2.1.4.4. ГРЕЧКА

Господарське значення. Гречка, як і просо, рис, належить до найважливіших круп'яних культур і є єдиною незлаковою рослиною у групі зернових культур. Крупа з неї має високі споживчі, смакові та дієтичні якості.

У зерні гречки міститься від 10 до 15 % (у середньому 13,1 %) бі­лка, 67,8 % вуглеводів, 3,1 % олії, 2,8 % золи, 13,1 % клітковини. У складі білка гречки переважають легкорозчинні глобуліни та глютеніни, тому він краще засвоюється і поживніший за білок зла­кових культур (наближається за якістю до білків зернобобових культур). Містить багато незамінних амінокислот: аргінін (12,7 %), лізин (7,9 %), цистин (1 %), гістидин (0,59 %) та ін. У золі гречки ба­гато фосфорної кислоти (48,7 %), оксиду калію (23,1 %) та оксиду магнію (12,4 %). За вмістом заліза (1,7 %) вона переважає інші круп'яні культури, а також багата на мідь.

У зерні гречки містяться органічні кислоти (лимонна, яблучна, малеїнова, щавлева), які сприяють кращому засвоєнню не тільки гречаної каші, а й інших страв, які вживаються після неї. До складу зерна гречки входять такі цінні вітаміни, як В1, В2, В6, Р (рутин), необхідні для нормальної фізіологічної діяльності людського органі­зму. Цим визначається цінність гречки як лікувально-дієтичного продукту харчування.

Гречана крупа швидко розварюється, відзначається високою ка­лорійністю.

Хімічний склад зерна характеризує гречану крупу як важливий продукт харчування, особливо для дітей, літніх людей, а також осіб, хворих на діабет, гіпертонію, склероз, виразкову хворобу шлунка, розлад нервової системи.

Кашу з гречаної крупи вважають національним українським блюдом.

Із зерна гречки виробляють гречане борошно, придатне для ви­готовлення млинців, галушок, вареників, здавна відомих україн­ських «гречаників», печива, макаронів, деяких сортів шоколаду. У хлібопеченні це борошно не використовують через брак у зерні клейковини.

Велике значення має гречка для тваринництва. На корм худобі і домашній птиці використовують дрібне, щупле зерно «рудяк», а та­кож висівки й борошняний пил, які утворюються під час переробки зерна. Поживним кормом для тварин є гречана полова (в 100 кг її міститься 50 корм. од.) і силос із зеленої маси гречки. При переробці гречки на крупу на крупорушках залишається луска із вмістом у золі 40 % оксиду калію. Її використовують як цінне місцеве калійне добриво і в якості сировини для виробництва поташу (К2СО3).

Гречка — цінна медоносна рослина. В областях, де розміщені її основні посіви, гречаний мед є основним сортом товарного меду. Вважається, що кожна четверта частина зібраного меду в СНД — гречаний мед.

За даними Інституту бджільництва, 1 га посіву гречки забезпе­чує в середньому збір 40 — 60 кг меду, а за сприятливих погодних умов 90 — 100 кг. Значення гречки як медоносу зростає ще й тому, що з окультуренням полів, особливо із впровадженням нових техно­логій, зникає дика медоносна флора.

Одночасно з медозбором бджоли запилюють квітки гречки і різко підвищують її врожайність.

Гречка має агротехнічне значення. У зв'язку з пізніми строками висівання та скоростиглістю вона є страховою культурою для пере­сівання загиблої озимини. Її використовують для післяукісних і піс­ляжнивних посівів, а також як сидеральну культуру на зелене доб­риво. Гречка є добрим попередником для інших культур. Поясню­ється це тим, що на площах, де її вирощують широкорядним спосо­бом, значно зменшується кількість бур'янів завдяки кількаразовим допосівним обробіткам ґрунту та міжрядним розпушуванням, а на звичайних рядкових — внаслідок пригнічення бур'янів під покри­вом гречки. Культури, які розміщують у сівозміні після гречки, краще забезпечуються фосфором і калієм, на які багаті післяжнивні рештки гречки.

