2.1.3.2. ЯРИЙ ЯЧМІНЬ

Господарське значення. Ярий ячмінь вирощують в Україні як продовольчу, кормову й технічну культуру. Проте за обсягом вико­ристання його продукції в народному господарстві він є насамперед однією з цінних зернофуражних культур, частка якої в балансі кон­центрованих кормів є значною.

Зерно ячменю, в якому міститься у середньому 12,2 % білка, 77,2 % вуглеводів, 2,4 % жиру, до 3 % зольних елементів, є високопожив-ним кормом (в 1 кг міститься 1,2 корм. од. і 100 г перетравного про­теїну) для всіх видів тварин, особливо для відгодівлі свиней на ви­сокоякісний бекон. Важливо, що білок є повноцінним за амінокис­лотним складом, а за вмістом таких амінокислот, як лізин і трипто­фан, він переважає білок зерна усіх інших злакових культур. Тому при збільшенні в кормовому раціоні ячмінної дерті або висівок ху­доба швидко набирає масу і стає більш стійкою проти несприятли­вих умов утримання.

Цінується у тваринництві як грубий корм солома ячменю, особ­ливо сортів з гладенькими остюками (1 ц якої прирівнюється до 36 корм. од.), і запарена полова. Вирощують ячмінь на зелений корм і сіно у сумішах з ярою викою, горохом, чиною, високоякісний урожай яких часто досягає 250 - 300 ц/га.

Ячмінь є важливою продовольчою культурою. Із зерна скловид­ного крупнозерного дворядного ячменю виробляють перлову та яч­мінну крупу, у складі якої міститься 9 — 11 % білка, 82 — 85 % крох­малю. У крайніх північних і гірських районах СНД із зерна ячменю виробляють борошно, яке використовують як домішку до пшенично­го або житнього борошна при випіканні хліба. Через низьку якість клейковини хліб з чистого ячмінного борошна виходить мало-об'ємним, слабкопористим, швидко черствіє.

Зерно ячменю використовують для виробництва пива. Найбільш цінними в пивоварінні є сорти дворядного ячменю з добре виповне­ним і вирівняним зерном (маса 1000 зерен 40 — 45 г), яке має пони­жену плівчастість (8 — 10 %), підвищений вміст крохмалю (за стан­дартом не нижче 63 — 65 %) і понижений — білка (не більше 9—10 %). За даними деяких дослідників, має значення не стільки кількість, скільки якість білка. Якщо в ньому багато сірки, то він не впливає негативно на якість пива, а при малому вмісті в зерні білка (7 — 8 %) пиво погано піниться, що знижує його споживчу якість. Найбільш цінні сорти пивоварного ячменю в Україні в Лісостепу, на Поліссі, а також у передгірних районах Карпат (Івано-Франківська, Львів­ська, Закарпатська області). Мають значення і відходи пивоваріння, які використовують для відгодівлі тварин (барда, пивна дробина).

Із зерна ячменю виготовляють сурогат кави, екстракти солоду, які використовують у кондитерській, спиртовій і фармацевтичній промисловості.

Історія та поширення. Ячмінь — одна з найбільш давніх куль­тур. У районах Близького Сходу (Ірак, Йорданія, Сирія) він був ві­домий близько 8 тис. років до н. е., у Туркменистані — з V — IV, а в Закавказзі — з ІІ тисячоліття до н. е. У Європу ячмінь завезено з Малої Азії в IV —III тисячоліттях до н. е., а звідти приблизно в той самий час — на південь Росії (Молдова, Україна). Більш давніми в культурі є дворядні ячмені, шестирядні з'явилися приблизно на 2 тис. років пізніше.

Тепер світова площа посівів ячменю становить понад 75 млн га. Найбільш поширений він у США (6 млн га), Канаді (5 млн га), Індії (понад 3 млн га), Туреччині (3,5 млн га), Франції (до 2 млн га). В СНД ярий ячмінь вирощують повсюдно — від Заполярного кола до Закав­каззя та середньоазіатських держав і від західних кордонів до Рес­публіки Соха. Посіви ячменю поширені в гірських місцевостях (у Закавказзі на висоті 3 тис. м над рівнем моря). Його вирощують також у місцевостях нижче рівня моря (в Прикаспійській низовині), що свідчить про високу пластичність ячменю.

