих совок посіви обприскують 40 %-м базуди-ном 2 — 2,5 кг/га або його аналогами; при з'явленні попелиць, зла­кових мух проводять обприскування 40 %-м фосфамідом (БІ-58) 0,8 кг/га, 40 %-м метафосом 0,4 — 0,6 кг/га. Посів, уражений борош­нистою росою, обприскують 50 %-м фундазолом 0,5-0,6 кг/га або байлетоном 0,6 - 0,8 кг/га (200 - 300 л/га). Взимку і напровесні по­стійно спостерігають за ходом перезимівлі пшениці і при необхідно­сті організують захист її від вимерзання, випрівання тощо.

Навесні посіви пшениці оглядають, визначають стан їх після зи­мівлі, ступінь зрідженості та приймають рішення щодо доцільності їх залишення для подальшої вегетації. Якщо весна рання, у ґрунті достатньо продуктивної вологи (до 200 мм у шарі 1 м), погода про­холодна (10 — 12 °С), то при наявності на 1 м2 не менше 150 добре розкущених рослин на Поліссі, 180 в Лісостепу та 200 в Степу, або не менше 250 рослин, які почали нормально кущитись, пшеницю на II — ІІІ етапах органогенезу підживлюють невисокими нормами азот­них добрив і продовжують догляд за посівами до початку збирання врожаю. Слабкорозвинену пшеницю при густоті близько 200 рослин на 1 м2 у Лісостепу і на Поліссі підсівають, а в Степу пересівають високоврожайними ярими культурами. При пізньому відновленні вегетації нормально розвинені посіви підживлюють підвищеними нормами азоту і організують старанний догляд. Пшеницю, яка з осені не розкущилася або розкущилася, але вийшла із зими із загиб­лою вегетативною масою, а також посіви, які навесні виявилися на­половину зрідженими, пересівають незалежно від зволоження ґрун­ту. Підсівають пшеницю, як правило, ярим ячменем, використовую­чи для цього дискові сівалки, впоперек до напрямку сівби пшениці з нормою висіву 60 — 80 кг/га; пересівають в умовах сухої весни ку­курудзою, при достатньому зволоженні ґрунту — ярим ячменем.

Система догляду за озимою пшеницею, крім азотних підживлень, включає захист рослин від вилягання, бур'янів, хвороб та шкідників.

На початку трубкування (IV етап органогенезу) схильні до виля­гання сорти пшениці обприскують ретардантом ТУР у дозі 3 — 4 кг/га за діючою речовиною (розчиненим у 200 — 300 л/га води), який галь­мує ріст стебла, і рослини стають стійкішими проти вилягання. При ранньому відновленні вегетації пшеницю обробляють ТУРом двічі — наприкінці цвітіння і через 8—12 днів від початку трубкування. Одночасно пшеницю обприскують також проти кореневих гнилей та інших хвороб фундазолом, байлетоном (по 0,6 — 0,8 кг/га) або тозоні-том (0,5 кг/га).

Для продовження вегетації і фотосинтезу озимої пшениці, збере­ження верхніх 1 — 2 листків, які в цей період мають вирішальне значення у формуванні та наливанні зерна, від ураження борошни­стою росою, бурою листковою іржею та іншими хворобами пшеницю обробляють тілтом (0,5 кг/га), тозонітом (0,5 кг/га) або іншими реко­мендованими препаратами. Проти шкідників застосовують метафос (0,5 — 0,8 кг/га), метатіон та інші препарати.

