2.1.4.1. КУКУРУДЗА

Господарське значення. Кукурудза є однією з найбільш високо­продуктивних злакових культур універсального призначення, яку вирощують для продовольчого, кормового і технічного використан­ня. У країнах світу для продовольчих потреб використовується при­близно 20 % зерна кукурудзи, для технічних 15 — 20 %, на корм ху­добі 60 - 65 %.

У нашій країні кукурудза є найважливішою кормовою культу­рою. За її рахунок тваринництво забезпечується концентрованими кормами, силосом і зеленою масою.

Найбільш цінний корм — зерно кукурудзи, яке містить 9 — 12 % білків, 65 — 70 % вуглеводів, 4 — 8 % олії, 1,5 % мінеральних речо­вин. У 100 кг його міститься 134 корм. од., до 8 кг перетравного про­теїну. У вигляді кормового борошна, висівок воно добре перетрав­люється і засвоюється організмом тварин. При годівлі свиней особ­ливо ціниться жовтозерна кукурудза, в 1 кг якої міститься від 3,2 до 9 мг каротину, або провітаміну А (у білозерної — до 1,1 мг), який значно підвищує їх продуктивність. Завдяки високій енергетичній поживності (100 кг сухого зерна забезпечує 1600 МДж обмінної ене­ргії) воно є незамінним компонентом комбікормів. Використовують зерно на корм також силосуванням качанів у фазі молочно-воскової стиглості, яке за поживністю мало поступається зерну повної стиг­лості. Із подрібненого зерна вологістю близько 25 % разом з подріб­неними стрижнями качанів виготовляють зерно-стрижневу кормову масу, яку закладають у траншею, трамбують і вкривають плівкою, а тільки з подрібненого зерна з такою самою вологістю — такий новий вид корму, як корнаж.

Цінний силос для великої рогатої худоби виготовляють силосу­ванням усієї маси рослин — стебел, листя та качанів кукурудзи, зі­браної у фазі молочно-воскової стиглості. У 100 кг такого силосу міс­титься 25 — 32 корм. од. і 1,4 — 1,8 кг перетравного протеїну.

У 100 кг силосу із стебел з листками міститься 16 — 20 корм. од. і 1,3 кг перетравного протеїну.

Для згодовування тваринам придатні також подрібнена маса су­хих стебел, листків та обгорток качанів, яку здобрюють кормовою мелясою і сіллю або силосують з буряковою гичкою чи гарбузами.

Стрижні качанів у вигляді борошна використовують як компо­нент комбікормів.

Кукурудза займає важливе місце в зеленому конвеєрі, забезпе­чуючи тваринництво зеленою масою, багатою на вуглеводи й каро­тин. У 100 кг зібраної до викидання волотей зеленої маси міститься 16 корм. од.

Кукурудза на зерно за середньої врожайності 60 ц/га разом з по­бічною продукцією (стеблами, листками) забезпечує вихід з 1 га по­над 6,5 тис. кг корм. од. і до 400 кг перетравного протеїну (що дорів­нює 75 тис. МДж обмінної енергії). Це значно більше порівняно з іншими зерновими культурами. Проте кукурудза містить недостат­ню кількість перетравного протеїну — від 60 — 65 г у силосі до 75 - 78 г у зерні на 1 корм. од. при нормі 110 - 120 г. Тому при зго­довуванні тваринам тільки однієї кукурудзи вони погано засвоюють інші органічні речовини (вуглеводи, жири). Крім того, у складі біл­ків кукурудзи замало незамінних амінокислот (лізину, метіоніну, триптофану та ін.), тому годівля тварин лише кукурудзою спричи­нює порушення в організмі тварин обміну речовин і різке зниження їх продуктивності. Щоб збалансувати раціон за протеїном, тваринам згодовують кукурудзу у суміші з бобовими кормовими культурами, в яких на 1 корм. од. припадає 130 — 250 г перетравного протеїну з достатньою кількістю незамінних амінокислот.

З давніх часів людина використовує кукурудзу як продовольчу культуру. У багатьох країнах світу (Китай, Індія, Мексика, Україна, Грузія) із зерна кукурудзи виготовляють різні традиційні націона­льні хлібні вироби: у Молдові, Закарпатті і на півдні України — смачну мамалигу, в Грузії — мчаді, що нагадує коржі, та ін.

Кукурудзяне борошно широко використовують у кондитерській промисловості — для виготовлення бісквітів, печива, запіканок. Із зерна виробляють харчові пластівці, повітряну кукурудзу, крупу. Причому за вмістом білків (12,5 %) кукурудзяна крупа переважає інші крупи (пшоно, ячмінну, гречану).

Із зерна виробляють харчовий крохмаль, сироп, цукор, мед. Вживають у їжу недостигле зерно, особливо цукрової кукурудзи, у вигляді варених качанів. Із зародків зерна добувають рослинну олію, яка є не тільки висококалорійним продуктом харчування, а й має лікувальні властивості: містить лецетин, який знижує вміст хо­лестерину в крові і запобігає атеросклерозу.

Зерно кукурудзи використовують для виробництва різних прохо­лодних напоїв, піностійких сортів пива, етилового спирту, гліцери­ну, органічних кислот (молочної, лимонної, оцтової та ін.). Із стебел та стрижнів качанів виробляють папір, целюлозу, ацетон, метил­овий спирт та ін. Із стовпчиків маточок незрілих качанів готують відвари, які вживають при гострих захворюваннях і хронічних за­паленнях печінки, нирок та сечового міхура.

Підраховано, що з кукурудзи виготовляють понад 300 різних ви­робів, значна частина яких, у свою чергу, є сировиною для виготовлення іншої продукції. Наприклад, з кукурудзяного сиропу вироб­ляють каучук, фарби, різні антисептики, розчинники олії та ін.

Селекціонери працюють над виведенням високоолійних форм кукурудзи. Вже є форми із вмістом олії в зерні понад 15 %.

Як просапна культура кукурудза має агротехнічне значення: є добрим попередником під ярі культури, а при своєчасному збиран­ні — і під озимі.