В СНД найбільші площі під ячменем зосереджені в Російській Федерації, Білорусі, Україні, Казахстані. Загальна посівна площа його в СНД становить 26 — 28 млн га.

В Україні посіви ярого ячменю займають площу понад 3,5 млн га (1993 р.). Його вирощують в усіх зонах, але здебільшого в Степу та Лісостепу.

В СНД умовно виділяють три основні ячмінні зони: 1) північну, де вирощують переважно продовольчий ячмінь; 2) західну (північ­ний захід Росії, Білорусь, Лісостеп і Полісся України), де поширені передусім пивоварні ячмені; 3) південну, в якій культивують здебіль­шого кормовий ячмінь.

Особливої уваги заслуговують голозерні ячмені. Посіви їх стано­влять близько 2 % від загальної посівної площі ячменю. Вирощують ці сорти для продовольчих потреб у гірських районах Таджикиста­ну, Киргизії, Дагестану. Вони скоростиглі, невибагливі до тепла, стійкі проти повторних весняних заморозків, проте на рівнині за урожайністю поступаються плівчастим сортам.

Урожайність. У нашій країні ярий ячмінь урожайніший за інші ярі хліба першої групи. Наприклад, у 1989 р. середня його врожай­ність в СНД становила 15,5 ц/га, тоді як ярої пшениці — 9,2, а вів­са — 13,9 ц/га Середній урожай ярого ячменю в Україні 32 ц/га (1993 р.), при дотриманні у господарствах прогресивної технології може перевищувати 50 - 55 ц/га.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Поширені два підви­ди ярого ячменю: вульгаре (Hordeum vulgare) — шестирядний і дис-тіхум (H. distichum) — дворядний, у якого лише середні колоски у трійках плодючі (рис. 38). З шестирядних ячменів найбільш поши­рений різновид палідум (var. pallidun Ser.), у якого зерно плівчасте, колоскові луски вузькі, колос солом'яно-жовтий, зниженої щільнос­ті, ості довгі, зазублені. Серед підвидів дистіхум в культурі най­більш поширений різновид нутанс (var. nutans Schubl), який мало відрізняється від різновиду палідум за зовнішнім виглядом зерна та іншими характеристиками (зерно плівчасте, колоскові луски вузькі,

колос солом'яно-жовтий зниженої щільності, ості довгі, зазублені). Крім зазначених, у підвиду вульгаре в культурі поширені також різновиди рікотензе (var. ricotense R. Reg.), паралелюм (var. paralle-lum Korn) і целесте (var. cоeleste L.).

Серед дворядних ячменів крім різновиду нутанс в культурі зу­стрічається медікум (var. medicum Korn), еректум (var. erectum Schiibl), нудум (голозерний) (var. nudum L.) і персікум (var. persicum Korn). Всі вони різняться щільністю і довжиною колоса, його фор­мою, опушенням колосового стрижня, співвідношенням довжини колоса і остей, формою, розміром зерна, характером квіткових лу­сок, зазубленості бічних остюків квіткових лусок, характером опу­шення основної щетинки зерна (повстяна, волосиста, довга повстя­на, довговолосиста). Всі ці ознаки мають значення передусім при сортовій апробації посівів.

Ярий ячмінь невибагливий до тепла. Насіння його починає про­ростати при температурі 1—2 °С, а сходи й молоді рослини легко витримують заморозки до 3 - 4 °С, а інколи до мінус 7-9 °С. При такому зниженні температури листя може загинути, але вузол ку­щення зберігається і після підвищення температури рослини відро­стають і продовжують вегетацію. У період вегетації сприятливою для росту й розвитку рослин є температура 18 °С. Разом з тим яч­мінь характеризується значною стійкістю проти високих темпера­тур, легко витримуючи підвищення їх до 38 — 40 °С. За такої темпе­ратури продихи в листках та інших органах ячменю паралізуються лише через добу—півтори (25 — 35 год), тоді як у ярої пшениці — вже через 10 - 17 год настає їх параліч, а у вівса — навіть через 5 год. Тому посіви ярого ячменю і поширені далеко на південь.

