2.1.2.2. ОЗИМЕ ЖИТО

Господарське значення. Озиме жито в нашій країні є другою ва­жливою після пшениці культурою. Продовольча цінність його ви­значається значним вмістом в зерні білків (12,8 %) та вуглеводів (69,1%).

Наявність у житньому хлібі повноцінних білків, багатих на не­замінні для людей амінокислоти, особливо на лізин, аргінін та ін., великої кількості легкозасвоюваних вуглеводів, а також дуже важ­ливих вітамінів (А, В1 В2, В3, В6, РР, С), значна калорійність (1 кг житнього хліба забезпечує людину 2481,2 ккал) свідчать про його високу поживність як продукту харчування, особливо при виконан­ні людиною фізичної праці. Слід додати також, що, з'їдаючи 500 г житнього хліба, людина повністю забезпечує себе залізом і фосфо­ром та на 40 % — кальцієм.

У складі зерна жита є ненасичені жирні кислоти, що здатні роз­чиняти холестерин в кровоносній системі людини, який викликає важке захворювання — атеросклероз. Завдяки цьому лікарі реко­мендують людям старшого віку вживати житній хліб як профілак­тичний засіб від можливого захворювання.

Житній хліб має підвищену кислотність, яка зумовлена життєді­яльністю молочних бактерій. Це надає йому приємного смаку і за­паху та інших цінних кулінарних ознак.

Проте в зерні жита менше, ніж пшениці, міститься клейковини (8 — 26 %), яка, крім того, більш рухлива і гірше розтягується. Тому житній хліб менш об'ємний і швидше черствіє.

Житнє борошно часто використовують як домішку до пшеничного при випіканні популярних сортів хліба. Наприклад, відомий Україн­ський хліб залежно від сорту має у своєму складі від 80 до 20 % жит­нього та від 20 до 80 % пшеничного борошна.

Озиме жито є також цінною кормовою культурою. У тваринництві у вигляді концентрованого корму використовують житні висівки та кормове борошно, які містять 11 — 12 % білків і добре засвоюються тваринами. Сіють озиме жито на зелений корм, яким забезпечують велику рогату худобу в ранньовесняний період. За вмістом білка в зеленій масі (13,9 %) жито переважає озиму пшеницю і кукурудзу у фазі викидання волотей. Нерідко озиме жито вирощують і на сіно. Солому жита використовують як грубий корм у вигляді запареної січки, а також для виготовлення парникових мат, корзин, паперу, саману.

Озиме жито має агротехнічне значення. Завдяки сильному ку­щенню і швидкому росту навесні воно пригнічує бур'яни, навіть ба­гаторічні, і є добрим попередником для інших культур.

Походження, поширення. Порівняно з пшеницею озиме жито більш молода культура. Вважають, що воно походить від бур'янисто-польового жита, яке і тепер засмічує посіви озимої пше­ниці в Закавказзі, у країнах Південно-Східної Азії. Як культура озиме жито формувалося на території Ірану, Туреччини та Закав­каззя. На території СНД озиме жито вперше почали вирощувати в Україні у другому—першому тисячоліттях до н.е. Тепер воно по­ширене в країнах СНД від 45° до 60° північної широти, від Заходу до Далекого Сходу, переважно в Нечорноземній та Чорноземній зо­нах Росії, Білорусі, Україні — на загальній посівній площі понад 10 млн га (1990 р.).

Посівна площа жита в Україні становить по роках 500 - 700 тис. га, що недостатньо для потреб народного господарства. Поширене в ос­новному на Поліссі і в Лісостепу України. Має значне поширення у Німеччині, Франції, Польщі, Швеції, Норвегії, у США, Канаді. За­гальна світова площа озимого жита сягає 30 млн га.

