2.2. Методи визначення достатності банківського капіталу

Питання про рівень достатності капіталу, який забезпечив би довіру до банку з боку вкладників, інвесторів, кредиторів та органів нагляду, є найсуперечливішим у теорії банківської справи. В економічній літературі це питання називають проблемою адекватності капіталу. Термін «адекватність капіталу» відображає рівень надійності та ризиковості банку і передбачає уявлення про банківський капітал як джерело покриття збитків.

Об’єктивна потреба збільшувати капітал банку зумовлена інфляційними процесами, розширенням масштабів банківської діяльності та підвищенням рівня ризику, пов’язаного з мінливістю фінансових ринків. Через це вкладники висувають дедалі жорсткіші вимо­ги до розміру капіталу. Враховуючи ту важливу роль, яку банки відіграють у будь-якому суспільстві, регулюючі органи багатьох країн протягом десятиріч встановлювали мінімальні норми (стандарти) достатності капіталу. Капітал банку був і далі залишається одним з головних показників, які жорстко регулюються в кожній країні, а з 1988 року — і на міжнародному рівні.

Для реєстрації банку необхідно забезпечити мінімальний обо­в’язковий розмір статутного капіталу і підтримувати встановлені нормативи достатності капіталу протягом усього періоду діяльності. У банківській практиці існують різні методи визначення достатності капіталу.

МЕТОД ЛІВЕРИДЖУ

Метод лівериджу (важеля) полягає у встановленні нормативу співвідношення власних та залучених коштів банку. Наприклад, якщо співвідношення встановлено на рівні 5%, то це означає, що залучені кошти банку не можуть перевищувати капіталу більш ніж у 20 раз. До 1998 року НБУ використовував цей метод для розрахунку оціночного показника достатності капіталу банку. У США в 1983 році норматив співвідношення власного капіталу до залучених коштів становив 3%. Метод лівериджу має такі недоліки:

не проводиться диференціація між різними видами капіталу;

не враховується рівень ризиковості активних операцій;

не беруться до уваги позабалансові зобов’язання та пов’язаний з ними ризик;

У сучасній банківській практиці цей метод визначення достатності капіталу може паралельно з іншими методами використовуватись як допоміжний.

МЕТОД ПОРІВНЯЛЬНОГО АНАЛІЗУ ПОКАЗНИКІВ

За цим методом для оцінювання адекватності капіталу використовуються розглянуті далі показники.

Відношення сукупного капіталу до сукупних активів банку.

Відношення сукупного капіталу до сукупних депозитних зобов’язань.

Відношення сукупного капіталу до ризикових активів, розраховуваних як сума всіх активів, крім готівки та державних цінних паперів.

Значення показників постійно контролюються та аналізуються регулюючими органами, але нормативи чи граничні межі не встановлюються. У процесі нагляду використовуються прийоми структурного, порівняльного та динамічного аналізу. Показники конкретного банку порівнюються з аналогічними значеннями інших банків або із середньогалузевими. Динамічний аналіз призначений для виявлення тенденцій у зміні розміру капіталу одного й того самого банку протягом деякого періоду часу.

Недоліками методу порівняльного аналізу показників адекватності капіталу є суб’єктивний характер оцінок та висновків, відсутність загальноприйнятих стандартів достатності капіталу, значна трудомісткість.

Цей метод визначення достатності капіталу застосовувався у практиці банківського нагляду США до 80-х років і виявився неефективним засобом впливу на капітал, оскільки насправді показники капіталу американських банків весь час погіршувалися протягом тривалого періоду з 30-х по 80-ті роки.

МЕТОД ЕКСПЕРТНИХ ОЦІНОК

Метод експертних оцінок адекватності капіталу базується на використанні висновків експертів про якість управління банком, рівень прибутковості та ліквідності, динаміку депозитної бази, структуру балансу, ризиковість активних операцій, регіональні особли­вості ринку, на якому працює банк. Метод передбачає вивчення діяльності кожного банку в контексті конкретних ринкових умов та врахування взаємозв’язку зовнішніх і внутрішніх чинників. Якщо стан ринку характеризується підвищеною ризиковістю або виявлена слабкість внутрішніх структур, то перед банком може бути поставлена вимога збільшення капіталу понад мінімальний рівень.

