2.1.4.2. СОРГО

Господарське значення. У світовому землеробстві сорго є однією з основних продовольчих культур, особливо в таких країнах, як Індія, КНР, Ефіопія, Марокко, Судан, займаючи площі близько 50 млн га. Батьківщиною зернового сорго є Африка, цукрового — Східна Азія. Відоме в культурі приблизно за 3 тис. років до н. е.

У державах СНД, у тому числі в Україні, сорго вирощують пере­важно як кормову культуру — на зерно й зелену масу. Поживність 100 кг зерна оцінюється вмістом 119, а 100 кг силосу — 22 корм. од. Зелену масу, яка містить отруйні ціанисті сполуки, рекомендується згодовувати не у свіжому, а у прив'яленому вигляді.

Сорго є також технічною культурою. Зокрема, цукрове сорго, у стеблах якого міститься 10 — 15 % цукру, використовують для вироб­ництва цукрового сиропу. З волотей віничного сорго виготовляють віники, щітки.

Вирощують сорго переважно у південних посушливих районах, в Україні — в південному Степу на посівній площі понад 60 тис. га.

Сорго серед злаків другої групи — найбільш теплолюбна рослина. Насіння його проростає при температурі ґрунту 10 - 12 °С, а сходи не витримують температури нижче 0 °С. Добре росте і розвивається при 30 - 35 °С, легко витримує спеку до 40 °С. Це одна з найбільш посухостійких рослин з транспіраційним коефіцієнтом 150 — 200.

Сорго невибагливе до ґрунту. Може добре рости як на легких, так і на важких за механічним складом ґрунтах. Малочутливе до під­вищеної засоленості ґрунту. Проте кращими для нього є легкі супі­щані ґрунти, де воно формує найвищі врожаї.

, віничне і трав'янисте (суданська трава).

Морфобіологічні та екологічні особливості. Сорго належить до роду Sorguhum, який об'єднує багато одно- і багаторічних видів. Із культурних видів на території СНД поширені: сорго звичайне (S. vulgare Pers.), гаолян (S. chinense Sakushev), джугара (S. cernuum Host) і суданська трава (S. sudanense Pers.). Всі види однорічні, їх вирощують для продовольчих, технічних і кормових цілей. З диких видів сорго в Середній Азії трапляється гумаї— злісний бур'ян.

За характером волоті та щільністю розміщення у ній гілочок різ­них порядків сорго поділяють на три підвиди: розлоге (волотисте — ssp. effusum Korn.), стиснене (ssp. contractum Korn.) і кормове (ssp. compаctum).

Колоски волотей сорго одноквіткові, розміщені по два або три. Запилюється здебільшого перехресно, однак можливе й самозапи­лення (рис. 40).

Зерно сорго округле, без боріздки, голе або плівчасте, в колоско­вих і квіткових лусках. Маса 1000 насінин 20 — 30 г. В одній волоті утворюється від 1600 до 3500 зернин.

За характером використання розрізнять сорго:

•   цукрове — високоросла рослина, стебла використовують для
вироблення патоки й сиропу, а також на силос; зерно плівчасте та
напівплівчасте, важко обмолочується;

•   віничне — для отримання волотей, виготовлення віників, щі -
ток; серцевина стебла суха; волоті 50 — 90 см не мають головної осі;
зерно плівчасте;

•   трав'янисте (суданська трава) — в нього інтенсивно ростуть то­
нкі стебла, сильно кущиться; вирощують на зелений корм і сіно;

• зернове — порівняно низькоросле; вирощують на зерно; серце­вина напівсуха; зерно відкрите й легко обмолочується; харчові сорти білозерні, без присмаку таніну.

За характером розвитку сорго належить до рослин короткого дня.

Сорти і гібриди. До районованих в Україні сортів і гібридів зер­нового сорго належать: Генічеський 5/11, Кактус, Кримдар 10, Крим-бел, Одеський 205, Степовий 13 та ін.; кормового — Кормове 35, Ме­довий F1, Одеський 220, Сєвер 2, Силосне 88, Ювілейне та ін.; віни-чного — Вавіган 100, Донське 35, Українське 20 та ін.

Технологія вирощування. У сівозміні сорго висівають після ози­мої пшениці по чорному або зайнятому пару, після кукурудзи або зернових бобових культур. Основний і передпосівний обробіток ґру­нту такий самий, як і під кукурудзу.