Походження. Кукурудза — одна з давніх землеробських культур. Її історія як землеробської культури налічує близько 4500 років, а вік — 60 тис. років. Батьківщиною кукурудзи вважають райони Центральної і Південної Америки (Мексика, Перу, Болівія). Най­більш вірогідно, що кукурудза походить від дикої форми, яка з ча­сом шляхом природного схрещування з одним із видів найближчих її диких родичів — тріпсакум і теосинте дала сучасну кукурудзу (П. М. Жуковський). Існує також думка, що її попередником була плів­часта кукурудза.

З Америки кукурудзу наприкінці XV ст. було завезено в Європу, а в XVI ст. — в Китай, Індію, Африку та інші країни. В Україні ку­курудзу вирощують з кінця XVII ст.

У світовому землеробстві кукурудза займає тепер близько 130 млн га, валові збори її зерна досягають 470 млн т і більше за рік.

Найбільші посівні площі кукурудзи зосереджені в США — близько 30 млн га, Бразилії (до 12 млн га), Індії (6 млн га), Румунії (3 млн га). В Україні кукурудзу вирощують залежно від року на площі 4,7 (1995 р.) - 5,9 (1990 р.) млн га, у тому числі на зерно до 1,2 млн га, на силос і зелений корм 3,5 — 4,6 млн га.

Основні посіви кукурудзи на зерно в нашій країні розміщені в Степу й Лісостепу, на силос і зелений корм — в усіх зонах.

В Україні кукурудза — одна з найбільш урожайних зернових культур. За середньою врожайністю зерна (35,4 ц/га в 1986 - 1990 рр.) вона поступається лише рису (47,4 ц/га) та озимій пшениці (40,2 ц/га).

Високі врожаї зерна кукурудзи одержують господарства, які виро­щують її за інтенсивною технологією. Так, у Черкаському районі Чер­каської області середня врожайність кукурудзи досягала 53,2 ц/га, у багатьох господарствах Криничанського району Дніпропетровської області 60 — 65 ц/га. Урожайність силосної маси кукурудзи в бага­тьох господарствах перевищує 500 - 700 ц/га.

Висока врожайність кукурудзи у кращих господарствах України — свідчення великих біологічних можливостей цієї культури, наявності реальних резервів значного збільшення її валових зборів.

Морфобіологічні та екологічні особливості. За сучасною класифі­кацією вид Zea mays L. за плівчастістю, внутрішньою і зовнішньою будовою зерна має 8 підвидів:

1) розлусна (everta Sturt.) — зерно дрібне із загостреним верхом або округле, ендосперм скловидний, у зерні міститься 10 — 14,5 % білка, 62 — 72 % крохмалю. Використовують для виготовлення круп, пластівців, повітряної кукурудзи;

2) крохмалиста (amylacea Sturt.) — зерно гладеньке, округле, ен­
досперм борошнистий, рихлий, містить крохмалю 71,5 — 82,6 %, біл­
ка 6,9-12,1%;

3) зубоподібна (indentata Sturt.) — зерно крупне, сплющене, на
верхівці має вм'ятину, роговидний ендосперм розвинений лише на
бічних сторонах зерна, вся інша частина борошниста; вміст крохма­
лю в зерні 68 - 75,5 %, білка 9 - 13,5 %;

4) кремениста (indurata Sturt.) — зерно округле, ендосперм скло­
видний, лише в центрі борошнистий, крохмалю містить 65 — 83 %, біл­
ка 7,7 — 14,8 %. До цього підвиду належать багато скоростиглих сор­
тів і гібридів;

5) цукрова (saccharata Sturt.) — зерно зморшкувате, майже пов­
ністю заповнене прозорим роговидним ендоспермом; містить багато
декстрину і протеїну, до 30 % крохмалю, стільки ж цукрів та поліса­
харидів, 12,8 % білка, 8,1 % жиру; використовується у консервній
промисловості;

6) воскоподібна (ceratina Kulesch.) — ендосперм воскоподібний,
зовнішня його частина за твердістю не поступається ендосперму
розлусної кукурудзи; полісахариди представлені воскоподібним або
клейким крохмалем;

7) крохмалисто-цукрова (amyleo-saccharata Sturt.) — у нижній
частині зерна є борошнистий ендосперм, а у верхній, як у цукрової,
характерна зморшкуватість;

8) плівчаста (tunicata Sturt.) — зерно повністю в колоскових лус­
ках, які в дозрілому качані сильно розвинені.

Кукурудза — однорічна, однодомна, роздільностатева, перехресно­запильна рослина родини злакових, підродини просоподібних. Як усі хліба другої групи, кукурудза теплолюбна культура. Мінімальна те­мпература проростання насіння більшості гібридів і сортів 8—10 °С, а нормально розвинені і дружні сходи з'являються при температурі 10 - 12 °С. Кукурудза, висіяна в холодний і перезволожений ґрунт, проростає дуже повільно, сходи її часто бувають зріджені, бо набуб­нявіле насіння уражується грибними хворобами і втрачає польову схожість. Перспективними є виведені селекціонерами біотипи куку­рудзи, здатні проростати при температурі 5 - 6 °С. Сходи кукурудзи витримують температуру до мінус 3 °С, у фазі 2 — 3 листків — до мінус 3-5 °С. Кукурудза краще витримує весняні заморозки, ніж ранні осінні (мінус 2 — 3 °С), які пошкоджують зерно незрілих кача­нів і різко знижують його схожість і товарну якість. Більш вибагливі до тепла сорти і гібриди зубоподібної групи, менше — кременистої.

Кукурудза найкраще росте і розвивається при середньодобовій температурі до 25 °С. При більш низьких температурах (14 — 15 °С) ріст рослин затримується, а при зниженні їх до біологічного мінімуму (10 °С) припиняється. Високі температури (25 - 30 °С) кукурудза до цвітіння витримує добре, але якщо вони в період викидання во­лотей і з'явлення стовпчиків качанів перевищують 30 — 35 °С, різко порушується нормальний хід цвітіння і запліднення рослин (розрив у часі між появою стовпчиків і розтріскуванням пиляків сягає 7 — 8 днів), внаслідок чого спостерігається значна череззерниця в кача­нах. Максимальна температура, за якої припиняється ріст кукуру­дзи, становить 45 — 47 °С. Сума біологічно активних температур, необхідна для дозрівання скоростиглих гібридів і сортів, становить 1800 - 2000 °С, середньо- і середньоранньостиглих 2300 - 2600 °С, пізньостиглих 3000 - 3200 °С.

