2.1.2.4. ТРИТИКАЛЕ

Господарське значення. Тритикале — новий рід у родині злако­вих. Створене селекціонерами схрещуванням пшениці й жита ще наприкінці ХІХ ст. в Німеччині. Залежно від підбору компонентів для схрещування тритикале може бути дво- або тривидовим гібри­дом. Двовидові гібриди — це гексаплоїдне тритикале від схрещу­вання твердої пшениці (тетраплоїд) з житом. Тривидове тритикале одержали в результаті синтезу спадковості м'якої, твердої пшениць і жита.

Двовидові тритикале як менш урожайні не набули поширення у виробництві. Тривидове тритикале — високоврожайний гібрид, який не розщеплюється, і його створення є видатним досягненням вітчизняної селекції, зокрема селекціонера професора А. Ф. Шулин-діна.

За вмістом білка в зерні тритикале переважає пшеницю на 1 — 2, жито — на 3 — 5 %. Білки його повноцінні за амінокислотним складом.

Зерно тритикале, яке за протеїновою поживністю переважає пшеничне на 9,5 %, ячмінне та кукурудзяне — майже на 40 %, особ­ливо ціниться у тваринництві. Використовують його переважно як високоякісний компонент комбікормів. У хлібопекарській промис­ловості воно не набуло достатнього поширення. Хліб з його борошна розпливчастий, малого об'єму. Зрідка борошно застосовують як до­мішку (20 — 30 %) до пшеничного при випіканні деяких сортів хліба. Із борошна тритикале виготовляють різні кондитерські вироби — печиво, бісквіти тощо.

Кормові сорти тритикале вирощують на зелений корм, силос, для виготовлення трав'яного борошна, кормових гранул. Солому згодо­вують тваринам як грубий корм.

Вирощують тритикале в Україні поки що на обмеженій площі (до 100 тис. га). Пояснюється це тим, що у нього при достиганні легко обламується колосся і утруднюється збирання; в окремі роки спосте­рігається також значна череззерниця і зерно формується щуплим.

Основними районами поширення тритикале в СНД є Північний Кавказ, Центральночорноземна зона Росії та Україна, включаючи Степ, Лісостеп і Полісся. За сприятливих умов вирощування і до­тримання високої агротехніки урожайність зерна тритикале досягає 50 - 60 ц/га, зеленої маси 450 - 550 ц/га.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Назва злаку походить від поєднання початку родової назви пшениці (Triti...) і закінчення родової назви жита (...саіе).

Тритикале є проміжною між пшеницею і житом формою рослин. Колос поєднує в собі багатоколосковість жита з багатоквітковістю колоска пшениці. Цінні ознаки тритикале — крупне зерно з висо­ким вмістом білка (13— 18 %) та лізину, комплексний імунітет до грибних захворювань, висока зимостійкість, великий потенціал продуктивності, здатність рости на бідних ґрунтах та ін.

Пшенично-житні амфідиплоїди дуже молоді в еволюційному відношенні рослинні форми, тому в них є недоліки: не завжди до­статня зимостійкість, важко обмолочується, висока череззерниця, низька якість борошна та ін.

Існують озимі і ярі форми тритикале. Селекцією його займаються в Європі, США та інших країнах.

Завдяки добре розвиненій кореневій системі, яка вже після про­ростання зерна обганяє в рості пшеничну, а також наявності на па­гонах значного воскового нальоту тритикале переважає за посухо­стійкістю озиму пшеницю. Особливо цим відзначаються сорти АДМ-8, Київське раннє, Амфіплоїд 296, які добре витримують посу­ху протягом усієї вегетації. Проте у більшості інших сортів у посуш­ливу погоду в період інтенсивного росту вегетативної маси (у фазі трубкування і ще більшою мірою під час формування і наливання зерна, коли нестача вологи затримує ріст зерна і відкладання в ньому органічних речовин) формується дрібне зерно, маса 1000 шт. якого не перевищує 35 — 40 г замість звичайної маси близько 50 — 55 г. Сприятлива для тритикале вологість ґрунту 70 % НВ.

За морозостійкістю тритикале займає проміжне місце між ози­мою пшеницею і житом, витримує зниження температури на гли­бині залягання вузла кущення до мінус 17 — 19 °С, інколи і до мінус 20 °С, а за зимостійкістю більше наближається до озимої пшениці.

Коренева система тритикале відзначається достатньо високою здатністю до засвоєння поживних речовин з ґрунту, тому його можна з успіхом вирощувати не тільки на родючих, а й на бідних ґрун­тах. Сприятливою реакцією ґрунтового розчину для нього є нейтра­льна або слабкокисла (рН 5,5 - 7,0).