Серед хлібів першої групи ячмінь є найбільш посухостійким. Його транспіраційний коефіцієнт становить близько 403 з коливанням від 300 до 450, що також має велике значення для поширення його на півдні.

Для проростання насіння ячменю потрібно 45 — 50 % води від йо­го сухої маси, що значно менше, ніж для насіння пшениці й вівса. Проте слід враховувати, що в ячменю на початку вегетації недоста­тньо розвивається коренева система і рослини погано витримують весняну посуху, тому не можна затримуватись із сівбою, бо це може зумовити недружне проростання зерна і зріджені сходи. У зв'язку з цим ячмінь треба сіяти в перші дні весняних польових робіт у до­статньо вологий ґрунт. Дуже чутливий ячмінь до надмірної вологос­ті ґрунту і різко знижує свою врожайність на заболочених ґрунтах, недостатньо пухких, з близьким заляганням ґрунтових вод.

Погано росте ячмінь також на легких піщаних ґрунтах, дуже пригнічується на кислих торфовищах (при рН < 6), а в умовах надто кислої реакції ґрунтового розчину (рН 3,5) зовсім не дає сходів. Тому хімічна меліорація таких ґрунтів є обов'язковим заходом для вирощування високих урожаїв ячменю. З урожаєм 1 ц зерна ячменю з ґрунту виноситься менше основних елементів живлення, ніж при вирощуванні озимої пшениці, жита й тритикале: азоту — 2,5 кг, фо­сфору — 1,1, калію — 1,8 кг. Проте через недостатньо розвинену ко­реневу систему для нього потрібні ґрунти родючі, добре забезпечені поживними речовинами в легкодоступній для рослин формі.

Ярий ячмінь, як і озимі зернові культури, добре кущиться, утво­рюючи 3 — 5 стебел на одній рослині. Цю його властивість викорис­товують у насінництві при розмноженні високодефіцитних сортів.

Ячмінь — типова самозапильна рослина. Цвіте й запилюється він, як правило, ще до викидання колоса, хоча, наприклад, голозер-ні й рихлоколосі плівчасті ячмені схильні до відкритого цвітіння.

За характером розвитку ярий ячмінь належить до рослин довгого світлового дня. Серед інших зернових ярих культур він є найбільш скоростиглою культурою, деякі сорти його дозрівають за 75 днів. Зав­дяки короткому вегетаційному періоду його успішно вирощують у північних районах СНД (у Заполяр'ї він практично є основною про­довольчою культурою). На півдні, південному заході, де світловий день коротший, вегетаційний період ячменю триває 105 — 115 днів.

Сорти ярого ячменю. В Україні районовано такі сорти ярого ячме­ню вітчизняної й зарубіжної селекції: Абава, Адапт, Адрієнн, Бонер, Галатея, Гонар, Гостинець, Дніпровський 257, Екзотик, Звершення, Карат, Миронівський 92, Надія, Незалежний, Одеський 151, Перун, Подолян, Рось, Роланд, Терен, Харківський 112 та ін.

Технологія вирощування. Через недостатньо розвинену кореневу систему ячмінь яровий в умовах низької культури землеробства не­достатньо кущиться, забур'янюється і, як наслідок, має низьку про­дуктивність.

У комплексі агротехнічних заходів, які забезпечують сприятливі умови для нормального розвитку ячменю, особливо при інтенсивній технології його вирощування, важливим є розміщення його в полях сівозміни з достатньою родючістю і чистих від бур'янів. Тому кращі його попередники — просапні культури (картопля, коренеплоди, під які вносять органічні та мінеральні добрива), а міжрядний обробі­ток сприяє очищенню поля від бур'янів та нагромадженню в ґрунті легкозасвоюваних поживних речовин. Крім того, після просапних культур залишається пухкий ґрунт, а це важливо для ячменю, який важко витримує щільні, запливаючі ґрунти, де у нього погано роз­вивається коренева система, жовтіє листя і навіть усихають верхів­ки листків, різко знижується продуктивність рослин.

Добрими попередниками для ячменю є також озимі після удоб­рених зайнятих або чистих парів. Високої якості кормове і продово­льче зерно можна отримати при розміщенні ячменю по пласту бага­торічних трав, після зернобобових культур. Проте ці попередники, як правило, використовують передусім під пшеницю.

