2.2.1. Закони попиту і спадної віддачі
Економічний зміст закону попиту та закону пропозиції. Проста модель попиту і пропозиції, на думку шведського економіста К. Еклунда, існує майже 200 років, а її більш розвинута форма протягом останніх 100 років є ядром політичної економії. Проста модель відображає поведінку покупця і продавця, співвідношення попиту і пропозиції та динаміку цін під час купівлі-продажу одиниці будь-якого товару. Перш ніж розглядати цей механізм, з ясуємо сутність попиту і пропозиції.
Згідно з визначенням К. Маркса, попит — це представлена на ринку потреба в товарах, а пропозиція — продукт, який перебуває на ринку або може бути доставлений на нього. Американські економісти К. Макконел та С. Брю визначають попит як кількість продукту, який споживачі готові та спроможні купити за певну ціну з можливих протягом відповідного проміжку часу цін. Пропозиція, на їхню думку, — це шкала, що показує різні кількості продукту, які виробник бажає і спроможний виробити й запропонувати для продажу на ринку за кожну конкретну ціну з можливих цін протягом певного проміжку часу.
Попит на товар залежить від багатьох факторів. Так, К. Еклунд, розглядаючи попит покупців на сорочки, називає такі основні фактори: 1) величина їх доходу; 2) кількість сорочок, яку вони вважають за необхідне мати; 3) наявність у них відповідного одягу (джемпери, жилети та ін.), який можна використати замість сорочок; 4) ціни на ці товари (дешевші чи дорожчі вони за сорочки); 5) смак і мода; 6) ціни подібних сорочок.
Розглядаючи еластичність попиту залежно від рівня цін, західні економісти сформулювали закон попиту.
Закон попиту — закон, згідно з яким за незмінюваності всіх інших параметрів зниження ціни зумовлює відповідне зростання величини попиту, і навпаки.
Отже, між ціною і величиною попиту існує обернена залежність. Про дію цього закону свідчить, по-перше, те, що низькі ціни посилюють у споживачів бажання купувати товари, практика «розпродажу» товарів за зниженими цінами. По-друге, оскільки споживання підлягає дії принципу знижувальної граничної корисності (покупець товару отримує менше задоволення або корисності від кожної наступної одиниці продукції), то споживачі купують додаткові одиниці продукту лише за умови, що його ціна знижується. По-третє, підтвердженням цього є ефект доходу і ефект заміщення. Ефект доходу вказує на те, що за нижчої ціни товару споживач може купити його, не відмовляючи собі у придбанні інших альтернативних товарів. Ефект заміщення виражається в тому, що за нижчої ціни споживач хоче придбати дешевий товар замість аналогічних, які стали відносно дорожчими.
Простежуючи ту саму обернену залежність між кількістю реалізованої продукції та ціною, П. Самуельсон формулює закон поступового зниження попиту. Він пояснює його тим, що: 1) зниження цін на певний товар •
розширює коло покупців; 2) зниження ціни може спонукати кожного споживача цього товару здійснити додаткові покупки і навпаки; 3) зниження попиту при зростанні ціни пояснюється тим, що у цьому разі споживач намагається замінити його іншими товарами (наприклад, каву чаєм), а також тим, що людина стає біднішою і починає споживати деякі товари у менших кількостях.
Порівняння двох варіантів обґрунтування однієї й тієї ж причинно-наслідкової залежності дає підставу стверджувати, що логічніше цей закон сформульовано як закон попиту. Це зумовлено тим, що закон зниження попиту, за П. Самуельсоном, відображає лише одну із сторін взаємозв'язку між попитом і підвищенням цін, а закон попиту виражає також залежність між попитом і зниженням цін. Загалом сформульовані економічні закони відображають не глибинні, внутрішньо необхідні, суттєві зв'язки між окремими явищами і процесами, а поверхові, на рівні здорового глузду. З цього приводу американські економісти при обґрунтуванні закону попиту зауважували, що здоровий глузд і елементарне спостереження узгоджуються з кривою попиту, а швейцарський економіст К. Еклунд зазначав, що ця модель у простій формі описує деякі з діючих у господарстві сил.
Водночас економічну теорію доцільно викладати методом переходу від простого до складного. Для цього скористаємося вдалим описом моделей та їх графічним зображенням у праці К. Еклунда (рис. 1, 2).
На вертикальній осі (рис. 1) зображено ціну сорочок (.чим вище, тим дорожчі), а на горизонтальній осі — величину попиту (чим далі вправо, тим більший попит), ложна точка на кривій попиту показує кількість соро-°к, яку споживачі хочуть купити за відповідну ціну. З рухом по лінії донизу ціна знижується, а попит споживача на сорочки зростає.