Метод експертних оцінок з успіхом може використовуватись для оцінювання адекватності капіталу окремих банків, але з огляду на значні розміри банківської системи країни та різноманітність ринків застосування його стає проблематичним.

МЕТОД ВИЗНАЧЕННЯ АДЕКВАТНОСТІ КАПІТАЛУ
ЗА МІЖНАРОДНИМИ СТАНДАРТАМИ — БАЗЕЛЬСЬКА
 УГОДА ПРО КОНВЕРГЕНЦІЮ КАПІТАЛУ

Починаючи з 60-х років банківська діяльність характеризувалась виходом на міжнародні ринки та підвищенням ризиковості операцій. Невідповідність у правилах регулювання достатності капіталу банків різних країн породжувала серйозні проблеми, пов’язані із захистом інтересів клієнтів та партнерів банку.

З метою забезпечення стабільності міжнародної фінансової системи і якомога справедливішої конкуренції в 1987 році Базельським комітетом регулювання банківської діяльності була прийнята угода про єдині міжнародні стандарти достатності капіталу, яка дістала назву «Базельська угода про конвергенцію капіталу». Базельський комітет складався з представників центральних банків та регулюючих органів 12 провідних індустріальних країн світу: Бельгії, Канади, Франції, Італії, Німеччини, Японії, Нідерландів, Швеції, Швейцарії, Люксембургу, Великої Британії та США. Кожна країна взяла на себе відповідальність за приведення власних вимог адекватності капіталу до міжнародних стандартів. Формально Базельська угода була схвалена в липні 1988 року і для впровадження нових методів визначення достатності капіталу передбачався перехідний період (1988 – 1992 рр.).

Базельська угода базується на визначенні структури капіталу і врахуванні кредитного ризику активів та позабалансових зобов’язань. Основні стандарти угоди єдині для всіх банківських уста­нов, що перебувають під юрисдикцією перелічених країн, а регулюючі органи мають право самостійно встановлювати коефіцієнти ризику та визначати деякі складові капіталу. Базельська угода відкрита для приєднання інших країн.

За Базельською угодою банківський капітал поділяється на два типи:

основний капітал, або капітал першого порядку (рівня);

додатковий капітал, або капітал другого порядку (рівня).

Основний капітал включає звичайні акції, безстрокові привілейовані акції, якими не передбачається накопичення дивідендів; нерозподілений прибуток; додатковий дохід у вигляді коштів акціонерів, внесених без додаткового випуску акцій; премії за акціями, якщо вони продаються з надлишком ринкової вартості порівняно з номінальною; неконтрольний пакет акцій консолідованих дочірніх компаній. Основний капітал є найстабільнішою частиною сукупного капіталу.

Додатковий капітал включає субординовані боргові зобов’язан­ня; загальні резерви на покриття збитків за кредитами та орендою; безстрокові, довгострокові та конвертовані привілейовані акції, які дають право на накопичення дивідендів; резерви переоцінювання основних засобів, коли вони можуть бути оцінені за вищою вартістю і різниця зараховується до капіталу. Додатковий капітал є менш постійною частиною капіталу, вартість якої може змінюватися.

Складові капіталу другого порядку регулюються самостійно країнами, які підписали Базельську угоду. До розрахунку показників достатності капіталу береться фактичне значення додаткового капіталу, але сума не повинна перевищувати розміру основного капіталу. Це означає, що загальна величина додаткового капіталу може бути більшою за основний капітал, але сума перевищення не зараховується до розрахунку нормативів достатності капіталу. Крім того, жодна з форм додаткового капіталу не може становити більш ніж 50% основного. Резерви на покриття збитків за кредитами та орендою включаються до складу додаткового капіталу за умови, що вони є загальними (а не спеціальними) і становлять не більш як 25% зважених за коефіцієнтами ризику активів.