У степових і лісостепових районах ярий ячмінь висівають зазви­чай після кукурудзи, озимої пшениці, а в районах бурякосіяння — після цукрових буряків, особливо в роки достатнього зволоження; у поліських районах — після кукурудзи на силос, картоплі, озимих, висіяних після люпину. Сам ячмінь, будучи скоростиглою культу­рою, є добрим попередником для ярих культур, а у вологі роки — і для озимих, а також цінною покривною культурою для багаторічних трав.

Обробіток ґрунту. Ячмінь виявляє підвищені вимоги до обробітку ґрунту. Ґрунт має бути пухким, чистим від бур'янів. Залежно від попередника, ґрунтової відміни і погодних умов ґрунт готують по-різному. При розміщенні ярого ячменю після зернових та зернобо­бових культур система зяблевого обробітку ґрунту включає лущення стерні та оранку на зяб. Лущити стерню треба одночасно із збиран­ням попередника. Якщо поле засмічене однорічними бур'янами, частіше обмежуються одним лущенням дисковими лущильниками (ЛД-10, ЛДГ-15) на глибину 6-8 см. При сильній забур'яненості через 3 — 4 тижні після першого проводять друге лущення на 10 — 12 см лущильниками ЛДГ-20 або ЛДГ-10А. Після збирання куку­рудзи поле лущать важкими дисковими боронами (БДТ-7А, БДТ-10) на глибину 12 — 14 см. На полях, засмічених гірчаком, осотом, пирі­єм, лущення також проводять двічі: на площах, забур'янених коре­невищними бур'янами (пирієм), — дисковими боронами (БДТ-7, БДТ-3) або лущильниками (ЛДГ-10, ЛДГ-15) на глибину 10 - 12 см; на полях з коренепаростковими бур'янами (осот) перше лущення дисковими лущильниками проводять на глибину 6 — 8 см, друге че­рез 15 — 20 днів — лемішними лущильниками (ППЛ-10-25) на гли­бину 12 — 14 см.

Зяблеву оранку плугами з передплужниками після стерньових попередників проводять на глибину 20 — 22 см, а на полях, засміче­них осотом, 25 — 27 см, гірчаком — до 30 см.

Після таких просапних культур, як картопля, цукрові буряки, зяблеву оранку проводять на глибину 20 - 22 см і часто без поперед­нього лущення, після кукурудзи — на глибину до 30 см. У районах Степу України оранку на зяб найкраще проводити наприкінці верес­ня; в Лісостепу на полях, засмічених багаторічними бур'янами, — наприкінці вересня — на початку жовтня; однорічними — на почат­ку серпня з подальшим напівпаровим обробітком поля; на Поліссі — через 2 — 3 тижні після своєчасного лущення.

У районах недостатнього зволоження з можливою вітровою ерозі­єю застосовують безвідвальний обробіток, особливо при розміщенні посівів ячменю після стерньових попередників, кукурудзи. Почина­ють такий обробіток голчастою бороною БИГ-3 (а при сильному пе­ресиханні ґрунту замість БИГ-3 застосовують дискове лущення), після чого площу обробляють культиватором КПЕ-3,8А на глибину 12 — 14 см. Восени такі поля обробляють плоскорізами-глибокороз-пушувачами (КПГ-250, ПГ-3-5, ОПТ-3-5) на глибину 16 - 12 см на легких ґрунтах і з мілким орним шаром або на 27 — 30 см на ґрун­тах з глибоким орним шаром.

Весняний обробіток ґрунту під ячмінь на пухких ґрунтах склада­ється з раннього дворазового боронування середніми або важкими боронами, на важких — з боронування (закриття вологи) і культи­вації з одночасним боронуванням на глибину загортання насіння (6 — 8 см). Поля, чисті від післяжнивних решток, обробляють агрега­том з послідовно з'єднаних важких, середніх і легких борін. Почи­нати обробіток ґрунту слід при настанні його фізичної стиглості.