Ситуацію на ринку з боку пропозиції відображено на рис. 2. Як і у випадку з попитом на сорочки, їх пропозиція теж зумовлена дією низки факторів, основними з яких є: 1) витрати виробництва; 2) мета фірми, від якої значною мірою залежатиме рівень цін (якщо фірма прагне завоювати нові ринки збуту, ціни можуть бути нижчими); 3) наявність чи відсутність конкурентів на ринку та ін. Для простоти передбачається, що на певному короткому проміжку часу технологія виробництва, продуктивність праці не змінюються й існує досконала конкуренція (наявність багатьох продавців, кожен з яких окремо не може впливати на процес ціноутворення). Лінія пропозиції показує, що для збільшення кількості виготовлю-ваних сорочок ціна повинна зростати. Кожна точка на лінії з рухом донизу показує ту кількість сорочок, яку товаровиробники згодні виготовити за відповідну ціну.
Закон пропозиції — загальний економічний закон, згідно з яким за незмінюваності всіх інших параметрів між змінами кількості товарів і послуг, які пропонуються підприємствами на ринку, існує прямо пропорційна залежність.
Дія закону пропозиції означає, що зростання ціни на товари і послуги зумовлює збільшення кількості товарів і послуг, з одного боку, та скорочення обсягів виробництва товарів і послуг у разі зниження ціни — з іншого. Від рівня цін на товари та послуги також залежать доходи під-приємств-виробників та продавців. Тому із збільшенням цін зростає їх зацікавленість у виробництві більшої кількості товарів. Водночас зростання пропозиції товарів і послуг повинно відбуватися відповідно до обсягів платоспроможного попиту, із зниженням якого товаровиробникам необхідно домагатися зменшення суспільне необхідних витрат на виробництво одиниці продукції за рахунок зростання продуктивності праці, економії ресурсів тощо.
Перехід до складнішої моделі взаємозв'язку передбачає зіставлення інтересів виробників і споживачів відповідно до пропозиції й попиту та пошук місця їх оптимального поєднання. Графічно така ситуація зображена на рис. 3.
Обидві лінії (попиту і пропозиції) перетинаються в точці, яка відповідає значенню кількості сорочок (КІ), та ціни Р}. За такої кількості цих товарів і ціни на них виробники і споживачі можуть одночасно досягти поставленої мети. За такої ціни споживач оцінює для себе корисність нової сорочки рівновеликою витратам на неї. З боку виробника максимальний дохід (тобто сума, яку фірма може отримати від продажу додаткових сорочок) дорівнюватиме максимальним (граничним) витратам на
їх виробництво. Така оптимальна ціна називається ціною рівноваги. У марксистській політичній економії синонімічним поняттям є ціна виробництва, про що докладно йтиметься далі. У цьому зв'язку доцільно коротко розглянути сутність закону спадної віддачі, обґрунтованого західними науковцями.
Коли окремий індивід або виробник намагається збільшити свій дохід, то він у своєму раціональному розрахунку зіставляє користь і витрати. Він постійно має справу зі зростаючими витратами, граничними доходами, що зменшуються, граничною корисністю, граничним продуктом. Гранична корисність — вигода, яку отримує індивід від споживання ще одного товару або послуги. Граничні доходи — доходи, отримані підприємством від продажу додаткової одиниці товару. Граничний продукт — це додаткова продукція, виготовлена ще одним додатковим робітником. Всі ці граничні показники зіставляються з граничними (або маргінальними) витратами, зумовлені додатковими витратами або відмовою від певних благ. Відповідно до цього фірма розширює випуск товарів доти, поки граничні витрати зрівняються з ціною продукції, або якщо додаткова одиниця продукції обходиться їй дешевше, ніж ціна продажу. Взаємозв'язок додаткових витрат ресурсів (капіталу, землі, трудових ресурсів) і збільшенням обсягів виробництва виявляється у дії закону спадної віддачі.
Сутність закону спадної віддачі.
Закон спадної віддачі — закон, згідно з яким, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниці змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного фіксованого ресурсу (капіталу або землі) дає додатковий або граничний продукт, який зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу.