Середня урожайність зерна озимого жита в Україні нижча, ніж озимої пшениці. Наприклад, у 1990 — 1995 рр. вона не перевищува­ла 20-24,3 ц/га, що на 10,1 - 15,9 ц/га менше порівняно з озимою пшеницею. В окремих районах України урожайність жита вища від середніх показників, але різниця між урожайністю озимої пшениці і жита в областях не зменшується, а навпаки, частіше збільшується на користь озимої пшениці. Наприклад, у Київській області у 1989 р. урожайність озимої пшениці становила в середньому 46,7 ц/га, а озимого жита 26,4 ц/га, або на 20,3 ц/га менше. Проте озиме жито також відзначається високим потенціалом урожайності, особливо при вирощуванні його на родючих ґрунтах. Наприклад, на сортодільницях України (Чемеровецькій Хмельницької, Вишневе­цькій Тернопільської, Березнівській Рівненської областей) його урожайність досягала 45 — 60 ц/га і більше, а на Покруйській сорто­дільниці (Литва) — навіть 82,3 ц/га, що є свідченням великих мож­ливостей сільськогосподарського виробництва у збільшенні валових зборів цінного житнього зерна.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Жито (Secale cereale) — різновид вульгаре (var. vulgare), до якого належать усі культурні форми жита. Солома й колосся білого або жовтого кольору, на відміну від диких форм, колос не розламується на окремі колоски. Ко­лоскові луски і квіткові плівки гладенькі, неопушені, без горбків та волосків на поверхні. Зерно у квіткових лусках сидить відкрито або напіввідкрито і ніколи повністю не закривається. Стебло під коло

сом може бути опушене, вкрите горбками або голе. Листкова піхва і сам листок часто вкриті волосками, горбками, рідше — голі. Нижня частина листка гола, рідше опушена. Між піхвою і дисковою плас­тинкою є плівчастий язичок — лігула, іноді конусоподібної форми. Суцвіття— колос чотирьох типів: призматичний, округлий, гранча­стий і негранчастий. У колоса першого типу лицьова і бічні сторони грані однакові за шириною на всій довжині колоса, трохи звужують­ся доверху і донизу. Колос нещільний. У гранчастого бічна сторона трохи ширша, ніж лицьова, грані майже паралельні на дві третини колоса, поступово звужуються доверху. Третій тип колоса — бічна сторона у першій третині розширена порівняно з лицьовою, не зву­жується майже до самого верху, колос щільний. Колос четвертого типу веретено-, клино-, списоподібний. Бічна його сторона ширша, ніж лицьова. Поступово, а з половини колоса різкіше звужується. Щільність колоса найбільша (3,6 — 4,5). Щільне колосся іноді відно­сять до п'ятого типу.

Колосок складається з двох квіток, дуже рідко — з трьох і більше і двох колоскових лусок, які розміщені по боках. Квітка двостатева, форма зерна овальна або видовжена (рис. 36).

Екологічні групи. За екологічними ознаками усі сорти жита, які вирощують в Україні, можна поділити на три групи: західноєвро­пейську, місцеву (степову) та гібридну.

Серед озимих культур озиме жито характеризується найвищою морозостійкістю. У безсніжні зими воно легко витримує морози до мінус 25 °С, а при доброму загартуванні йому не шкодить зниження температури повітря до мінус 35 °С. Проте озиме жито, особливо те-траплоїдні сорти, недостатньо зимостійке, зокрема малостійке проти випрівання та вимокання. Зерно жита здатне проростати при тем­пературі ґрунту 1 — 2 °С, а дружні сходи з'являються при темпера­турі 6—12 °С. Сума ефективних температур для його проростання становить близько 50 °С. Активний ріст рослин восени відбувається до настання стійкого похолодання із середньодобовою температурою 4 — 5 °С. Навесні жито раніше відростає, ніж пшениця, і приблизно на 7 — 10 днів швидше достигає.

Процес кущення жита найкраще відбувається при температурі 10 — 12 °С, при її зниженні до 4 — 5 °С кущення припиняється. Сума ефективних температур від сходів до кущення жита становить 67 °С. У період вегетації сприятливою для жита є температура 18 — 20 °С. Дуже чутливе воно до високих температур у період цвітіння — погір­шується запилення квіток, спостерігається череззерниця, а при нали­ванні формується щупле зерно. Сума ефективних температур від по­чатку весняного відростання до достигання становить 1200 — 1500 °С, а від проростання насіння до достигання 1800 °С.