Удобрення. Засвоєння кореневою системою ячменю поживних речовин ґрунту невисоке, тому він дуже добре реагує на внесення добрив. Наприклад, на Ерастівській дослідній станції при внесенні мінеральних добрив в дозі N60Р60К60 приріст урожаю ячменю в серед­ньому за 5 років становив 7,2 ц/га, а на Чернігівській на такому са­мому фоні — 8,7 ц/га.

При удобренні посівів ячменю необхідно враховувати його потре­би в поживних речовинах на різних ґрунтах. Так, на підзолистих і сірих лісових ґрунтах, деградованих та опідзолених чорноземах, сі­роземах і каштанових ґрунтах він особливо добре реагує на азотні й фосфорні добрива. Калій найбільш ефективний на піщаних і осу­шених торфових ґрунтах, фосфор — на глибоких чорноземах.

Пивоварний ячмінь необхідно добре забезпечувати передусім фосфорно-калійними добривами, завдяки яким зерно накопичує більше крохмалю, а продовольчий і кормовий — азотними.

Ячмінь позитивно реагує не тільки на безпосереднє внесення доб­рив, а й на їх післядію. Тому при інтенсивному вирощуванні ячме­ню посіви його удобрюють мінеральними добривами, а органічні добрива вносять під попередники.

Норми мінеральних добрив найбільш доцільно розраховувати на заплановану врожайність або відповідно до зональних рекомендацій.

Висока врожайність ячменю забезпечується при використанні мінеральних добрив з урахуванням післядії органічних у таких приблизно нормах і поєднаннях: при основному внесенні на дерново-підзолистих супіщаних і суглинкових ґрунтах Полісся — N60Р45К45, лівобережного і центрального Лісостепу — N45Р30К30, на чорноземах центрального і північного Степу — N45Р30К30, каштанових і солон­цюватих ґрунтах південного Степу — N45Р45. При сівбі ячменю після неудобрених попередників норми мінеральних добрив збільшують на 25 - 30 %.

Фосфорні та калійні добрива вносять під основний обробіток ґрун­ту, азотні — краще локально одночасно з передпосівною культивацією культиваторами-рослинопідживлювачами на глибину 10 — 12 см.

Мінеральні добрива вносять також у рядки під час сівби ячменю: у Степу й Лісостепу — гранульований суперфосфат з розрахунку 10 — 15 кг/га фосфору, на Поліссі — повне мінеральне добриво (по 10 - 15 кг/га азоту, фосфору і калію).

З мікродобрив вносять ті, що містять мідь, бор, марганець. Так, на болотистих і торфових ґрунтах, що поширені в районах Полісся, слід вносити під ячмінь мідні добрива у вигляді мідного купоросу (25 кг/га) або піритного недогарку (3-5 ц/га). На чорноземах ефек­тивні марганцеві шлами, які вносять по 2 — 3 ц/га під зяблеву оран­ку, та марганізований гранульований суперфосфат — у рядки під час сівби ячменю в дозі близько 50 кг/га. Кислі ґрунту обов'язково вап­нують, особливо при вирощуванні пивоварного ячменю (підвищуєть­ся маса 1000 зерен і вміст крохмалю в зерні). У вологі роки в період кущення проводять азотне підживлення з розрахунку 20 — 30 кг/га азоту.

Сівба. Сіють ячмінь відсортованим, очищеним, кондиційним на­сінням високих репродукцій, яке відповідає вимогам держстандар­ту. Перед сівбою насіння протруюють ТМТД (2 кг/т), гранозаном (1,5-2 кг/т), вітаваксом (3-3,5 кг/т), фундазолом (2-3 кг/т) або іншими протруювачами із застосуванням плівкоутворювачів ПВС (0,5 кг/т) або NaКМЦ (0,2 кг/т).

Сіяти ячмінь необхідно в ранні строки. Запізнення із сівбою на 5 — 7 днів призводить до зниження врожаю в умовах України на 4 — 6 ц/га, у посушливі роки на 10 — 14 ц/га, а в пивоварного ячменю підвищується плівчастість зерна, зменшується його крупність і знижується вміст крохмалю.

Основний спосіб сівби — звичайний рядковий з міжряддями 15 см.

При інтенсивному вирощуванні ячменю під час сівби створюють постійні технологічні колії, перекриваючи висівні апарати 6 — 7 та 18 - 19 сошників у середній сівалці (СЗ-3,6, СЗП-3,6) трисівалкового агрегату.