Збирання. Збирають озиму пшеницю у фазі воскової стиглості зе­рна, застосовуючи однофазний (пряме комбайнування) і двофазний (роздільний) способи збирання. Двофазним способом збирають за­бур'янені посіви, густу високорослу пшеницю, сорти, схильні до обси­пання. Починають збирати при досягненні зерном вологості 30 — 32 %. Скошують пшеницю жатками ЖВП-6А, ЖВН-6А у валки товщи­ною 12 — 18 см, шириною до 1,8 м при висоті зрізу середньо- і низько­рослих сортів 15 — 20 см, високорослих та густих 25 — 30 см. За такої висоти стерні валки швидше просушуються. При двофазному зби­ранні полеглої забур'яненої пшениці використовують бобові жатки (ЖБА-3,5), бо під час роботи різальних агрегатів зернових жаток втрачається багато зерна. Через 2 — 4 дні підсохлі валки підбирають комбайнами СК-5М «Нива», Дон 1200, Дон 1500 з приставками ПУН-5, ПУН-6 і обладнані підбирачами ППТ-2, ППТ-3А.

Роздільне збирання на півдні проводять протягом 2 — 4 днів, у Лісостепу й на Поліссі — 2 — 4 днів, після чого переходять на пряме комбайнування, яке починають при вологості зерна 18 — 20 %. Для прямого комбайнування залишають чисті, стійкі проти обсипання, неполеглі та зріджені низькорослі посіви пшениці, які досягли по­вної стиглості. Застосовують його також у дощові жнива.

Комбайни при збиранні старанно регулюють з тим, щоб звести до мінімуму втрати зерна (не більше 1 %), травмованість (насінного зерна не більше 1 %, продовольчого до 2 %).

Швидкість агрегату при прямому комбайнуванні становить 6 — 7 км/год, на обмолоті валків 4,5 — 5 км/год.

Важливо стежити за режимом роботи комбайна на збиранні. На­приклад, при обмолоті вологої хлібної маси, коли зерно вимолочу­ється важко і менше травмується, що буває на початку збирання, обмолот проводять при підвищених обертах барабана і меншому зазорі деки; при сухій хлібній масі зерно легко вимолочується і бі­льше травмується, тому обмолот слід проводити при менших обер­тах і більшому зазорі між декою і барабаном. Збільшують оберти барабана при обмолоті остистих сортів, остюки яких більшою мірою розбиваються і менше забивають деку, що поліпшує обмолот зерна. Уранці і увечері обмолочують пшеницю при підвищених обертах, удень — при менших. Втрати зерна при збиранні не повинні бути більше 0,5 %, а травмованого зерна може бути не більше 2 %.

Після збирання зерно старанно очищають, при потребі пропус­кають через сушильні агрегати, доводять вологість його до 14 — 15 % і використовують за призначенням. Зерно сильної пшениці до його реалізації зберігають на критих токах окремо від іншого зерна, з позначенням на табличці «сильна пшениця».

Вирощування озимої пшениці в умовах зрошення. Озима пше­ниця, яка має велике поширення в посушливих степових районах України, часто терпить від нестачі вологи в ґрунті, особливо в період інтенсивного росту й розвитку рослин, який охоплює IV — VIII етапи органогенезу. Як уже зазначалося, озима пшениця вибаглива до вологи. Маючи коефіцієнт водоспоживання близько 100, вона ви­трачає на формування високого врожаю зерна (50 - 60 ц/га) до 5 — 6 тис. м3 води, у тому числі від початку вегетації навесні — до 4 тис. м3/га. Таку кількість води засвоюють рослини при вологості середньосуглинкових темно-каштанових ґрунтів, чорноземів пів­денних у період вегетації не менше 70 — 75 % НВ.

Середньорічна кількість опадів на півдні України становить 350 — 400 мм, що недостатньо для формування високопродуктивного посіву пшениці. Тому в умовах південного Степу важливим заходом підвищення її врожайності є зрошення. За даними Українського інституту зрошуваного землеробства, Миколаївської, Кримської та інших державних сільськогосподарських дослідних станцій півдня України, середня врожайність зерна озимої пшениці сорту Безоста 1 досягає при зрошенні 53,5 ц/га, максимальна — 78,8 ц/га, без зро­шення — 24,7 ц/га.

Вирощують озиму пшеницю із застосуванням зрошення у Херсон­ській, Миколаївській, Одеській областях та в АР Крим.