Жито менш вимогливе до вологи, ніж озима пшениця. Воно до­сить ефективно використовує осінньо-зимові опади і краще витримує весняні посухи завдяки добре розвиненій кореневій системі. Проте в суху осінь сходи бувають досить зрідженими і рослини погано кущаться. Транспіраційний коефіцієнт у жита нижчий, ніж у озимої пшениці (340 — 420). Все ж озиме жито досить негативно реагує на ґрунтову й повітряну посуху. Особливо шкодить житу ґрунтова посуха у період трубкування рослин, коли формуються генеративні органи. Суха погода і спека, а також затяжні дощі у період цвітіння негатив­но впливають на запилення квіток, що викликає череззерницю. За­вдяки добре розвиненій кореневій системі, маса якої в 1,5 раза пере­вищує пшеничну (6 т/га проти 3 — 4 т/га), та її високій всмоктувальній здатності озиме жито дає добрі врожаї не тільки на родючих чорнозе­мах, а й на бідних піщаних ґрунтах Полісся, добре витримує підви­щену кислотність ґрунту (рН 5,5), невелику засоленість.

Озиме жито добре використовує поживні речовини з важкороз­чинних сполук ґрунту, позитивно реагує на внесення фосфорних добрив, завдяки яким краще розвиваються коренева система і над­земні органи, а також ефективніше засвоюється рослинами азот.

При нестачі у ґрунті калію у рослин погано розвивається листя, знижуються інтенсивність кущення і стійкість проти вилягання. Якщо в ґрунті мало фосфору і калію, знижується і стійкість жита проти низьких температур.

З урожаєм зерна жита 1 ц і соломи 1,5 ц з ґрунту виноситься 3 кг азоту, 1,2 - 1,5 кг Р2О5 і 2,5 кг К2О.

Озиме жито відзначається підвищеною кущистістю, утворюючи 3-5 пагонів на одну рослину. Закінчується кущення переважно восени, але може продовжуватись і навесні. На відміну від інших зернових культур, озиме жито закладає вузол кущення близько до поверхні ґрунту (1,7 — 2 см), незалежно від глибини загортання на­сіння. У фазах кущення і трубкування у жита спостерігається інтен­сивний ріст рослин у висоту, приріст перед колосінням досягає 5 см за добу. Тому при загущенні рослин (особливо на родючих ґрунтах) жито сильно вилягає. Причому фази кущення і трубкування у жита проходять швидше, ніж у пшениці, а колосіння і цвітіння більш тривалі. Цвіте жито протягом 10—12 днів.

За нормальних умов розвитку жито достигає на 8 — 10 днів рані­ше, ніж озима пшениця. Тривалість вегетаційного періоду у жита на півночі досягає 350, на півдні — 270 днів.

Озиме жито є перехреснозапильною рослиною. Запилюється віт­ром, найкраще при відносно тихій погоді, коли легким вітром хмар­ками переноситься пилок над рослинами (жито «красується»).

Сорти. Більшість сортів озимого жита, районованих в Україні, належать до диплоїдної групи (кількість хромосом у соматичних клітинах 14). В останні 15 років стали поширюватись сорти тетра-плоїдної групи (28 хромосом).

Диплоїдні сорти порівняно з тетраплоїдними більш стійкі проти вимерзання і випрівання, мають більш розвинену кореневу систему, меншу вибагливістю до умов вирощування; тетраплоїдні — стійкіші проти вилягання, утворюють крупне зерно (маса 1000 зерен 45 - 50 г, у диплоїдних 28 — 35 г) з більшим вмістом білка, більш вибагливі до реакції ґрунтового розчину — на кислих ґрунтах (рН 3 — 4) сходи жовтіють, рослини погано зимують і часто гинуть, вибагливі до аг­рофону, менш зимостійкі. При вирощуванні тетраплоїдних сортів необхідно дотримуватися просторової ізоляції від диплоїдних сортів (не менше 200 м). Тетраплоїдні сорти більш поширені у західній частині України, де сприятливіші умови для перезимівлі, і у півні­чно-східних областях (Чернігівській, Сумській, Харківській); дипло­їдні — у районах з жорсткішими умовами зимівлі.