Під основний обробіток ґрунту вносять мінеральні добрива з роз­рахунку N45-60Р45-60К45-60, на чорноземах віддають перевагу фосфор­ним добривам, на каштанових — азотно-фосфорним (калійні нерід­ко виключають). Сорго на зелений корм не рекомендується удобрю­вати підвищеними нормами азотних добрив, які сприяють накопи­ченню в зеленій масі отруйних ціанистих сполук. Під час сівби сорго в рядки вносять гранульований суперфосфат (Р10), а на бідних ґрун­тах — повне мінеральне добриво (N10Р10К10). Вирощуючи сорго на зелений корм з дво-триразовим скошуванням, після кожного разу посіви при потребі підживлюють і вносять мінеральні добрива в пар­ному чи потрійному поєднанні елементів живлення, залежно від типу ґрунту, в дозі N30Р30К30.

Сіють сорго кондиційним протруєним насінням, обробляючи його байтаном (2 кг/т) або вітаваксом 200 (2 кг/т) за препаратом, коли ґрунт на глибині 5 см прогріється до 12 — 14 °С.

Зернове сорго сіють пунктирним або широкорядним способом (з шириною міжрядь 70 см); цукрове (на зелений корм) — широко­рядним з шириною міжрядь 42 см; на сіно — звичайним рядковим способом, а на силос — разом з кукурудзою за схемою: 2 рядки сорго — 4 рядки кукурудзи або, навпаки, 4 рядки сорго — 2 рядки кукуру­дзи чи 3 рядки сорго — 3 рядки кукурудзи.

Норма висіву за звичайної рядкової сівби становить 18 — 22 кг/га; пунктирної або широкорядної (70 см) 10 - 15 кг/га; на зелений корм при комбінованій сівбі з міжряддями 45 см — 15 — 20 кг/га.

Глибина загортання насіння 3 — 5 см, на легких ґрунтах у посу­шливу весну 6 — 8 см.

Після сівби поле звичайно коткують кільчасто-шпоровими кот­ками, що підвищує дружність проростання насіння, а до з'явлення сходів площу боронують середніми боронами і при з'явленні на рос­линах 3 — 5 листків обробляють посіви гербіцидами — агритоксом (0,7 - 1,7 кг/га) або 2М-4Х (0,5 - 1,1 кг/га за препаратом). На широко­рядних посівах приблизно через тиждень після застосування гербі­цидів розпушують ґрунт у міжряддях на глибину 15 см, а коли рос­лини досягнуть висоти 20 — 23 см — на глибину 6 — 8 см. Через 2 — 3 тижні ґрунт у міжряддях ще раз обробляють.

Сорго на силос, монокорм або для виготовлення гранул збирають на початку воскової стиглості зерна силосозбиральними комбайна­ми. При вирощуванні пізньостиглих сортів сорго на зерно бажано провести десикацію посівів, обприскуючи їх дихлоратом магнію (40 кг препарату у 400 л води на 1 га) за 10 — 14 днів до збирання. Це при­скорює достигання сорго.

Зернове сорго стійке проти обсипання, тому збирають його зви­чайно при досягненні повної стиглості зерна однофазним способом зерновими комбайнами із зменшенням числа обертів барабана до 500 — 600 за 1 хв. Якщо в період збирання вологість зерна переви­щує 20 %, застосовують двофазне збирання: сорго скошують жатка­ми у валки і після їх просихання обмолочують комбайнами з підби­рачами ППТ-3,0.

Після обмолоту сорго визначають вологість зерна. Якщо вона вища 18 — 20 %, його обов'язково досушують на сонці або у спеціаль­них сушарках при температурі 35 — 40 °С протягом 40 — 45 хв. Бездосушування вологе зерно через кілька годин самозігрівається і різ­ко втрачає технологічні та посівні якості.

Віничне сорго збирають звичайно вручну, зрізуючи верхню час­тину рослин 60 — 70 см завдовжки на початку воскової стиглості зер­на, коли стебла ще зеленуваті. Зерно з волотей вичісують спеціаль­ними гребінцями, а вичесану сировину сортують, досушують і від­правляють для виготовлення віників, щіток. Залишені нижні час­тини стебел скошують косарками.

Сорго на зелений корм слід збирати на початку викидання рос­линами волотей — поки стебла не огрубіли. При використанні на корм отави сорго його скошують косарками з висотою зрізу 10 — 12 см.

Згодовують зелену масу після її 3 — 4-годинного пров'ялювання, що убезпечує тварин від можливого отруєння ціанистими сполуками.