Одні вчені відносять кукурудзу до посухостійких рослин, інші — до вологолюбних. Кукурудза в ранні фази росту й розвитку (до утво­рення генеративних органів) справді може тривалий час перебувати у стані в'янення, а при випаданні опадів відновлювати життєздат­ність і продовжувати вегетацію. Крім того, кореневе система куку­рудзи глибоко проникає у ґрунт і добре засвоює вологу з глибоких його шарів.

На утворення одиниці сухої речовини кукурудза витрачає майже удвічі менше води, ніж хліба першої групи. Коефіцієнт її транспіра­ції становить у середньому 246 (174 — 406). Це він міг стати підста­вою для віднесення кукурудзи до посухостійких рослин. Проте після утворення на рослинах 8 — 9 листків і особливо з появою волоті по­треби кукурудзи у волозі різко зростають, досягаючи максимуму в період від початку цвітіння (викидання волоті) до початку молочної стиглості. Триває він приблизно місяць і є найбільш критичним для кукурудзи за її потребою у волозі. В цей період кукурудза викорис­товує близько 70 % вологи від загальної спожитої її кількості. Вста­новлено, що навіть короткочасна (2 - 3-денна) ґрунтова посуха у пе­ріод викидання волотей чи запилення (якщо при цьому спостеріга­ється в'янення рослин) може призвести до зниження врожаю на 22 %. Кукурудза дуже чутлива до вологи також під час наливання зерна. Оптимальна вологість ґрунту в період активної вегетації має стано­вити 75 — 80 % НВ, що забезпечується випаданням улітку до 300 мм опадів.

Разом з тим надлишок вологи, зокрема близьке залягання ґрун­тових вод, негативно впливає на розвиток кукурудзи. У надмірно зволоженому ґрунті через поганий доступ повітря дуже повільно проростає насіння, що призводить до його загнивання; слабко роз­вивається коренева система; рослини погано засвоюють фосфор і погіршується їх білковий обмін; вони жовкнуть і дають низький врожай. За надмірних опадів у період достигання та збирання вро­жаю качани ушкоджуються грибними хворобами, що призводить до зниження врожаю зерна і погіршення його якості.

Високі врожаї зерна і зеленої маси кукурудза дає на всіх ґрунтах, придатних для вирощування інших польових культур. Проте най­краще вона росте і розвивається на ґрунтах з глибоким гумусовим горизонтом, які добре затримують вологу і не заболочуються при цьому, проникні для повітря, мають достатню кількість легкозасвою­ваних поживних речовин і нейтральну або злегка кислу реакцію ґрунтового розчину (рН 5,5 — 7). Такими ґрунтами є чорноземи, темно-каштанові, темно-сірі. Кукурудза краще росте на добре аерованих ґрунтах. При нестачі кисню в ґрунті припиняється ріст її кореневої системи, порушується засвоєння рослинами води і поживних речо­вин. Кукурудза вибаглива до родючості ґрунту. З урожаєм зерна 50 — 60 ц/га або 500 — 600 ц/га зеленої маси з ґрунту виноситься 150 - 180 кг/га азоту, 50 - 60 кг/га фосфору, 150 - 180 кг/га калію та багато інших поживних речовин. На дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах, вилугуваних чорноземах найбільш ефективними для кукурудзи є азотні добрива, на звичайних чорноземах —фосфор­ні, на торфових і легких супіщаних заплавних — калійні добрива.

Кукурудза — світлолюбна рослина. Для утворення листкової по­верхні та нагромадження достатньої кількості органічних речовин вона потребує інтенсивного сонячного освітлення в усі фази росту і особливо в початкові. Навіть незначне затінення молодих рослин призводить до їх «стікання» — витягування і пожовтіння, що негатив­но позначається на продуктивності посівів. Тому для вирощування високих врожаїв важливо дотримувати оптимальної густоти стояння рослин, знищувати бур'яни протягом усього періоду вегетації.

Кукурудза — рослина короткого світлового дня. Вона швидше закінчує вегетацію при тривалості світлового дня 8 — 9 год, а при 12 — 14 год вегетаційний період її подовжується.

Особливості росту і розвитку. Розрізняють такі фенологічні фази росту кукурудзи: проростання насіння, сходи, утворення 3-го лист­ка, кущення, вихід у трубку (11 — 13-й листок), викидання волотей, цвітіння, формування і достигання зерна молочної, воскової і повної стиглості.

У розвитку чоловічих суцвіть виділяють 9 етапів органогенезу: І — конус наростання недиференційований; ІІ — диференціація конуса наростання; ІІІ — швидкий ріст конуса наростання в довжи­ну і формування бічних гілок волоті; IV — формування колоскових лопатей; V — формування квіток у колосках; VI — утворення пилку в пиляках; VII — ріст у довжину всіх члеників суцвіття, витягуван­ня тичинкових ниток, завершення формування статевих клітин; VIII — викидання волотей; ІХ — цвітіння волоті.

У розвитку жіночих суцвіть визначено 12 етапів: І — конус наро­стання качана недиференційований; ІІ — диференціація вкороче­ного пагона качана на вузли й міжвузля; ІІІ — витягування конуса наростання; IV — утворення і формування колоскових лопатей; V — закладання маточкового і тичинкового горбочків; VI — формування зародкового мішка і ріст стовпчика маточки; VII — завершення фор­мування статевих клітин; VIII — викидання стовпчиків; ІХ — цві­тіння, запилення; Х — формування зернівки; ХІ — молочна стиг­лість; ХІІ — перетворення поживних речовин зернівки на запасні.

Сорти й гібриди. В Україні переважають посіви гібридів кукуру­дзи, які за врожайністю зерна й зеленої маси значно перевищують сортові. Це пов'язано з явищем гетерозису, яке виявляється у висо­кій життєздатності гібридних рослин у першому поколінні. Розріз­няють гібриди: сортолінійні — отримані схрещуванням сорту та са­мозапильної лінії; прості лінійні — схрещуванням двох самозапи­льних ліній; подвійні міжлінійні — схрещуванням двох простих міжлінійних гідридів; трилінійні— схрещуванням простого міжлі-нійного гібрида й лінії; п'ятилінійні— схрещуванням трилінійного і простого міжлінійного гібридів.

