Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.1.5. ЗЕРНОВІ БОБОВІ КУЛЬТУРИ

Загальна характеристика. До групи зернових бобових культур відносяться горох, сочевиця, квасоля, чина, соя, нут, кормові боби, люпин, маш, арахіс, вігна. Всі вони належать до родини бобових (Fabaceae). Серед сільськогосподарських культур зернобобові відзна­чаються найвищим вмістом білка. Якщо, наприклад, у зерні най­більш високобілкової злакової культури — твердої ярої пшениці серед­ній вміст білка становить 16 %, то в зерні зернобобових — 25 — 35 %, а в деяких з них (соя, кормовий люпин) — понад 40 %. За вмістом білка в зерні і калорійністю зернобобові культури переважають м'ясо, ри­бу та інші продукти харчування. Важливо й те, що їх білки є повно­цінними за амінокислотним складом і значно краще засвоюються організмом, ніж білки злакових культур.

За вмістом у зерні основних незамінних амінокислот (аргініну, валіну, лізину, триптофану та ін.) зернобобові в 1,5 — 3 рази пере­важають білок злакових культур.

Крім білків, у зерні більшості зернових бобових культур міститься близько 50 % вуглеводів (крім сої, в насінні якої міститься БЕР у ме­жах 19 - 30 %, та люпину із вмістом БЕР 18 - 21 %); від 1 до 7 - 14 % ЖИРУ (у сої — до 26 %), 2 — 7 % зольних речовин, значна кількість вітамінів А, В1, В2, С та ін. (табл. 23).

23. Хімічний склад зрілого зерна зернових бобових культур

(за даними Держкомісії із сортовипробування), %

 

Культура

Вода

Білок

Крох­маль

Жир

БЕР

Сира клітко­вина

Зола

Горох Сочевиця Квасоля Чина Нут Кормові боби Соя Люпин кормовий

10-15 12-14 12-15 12-14 12-14

10-14 14-16

14-18

16-35 25-34 22-30 25-34 25-34

25-35 30-60

30-48

20-46 47-60 50-56 ,42,5 47-60

50-55 22-34

18-39

1,3-1,5 1,3- 1,4 2,3 1,0-1,2 4,0-7,2

1,0-1,3 13-26

3,6-14

48-55 48-55 45-52 45-52 45-52

46-54 19-30

18-21

3,0-6,0 3,5-4,0 5,0-5,5 4,0-5,4 4,0-5,4

3,4-6,0 2,9-11

11-18

2,0-3,1 2,0-2,5 2,5-3,0 2,5-3,0 2,5-3,0

2,6-4,3 4,5-6,8

2,5-4,0

Зернові бобові завдяки цінному хімічному складу зерна мають велике промислово-сировинне значення. Із зерна їх виробляють крупи, борошно, різні кондитерські вироби, харчові й кормові кон­центрати. Із недозрілих плодів і зерна гороху (особливо цукрового), спаржевої квасолі, сої виготовляють смачні й поживні консерви. Олія із зерна сої широко використовується (особливо у США) для виробництва високоякісного маргарину.

Із зоотехнічної літератури відомо, що для повноцінної годівлі тварин в одній кормовій одиниці вміст перетравного протеїну має становити 110 — 120 г. У зерні зернобобових культур міститься 174 — 276 г перетравного протеїну на одну кормову одиницю, в зеленій масі 160 — 205 г. Тому вони мають важливе значення у збалансу­ванні кормових раціонів за білком відповідно до зоотехнічних норм. За статистичними даними, за рахунок зернобобових потреби тва­ринництва у протеїні задовольняються на 70 — 75 %.

На корм худобі використовують подрібнене або розмелене зерно в чистому вигляді, а також у складі комбікормів, сіно, сінаж, зелену масу, соєві шроти, макуху, а також солому й полову зернобобових культур.

Соя, кормові боби і кормові люпини є важливими культурами у зеленому конвеєрі, в якому їх часто висівають у багатокомпонент­них сумішах з кукурудзою, бобами, суданською травою.

Зерно зернобобових культур, зокрема чини, сої, використовують також для технічних потреб — виробництва клею (казеїну), пласт­мас, лаків та інших матеріалів.

Враховуючи особливості переважного використання головної продукції (зерна) зернових бобових культур у народному господар­стві, їх поділяють на типово харчові, до яких відносять квасолю, со­чевицю, горох, що відзначаються високими смаковими та кулінар­ними якостями і використовуються для виготовлення смачних і по­живних страв; кормові — чина, нут, кормові боби, люпин білий і жовтий, зерно яких є цінним компонентом у виробництві комбікор­мів; універсальні— соя, яка є цінною харчовою, технічною і кормо­вою культурою. Поділ зернобобових на такі групи є, звичайно, умов­ним, бо, наприклад, сочевиця є не тільки харчовою, а й певною мі­рою кормовою культурою; кормові боби, нут (білонасінні сорти) є та­кож харчовими культурами; чина використовується як харчова і технічна культура.