Тритикале добре кущиться, утворюючи по 3 — 7 пагонів на одну рослину навіть у загущених посівах, а в зріджених — до 14 — 17 і більше. Протягом вегетації росте досить інтенсивно, формує більшу надземну масу, ніж пшениця. Як і в пшениці, у тритикале пере­важає самозапилення, проте залежно від його форм і погоди пере­хресне запилення може становити від 5 — 10 до 40 %. Тритикале відзначається більш тривалим періодом від колосіння до цвітіння (7 — 9 днів) порівняно із пшеницею (2 — 5 днів). Вегетаційний період залежно від сорту й умов вирощування становить у тритикале від 250 до 325 днів.

Районовані сорти: зернового тритикале — АДМ-4, АДМ-5, АДМ-8, АДП-2, Амфіплоїд 42, Амфіплоїд 60, Київське раннє, Зеніт одесь­кий та ін.; кормового — Амфіплоїд 44, Простор та ін.

У 1995 р. в Україні вперше районовано зерновий сорт ярого три­тикале — Аїст харківський, який висівають на малих площах у Лі­состепу та на Поліссі.

Технологія вирощування. Вищі урожаї тритикале в Степу при розміщенні після чорного або зайнятого пару, люцерни на один укіс, гороху, кукурудзи на силос; у Лісостепу — після зайнятого па­ру, багаторічних трав на один укіс, гороху, кукурудзи на зелений корм і силос; на Поліссі — після зайнятого пару, люпину на зелений корм, ранньої картоплі, конюшини на один укіс, гороху, льону-довгунця.

Основний і передпосівний обробіток ґрунту аналогічний обробіт­ку під озиму пшеницю.

Тритикале виносить з урожаєм значну кількість поживних речо­вин, тому добре реагує на внесення добрив. Удобрюють його пере­важно мінеральними добривами, а органічні вносять під поперед­ники. На родючих ґрунтах і після кращих попередників рекоменду­ється вносити під тритикале у середньому по 60 кг/га азоту, фосфору і калію, після гірших попередників та на менш родючих ґрунтах — по 90 кг/га основних елементів живлення. Фосфорні і калійні доб­рива вносять під основний обробіток ґрунту, азотні — у весняно-літні підживлення: на ІІ — ІІІ та IV етапах органогенезу — по 30 кг/га азоту щоразу. На бідних ґрунтах рекомендується частину азотних добрив вносити під основний обробіток ґрунту — у дозі 30 кг/га азо­ту. Під час сівби тритикале вносять у рядки гранульований супер­фосфат у дозі 10-15 кг/га фосфору.

Виявлено негативну реакцію тритикале як на ранні, так і на піз­ні строки сівби. Більшість районованих сортів рекомендується висі­вати в середині оптимальних строків сівби озимої пшениці. Сіють кондиційним насінням із схожістю не менше 92 %, мінімальною чистотою 98 %. Насіння має бути добре сформованим, ваговитим, завчасно або за 2 - 3 дні до сівби протруєним одним з протруювачів, рекомендо­ваних для озимої пшениці (вітавакс, фундазол, байтан та ін.).

Основний спосіб сівби за інтенсивної технології — звичайний ряд­ковий із залишенням технологічних колій. Застосовують також пе­рехресний та вузькорядний способи сівби. Норма висіву при зви­чайній сівбі у Степу після парових попередників 4 — 4,5 млн схожих зерен на 1 га, після непарових 4,5 — 5,5 млн; в Лісостепу і на Поліссі — відповідно 4,5 — 5 млн/га; при перехресній або вузькорядній сівбі її збільшують на 10 — 15 %. Середня глибина загортання насіння 4 — 6 см, на важких ґрунтах на 1 — 2 см мілкіше, на легких і при підсиханні посівного шару — на 1 — 2 см глибше.

Доглядза посівами тритикале такий самий, як і за озимою пше­ницею: застосовують інтегровану систему захисту рослин від шкід­ників, хвороб, бур'янів та вилягання з використанням препаратів та дотриманням доз і строків застосування, рекомендованих для ози­мої пшениці.

Збирають тритикале у фазі воскової стиглості зерна роздільним способом, а у фазі повної стиглості — прямим комбайнуванням. Не можна допускати перестою рослин на пні через можливі обламу­вання колосся і втрати зерна. Зважаючи на значну крупність зерна тритикале, обмолот, особливо насінних посівів, слід здійснювати при меншій частоті обертання барабана — до 600 об./хв, що зберігає його від травмування.

Тритикале, яке вирощують на зелений корм, скошують до коло­сіння, на силос — у фазі наливання зерна.

Технологія вирощування ярого тритикале аналогічна рекомен­дованій для ярого ячменю.