За тривалістю вегетаційного періоду гібриди й сорти кукурудзи поділяються на ранньостиглі, середньоранні, середньостиглі, серед­ньопізні та пізньостиглі з вегетаційним періодом відповідно 90 — 100, 105 - 115, 115 - 120, 120 - 130 і 135 - 140 днів.

В Україні районовано, зокрема, такі гібриди кукурудзи: ранньо­стиглі— Валентина (№ 410), Дніпровський 177 СВ, Експ 178, Коле­ктивний 95 М, Луч 170 МВ, Оксана, Планета 180, Радіус, Рая, Те­тяна (№ 188), ТОСС 235 М, Харківський 199 МВ, ЦЕ 1190, Славутич 162 СВ та ін.; середньоранні— Авантаж, Анжела, Акцент МВ, Га­лина, Вектор МВ, ДК 250, Дніпровський 273 АМВ, Олена, Зему 2241, ЛГ 22.76, Мартон, Колективний 225 МВ, ЛГ 22.08, Мона, Сум 9402, Харківський 290 МВ та ін.; середньостиглі— Борисфен 301 МВ, Закарпатський 381 МВ, Краснодарський 321 СВ, Крос 292 МВ, Молдавський 380 МВ, ОдМа 338 МВ, Розвіта, Сефаріс, Юпітер М та ін.; середньопізні — Алтон, Борисфен 433 МВ, ДНОД 453 СВ, Одеський 411 С та ін.; пізньостиглі— Луч 630 МВ, Машук АМВ, Перекоп СВ, Призма та ін.

Із сортів кукурудзи в Україні районовано тільки 3: середньоран­ня Дніпровська 298, середньопізня Закарпатська жовта зубоподіб­на, пізньостигла Одеська 10.

Технологія вирощування. Основою сучасної технології вирощу­вання високоврожайних гібридів і сортів кукурудзи є використання високопродуктивних сільськогосподарських машин і знарядь, ефек­тивних, екологічно доцільних, енергоресурсозберігаючих технологій вирощування.

Попередники кукурудзи. Найвищі врожаї кукурудзи в Степу пі­сля озимої пшениці, попередниками якої були чорний пар або бага­торічні трави. У північно-західних степових районах, де більш сприятливі умови зволоження, пшениця забезпечує високий урожай після другої озимини в ланці з багаторічними травами, а також піс­ля цукрових буряків і гороху.

На родючих ґрунтах при достатньому удобренні і високій культу­рі землеробства кукурудзу можна вирощувати повторно протягом 3 — 4 років, що застосовується у господарствах з високорозвиненим тваринництвом. У південному Степу не слід сіяти кукурудзу після культур, які сильно висушують ґрунт (суданська трава, соняшник, цукрові буряки).

Кращими попередниками кукурудзи в Лісостепу і на Поліссі є озима пшениця, зернобобові культури, картопля, а в районах достат­нього зволоження — цукрові буряки. У степових та лісостепових райо­нах кукурудзу на силос вирощують також післяукісно і післяжнивно.

Кукурудза у сівозміні є добрим попередником для ярих зернових культур, а при своєчасному збиранні — для озимих.

Обробіток ґрунту. Кукурудза, розвиваючи велику кореневу сис­тему, 70 % якої розміщується в орному шарі, дуже реагує на глиби­ну оранки. У зв'язку з цим основний обробіток ґрунту включає гли­боку зяблеву оранку з попереднім лущенням або без нього, якщо кукурудзу розміщують після картоплі чи цукрових буряків.

На чистих полях обмежуються одним лущенням на 6 — 8 см, на забур'янених кореневищними бур'янами проводять дворазове лу­щення важкими дисковими боронами БДТ-3, БДТ-7 або лущильни­ками ЛДГ-10, ЛДГ-15 на глибину 10- 12 см. На полях, забур'яне­них багаторічними коренепаростковими бур'янами, перший раз лущать поле дисковими лущильниками на 6 — 8 см, а другий — ле­мішними ППЛ-10-25 при з'явленні розеток бур'янів на глибину 12 — 14 см. Якщо проростання бур'янів продовжується, їх знищують плоскорізним обробітком. На чорноземах звичайних і південних оранку проводять плугами з передплужниками ПЛН-5-35, ПЛН-6-35 на глибину 27 — 30 см; на чорноземах змитих малогумусних, кашта­нових ґрунтах 25 — 27 см; на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся на 20 — 22 см з поглибленням орного шару до 35 — 40 см (краще дво­ярусними плугами ПНЯ-4-40 із знятими полицями на нижніх кор­пусах).

Для повного знищення осоту перед лемішним лущенням площу, засмічену бур'янами у фазі розеток, обприскують розчином гербіци­ду — амінної солі 2,4Д у дозі 4,0 - 6,0 кг/га за препаратом (у 200 -300 л води). Проти багаторічних злакових вегетуючих бур'янів вно­сять раундап (6-8 кг/га за препаратом) або фосулен (3-6 кг/га в 150 - 200 л води).

Зяблеву оранку проводять плугами з передплужниками (ПЛН-4-35, ПЛН-6-35, ПГК-9-35, ПЯ-3-35) на глибину 27 - 30 см, а на змитих дерново-підзолистих ґрунтах — на глибину орного шару. При роз­міщенні кукурудзи після кукурудзи краще проводити зяблевий обро­біток ґрунту двоярусними плугами, які при глибині оранки 27 — 32 см повністю заорюють післяжнивні рештки навіть без їх подрібнення дисковими лущильниками.У районах поширення вітрової ерозії застосовують плоскорізний обробіток ґрунту, який включає розпушування ґрунту після збиран­ня зернових культур голчастими боронами (БИГ-3) на 5 — 6 см, дво­разове розпушування плоскорізами (КПЕ-3,8, КПП-2,2): перше на глибину 10 — 12 см, друге — в агрегаті з боронами БИГ-3 і кільчас-то-шпоровими котками на 12 — 14 см та зяблевий обробіток плоско­різами (ПГ-3,5, КПГ-250, КПГ-2,2) на 27 - 30 см.