Гречку використовують у медицині. З її листків і квіток добува­ють рутин, який призначають при захворюванні на склероз, гіпер­тонію і для виведення з організму радіоактивних речовин.

Гречка є високоприбутковою культурою.

Походження та поширення. У землеробській культурі гречка з'явилася близько 2500 р. тому. Встановлено, що вона походить з відрогів Гімалайських гір (Індія), звідки поступово поширилась у Монголію, Тибет, Японію, райони Східного Сибіру та на Далекий Схід. У І ст. гречка проникла на південь Росії, після чого стала ві­домою слов'янським народам. Проте великого поширення в нашій країні вона набула тільки у XV — XVI ст. Тепер гречку вирощують у світі на площі близько 3,9 млн га, у тому числі в Європі приблизно на 2,4 млн га. З європейських країн гречку вирощують переважно в Польщі, Франції, Німеччині, Австрії, Швеції, з інших країн світу — в КНР, США, Бразилії, Канаді, Японії, Кореї, Індії. З усіх країн світу найбільші посівні площі під гречкою зосереджені в СНД — 2 млн га, у тому числі в Україні близько 450 тис. га (1993 р.). В СНД гречка найпоширеніша в Росії (до 65 % від загальної площі) — у централь­них районах Нечорноземної та Чорноземної зон, в Татарстані, Баш­кортостані, Удмуртії, на Уралі, у Казахстані, районах Сибіру і на

Далекому Сході та в Україні (понад 20 % площ) — переважно на Поліссі, особливо в Чернігівській області.

Середня врожайність гречки в СНД невисока й нестабільна (від 3,1 ц/га в 1981 р. до 7,9 ц/га у 1987 р.). Вища врожайність її в Украї­ні (у 1990 р. становила 11,6 ц/га). В інших країнах світу урожайність гречки теж невисока: у Канаді, США, Японії, Польщі 10 — 12 ц/га, трохи вища у Франції — від 10 до 20 ц/га.

Причин низької врожайності гречки багато. Серед них скорочен­ня в районах її вирощування площ під лісами, внаслідок чого вона зазнає шкідливого впливу сухого вітру; недостатньо розвинені ко­ренева система й листкова поверхня рослин з розрахунку на одну квітку; особливості запилення квіток, пов'язані із статевим димор­фізмом, та ін. Проте головною причиною слід вважати недоскона­лість вирощування гречки, ставлення до неї як до другорядної культури.

Досвід і виробнича практика свідчать, що при впровадженні ін­тенсивних технологій гречка має значний потенціал продуктивності в різних ґрунтово-кліматичних умовах. В Україні є тепер багато гос­подарств, у яких урожайність гречки досягала 30 — 40 ц/га («Маяк» Підволочиського району Тернопільської області — 37 ц/га, «Росія» Волинського району Донецької області — 43,4 ц/га та ін.). Наведені приклади — свідчення великих біологічних можливостей гречки.

Нині селекціонери посилено працюють над виведенням ранньо- і середньостиглих сортів гречки з обмеженим ростом рослин у висоту, кількістю суцвіть не більше 2 — 4 із збільшеною площею кожного листка. Ці так звані детермінантні форми (із зумовленим ростом) мають підвищену забезпеченість листям квіток і високу озерненість. Вони стійкі проти вилягання й добре реагують на високі норми добрив.

Такий перший в Україні детермінантний сорт Сумчанка створе­но на Сумській дослідній станції. Це сорт інтенсивного типу з висо­кою реакцією на добрива, низькорослий, відносно стійкий проти ви­лягання та обсипання, з високою вирівняністю зерна (80 — 90 %) і потенціалом врожайності 45 ц/га.

Учені-селекціонери працюють також над створенням нових кар­ликових форм гречки, які є основою одержання перспективних низь­корослих високоврожайних зразків і сортів. Так, у Подільській аг­рарно-технічній академії є колекція форм-карликів гречки типу Малиш (висота 10 - 25 см), Надія (30 - 50 см), Орловський (30 - 50 см) і Подільський (25 — 35 см). Створений на основі карликів сорт Малиш 10 практично не вилягає, має середню врожайність 20 ц/га.