Із диплоїдних сортів в Україні поширені: Аманда, Боротьба, Богу-славка, Воля, Верхняцьке 32, Київське 80, Київське 86, Київське 90, Київське 93, Нива, Ніка, Палада, Рапід, Хакада, Харківське 95 та ін.; із тетраплоїдних — Вересань, Древлянське, Пуховчанка.

У Степу України подекуди зустрічається сорт багаторічного жи­та — Одеське багаторічне, яке вирощують як кормову культуру — на зелений корм, сіно. У Лісостепу і на Поліссі в 1997 р. було райо­новано 2 сорти ярого кормового жита — Веснянка і Тетянка, які теж поки що мало поширені.

Технологія вирощування. Попередники. Порівняно з озимою пшеницею жито менш вибагливе до попередників, у тому числі й до повторного вирощування. Все ж потенційні можливості районова­них його сортів найбільшою мірою виявляються при вирощуванні їх після кращих попередників, особливо при недостатньому внесенні добрив. За даними дослідів наукових установ, урожайність жита за рахунок кращих попередників підвищується на 6 — 40 %. До таких попередників на Поліссі належать: зайняті пари (люпином, вико-вівсяними сумішами, озимими на зелений корм і силос); багаторічні трави одноукісного використання, рання картопля, льон-довгунець, кукурудза на зелений корм; у Лісостепу — багаторічні трави на один укіс, озимі та кукурудза на зелений корм, вико-вівсяні суміші на зелений корм і сіно, горох на зерно, озима пшениця. При виро­щуванні жита слід враховувати можливість вилягання посівів висо­корослих сортів при розміщенні їх після удобрених зайнятих парів і багаторічних трав на родючих ґрунтах. У такому разі ці попередни­ки доцільніше використовувати під озиму пшеницю, а озиме жито сіяти після інших рекомендованих попередників.

Обробіток ґрунту. Залежно від попередників і ґрунтово-кліма­тичних умов проводять основний і передпосівний обробіток ґрунту, завданням якого є збереження вологи в орному і посівному шарах на час сівби, знищення бур'янів, поліпшення поживного режиму. Практично такий обробіток здійснюється аналогічно обробітку ґрун­ту під озиму пшеницю.

Застосовують плужний або безплужний обробіток. В умовах По­лісся на ґрунтах з мілким орним шаром оранку проводять на його глибину або застосовують чизельний обробіток на глибину 22 — 25 см, який руйнує ґрунтову підошву, але не вивертає її на поверхню.

Якщо озиме жито розміщене після попередників, які рано звіль­няють поле, основний обробіток слід проводити за типом напівпаро­вого, який включає залежно від забур'яненості посівів одне—два лущення дисковими (ЛДГ-10, ЛДГ-15) і лемішними лущильниками (ППЛ-10-25), оранку плугами з передплужниками ПЛН-5-35 або ПЛН-6-35 на глибину 22 - 25 см або на 18 - 20 см на ґрунтах з міл­ким орним шаром та дві—три культивації культиваторами КПС-4, КПГ-4Г й іншими в агрегаті з боронами БЗТС-1,0 або БЗСС-1,0 на глибину послідовно 10 — 12, 8—10 і 6 — 8 см. При сівбі жита після гороху, льону, картоплі на чистих від бур'янів полях застосовують обробіток культиваторами-плоскорізами КПГ-2-150 чи ПГ-3-5 в аг­регаті з голчастими боронами на глибину 10— 12 см; на забур'яне­них полях проводять лущення та оранку з боронуванням на глиби­ну 20 — 22 см, яку закінчують за 3 — 4 тижні до сівби жита. Після кукурудзи, яку збирають незадовго до сівби жита, особливо в посу­шливих південних областях, основний обробіток доцільно проводи­ти комбінованими агрегатами АКП-2,5 або плоскорізами ОПТ-3-5 в агрегаті з боронами БИГ-3 і кільчасто-шпоровими котками 3ККШ-6 на глибину 8—10 см. Пласт багаторічних трав обробляють важкими дисковими боронами БДТ-3, БДТ-7 на глибину 10 — 12 см і орють плугами з передплужниками в агрегаті з котками 3ККШ-6 на гли­бину 25 - 27 см. Люпин на зелене добриво приорюють у фазі сизих бобиків на глибину 23 — 25 см (в агрегаті з важкими котками) не пізніше як за 3 — 4 тижні до оптимальних строків сівби озимого жи­та. При використанні люпину на зелений корм оранку проводять на глибину 18 - 20 см.