На схилах різної крутизни проводять щілювання ґрунту щілері-зами ЩН-2-140, ЩП-3-70 на глибину 45 — 50 см, при відстані між щілинами 1,4 — 4 м. Щілювання поліпшує вологопроникність ґрунту і зменшує руйнівний стік води.

На схилах складної конфігурації застосовують контурний обробі­ток ґрунту, рекомендований Українським інститутом землеробства УААН.

Рано навесні, як тільки настає фізична стиглість ґрунту, вирів­нюють поверхню ріллі вирівнювачами-планувальниками ВПН-5,6, ВП-8 або волокушами ВВ-2,5, зубовими боронами БЗТС-1,0, спря­мовуючи агрегати під кутом 45° до напрямку оранки. На важких ґрунтах використовують комбіновані ґрунтообробні машини РВК-3, РВК-3,6 або ВГ-5,6.

Під час весняної підготовки ґрунту застосовують основні (базові) ге­рбіциди проти однорічних злакових і двосім'ядольних бур'янів — так звані гербіциди ґрунтової дії, наприклад, ерадикан в дозі 4,5 — 8 л/га, прімекстра (4-5 кг/га), трофосупер (2,5 - 3,4 л/га), харнес (1,5 - 3 кг/га) та ін. Вносять їх машинами ПОУ, ОШТ-1, ОПШ-15, ОПШ-15-01 при настанні оптимальних строків сівби кукурудзи і не пізніше як через 15-20 хв заробляють у ґрунт дисковими боронами БДТ-3, БДТ-7 або комбінованими агрегатами РВК-3, РВК-3,6, КПШ-8,4, КАПП-8,8 на глибину 10 — 12 см. Передпосівну культивацію проводять на гли­бину 5 - 7 см культиваторами УСМК-5,4, КПС-4, що обладнані вирів-нювальними дошками та роторними котками.

Замість ґрунтових застосовують технологічні гербіциди, які вносять безпосередньо під передпосівну культивацію. Це, зокрема, дуал (1,6-2,1 кг/га), ротаприм (6 — 8 кг/га), ацетал (3 — 4 кг/га) та ін. Їх вносять у вигляді водних розчинів з витрачанням 200 — 300 л води на 1 га.

Удобрення. За інтенсивної технології вирощування під кукуру­дзу використовують органічні й мінеральні добрива. Гній або тор­фогнойові компости вносять зазвичай під зяблеву оранку. Норму гною розраховують за вмістом у ньому азоту (5 кг в 1 т). У середньо­му вона становить 30 — 40 т/га. Така норма азоту у складі гною за­безпечує найбільшу віддачу добрив і не забруднює навколишнє се­редовище.

Для вирощування кукурудзи після неудобрених попередників на дерново-підзолистих, сірих лісових ґрунтах Полісся і північно-західних районів Лісостепу необхідні норми підстилкового гною не менше 40 — 50 т/га, на чорноземах Лісостепу 30 — 40 т/га, на чорно­земах звичайних, каштанових ґрунтах півдня 25 — 30 т/га. Рідкий гній вносять з розрахунку 80 — 100 т/га і негайно заробляють у ґрунт. З органічних добрив використовують також різні компости, а на Поліссі приорюють зелену масу післяукісного люпину, яку за ефективністю можна прирівняти до внесення 20 — 30 т/га гною.

Повні мінеральні добрива під заплановану врожайність вносять: у степових і лісостепових районах недостатнього і нестійкого зволо­ження під зяблевий обробіток або навесні локальним способом на глибину 10 — 12 см перед внесенням базового гербіциду. При розки­данні добрив їх заробляють у ґрунт одночасно із базовим гербіцидом.

На Поліссі і в західних районах Лісостепу на достатньо зволоже­них ґрунтах легкого механічного складу восени вносять фосфорно-калійні добрива, а навесні — азотні. У рядки дають фосфорні доб­рива (Р10-15), а на Поліссі — складні гранульовані (нітрофоски, нітро-амофоски) також у нормі за фосфором 10-15 кг/га. Рідкі азотні доб­рива (аміачну воду) можна вносити разом з базовими гербіцидами.

Кукурудзу за інтенсивної технології вирощування здебільшого не підживлюють. Проте в разі потреби вносять азотні добрива у фазі 5-6 листків, а на Поліссі — повне мінеральне добриво з розрахун­ку N30Р30К30.

Орієнтовні норми мінеральних добрив для одержання врожаю зерна 50 — 80 ц/га на фоні гною становлять: на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся — N40Р100К120, дерново-підзолистих ґрунтах Закар­паття — N120Р120К120, чорноземах глибоких правобережного Лісосте­пу — N90Р80К80, чорноземах глибоких опідзолених, сірих лісових ґрунтах правобережного Лісостепу — N90Р90К90, чорноземах опідзо­лених, сірих лісових ґрунтах лівобережного Лісостепу — N70Р70К70, чорноземах звичайних Степу — N60Р60К60, на чорноземах південних — Під кукурудзу вносять також мікродобрива як безпосередньо у ґрунт — при зрошенні разом з поливною водою в поєднанні з гербі­цидами (гербигація), так і при передпосівній обробці насіння або одночасно з позакореневим підживленням рослин. В останні роки практикують внесення у ґрунт так званих комплексонів (спеціаль­них кислот), за допомогою яких мікроелементи перетворюються на біологічно активні форми, та комплексонатів — сполук комплексо­нів з мікроелементами. Ці сполуки вносять у ґрунт у суміші з міне­ральними добривами, застосовують для передпосівної обробки на­сіння, а також позакореневого підживлення рослин.

Серед мікродобрив під кукурудзу використовують: бормагнієві (30 — 35 кг/га), сульфат цинку (0,8 — 1 кг на 1т насіння), сульфат марганцю (0,7 - 0,9 кг/т), марганізований суперфосфат (2-3 ц/га) у ґрунт до сівби або під час сівби (0,5 - 1,5 ц/га) в рядки; молібденізова-ний суперфосфат (2-3 ц/га) у ґрунт до сівби або (40 - 50 кг/га) під час сівби в рядки, піритний недогарок (3 — 5 ц/га) під основний обробіток ґрунту (із внесенням у сівозміні не більше одного разу за 4 - 5 років).