Селекціонери працюють також над виведенням так званих син­тетичних сортів гречки з використанням ефекту гетерозису. Синте­тичний сорт є популяцією, утвореною поєднанням більш як 4 гено­типів з високою комбінаційною здатністю. Важливо, що синтетичні сорти зберігають високий рівень гетерозису протягом кількох років.

Перший синтетичний сорт гречки Київська створено в Інституті зем­леробства УААН. За врожайністю зерна він перевищує кращі райо­новані сорти на 2 — 6 ц/га, на Вознесенській сортодільниці дав уро­жай зерна 46,8 ц/га. Перспективними є також тетраплоїдні сорти білоруської селекції (Іскра, Мінчанка), які відзначаються крупно-плідністю, високою стійкістю проти вилягання та обсипання.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Гречка належить до родини гречкових (Polygonaceae), роду Fagopyrum. Сорти, які виро­щують у нашій країні, належать до виду Fagopyrum esculentum Moench — гречка культурна підвиду vulgare — гречка звичайна і ssp. multifolium Stol. — гречка багатолиста. Трапляється також вид Fagopyrum tataricum (L.) — дикоростуча однорічна рослина, яка засмічує посіви.

Плід гречки — тригранний горішок із прирощеним навколоплід-ником. Маса 1000 насінин 18 — 32 г, плівчастість — від 15 до 30 %. Внутрішня частина плода складається із зародкового корінця, двох складчастих сім'ядоль та ендосперму. Сім'ядолі при проростанні виносяться на поверхню ґрунту.

Суцвіття — пазушні китиці. На добре розвиненій рослині є від 500 до 1500 квіток з яскраво вираженою гетеростилією. Гречка за­пилюється комахами, частково — вітром (рис. 42).

Гречка — одна із скоростиглих польових культур. Серед районо­ваних її сортів є багато таких (Орлиця, Скоростигла 86), які дости­гають всього за 65 — 75 днів. Навіть у пізньостиглих сортів вегета­ційний період рідко перевищує 100 днів. Це дає змогу вирощувати гречку в багатьох північних районах (до 70° північної широти) та широко використовувати її для післяукісних і післяжнивних посівів в основних районах вирощування.

Гречка — досить теплолюбна рослина. Її насіння здатне пророс­тати лише при температурі не нижче 6 — 8 °С, а дружне проростан­ня і поява сходів спостерігаються лише при 13 — 15 °С. Сходи чутли­ві до весняного похолодання; терплять при 2 — 3 °С, гинуть при за­морозках мінус 2 - 4 °С. Дорослі рослини чутливі до осінніх замороз­ків — листки і стебла пошкоджуються при мінус 2 °С, а квітки ги­нуть навіть при мінус 1 °С, що особливо слід враховувати при піс­ляжнивному вирощуванні гречки.

Високі вимоги у гречки до ходу температури в період вегетації. Вона повільно росте й розвивається при температурі нижче 13 — 15 °С, але негативно реагує на підвищення температури в період цвітіння (більше 25 °С). Високі температури знижують виділення нектару, внаслідок чого погіршується запилення бджолами, зменшується озернення рослин. Якщо в період цвітіння — плодоутворення тем­пература повітря підвищується до 30 — 35 °С, у гречки спостеріга­ється «запал», квітки «горять» з масовим відмиранням зав'язей. Оп­тимальна температура для плодоутворення 17 — 19 °С.

Сума ефективних температур для скоростиглих сортів гречки становить 800 °С, середньо- та пізньостиглих — понад 1200 °С.

Погано діють на гречку тумани, а також тривалі дощі й суховії у період цвітіння, які порушують нормальний хід запилення та роз­виток зерна.