Зернобобові відіграють важливу роль у поліпшенні родючості ґрунтів, особливо бідних дерново-підзолистих, піщаних і супіщаних ґрунтів Полісся України. Вони характеризуються виключно цінною здатністю зв'язувати вільний азот повітря за допомогою бульбочко­вих бактерій і збагачують ґрунт на азотні сполуки. Дослідженнями встановлено, що на 1 га площі після вирощування зернобобових рос­лин залишається до 50 - 100 кг/га азоту і значна кількість органіч­них речовин, особливо багато останніх залишається в ґрунті, коли зернобобові рослини, зокрема люпин, вирощувати на зелене добри­во як сидеральні культури.

Зернобобові рослини здатні також поліпшувати структуру ґрун­ту, збагачувати орний шар на фосфор, калій, кальцій, поліпшувати його хімічні властивості. Завдяки цьрму вони є одним з найкращих попередників у сівозміні для зернових і технічних культур.

Серед зернобобових є група рослин (люпин, кормові боби, горох), коренева система яких добре засвоює поживні речовини (особливо фосфор) з важкорозчинних сполук ґрунту. Це важливо з господар­ського погляду, бо є можливість зекономити частину фосфорних доб­рив без зниження урожайності цих культур.

Ботанічна характеристика. Зернобобові культури належать до родини бобових (Fabaceae). Коренева система у них стрижнева. Го­ловний корінь, який розгалужується на велику кількість бічних ко­рінців, проникає у ґрунт на глибину до 2 — 3 м і більше.

Стебло в деяких зернобобових рослин досить нестійке проти ви­лягання (горох, чина тощо), а в інших, навпаки, міцне, прямостояче і не вилягає (боби, нут, люпин та ін.). Є зернобобові рослини (окремі види квасолі), які мають витке стебло. Висота стебла у різних зерно­бобових рослин може коливатись від 15 — 25 см (сочевиця) до 2,5 — 3 м і більше (квасоля багатоквіткова).

Листки у зернобобових рослин складні: у гороху, вики, сочевиці, бобів, чини, нуту, арахісу парно- або непарнопірчасті; у квасолі, сої — трійчасті; у люпинів — пальчасті (рис. 44).

Квітки зернобобових рослин неправильної форми, п'ятирозділь­ні, мають чашечку і віночок. Пелюстки віночка різні за розміром і формою. Одна з пелюсток, що є непарною і має найбільший розмір, називається вітрилом; дві інші, які вільно розміщуються по боках віночка, називаються весельцями, четверта і п'ята пелюстки, роз­міщені внизу віночка, утворюють так званий човник. Забарвлення віночка — від білого до червоного й фіолетового. У кожній квітці є 10 тичинок і стиснена з боків маточка. Квітки утворюють суцвіття (китицю) або розміщуються по одній чи по дві у піхві листка.

Плід зернобобових рослин — біб, різний за розміром (від 0,5 до 25 см і більше) та формою (прямий, зігнутий, пухирчастий тощо). Боби різних рослин містять від однієї до 10 — 12 насінин (зерен).

Насіння зернобобових рослин також дуже різноманітне за розмі­ром, формою і забарвленням. Воно вкрите досить міцною шкірястою насінною оболонкою, під якою розміщуються дві сім'ядолі і зародок. Зародок має зародковий корінець і брунечку.

Біологічна і екологічна характеристика. Зернобобові по-різному реагують на умови зовнішнього середовища. Найменш вибагливі до тепла горох, сочевиця і кормові (кінські) боби. Вони проростають, коли температура в посівному шарі ґрунту досягає лише 2 — 3 °С. Сходи їх

досить добре витримують заморозки до мінус 4 °С і навіть до мінус 6 — 7 °С. Малочутливі вони до похолодання також і в період вегета­ції. Проте ці зернобобові рослини вибагливі до вологи (наприклад, транспіраційний коефіцієнт гороху досягає 600, кормових бобів — навіть до 800). Вони погано витримують посуху в період цвітіння, даючи найвищий урожай лише у районах достатнього зволоження з річною кількістю опадів 450 — 600 мм.

Висока вибагливість зернобобових до вологи виявляється вже при проростанні насіння, яке бубнявіє при поглинанні 100 — 160 % води від маси.

Слід зазначити, що для всіх зернобобових шкідлива надмірна вологість — посилюється ураженість рослин хворобами, деякі (горох, чина) сильно вилягають.