Відрахування (відвернення) складаються з інвестицій та інших вкладень у неконсолідовані дочірні підприємства, вкладень у капітальні цінні папери, інших вкладень, які регулюються органами нагляду кожної країни.

Сукупний капітал визначається як сума основного і додаткового капіталу за мінусом відрахувань.

Базельською угодою також передбачено врахування кредитного ризику, пов’язаного з різними видами активів та позабалансових зобов’язань банку. Кожний вид балансових активів банку множиться на коефіцієнт ризику, який відображає ймовірність неповернення даного активу. Кожний елемент позабалансових зобов’язань конвертується в активи через перевідні коефіцієнти і також зважується на відповідний коефіцієнт ризику. Суму всіх активів та позабалансових зобов’язань з урахуванням рівня ризиків називають сукупними активами, зваженими за ризиком.

Міжнародною угодою пропонується шкала коефіцієнтів ризику, які можуть бути використані без змін або скориговані залежно від економічної ситуації конкретної країни. Наприклад, в Україні протягом останніх років коефіцієнти ризику активів змінювалися кілька разів. У 1995 році коефіцієнт ризику основних фондів банку становив 50%, а 1997 року — 100%. НБУ підвищив коефіцієнт ризику основних фондів з огляду на достатній рівень насиченості ринку нерухомості, що може супроводжуватися зниженням цін на будівлі, споруди та зменшенням їх ліквідності. Коефіцієнти ризику за міжнародними стандартами та діючі в Україні наведені в дод. 2.

Міжнародні стандарти достатності капіталу вимагають додержання мінімально допустимих нормативів основного капіталу N1 та сукупного капіталу N2:

         ;   (2.3)

,        (2.4)

де К1, К2 — капітал відповідно основний і додатковий, причому К2 £ К1; САр – сукупні активи та позабалансові зобов’язання, зважені за ризиком.

Базельська угода стала значним кроком у напрямку стабілізації міжнародної фінансової системи та зростання банківського капіталу. Зв’язок капіталу та кредитного ризику зумовлений, насамперед, здатністю капіталу нейтралізувати втрати через неплатоспроможність позичальників. Але Базельською угодою не враховуються інші види ризиків, такі як відсотковий, валютний, ризик ліквідності. Тому пошук нових досконалих методів визначення адекватності капіталу триває.

МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИМ
КАПІТАЛОМ В УКРАЇНІ

В Україні величина капіталу комерційних банків регулюється централізовано Національним банком через установлення мінімальних вимог (нормативів) до розмірів та достатності капіталу. Робота над поліпшенням капітальних показників вітчизняних комерційних банків ведеться у двох напрямках: через установлення мінімальних вимог до абсолютної величини капіталу в грошовому вираженні (нормативи Н1, Н2) та через визначення відносних показників, таких як нормативи платоспроможності та достатності капіталу (нормативи Н3, Н4), які регулюють співвідношення капіталу і активів банку (дод. 10).

Норматив капіталу комерційного банку Н1 і норматив мінімального розміру статутного капіталу Н2 регулюють абсолютну величину капітальної бази. При визначенні нормативу Н1 капітал банку розраховується як сума основного та додаткового капіталу за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів. Склад основного та додаткового капіталу, а також відвернень визначається НБУ. При розрахунках розмір додаткового капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу, як це визначено міжнародними стандартами. НБУ розроблено механізм поетапного нарощування капітальної бази для комерційних банків, які не виконують нормативів Н1 у зазначені строки.

Показники Н1, Н2 не можуть розглядатися як достатні, оскільки не враховують співвідношення капіталу та активів банку, а також рівня ризиковості активних операцій. Для регулювання даного аспекту банківської діяльності НБУ встановлено норматив платоспроможності Н3 і норматив достатності капіталу Н4.