Технологія вирощування. Для зрошення найбільш придатні ко­роткостеблові сорти озимої пшениці, стійкі проти вилягання і вод­ночас високопродуктивні. До них належать сорти м'якої пшениці Безоста 1, Вимпел одеський, Одеська напівкарликова, Обрій, Нахо­дка 4, Скіф'янка, Херсонська остиста та ін.; твердої пшениці — Ко­рал одеський, Парус та ін.

Кращими попередниками для пшениці при зрошенні є люцерна, зернові бобові культури, кукурудза на зелений корм, силос і зерно. Не рекомендується висівати озиму пшеницю повторно після озимої пшениці, бо це може стати причиною масового ураження рослин іржею, кореневими гнилями та іншими хворобами.

Основний обробіток ґрунту проводять з урахуванням попередни­ка та видового складу бур'янів. Він включає лущення та оранку плугами з передплужниками, яку слід проводити з одночасним кот­куванням за 3 — 4 тижні до сівби пшениці на глибину: після гороху та інших стерньових попередників 20 — 22 см, люцерни 28 — 30 см, кукурудзи 25 — 27 см. При розміщенні пшениці після кукурудзи на зерно, яку збирають за 8 — 10 днів до оптимального строку сівби, за­мість оранки застосовують дискування ґрунту важкими дисковими боронами (БДТ-10) і приступають до сівби.

В умовах зрошення посіви озимої пшениці удобрюють органіч­ними та мінеральними добривами. З органічних використовують гній (30 т/га), який вносять при сівбі пшениці після неугноєної ку­курудзи. Із мінеральних добрив високоефективними на зрошуваних землях каштанового комплексу і чорноземах південних є азотно-фосфорні; калійні практично не забезпечують достовірного приросту врожаю зерна.

Норми мінеральних добрив слід розраховувати на програмовану врожайність — індивідуально для кожного вирощуваного сорту. На зрошуваних суглинкових ґрунтах більшу частину з розрахункових або рекомендованих норм азотних добрив вносять під оранку, мен­шу — в підживлення; на супіщаних ґрунтах азотні добрива краще вносити під передпосівну культивацію і в підживлення пшениці. Підживлюють озиму пшеницю частіше на ІІ і IV етапах органогенезу.

Роздрібне застосування азотних добрив більш ефективне при ви­рощуванні твердих сортів озимої пшениці, у яких при внесенні біль­шої частини азоту до сівби послаблюється зимостійкість рослин.

Фосфорні добрива, як достатньо стійкі проти вимивання, вносять у два строки: до 85 % норми під оранку, решту — в рядки під час сівби пшениці. Якщо неможливо вносити розрахункові норми доб­рив на програмовану врожайність, застосовують під пшеницю реко­мендовані норми, сумарна кількість яких у діючій речовині стано­вить при зрошенні N120P80. Вносять їх за різними схемами, залежно від попередника пшениці. При сівбі пшениці після кукурудзи біль­ший ефект дає внесення N90P70 до сівби (під оранку або культива­цію), Р10 — у рядки при сівбі пшениці та N30 — у підживлення на IV етапі органогенезу; під пшеницю після люцерни N60P70 вносять до сівби, Рю — в рядки, N60 — на ІІ етапі органогенезу або Р70 — до сів­би, Рю — в рядки, N60 — на ІІ та N60 — на IV етапі органогенезу; під пшеницю після гороху N30P70 — до сівби, Рю — в рядки, N60 — на IV та N30 — на VIII етапах органогенезу. У кожному конкретному ви­падку норму добрив та способи їх застосування уточнюють.

Із азотних добрив використовують аміачну селітру, а для піджив­лення пшениці на VIII етапі органогенезу — сечовину; із фосфор­них — суперфосфат. Якщо в господарстві немає сечовини, то здійс­нюють так звану сенікацію — обробляють рослини розчином аміач­ної селітри (30 кг/га) з домішкою амінної солі 2,4 Д (25 г/га) у 180 л води. Такий розчин посилює відтік з листя пшениці асимілятів, і в зерні збільшується вміст білка.

Сіють озиму пшеницю кондиційним, протруєним насі