Гречка є однією з найбільш вологолюбних рослин. Вона потребує води утричі більше, ніж просо, і удвічі більше, ніж пшениця. Для створення урожаю зерна 20 ц/га і соломи 50 ц/га їй потрібно до 3500 т води. Транспіраційний коефіцієнт гречки становить 500 — 600. Посі­ви гречки мають бути достатньо забезпечені вологою протягом усієї вегетації. Насіння під час проростання поглинає до 60 % води від

його маси. У період вегетації найбільшу кількість вологи (50 — 60 % від загальної потреби) рослини засвоюють під час масового цвітін­ня — плодоутворення. Цей період у гречки є критичним, і нестача води призводить до різкого зменшення врожайності зерна.

В умовах ґрунтової посухи ріст гречки припиняється, а розвиток триває. Внаслідок цього формуються карликові рослини, які швидко відцвітають і достигають. Продуктивність їх звичайно невисока.

Гречка чутлива до повітряної посухи, особливо в період цвітіння і зав'язування плодів. Відносна вологість повітря менше 30 — 40 %, яка супроводжується вітрами, викликає в'янення рослин, загибель квіток, зав'язей і навіть плодів. Особливо несприятливою для греч­ки є сумісна дія ґрунтової посухи, високих температур (вище 30 °С), низької вологості повітря (менше 40 %) і вітру-суховію. За таких умов у рослин протягом 2 — 3 днів відмирають зав'язі. Тому гречку слід висівати недалеко від лісу або лісосмуг, де підтримується більш м'який мікроклімат як за вологістю, так і за температурою.

Вважається, що гречка невибаглива до ґрунтів. Підставою для цього є висока фізіологічна здатність кореневої системи гречки, яка за інтенсивністю поглинання поживних речовин з важкорозчинних сполук ґрунту переважає багато інших сільськогосподарських куль­тур. Проте за масою кореневої системи в одиниці об'єму ґрунту греч­ка поступається іншим культурам, наприклад пшениці в 2,4, ячме­ню — в 1,6 раза. Тому гречку слід вирощувати на родючих ґрунтах, які сприяють кращому розвитку її кореневої системи, посиленню засвоювальної здатності і, як наслідок, формуванню високого вро­жаю. Недостатній розвиток кореневої системи, швидкий ріст рослин і короткий період засвоєння поживних речовин, створення великої надземної маси з недостатньою листковою поверхнею в розрахунку на одну квітку зумовлюють велику залежність гречки від ґрунтового живлення.

При формуванні 1 ц зерна і відповідної кількості соломи гречка виносить з ґрунту: N — 4,3 кг, Р2О5 — 3 кг, К2О — 7,5 кг, що, напри­клад, у 1,5 — 3 рази перевищує винос поживних речовин озимою пшеницею. Причому вимоги до поживних речовин, особливо до азо­ту, дуже зростають у гречки на початку другої половини вегетації (на VIII — IX етапах органогенезу), коли вона швидко розвивається і нагромаджує сухі речовини та формує органи плодоношення.

Кращими для гречки є чорноземи та опідзолені ґрунти, які від­значаються підвищеною аерацією, добре утримують вологу і не за­болочуються, мають нейтральну реакцію ґрунтового розчину (рН 6,5 - 7,5). Добре родить гречка в умовах високої культури землероб­ства також на легких глинистих та піщаних, на окультурених тор­фових ґрунтах. Не придатні для неї важкі глинисті, запливаючі, дуже кислі підзолисті (рН < 5) і важкі солонцюваті ґрунти. Не слід вирощувати гречку на ґрунтах, надміру удобрених гноєм, на якихспостерігається «жирування» рослин — надмірний розвиток зеленої маси за рахунок формування зерна.

Гречка належить до так званих ремонтантних рослин, на яких одночасно можна виявити зрілі й незрілі плоди, квітки та бутони. Вона також розвивається в умовах як короткого, так і довгого світ­лового дня. За даними А. Е. Столєтової, пізньостиглі сорти її при скороченні світлового дня до 12 — 14 год плодоносять на 3 — 4 тижні раніше, ніж при довгому дні (15 — 16 год). Ранньо- й середньостиглі сорти мало реагують на скорочений день, прискорюючи свій розви­ток всього на 3 — 5 днів.