Підготовка насіння до сівби, сівба. Насіння кукурудзи готують до сівби на спеціалізованих калібрувальних заводах, де його доводять до високих посівних кондицій: висушують до вологості 13 — 14 %, калібрують (за товщиною, шириною та довжиною) на фракції, інкрустують, протруюють вітаваксом 200 (2 кг/т), максимом 025 (1 кг/т) та іншими препаратами. Відповідно до державного ста­ндарту, насіння товарних гібридів (F1) має задовольняти таким но­рмам якості: мати типовість мінімум 98 %, схожість не менше 92 %, чистоту не менше 98 %, насіння сортів (рН 1 — 3) не менше 87 % та чистоту не менше 98 %. Особливо високої якості має бути насіння при сівбі кукурудзи в допустимо ранні строки.

Строки сівби кукурудзи залежать від біологічних особливостей гібриду або сорту, ґрунтово-кліматичних і погодних умов. Кукурудзу на зерно і силос висівають, коли ґрунт прогріється на глибині 10 см до 10 - 12 °С, а холодостійкі гібриди і сорти — до 7 - 9 °С, викорис­товуючи сівалки СПЧ-6М, СУПН-8. Основний спосіб сівби пунктир­ний з міжряддям 70 см.

Вища продуктивність посівів кукурудзи забезпечується при до­триманні густоти середньостиглих гібридів і сортів: у південних по­сушливих районах Степу 25 — 30 тис. рослин на 1 га, у центральних більш вологих степових районах 35 — 40 тис., в північних 40 — 45 тис., у Лісостепу і на Поліссі 55 — 65 тис., на зрошуваних землях півдня 70 — 75 тис. рослин на 1 га. При вирощуванні скоростиглих гібридів та сортів кількість рослин на 1 га збільшують на 20 — 25 %, а високо­рослих пізньостиглих — зменшують на 15 — 20 % порівняно із серед­ньостиглими. Кукурудзу на силос вирощують з більшою густотою рослин, ніж на зерно, приблизно на 15 — 20 %.

Норми висіву насіння встановлюють з урахуванням рекомендо­ваної густоти рослин (шт./га), маси 1000 зерен (г), посівної придат­ності (%). Для отримання рекомендованої густоти рослин на час збирання норму висіву насіння збільшують: у районах Степу на 30 %, Лісостепу 30 - 40 %, Полісся на 40 - 50 %.

У Лісостепу і на Поліссі при сівбі кукурудзи на вологих і важких ґрунтах насіння загортають на глибину 4 — 5 см, на легких ґрунтах і при підсиханні посівного шару 6 — 7 см. У степових районах з дефі­цитом вологи у верхньому шарі ґрунту насіння загортають на гли­бину від 6 — 8 до 10 см.

Догляд за посівами. Після сівби кукурудзи площу коткують і бо­ронують легкими боронами ЗБП-0,6, ЗОР-0,7.

Якщо базові гербіциди, внесені навесні, виявляються недостат­ньо ефективними, посіви кукурудзи, забур'янені однорічними зла­ковими бур'янами, у фазі 3 — 5 листків (не пізніше) обробляють страховими гербіцидами, наприклад, олеогезапримом-200 або олео-гезапримом-400 у дозі відповідно 4 та 2 л/га за препаратом або майазином у дозі 5 — 8 кг/га, розчинених у 300 л води. При засміченості поля одно- і двосім'ядольними багаторічними бур'янами посіви у фазі 3-5 листків обприскують амінною сіллю 2,4Д у дозі 0,7 - 1,2 кг/га, ба-заграном (2-4 кг/га), банвелом 4С (0,4 - 0,8 кг/га).

При забур'яненні посівів і відсутності гербіцидів широко застосо­вують до- і післясходове боронування легкими або середніми боро­нами у фазі першого листка, далі з інтервалом 4 — 5 днів ще 1 — 2 рази та 1 — 3 міжрядні культивації. Розпушують міжряддя і захисні зони рядків культиваторами КРН-4,2А, КРН-5,6А, а для присипання бур'янів у рядках застосовують лапи-відвальники. Глибина розпу­шування ґрунту 4 — 6 см.

Збирання врожаю. У виробництві кукурудзу на зерно збирають у качанах без їх обмолочування і з обмолочуванням. У качанах з їх одночасним доочищенням або з доочищенням на стаціонарі (ПП-10) кукурудзу починають збирати при вологості зерна не більше 35 — 40 % кукурудзозбиральними комбайнами КСКУ-6А, КСКУ-6, ККП-3, ККП-2, «Херсонець-7В», «Херсонець-9», «Херсонець-200»; без качанів — при вологості зерна 30 % зерновими комбайнами СК-5, «Нива» з пристосуванням ППК-4 або зернозбиральними комбайнами «ДОН-1500» з пристосуванням КМД-6.

Збирають кукурудзу також комбайном «ДОН-1500» при підви­щеній вологості зерна (35 — 40 %) із спеціальним пристосуванням ПДК-10 для одержання подрібненої зерно-стрижневої суміші. Зібра­ні і подрібнені качани закладають у траншеї, на дно яких кладуть шар соломи 20 — 30 см, а стінки обкладають поліетиленовими плів­ками. Подрібнену масу при закладанні у траншеї ущільнюють, а після заповнення трамбують і герметизують плівкою з шаром соломи.

Зібране вологе зерно при зберіганні в траншеях, устелених плів­ками, консервують з додаванням спеціальних консервантів.

Зерно для комбікормової промисловості, на насіння і для інших господарських потреб висушують на зерноочисних агрегатах та комплексах ЗАВ-25, ЗАВ-40, ЗАВ-50, КЗС-50, КЗС-25Ш або на площадках активного вентилювання до вологості 15 — 16 %.

Качани з вологістю зерна не менше 28 % добре зберігаються у сапетках, на горищах.

Кукурудзу на силос збирають силосозбиральними комбайнами (КСК-100, Е-200, КС-2,6, КС-1,8 та ін.) у молочно-восковій стиглості. Подрібнену масу силосують, інтенсивно утрамбовують у траншеях і вкривають соломою. При збиранні у восковій стиглості застосовують комбайни, які подрібнюють масу на відрізки 0,7 — 0,8 см («Полісся», Дон-15 та ін.).