Норма висіву ячменю залежить від кліматичних і ґрунтових умов, рівня культури землеробства, способів сівби, якості насіння, особливостей сорту та інших факторів. Орієнтовні норми висіву яч­меню 1 — 3-ї репродукцій в основних ґрунтово-кліматичних зонах України коливаються в таких межах: у поліських і західних райо­нах 4,5 — 5 млн схожих зерен на 1 га, в Лісостепу, центральних і північних районах Степу 4 — 4,5, у південних і південно-східних степових районах 3,5 — 4 млн зерен на 1 га. Вагова норма висіву становить відповідно від 180 — 220 до 140 — 160 кг/га. Для сортів, схильних до вилягання, висококущистих норми висіву зменшують приблизно на 0,5 млн шт./га, для стійких проти вилягання і менш кущистих — збільшують на таку ж величину. При сівбі ячменю піс­ля кращих попередників застосовують меншу норму, ніж після гір­ших, а при запізненні із сівбою або висіванні в сухий ґрунт — біль­шу. За вузькорядної сівби беруть на 0,5 - 1 млн схожих зерен біль­ше, ніж при сівбі звичайним рядковим способом.

Під ярий ячмінь часто підсівають у сівозміні багаторічні трави: ко­нюшину, люцерну, еспарцет. Норми висіву багаторічних трав під по­крив ячменю залежно від зони становлять: конюшини 14 — 20 кг/га, люцерни від 10 - 12 до 18 - 20, еспарцету від 60 - 80 до 100 кг/га. Су­міші слід висівати зернотрав'яними сівалками СЗТ-3,6, СЗ-3,6А, які окремо висівають насіння ячменю і трав.

Глибина загортання насіння ячменю становить на важких гли­нистих ґрунтах 3 — 4 см, на легких 5 — 6, у посушливих степових ра­йонах 7 — 8; конюшини й люцерни 2 — 3, еспарцету 3 — 4 см.

Догляд, збирання. При висіванні ячменю в посушливу весну для підвищення польової схожості і дружного проростання насіння про­водять післяпосівне коткування посівів кільчасто-шпоровими кот­ками 3ККШ-6. У районах з достатньою кількістю вологи, особливо на важких запливаючих ґрунтах, де може утворюватись ґрунтова кірка, її руйнують ротаційними мотиками МВН-2,8 або голчастими боронами БИГ- 3А.

У період вегетації застосовують інтегровану систему захисту посівів від хвороб, шкідників та бур'янів. У разі виявлення на рослинах ознак борошнистої роси, іржі посіви у фазі кущення обприскують з обприску­вачів ОПШ-15-01, ОМ-320-2, ОВТ-2, ОВТ-1А цинебом (3-4 кг/га), байлетоном (0,6 кг/га) або тілтом (0,5 л/га). Водночас обприскують посіви для знищення шкідників: жужелиці — розчином базудану (2,5 кг/га), волатону (2 кг/га); шведської мухи — метафосом (0,4 - 0,6 кг/га), фосфамідом (0,8 кг/га); клопа-черепашки — розчином метафосу (0,7 — 1 кг/га) та ін. Гербіцидами знищують бур'яни: двосім'ядольні од­но- і багаторічні — розчинами амінної солі 2,4Д, діалену (1,7 — 2 кг/га) або лонтрелу (0,3 — 0,6 кг/га). При підсіванні до ячменю люцерни або конюшини бур'яни знищують обприскуванням посівів при з'яв­ленні на травах першого справжнього трійчастого листка гербіцидами 2,4ДВ (2-3 кг/га), СІС-67Б (2-3 кг/га) або базаграном (2-4 кг/га).

Збирають ячмінь у фазі воскової стиглості зерна, поєднуючи роз­дільне збирання з прямим комбайнуванням. Забур'янені та полеглі посіви високорослих сортів ячменю збирають роздільним способом, скошуючи їх у валки при вологості зерна 30 — 38 %, а зріджені й чис­ті посіви низькорослих сортів — прямим комбайнуванням при воло­гості зерна 15 - 18 %.

Після обмолоту зерно ячменю очищають, доводять його вологість до 14 — 15 % і використовують за призначенням.