Гречка має тривалий період цвітіння і плодоутворення. Першими достигають плоди у суцвіттях нижньої частини рослин, за ними — верхньої. Перші плоди найбільш виповнені і найкраще сформовані, тому їх при сортуванні відбирають насамперед на насіння.

Ф. М. Куперман виділяє у гречки 12 етапів органогенезу: І — пе­ріод до розгортання першого справжнього листка; ІІ — диференціа­ція зачаткового стебла на вузли і міжвузля, закладання перших справжніх листків; ІІІ — формування осі суцвіть і приквітників; IV— закладання лопаті суцвіття; V — закладання зачаткових ор­ганів квіток; VI — формування тичинок і маточок; VII — витягу­вання квітконіжки й генеративних органів; VIII — винос бутона з приквітника; ІХ — цвітіння і плодоутворення; Х — формування плода; ХІ — воскова стиглість і достигання насіння; ХІІ — повна стиглість.

Сорти. В Україні з районованих селекційних сортів гречки най­більш поширені: Айстра, Зеленоквіткова 90, Іванна, Кара-Даг, Аелі-та, Київська, Крупинка, Любава, Майська, Українка, Орлиця, Рок­солана, Степова, Скороспєлая 86 та ін. Всі вони високоврожайні, придатні для вирощування за інтенсивною технологією. Досить по­ширеним є також ранньостиглий (67 — 77 днів) детермінантний сорт Сумчанка.

Технологія вирощування. Інтенсивна технологія вирощування гречки забезпечує високу її врожайність і достатню прибутковість тільки в умовах високої культури землеробства, яка передбачає найбільш раціональне забезпечення рослин протягом вегетації всі­ма факторами врожайності.

Попередники. У системі агротехнічних заходів, які сприяють ре­алізації біологічних можливостей гречки, великої уваги слід нада­вати розміщенню її після кращих попередників. Досвід кращих гос­подарств свідчить, що після таких попередників, як зернобобові й озимі культури, кукурудза, цукрові буряки і картопля, льон-довгунець, урожайність гречки буває на 15 — 40 % вищою, ніж після вівса або ячменю. При розміщенні гречки після цукрових буряків у ПСП «Світанок» Бершадського району Вінницької області її уро­жайність перевищувала 25 ц/га, після гороху досягала 25 ц/га.

У господарствах Заліщицького району Тернопільської області греч­ка після удобрених цукрових буряків забезпечувала урожайність 23 - 25 ц/га.

У гречки, висіяної після гороху, люпину або багаторічних бобо­вих трав, вміст білка в зерні підвищується на 1 — 1,5 %.

Гречку рекомендується висівати в районах Полісся після удобре­них картоплі, люпину на силос, озимини та льону-довгунця; у райо­нах Лісостепу — після кукурудзи, цукрових буряків, удобреної ози­мої пшениці, гороху; у Степу — після озимої пшениці, кукурудзи, гороху, баштанних культур.

Гречка є добрим попередником для інших сільськогосподарських культур. Пояснюється це тим, що вона швидко росте, в умовах висо­кої агротехніки формує гіллясті широколисті рослини і пригнічує бур'яни; ґрунт після збирання гречки буває досить пухким і добре утримує вологу, а післяжнивні рештки гречки, багаті на азот, фос­фор і особливо калій, поліпшують його родючість.

Обробіток ґрунту спрямований на створення найсприятливіших умов водного, повітряного, теплового і поживного режимів для кра­щого формування кореневої системи й листкового апарата гречки.