Вирощування кукурудзи при зрошенні. Прирости врожаю зерна кукурудзи в Степу і на півдні Лісостепу за рахунок зрошення стано­влять від 30 до 50 ц/га і більше.

Під зрошувану кукурудзу проводять глибоку зяблеву оранку (30 - 32 см) та один раз за 2 - 3 роки експлуатаційне вирівнювання планувальниками П-6, ПА-3, Д-179 у два сліди по діагоналі до оран­ки. У ґрунт вносять гній (40 — 60 т/га) та мінеральні добрива (N90Р60К30). Восени по оранці здійснюють вологозарядковий полив поливною нормою 800 — 1000 м3 води на 1 га.

Рано навесні ґрунт вирівнюють і проводять передпосівну культива­цію на глибину загортання насіння. Сіють кукурудзу пунктирним спо­собом з міжряддям 70 см на глибину 5 — 7 см з одночасним внесенням у рядки до 50 кг/га гранульованого суперфосфату. Норму висіву розра­ховують на таку густоту рослин: середньоранніх гібридів 75 — 90 тис. шт./га, середньостиглих 70 — 75, пізньостиглих 55 — 60 тис. шт./га.

Бур'яни в посівах кукурудзи знищують гербіцидами або про­водять боронування та міжрядні розпушування. Поливи починають у фазі 8—11 листків і продовжують протягом 1,5 — 2 місяців, під­тримуючи вологість ґрунту на рівні 70 — 75 % НВ. Поливна норма 400 — 500 м3 води на 1 га. У Степу в сухий рік поливають кукурудзу З — 4, в Лісостепу 2 — 3 рази. Після кожного поливу підсохлий ґрунт у міжряддях обов'язково розпушують.

Інші варіанти технологій вирощування кукурудзи. Технологія вирощування кукурудзи для районів північного Лісостепу і Полісся. Розроблена Л. І. Анішиним, С. Даровським та ін. для вирощування стабільних урожаїв зерна в районах північного Лісостепу і Полісся, в яких кукурудза періодично не встигає сформувати зріле зерно че­рез недостатнє забезпечення рослин теплом.

Технологія спрямована насамперед на більш ефективне викори­стання посівами кукурудзи сонячної радіації, щоб сума ефективних температур була достатньою для одержання зерна у восковій стиг­лості. Цьому сприяє передбачене технологією висівання кукурудзи у надранні строки, що дає змогу додатково забезпечити суму актив­них температур 200 - 300 °С, яких при застосуванні рекомендова­них строків сівби звичайно не вистачає для нормального розвитку рослин з утворенням зрілого зерна.

Поставленої розробниками технології мети досягають застосу­ванням технологічних прийомів, значна частина яких відрізняється від рекомендованих для вирощування кукурудзи за поширеною у виробництві технологією.

На забур'янених площах проводять напівпаровий обробіток ґрун­ту. Рано навесні з настанням фізичної стиглості ґрунту його вирів­нюють вирівнювачами ВП-8А, ВПН-5,6А або комбінованими агрега­тами РВК-7,2 та іншими, а безпосередньо перед сівбою вносять ре­комендовані гербіциди, які заробляють у ґрунт під час передпосівної культивації на глибину 5 — 6 см культиваторами УСМК-5,4 або КШУ-12. Відразу після культивації, без розриву в часі, кукурудзу висівають у ґрунт, посівний шар якого прогрітий до 7 — 8 °С, а при сівбі холодостійких гібридів — навіть до 6 — 7 °С, не чекаючи 8—10 днів, поки настануть рекомендовані оптимальні строки сівби куку­рудзи у прогрітий ґрунт до 10 — 12 °С.

Сіють кукурудзу на мінімально допустиму глибину — від 2 — 3 до 4 см, що сприяє швидшому прогріванню мілкого шару ґрунту над насінням і прискорює його проростання. Для сівби використовують насіння, яке при холодному пророщуванні в ростильнях має енергію проростання вище 80 — 85 %. При підготовці до висівання його обов'язково інкрустують, щоб зменшити негативний вплив недостат­ньо прогрітого ґрунту на його проростання.

Технологія передбачає достатнє забезпечення насіння ґрунтовою вологою при його набуханні. Цього досягають післяпосівним котку­ванням ґрунту. Причому котки не тільки сприяють відновленню капілярів та поліпшенню водного режиму посівного шару ґрунту, а й завдяки ущільненню підвищують його теплопровідність і прогрі­вання, що на 4 — 7 днів прискорює з'явлення сходів кукурудзи та збільшує тривалість вегетаційного періоду для формування зрілого зерна.

У зв'язку з поліпшенням водного і температурного режимів ґрун­ту ця технологія передбачає можливість збільшення густоти посіву кукурудзи: при вирощуванні на зерно до 70 — 80 тис. рослин на 1 га, на силос до 80 - 100 тис.

Удобрення посівів, догляд за ними, строки і способи збирання врожаю за цією технологією здійснюються відповідно до загально­прийнятих зональних рекомендацій.

Вирощування кукурудзи на силос і зелений корму змішаних по­сівах з високобілковими культурами. Для збільшення у кормовій масі вмісту білка кукурудзу вирощують у суміші з високобілковими культурами: соєю, буркуном білим одно- і дворічним, бобами, ама­рантом волотистим, ріпаком озимим, мальвою та ін.

Найвищий і якісний урожай сумішей спостерігається при прави­льному розміщенні компонентів на посівній площі залежно від зо­ни. У районах достатнього зволоження, а також при вирощуванні сумішей на зрошуваних землях висівають переважно кукурудзу і компоненти в один рядок; у районах недостатнього зволоження — чергують рядок кукурудзи з рядком або двома рядками високобіл-кової культури.

Сіють суміші у підготовлений та достатньо удобрений повними мінеральними добривами ґрунт, коли посівний шар (10 см) прогрі­ється до 12 °С. Найпоширеніший спосіб сівби пунктирний з шири­ною міжрядь 70 см. Норма висіву насіння кукурудзи така сама, як і в чистій культурі; сої і бобів 60 — 80 тис. шт./га в Степу, а при зро­шенні — 120 тис. шт./га, 80 — 100 тис. шт./га в Лісостепу і на Поліссі, тобто при середньому співвідношенні 1 : 2, буркуну, амаранту, мальви по 150 — 200 тис. рослин на 1 га.