Після збирання зернових попередників площу відразу лущать, після чого орють на глибину: на Поліссі 16 — 18 см, в Лісостепу і Степу — 20 — 22 см з одночасним коткуванням і боронуванням. Ко­ли до сівби залишається мало часу, кращі результати дає поверх­невий обробіток ґрунту дисковими лущильниками.

До сівби жита поле підтримують культиваціями або боронуван­ням у чистому від бур'янів стані. Перед сівбою його культивують стрілчастими лапами або лапами-бритвами на глибину загортання насіння з одночасним боронуванням. Замість передпосівної культи­вації ґрунт можна обробляти комбінованими агрегатами РВК-3,6, РВК-5,4 та ін.

Удобрення. Важливою умовою підвищення врожайності озимого жита є застосування органічних та мінеральних добрив, на які воно позитивно реагує в усіх зонах вирощування. За рахунок внесення ор­ганічних добрив (30 — 40 т/га) на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся приріст урожаю жита становить 6 — 8 ц/га, на чорноземах Лісосте­пу (20 — 25 т/га) 4 — 6 ц/га. Мінеральні добрива залежно від умов ви­рощування теж забезпечують приріст урожаю зерна на 3,5 — 8,5 ц/га. З органічних добрив найбільше значення має гній. Використовують також низинний торф у вигляді компосту з гноєм, фосфоритним бо­рошном і вапном. Вносять органічні добрива переважно під поперед­ники озимого жита, яке добре використовує їх післядію.

На дерново-підзолистих ґрунтах Полісся України висівають лю­пин на зелене добриво, який приорюють одночасно із внесенням фосфорно-калійних добрив з розрахунку Р45-60К45-60.

Мінеральні добрива вносять під основний обробіток ґрунту, в ря­дки і в підживлення. Норми їх, як правило, нижчі, ніж під озиму пшеницю. Пояснюється це тим, що на високому фоні добрив озиме жито сильно вилягає. Крім того, воно краще, ніж озима пшениця, засвоює поживні речовини з ґрунту. Залежно від типу ґрунту норми повних мінеральних добрив становлять від 45 до 90 кг/га азоту, фо­сфору і калію. Більш високі дози добрив вносять при сівбі жита піс­ля стерньових попередників, при вирощуванні короткостеблових тетраплоїдних сортів, які стійкіші проти вилягання. Після кукуру­дзи під жито вносять підвищені норми азотних добрив, а після бага­торічних трав, гороху, навпаки, зменшують ці норми. Калійні доб­рива повною дозою, фосфорні у кількості 80-85 % норми вносять під основний обробіток, решту 10 — 15 кг/га фосфору — в рядки під час сівби.

Азотні добрива використовують для підживлення переважно жи­та, вносячи на ІІ етапі органогенезу по 30 — 60 кг/га азоту та на IV по 30 кг/га. На бідних піщаних ґрунтах доцільно частину азоту (30 кг/га) внести під основний обробіток ґрунту.

Під озиме жито, на відміну від пшениці, доцільно використову­вати у вигляді основного фосфорного добрива важкорозчинне фосфо­ритне борошно, причому краще вносити його разом із гноєм і торфом.

Враховуючи малу стійкість сортів жита проти вилягання, на ви­соких агрофонах слід застосовувати ретарданти (кампозан, ТУР) та поліпшувати фосфорно-калійне або фосфорне (на півдні) живлення рослин.

На кислих ґрунтах (рН < 5) озиме жито позитивно реагує на вне­сення вапна (3 — 5 т/га). На солонцюватих ґрунтах або солончаках доцільно проводити гіпсування із внесенням 3 — 5 т/га гіпсу.