При розміщенні гречки після стерньових попередників основний обробіток ґрунту починають з лущення стерні. При незначному за­бур'яненні однорічними бур'янами стерню дискують лущильника­ми (ЛДГ-5, ЛДГ-10, ЛДГ-15) на глибину 6-8 см. Поля, сильно за­бур'янені коренепаростковими бур'янами, перший раз дискують на глибину 6 — 8 см, удруге — після відростання бур'янів полицевими лущильниками (ППЛ-10-25) на 12 — 14 см; забур'янені кореневищ­ними бур'янами —двічі дискують дисковими лущильниками у двох напрямках на глибину залягання кореневищ (10 — 12 см). Зяблеву оранку на цих площах проводять плугами з передплужниками піс­ля масової появи сходів однорічних бур'янів на глибину 20 — 22 см, багаторічних 25 - 27 см, а на ґрунтах з мілких орним шаром (дерно­во-підзолистих) — на глибину його залягання.

Якщо попередником гречки є цукрові буряки або картопля, то зяблеву оранку проводять на глибину 20 — 22 см без попереднього лущення.

На полях, чистих від бур'янів, оранку замінюють глибоким роз­пушуванням (12 — 14 см) важкими дисковими боронами або плоско-різами на глибину 20 — 22 см.

На схилах, а також у районах вітрової ерозії здійснюють безвід-вальний обробіток: стерню розпушують голчастою бороною (БИГ-3), а основний обробіток проводять плоскорізами-глибокорозпушувача-ми (ПГ-3-5, КПГ-2-150, ОПТ-3-5) на глибину 20 - 22 см.

Зважаючи на вологолюбність гречки, взимку слід застосовувати снігозатримання з використанням валкоутворювачів (СВУ-2,6). Ра­но навесні, з настанням фізичної стиглості ґрунту, закривають вологу боронуванням (БЗСС-1, БЗТС-1) у 2 - 3 сліди на глибину 3 - 4 см і приступають до культивації. Першу культивацію культиваторами КПС-4, КПГ-4 з боронуванням (БЗТС-1) проводять на глибину 10 - 12 см, другу (передпосівну) — до 6 см культиваторами УСМК-5,4.

У суху весну перед сівбою площу прикотковують котками 3ККШ-6 або СКГ-2 з райборінками ЗБП-0,6.

Удобрення. При формуванні врожаю зерна близько 20 ц/га греч­ка виносить з ґрунту до 90 кг азоту, 60 кг фосфору і понад 150 кг калію. Причому до 60 % поживних речовин вона засвоює у перші півтора місяці життя (до цвітіння). Тому гречка досить вибаглива до внесення добрив. Зважаючи на те, що гречка добре реагує на після­дію органічних добрив, внесених під попередник, її удобрюють лише мінеральними добривами. Більше того, при безпосередньому вне­сенні гною гречка часто «жирує» й у посушливе літо терпить від не­стачі вологи. Мінеральні добрива найефективніші при вирощуванні гречки на дерново-середньопідзолистих ґрунтах Полісся, де за їх рахунок приріст урожаю досягає 5-7 ц/га і більше. Встановлено також, що мінеральні добрива ефективніші при нейтральній реак­ції ґрунтового розчину та широкорядному вирощуванні гречки: рос­лини краще гілкуються, формують більшу листкову поверхню і за­безпечують вищу врожайність.

Потрібно враховувати, що гречка негативно реагує на добрива, у складі яких є хлор (хлорид калію, калійна сіль). Хлор викликає плямистість листків і зменшує вміст у них хлорофілу, а отже, послаб­лює процеси фотосинтезу рослин, тому їх продуктивність помітно зменшується. Кращими калійними добривами для гречки є калімаг­незія, сульфат калію, поташ, калімагнезієвий концентрат; із ком­плексних добрив — нітрофоски, нітроамофоски; з фосфорних — су­перфосфат. Ефективним місцевим добривом є попіл.