Норматив платоспроможності банку Н3 визначається як відношення капіталу К до активів Ар, зважених за ступенем ризику за допомогою відповідних коефіцієнтів. Цей норматив розраховується:

           (2.5)

Нормативне значення Н3 не повинно бути нижчим ніж 8%. За економічним змістом співвідношення капіталу банку та ризикозважених активів визначає достатність капіталу для проведення активних операцій з урахуванням ризиків, що характерні для банківської діяльності.

Норматив платоспроможності Н3 відповідає міжнародним стандартам достатності сукупного капіталу N2, визначених Базельською угодою. Зазначимо, що за умови виконання нормативу сукупного капіталу N2 норматив основного капіталу N1 виконується автоматично. На практиці можлива ситуація, коли норматив N1 виконується, а норматив сукупного капіталу N2 не виконується. Проте навпаки бути не може. Тому виконання нормативу платоспроможності Н3, установленого для українських банків, означає додержання міжнародних стандартів достатності капіталу за Базельською угодою.

Ступінь ризиковості активних операцій банку визначається НБУ і переглядається з часом за умови зміни економічної ситуації. Станом на 01.01.98 усі активи комерційного банку поділені на 5 груп за ступенем ризику та ймовірністю втрати частини вартості. Першу групу становлять безризикові активи, до яких належать банкноти та монети в касі, дорожні чеки, кошти на рахунках НБУ, ОВДП тощо, і коефіцієнт ризику дорівнює нулю. До наступних двох груп низькоризикових активів належать кредити, надані центральним органам державного управління, з коефіцієнтом ризику 10%, а також боргові цінні папери місцевих органів влади та надані їм кредити з коефіцієнтом ризику 20%. Групу активів із середнім рівнем ризику 50% становлять кошти на рахунках в інших банках, нараховані доходи (у тому числі і прострочені), за борговими цінними паперами. До групи високоризикових віднесена більша частина активів банку, таких як кредити (крім кредитів центральним органам управління), у тому числі й міжбанківські, основні фонди, факторинг, лізинг, враховані векселі, сумнівна заборгованість, боргові цінні папери, випущені фінансовими (небанківськими) установами тощо. Коефіцієнт ризику за даною групою активів становить 100% (дод. 2).

Принципово новим для вітчизняної банківської практики стало введення коефіцієнтів ризику для позабалансових зобов’язань, які за умови їх виконання перетворюються на балансові статті. Так, гарантії, поручительства, акредитиви, надані банком, сумнівні вимоги за операціями з валютою, банківськими металами та з іншими фінансовими інструментами, цінні папери до отримання за операціями андеррайтингу віднесені до високоризикових операцій банку і мають коефіцієнт ризику 100%. Зобов’язання з кредитування, надані банком, валюта та банківські метали, які куплені, але не отримані, та інші активи до отримання класифікуються як середньоризикові з коефіцієнтом ризику 50%. Для розрахунку значення активів, зважених за ризиком Ар, необхідно помножити величину кожної статті активів та позабалансових активних рахунків на відповідний коефіцієнт ризику, визначений НБУ (якщо коефіцієнти виражені у відсотках, то потрібно розділити на 100), а потім знайти загальну суму ризикозважених активів, яка й використовується у процесі розрахунку показника платоспроможності Н3.

Норматив достатності капіталу Н4 визначається як відношення сукупного капіталу банку до загальних активів банку (зменшених на створені відповідні резерви) ЗА:

           (2.6)

Нормативне значення Н4 має бути не нижче за 4%.

Норматив Н4 показує рівень достатності капіталу з огляду на загальний обсяг діяльності, незалежно від розміру різноманітних ризиків. Цей норматив використовується у вітчизняній банківський практиці для посилення контролю за розміром капіталу порівняно з активами. Міжнародними нормами застосування такого показника не передбачено.