За низької температури ґрунту (2 — 3 °С) проростає насіння нуту й чини. Їх сходи витримують також заморозки до мінус 6 — 7 °С, але, на відміну від гороху, сочевиці кормових бобів, вони є досить посухо­стійкими. Нут, наприклад, краще витримує нестачу, ніж надмірну кількість вологи. Проте, коли посуха спостерігається під час цвітін­ня і формування насіння, вони теж терплять від неї (можуть опада­ти зав'язі, підгоряти верхівки листків, бобів).

Найбільш вибагливими до тепла є соя, квасоля. Їх насіння почи­нає проростати лише при температурі ґрунту не нижче 8—10 °С. До весняних заморозків особливо чутливі сходи квасолі, які часто ги­нуть при температурі близько мінус 0,5 — 1 °С. Сходи сої можуть ви­тримувати заморозки до мінус 2,5 °С. Соя має досить високий транспіраційний коефіцієнт (400 - 500), але завдяки глибокій коре­невій системі краще витримує посуху, ніж інші зернобобові культу­ри, особливо в першу половину вегетації. У квасолі коефіцієнт транспірації менший і вона є досить посухостійкою культурою, особ­ливо до початку бутонізації.

Підвищених температур (4 — 6 °С) для проростання насіння по­требують однорічні люпини — жовтий та вузьколистий (синій), про­те їх сходи витримують заморозки до мінус 5 °С. Люпин білий за мінусових температур часто гине. Розвиваючи глибоку кореневу си­стему, люпини добре витримують посуху у другу половину вегетації, але коефіцієнт транспірації у них високий (600 — 700). Серед зерно­бобових люпини жовтий і вузьколистий найменш вибагливі до ґрун­тів і дають значний урожай навіть на дуже бідних пісках. Це пояс­нюється тим, що добре розвинена кореневе система люпинів може засвоювати важкорозчинні мінеральні сполуки, які для інших зер­нобобових рослин малодоступні. Виняток становить білий люпин, який потребує родючих ґрунтів.

Найбільш вибагливими до родючості ґрунтів є кормові боби.

Зернобобові рослини, крім синього, жовтого, багаторічного люпи­нів, дають високий урожай на ґрунтах, багатих на кальцій (вапно), тобто мають нейтральну реакцію ґрунтового розчину. Кислі ґрунти для них необхідно вапнувати. Люпини, крім білого, краще ростуть на середньокислих ґрунтах і терплять від надмірної кількості вапна у ґрунті. Деякі бобові, наприклад нут, добре витримують підвищену засоленість ґрунту.

Характерною особливістю зернових бобових рослин є тривале їх цвітіння і плодоутворення: часто на одній рослині можна спостері­гати одночасно зрілі (внизу рослини), незрілі й зовсім зелені плоди, а на верхівках рослин навіть квітки. Це, звичайно, ускладнює їх збирання.

За характером розвитку зернові бобові культури поділяють на 3 групи: рослини довгого світлового дня (горох, сочевиця, нут, чина, люпин, боби), короткого (соя, більшість сортів квасолі звичайної, маш) та нейтральні до довжини дня (деякі сорти квасолі звичайної).

Багато зернових культур, насамперед соя, квасоля, горох, кормо­ві боби, добре витримують затінення, тому є цінними компонентами у змішаних посівах.

Поширення. У світовому землеробстві зернобобові культури до­сить поширені, їх вирощують на площі понад 100 млн га при вало­вому зборі зерна понад 80 млн т за рік. Найбільшу площу серед зер­нобобових займають соя (більше 50 млн га), квасоля (23 млн га), го­рох (15 млн га), нут (12 млн га).

В СНД посівна площа зернобобових культур становить близько 5,5 млн га (1990 р.), в Україні — 1,3 млн га (1992 р.).

Середня врожайність зернових бобових культур в України нижча, ніж зернових культур, на 7 — 9 ц/га. Найвищою середньою урожай­ністю серед зернобобових відзначається в Україні горох (24,0 ц/га, 1993 р.), найнижчою — люпин (8,6 ц/га), урожайність інших зерно­бобових — у межах 12 - 18 ц/га.

Сучасний рівень валового виробництва зерна зернобобових куль­тур у країні не задовольняє потреб народного господарства. Розра­хунки показують, що вони можуть бути задоволені при доведенні валових зборів зерна їх в Україні не менш як до 10 — 12 млн т. Ос­новний напрям успішного вирішення цієї проблеми — подальше підвищення середньої врожайності зернобобових культур в усіх ра­йонах їх вирощування.

В Україні зернові бобові культури вирощують на всій території з переважанням у Лісостепу та на Поліссі холодостійких і вологолюб­них (горох, кормові боби, сочевиця, люпин), у Степу — посухостій­ких (нут, чина, соя), в усіх зонах — квасолі.

Найбільш поширений в Україні горох. Він займає понад 1 млн га, соя — приблизно 70 тис. га, квасоля — 15 тис. га, кормові боби — близько 10 тис. га.