Сівба. Для сівби використовують очищене й відсортоване конди­ційне насіння (рН 1 — 3) із силою росту не менше 80 %. Перед сівбою або за 2 - 3 тижні до сівби його протруюють гранозаном у дозі 1 кг/т, 80 %-м ТМТД (2 кг/т), байтаном (2 кг/т), вітаваксом або фундазолом (2 — 3 кг/т), розчиняючи препарати у 10 — 20 л води на 1 т насіння.

Застосовують інкрустацію насіння з використанням приліплювачів (0,5 кг/т ПВС, 0,2 кг/т NaКМЦ або 2 кг/т ПВА). Для захисту сходів від шкідників слід у розчин з протруювачами додавати 0,7 — 1,5 кг/т волатону або дурсбану.

Для підвищення стійкості жита проти вилягання посіви на V — VI етапах органогенезу обробляють кампозаном, витрачаючи на 1 га З — 4 л препарату, розчиненого в 200 — 300 л води. Для створення сприятливих умов росту й розвитку жита в осінній період, запобі­гання його переростанню і зниженню морозостійкості озиме жито слід сіяти у другу половину рекомендованих оптимальних строків сівби. У цьому разі сума ефективних температур до настання по­стійного похолодання (4—5 °С) досягне оптимальної для жита ве­личини (500 — 550 °С), за якої формуються найбільш стійкі проти несприятливих умов зимівлі рослини (мають по 3 — 5 пагонів).

З урахуванням конкретних умов вирощування озиме жито краще зимує при сівбі в такі строки: у західних областях України — у дру­гій; на Поліссі — в першій, у Лісостепу — в другій, у Степу — у дру­гій—третій декадах вересня.

У кожному господарстві час сівби жита необхідно уточнювати з урахуванням особливостей сорту, вологості ґрунту, попередника, погодних умов. Наприклад, раніше слід висівати диплоїдні сорти, жито, яке розміщуватиметься після гірших попередників, тощо.

Основний спосіб сівби — звичайний рядковий з утворенням техноло­гічних колій. Норма висіву диплоїдних сортів на Поліссі 5,5 — 6,0 млн схожих зерен на 1 га, в Лісостепу 5 — 5,5, у Степу 4 — 4,5 млн/га. Нор­ма висіву тетраплоїдних сортів приблизно на 0,5 — 1,0 млн/га зерен менша. При запізненні із сівбою, сівбі на бідних ґрунтах, застосу­ванні перехресної або вузькорядної сівби норми висіву збільшують на 10 - 15 %.

Насіння озимого жита загортають на глибину 3 — 4 см, а на лег­ких ґрунтах — на 5 — 6 см, при сухій погоді — на 6 — 7 см.

Догляд за посівами та збирання. Жито стійкіше до хвороб, тому догляд за ним простіший і дешевший, ніж за озимою пшеницею. Застосовують інтегровану систему захисту рослин від хвороб, шкід­ників та несприятливих умов зимівлі, проводять весняне піджив­лення жита азотними добривами. Жито добре протистоїть бур'янам, тому потреба в застосуванні гербіцидів на високопродуктивних посі­вах практично не виникає.

Для запобігання виляганню посівів їх обприскують у фазі труб­кування (V — VI етапи органогенезу) інгібіторами, наприклад 50 %-м кампозаном (3 — 4 л/га). Використовують також суміш кампозану (1,5 - 2 л/га) і ТУРу (3 л/га). Кампозан, на відміну від ТУРу, при об­прискуванні жита не змішують з гербіцидами.

Збирають жито у фазі воскової стиглості зерна. При вологості зер­на 25 — 30 % застосовують роздільний спосіб збирання, за якого краще просушуються зерно й солома, особливо при забур'яненні і виляганні жита, і більш якісно можна провести обмолот. При запізненні із збиранням, коли вологість зерна знижується до 16 — 20 %, кращі результати дає пряме комбайнування. Жито, схильне до об­сипання, потрібно збирати у стислі строки. Зібране зерно очищають, сортують, при потребі просушують і зберігають при вологості 14 — 15 %.