З метою забезпечення процесу реальної капіталізації банківської системи НБУ розроблено систему визначення категорії банку залежно від розміру капіталу. Згідно з даною системою всі банки належать до однієї з трьох категорій капіталу, для кожної з яких розроблено відповідну програму нарощування капітальної бази та конкретні рекомендації щодо дивідендної політики банку (дод. 4). Система категорійності капіталу призначена для посилення контролю за процесом капіталізації банків з боку НБУ та для забезпечення умов реального нарощування капіталу комерційними банками України.

Ця система може розглядатися як метод централізованого управління капіталом банківської системи в цілому, основна мета якого — нарощувати капітальну базу.

Приклад 2.1

Розмір капіталу комерційного банку становить 5100 тис. грн., у тому числі основний капітал – 2900 тис. грн. Активи банку наведені в табл. 2.1.

1. Визначити відповідність нормативам достатності капіталу за Базельською угодою та вимогами НБУ.

2. Якщо банк розширить свою кредитну діяльність і збільшить обсяг кредитування на 20% (крім кредитування центральних органів держуправління), то як це вплине на рівень достатності капіталу за інших рівних умов?

Розв’язання

1. Для розрахунку активів, зважених за ризиком, кожну статтю активів та позабалансових елементів слід помножити на відповідний коефіцієнт ризику (графа 4 табл. 2.1) і поділити на 100 (оскільки коефіцієнти виражені у відсотках). Сума активів, зважених за ризиком, наведена у графі 5 табл. 2.1. Маємо:

N1 = (2900 : 59629,9) × 100 = 4,86;

N2 = (5100 : 59629,9) × 100 = 8,55;

H4 = (5100 : 86685,4) × 100 = 5,88.

Таблиця 2.1

АКТИВИ БАНКУ

У даному банку нормативів достатності капіталу за міжнародними стандартами додержують. Відповідний норматив для основного капіталу становить 4,86%, що перевищує обов’язковий мінімум 4%, а норматив сукупного капіталу досяг 8,55% (обов’язкове значення становить 8%). Норматив платоспроможності банку Н3, установлений НБУ, розраховується аналогічно N2, тому можна зробити висновок про додержання комерційним банком даного економічного показника.

Норматив достатності капіталу Н4 за визначенням НБУ має бути не нижчим за 4%, а в банку він становить 5,88%.

Отже, даний банк має достатньо сильні капітальні позиції, про що свідчить перевищення всіх нормативних вимог достатності капіталу.

2. Якщо банк планує розширити кредитну діяльність на 20% (крім кредитування центральних органів державного управління), то обсяг кредитів збільшиться на суму 9021,6 тис. грн. (45108·0,2 = 9021,6). На таку саму величину зросте загальна сума активів, зважених за ризиком, оскільки кредити мають коефіцієнт ризику 100%. Сума ризикозважених активів становитиме 68651,5 тис. грн. (59629,9 + 9021,6 = 68651,5). Далі обчислюємо:

N1 = (2900 : 68651,5) × 100 = 4,2;

N2 = (5100 : 68651,5) × 100 = 7,43;

H4 = [5100 : (86685,4 + 9021,6)] × 100 = 5,33.

Як показують розрахунки, за умови розширення кредитної діяльності в банку нормативи N1 і Н4 не порушуються і перевищують обов’язкове значення 4%. Водночас норматив сукупного капіталу N2 і відповідно норматив НБУ платоспроможності банку Н3 стали нижчими за 8% — встановлені мінімальні стандарти. Тому перед менеджментом банку постає завдання збільшити капітал до розміру, який задовольнить обов’язкові вимоги регулюючих органів. У даному разі необхідно збільшити капітал до 5492,12 тис. грн. (68651,5 · 0,08 = 5492,12), тобто на 392,12 тис. грн.

Менеджмент банку має проаналізувати всі можливі джерела поповнення капіталу і вибрати найдешевші та найбезпечніші, використовуючи відповідні методи управління капіталом банку.