Враховуючи високу засвоювальну здатність кореневої системи гречки, при її удобренні доцільно використовувати важкорозчинні добрива, наприклад фосфоритне борошно. Середні норми мінераль­них добрив під гречку в умовах України залежно від родючості ґрун­ту і попередника становлять N30-60, Р45-60 і К30-60 кг/га. З них фосфорні і калійні добрива вносять зазвичай під основний обробіток ґрунту, азотні — переважно під першу весняну культивацію. Новим ефек­тивним прийомом удобрення гречки є внесення під культивацію рідких комплексних добрив (РДК) у дозі 3 ц/га. Ефективним є також рядкове удобрення з внесенням на Поліссі і в Лісостепу по 10 кг/га азоту, фосфору і калію у вигляді нітрофоски або нітроамофоски, у Степу — 10 кг/га фосфору. Певний приріст урожаю забезпечують внесені в рядки мікроелементи — бор, марганець та інші у вигляді боратового та марганізованого суперфосфату.

Якщо добрива до сівби гречки не внесені, її підживлюють на по­чатку бутонізації (VIII етап органогенезу) азотно-фосфорними добривами у дозі від 20 до 30 кг/га азоту і фосфору; на бідних ґрунтах — повним мінеральним добривом з внесенням по 30 кг/га азоту, фос­фору і калію.

Важливою умовою одержання високого врожаю гречки є висіван­ня ретельно відсортованим кондиційним насінням, маса 1000 шт. якого понад 20 г і схожість понад 92 %. Перед сівбою (за 2 - 3 дні) його протруюють вітаваксом 200, фундазолом, витрачаючи на 1 т насіння по 2 — 3 кг одного з препаратів, розчиненого в 5 — 10 л води. Багато авторів (О. С. Алексєєва та ін.) рекомендують одночасно з протруєнням обробляти насіння препаратом ТУР (1,5 кг/т за діючою речовиною), який підвищує стійкість рослин проти вилягання, та мікроелементами: сульфатом марганцю (50 — 100 г/ц насіння), суль­фатом цинку (50 г/ц), мідним купоросом (50 - 100 г/ц), борною кис­лотою (100 — 200 г/ц) та ін. Використовують також полімікродобрива (ПМД), які містять цинк, марганець, мідь, молібден (400 — 500 г/т).

Сівба. Сіють гречку, коли ґрунт на глибині 8 — 10 см прогріється до стійкої температури 10 — 12 °С, переважно звичайним рядковим або широкорядним способом з шириною міжрядь відповідно 15 та 45 см.

Рядковій сівбі надають перевагу в районах достатнього зволо­ження, на бідних та чистих від бур'янів ґрунтах з використанням скоростиглих сортів гречки, які мало гілкуються; широкорядній, стрічковій (45 х 15 х 2) — на забур'янених ґрунтах, особливо в райо­нах нестійкого і недостатнього зволоження.

При рядковій сівбі висівають в районах Степу 3 — 3,5 млн схожих зерен на 1 га (60 - 75 кг/га), в Лісостепу і на Поліссі 4-5 млн зерен (80— 110 кг/га); при широкорядній сівбі, яку проводять буряковими сівалками ССТ-12Б з пристосуванням для точного висіву СТЯ-27000, у Степу висівають 45 - 50 кг/га, у Лісостепу і на Поліссі 50 - 80 кг/га Загортають насіння на глибину 4 — 5 см, а на легких ґрунтах 6 — 7 см.

Догляд. Догляд за гречкою, висіяною в недостатньо вологий ґрунт, починають з післяпосівного коткування ґрунту кільчасто-шпоровими котками 3ККШ-6 з тим, щоб створити для насіння більш сприятливі умови зволоження. Цей прийом особливо цінний у районах недостатнього і нестійкого зволоження. На важких ґрун­тах Полісся, які схильні в дощову погоду до запливання й утворен­ня ґрунтової кірки, її руйнують досходовим боронуванням, що одно­часно сприяє знищенню бур'янів.