Догляд за сумішами передбачає післяпосівне коткування, до- і післясходове боронування та 2 - 3 міжрядних розпушування.

Збирають суміші силосозбиральними комбайнами у молочно-восковій стиглості кукурудзи.

Післяукісні і післяжнивні посіви кукурудзи на силос і зелений корм. Кукурудзу на силос вирощують як післяукісну культуру на півдні Лісостепу і в Степу; на зелений корм — в усіх зонах України як післяукісну й післяжнивну культуру. Обробіток ґрунту під такі посіви мінімальний — поверхневий із збиранням попередника дис­ковими знаряддями або комбінованими агрегатами типу КОМБІ, які готують ґрунт за один прохід. Можна також практикувати стер­ньові посіви сівалками-культиваторами з одночасним внесенням до­брив. Головне — використати запаси вологи в орному шарі і забезпе­чити дружні сходи. Якщо земля в посівному шарі пересохла, потрібно поверхнево обробити ґрунт на глибину 6 — 8 см і, не очікуючи дощу, посіяти кукурудзу. Тоді навіть невеликий дощ (8 — 10 мм) прискорить появу дружних сходів. Норма висіву 250 — 300 тис. схожих насінин на гектар.

Спосіб сівби на Півдні широкорядний 45 — 70 см, у Лісостепу — післяукісні посіви на силос 45 — 70 см, на зелений корм 45 см і зви­чайний рядковий з міжряддями 15 см. Післяжнивні посіви в Степу сіють широкорядно з міжряддями 45 — 60 см, у Лісостепу і на Поліс­сі — звичайний рядковий.

Доглядаючи посіви, проводять до- і післясходове боронування, міжряддя 2 — 3 рази розпушують.

Збирають силосну кукурудзу у фазі молочно-воскової стиглості, на зелений корм — до і в період викидання волотей до молочної стиглості, використовуючи силосозбиральні комбайни та косарки-подрібнювачі.

Є й інші способи вирощування кукурудзи на зелений корм: у зе­леному конвеєрі висівають у 3 — 4 строки з інтервалом 2 — 3 тижні. В один строк висівають суміші трьох гібридів (ранньо-, середньо- і пізньостиглих) або сіють у два строки по два гібриди різної тривало­сті вегетації, завдяки чому подовжується тривалість використання зеленої маси. Вирощують також багатокомпонентні суміші кукуру­дзи із соняшником і соєю, буркуном, ріпаком, кормовими бобами, редькою олійною, горохом.

Енергозберігаюча екологічно доцільна технологія вирощування кукурудзи в люцерно-кукурудзяній сівозміні. Це мінімізована тех­нологія вирощування кукурудзи у двопіллі. Вона підходить для фе­рмерських господарств, що займаються тваринництвом, хоч з успі­хом може бути використана в будь-якому господарстві. В Канаді її практикують уже тривалий час (І. І. Хорошилов, 1984).

Особливістю цієї технології є те, що ґрунт зовсім не обробляють. Восени травостій люцерни знищують у Канаді гербіцидом — аналогом нашого 2,4Д амінна сіль. Звичайно, можна застосовувати й інші гербіциди.

Навесні сіють кукурудзу спеціальними сівалками, які добре за­робляють насіння в необроблений ґрунт. Проти бур'янів при потребі використовують посходові гербіциди. Добрив не вносять. Кукурудза використовує поживні речовини від мінералізації органічної маси стерньокореневих решток люцерни.

В Уманській державній аграрній академії цей варіант технології у 80-х роках був модифікований у безгербіцидний: на люцерні 4 - 5-го року використання восени проводили дискування в два сліди, яке навесні доповнювали обробітком фрезерним або звичайним культи­ватором із стрілчастими добре загостреними лапами. Після цього висівали кукурудзу, застосовуючи тільки до- і післясходові борону­вання. Навіть міжрядного обробітку не проводили. Врожайність си­лосної маси середньоранніх гібридів у дослідах сягала 470 -500, зер­на 70 — 90 ц/га. Перевірка у виробництві в радгоспі с. Бабанки Уманського району підтвердила можливість вирощування кукуру­дзи за такою технологією. Енергетичний коефіцієнт вирощування становив 6 — 8.

Безгербіцидна технологія догляду за кукурудзою. Для умов Лісо­степу і північного Степу в Уманській державній аграрній академії у 80-х роках розроблено безгербіцидну технологію догляду за кукуру­дзою на силос і зерно (О. І. Зінченко, 1986). Основу її становить які­сний зяблевий обробіток для знищення коренепаросткових бур'янів, своєчасні якісні досходові боронування легкими борінками (ЗОР-0,7) у період появи сходів, коли кукурудза перебуває у фазах «ши­льця» і 1 — 2 листків. Боронування поєднують з двома міжрядними обробітками: перший у фазі 4 — 5 листків з присипанням захисних смуг, другий у фазі 9—10 листків з підгортанням. За такого догляду в міжряддях у період утворення качанів подекуди з'являється бере­зка польова, яка істотно не впливає на врожайність і засміченість поля.

Ця технологія цілком виправдала себе в умовах центрального, південного Лісостепу і північного Степу. Енергетичний коефіцієнт вирощування кукурудзи за цією технологією значно підвищується (табл. 19).

Спеціальними дослідженнями (Г. О. Коваленко під керівницт­вом О. І. Зінченка, 1994) встановлено, що витрати пального на ме­ханічний догляд практично однакові з витратами його на внесення гербіцидів — ґрунтових і посходових. Звичайно, при механічному догляді можлива деяка засміченість посіву, але вона не знижує врожайності порівняно з обробітком посіву гербіцидами.

Біоенергетична ефективність вирощування кукурудзи. При ви­рощуванні кукурудзи за екологічно чистими технологіями без зни­ження врожайності або при її підвищенні досягається економія енергії 3-4 тис. МДж/га (10 - 12 %). Але це можливо лише при висо­кому рівні технології, своєчасному і якісному виконанні всіх техно­логічних операцій. Біоенергетична ефективність вирощування про­дукції за звичайної технології невисока. Енергетичний коефіцієнт виробництва зерна становить 4,3, для кукурудзи його слід вважати цілком задовільним.