Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.1.4. Взаємозалежність між населенням та ресурсами праці

2.1.4. Взаємозалежність між населенням та ресурсами праці

Відомо, що ресурси праці є частиною населення. Між зміною їх чисельності і всього населення існує зв’язок. Ресурси праці відображають характер відтворення населення як частина цілого. Тому динаміка їх чисельності відображає динаміку зміни чисельності населення. Але не завжди чисельність ресурсів праці змінюється тією ж мірою, що і населення країни. Оскільки переважну їх частину складає працездатне населення працездатного віку, то особливості згаданої динаміки пов’язані з населенням працездатного віку. Так, на чисельності ресурсів праці позначається смертність осіб, які працюють чи бажають працювати. Обставини, що викривляють статево-вікову структуру населення, також є чинником впливу на динаміку населення, яке входить до категорії «робоча сила».

На чисельності населення позначаються коливання в народжуваності, а щодо чисельності трудового потенціалу вони дадуться взнаки лише за 15 років. Водночас те, скільки людей досягне віку 70 років, позначиться лише на трудовому потенціалі, не торкаючися чисельності всього населення. Повністю позначається на демографічному стані країни смертність людей, старших 70 років, і дітей. А трудового потенціалу це стосується лише настільки, скільки з померлих було осіб 15—70 років, які працювали чи бажали працювати.

Отже, кількісно трудовий потенціал перебуває під впливом тих самих процесів, як і все населення, й водночас має відносну самостійність динаміки. Через це та з інших причини (незадовільне розміщення продуктивних сил, висока міграція тощо) в окремих регіонах ситуативно виникають проблеми з трудодефіцитністю або з трудонадлишковістю. Певною мірою ці проблеми можуть бути компенсовані трудовою мобільністю робочої сили.

Трудова мобільність — це принципова готовність особи до зміни посади, професії, місця роботи, місця проживання та способу життя в цілому. Висока трудова мобільність є основою забезпечення збалансованості ринку праці, а отже, й ефективнішого використання трудового потенціалу і високого рівня конкурентоспроможності робочої сили та кожного її носія. Для оцінки рівня мобільності робочої сили використовується два принципово різні підходи:

за фактичними даними статистичної звітності вимірюється рівень реалізованої мобільності за допомогою аналізу даних про інтенсивність і обсяг міграційного руху та плинність кадрів;

за результатами вибіркових обстежень домогосподарств, за якими з’ясовується рівень потенційної мобільності. З погляду регулювання ринку праці пріоритетне значення належить аналізу та прогнозу потенційної мобільності [23, с. 237].

Показник інтенсивності мобільності (m) розраховується за формулою:

          (2.1.2)

де Mi — чисельність мобільного контингенту і-ї групи населення (за віком, статтю, професійною чи освітньою підготовкою тощо), осіб;

Pі — чисельність населення і-ї групи (за віком, статтю, професійною чи освітньою підготовкою тощо), осіб.

Коефіцієнт мобільності розраховується за такими формулами [23, с. 238]:

за прийняттям (2.1.3)

де s — коефіцієнт мобільності за прийняттям;

S — загальна чисельність прийнятих на підприємство протягом певного періоду, осіб;

Е — середня чисельність працівників за період, осіб;

за звільненням            (2.1.4)

де f — коефіцієнт за звільненням;

F — загальна чисельність звільнених з підприємства протягом певного періоду, осіб;

E — середня чисельність працівників за період, осіб;

сукупний —             (2.1.5)

Основними факторами, від яких залежить трудова мобільність населення, є:

соціально-демографічні;

соціопсихологічні;

соціально-економічні;

політичні.

До групи чинників, що сприяють підвищенню рівня трудової мобільності, також належать:

молодий етнос;

високий освітній та професійний рівень;

традиційні сприятливі настанови на часту зміну місця роботи;

відсутність серед населення сподівань на допомогу держави в разі втрати роботи чи інших ускладнень на ринку праці;

наявність достатньої кількості вакансій.

Обмежують мобільність робочої сили територіальні чинники, які скорочують потенційну готовність до міграційних переміщень, і соціодемографічні (сімейний стан, вік, малі діти, діти шкільного віку тощо).

Соціально-економічна політика держави враховує вплив та соціально-економічну роль окремих демографічних груп у трудовому потенціалі країни, яких можна виділити чотири.

1. Економічна та соціальна функція молоді (люди віком від 15 до 28 років включно) визначається її роллю у формуванні трудового потенціалу країни. У чисельності населення молодь стано­вить майже його чверть, а в економічно активному населенні — понад 20 %. Особливо слід наголосити, що в Україні молодь традиційно поповнювала кадри підприємств важких галузей промисловості. За рахунок цих галузей у державі вироблялась основна маса ВВП. Однак праця в таких галузях, як вугледобувна, хімічна, нафтохімічна, металургійна та машинобудівна промисловості, через важкість і шкідливі умови праці, низькі заробітки стала непрестижною та дедалі більше не влаштовує молодь. Таке становище даватиме тривалий негативний ефект.

Щодо цієї категорії ресурсів праці слід виходити з того, що молодь — є основою майбутнього трудового потенціалу країни. Отже, висновок — молоді люди вже від початку їхньої трудової діяльності мають бути достатньо конкурентоспроможні на національному й місцевому ринках праці, тобто повинні мати більш високий трудовий потенціал. Для цього слід працювати над підвищенням рівня освіченості молоді, її кваліфікаційних даних, а також зміцнювати стан її здоров’я через забезпечення доступності медичного обслуговування високого рівня та збалансованого харчування. Слід зауважити, що молодь має найвищу мобільність.

2. Найчисельніша складова робочої сили — люди середнього віку (29—49 років). Саме вони мають основне трудове навантаження переважно у сфері матеріального виробництва. Питома вага цієї групи населення у складі робочої сили, що працює, дорівнює в різні періоди від 45 до 48  %. Її особливістю є нагро­маджений професійний досвід, висока працездатність та достатня трудова мобільність. Проте у зв’язку зі структурними змінами в економіці такий контингент ресурсів праці потребує переорієнтації на нові види діяльності і значної за видами та обсягом перекваліфікації. Для людей віком після 45 років останнє ускладнюється. Стосовно цієї групи як вагомої частини трудового потен­ціалу слід виходити з того, що люди середнього віку є основою сучасного трудового потенціалу.

3. Наступна соціально-демографічна група населення — це працездатні особи, старші 50 років і передпенсійного віку. Дана група постійно скорочує свою участь у виробництві через стан здоров’я, має вкрай низьку мобільність, але завдяки значному життєвому та професійному досвіду є «живим банком» практичного досвіду і навичок.

4. Схожа з цією групою населення і соціально-демографічна група економічно активних пенсіонерів, особливо в перші 3—5 років після досягнення пенсійного віку. Крім означеного, особливості цієї категорії трудового потенціалу полягають у значному зниженні фізичних можливостей і практичній відсутності мобільності. Найефективніше використовувати потенціал останніх двох соціально-демографічних груп робочої сили на посадах звіль­нених бригадирів, майстрів, начальників ділянок та інших посадах нижчої та середньої ланки керівників і фахівців, де їхній досвід стане доступним для працівників молодшого віку.