При з'явленні у рослин першого справжнього листка посіви греч­ки боронують упоперек рядків або під кутом до них для знищення бур'янів. Найкраще боронувати вдень, коли рослини втрачають тур­гор і менше ламаються зубцями борін. На широкорядних посівах проводять дво-триразове розпушування міжрядь, завдяки чому по­ліпшується водний режим і знищуються бур'яни. Перший раз роз­пушують міжряддя при появі у рослин першого справжнього листка (ІІ етап органогенезу) на глибину 5-6 см, другий — на початку бу­тонізації (ІІІ етап) на глибину 6 — 8 см, третій — на початку цвітіння (ІХ етап) на глибину 6 — 8 см із залишенням захисної смуги уздовж рядків обробітку близько 10 см. При третьому обробітку міжрядь гречку в рядках підгортають і знищують таким способом бур'яни у захисних смугах.

На насінницьких ділянках проти шкідників (попелиці, листкової блішки) здійснюють крайове обприскування посівів у фазі бутоніза­ції 40 %-м метафосом у дозі 0,5 - 0,8 кг/га.

Значному приросту врожаю гречки (3 — 5 ц/га) сприяє запилення бджолами. Бджолосім'ї (2 - 3 на 1 га) вивозять до початку масового цвітіння рослин, розміщують вулики безпосередньо біля посіву гречки.

Збирання. Гречка достигає нерівномірно: при наближенні стро­ків збирання на одній рослині можна виявити одночасно зелені ли­стки, стиглі плоди, зелені, ще не сформовані плоди, квітки. Щоб за­побігти обсипанню найбільш цінного достиглого зерна, до розділь­ного збирання гречки приступають при побурінні 75 — 85 % плодів. Через 4 — 6 днів після скошування, коли вологість вегетативної маси буде не більше 30 — 35 %, а стиглого зерна 16 — 18 %, підсохлі валки обмолочують зернозбиральними комбайнами, відповідно регулюючи число обертів барабана.

Після обмолоту зерно просушують до вологості 14 — 15 %, за якої воно добре зберігається.

Біоенергетична ефективність вирощування гречки. Аналіз пока­зує, що енергетичний коефіцієнт вирощування гречки загалом не­високий — 3,93, а коефіцієнт енергетичної ефективності становить всього 2,75. При вирощуванні гречки без гербіцидів у науково-виробничій асоціації «Гречка» а Тернопільській області (керівник О. С. Алексєєва) ці показники значно вищі (табл. 21). Цього досяга­ють переважно за рахунок економії на пестицидах.

Післяукісні та післяжнивні посіви гречки. Післяукісні посіви гречки поширені в Лісостепу і на Поліссі, післяжнивні — переваж­но у степових районах України.

В Україні тривалість теплового періоду для гречки літніх сортів достатня (90-110 днів) і вона формує урожайність зерна 10- 15 ц/га. За рахунок літніх посівів гречки зміцнюється також кормова база бджільництва.

Післяукісну гречку висі­вають переважно після зі­браної озимини на зелений корм, післяжнивну — після озимої пшениці, озимого рі­паку, зібраних на зерно.

Після збирання поперед­ників стерню дискують на глибину 4-6 см і відразу приступають до оранки або

плоскорізного обробітку на глибину 16 — 18 см з одночасним котку­ванням ґрунту.

На площах, чистих від бур'янів, застосовують поверхневий обро­біток (дискування на глибину 8—10 см). Під обробіток вносять мі­неральні добрива (по 30 - 45 кг/га азоту, фосфору і калію).

Сіють гречку на малозабур'янених полях звичайним рядковим способом, на забур'янених — широкорядним. Норми висіву порів­няно з весняною сівбою збільшують на 15 — 20 %, насіння загорта­ють теж на 1 — 2 см глибше. Після сівби площу коткують.

Для літніх посівів краще використовувати ранньостиглі сорти (Скоростигла 86, Сумчанка, Орлиця та ін.).

Догляд за літніми посівами такий самий, як і за весняними. Збирають гречку роздільно при побурінні близько 70 % зерен.

На півдні при післяжнивному вирощуванні гречки застосовують також зрошення. Поливають посіви протягом вегетації 2 — 3 рази: перший раз — після сівби, другий — у період цвітіння, третій — при формуванні зерна. Поливна норма становить 300 — 400 м3 води на гектар.