Так, якщо кількість робітників, які обслуговують певне машинне устаткування, збільшуватиметься, то зростання обсягів виробництва сповільнюватиметься в міру того, як зростаюча кількість працівників залучатиметься до виробництва. Вирощуючи пшеницю, фермер з 1 га без культивації ґрунту отримує ЗО ц зерна. Обробіток ґрунту один раз дасть змогу підвищити врожай, наприклад, до 40 ц з 1 га. Другий обробіток ґрунту — до 45 ц з 1 га, третій — до 48 ц з 1 га, четвертий — до 50 ц з 1 га. Подальший обробіток ґрунту дасть дуже незначну, навіть нульову віддачу, отже, зробить дедалі менший внесок у продуктивність землі. Цей закон діє за умови, що кожний додатковий робітник на підприємстві має однаковий рівень освіти, кваліфікації, трудових навичок, розумових здібностей тощо. Отже, за наявності оптимальної кількості зайнятих на підприємстві кожний додатковий робітник вносить менший внесок у загальний обсяг виробництва порівняно зі своїм попередником. З погляду продуктивності праці дія закону спадної віддачі виражається в тому, що середня продуктивність праці зростатиме доти, поки величина продукту, виробленого додатковим робітником, перевищує величину «середнього продукту», або середню продуктивність раніше зайнятих робітників. Отже, при вимірюванні темпів зростання продуктивності праці спостерігаються стадії її зростання, зниження і від'ємного значення граничної продуктивності.
Згідно з вимогами цього закону для правильного прийняття рішень щодо раціонального вибору (зіставлення користі та витрат) необхідно, щоб граничні витрати у кожному окремому випадку дорівнювали граничному доходу. Іншими словами, вкладати ресурси слід доти, поки ефект від вкладення останньої одиниці ресурсу не дорівнюватиме віддачі. Отже, інвестиції вигідні лише до того часу, поки гранична корисність або граничний дохід перевищують граничні витрати. Наймати на роботу нового працівника можна у тому разі, коли вартість виготовленого ним граничного продукту перевищує витрати на додаткову заробітну плату.
Розглядаючи з цього погляду графік рівноваги (див. рис. 3), зокрема точку перетину прямих попиту і пропозиції (де споживачі та виробники досягають поставленої мети), бачимо, що у цій точці гранична корисність дорівнює граничним витратам (за ціни Р граничний дохід виробників, тобто сума, яку фірма може отримати від продажу додаткових сорочок, дорівнює граничним витратам на їх виробництво).
Якщо ціна на сорочки буде встановлена вище від точки рівноваги, попит на них зменшиться, пропозиція перевищить попит, запаси непроданих сорочок зростатимуть, що змусить виробників знизити ціни і скоротити виробництво цього товару. Це призведе до зростання попиту й поступового вирівнювання попиту і пропозиції в ціні рівноваги. Зворотний рух у співвідношенні попиту і пропозиції відбуватиметься тоді, коли ціна сорочки буде встановлена нижче від ціни рівноваги.
Така проста модель правдиво відображає ситуацію в умовах вільного ринку (досконалої конкуренції, коли ні продавці, ні покупці не впливають або мало впливають на зміну ринкових цін), якщо всі інші фактори (техніка, мода, доходи сімей, податки та ін.) залишаються незмінними. В реальній дійсності виконати всі умови вільної конкуренції неможливо. П. Самуельсон зазначав, що це такою ж мірою нереально, як у фізиці немислимий маятник, який коливався б без будь-якого тертя.
Із зміною інших факторів (техніки, доходів тощо) модель взаємодії попиту і пропозиції буде складнішою. Так, із впровадженням нових, досконаліших швейних машин зросте продуктивність праці й знизяться витрати виробництва на виготовлення однієї сорочки. Лінія попиту при цьому зміщується донизу (рис. 4). Це зумовлює зниження цін і зростання попиту. Ціна рівноваги знижується.
Якщо, наприклад, зростають доходи споживачів, то вони мають змогу купити більше сорочок. Лінія попиту зміщується вгору, зростає ціна рівноваги, збільшується обсяг продажу (рис. 5).
За допомогою таких моделей можна аналізувати зміни, що відбуваються на ринку: коли існують різні види ринків (автомобілів, телевізорів, взуття і т. ін.), коли одночасно впроваджується нова техніка і зростають доходи, коли зміни на одному ринку зумовлюють певні зрушення на іншому тощо. В усіх цих випадків взаємодія різних ринків, певних факторів на одному ринку відбувається через ціновий механізм.
Коли ж пропозиція контролюється одним воробни-ком-монополістом, такої відповідності між попитом і пропозицією вже не буде. Монополіст може, не змінюючи обсягу виробництва, змінити ціну або за фіксованої ціни змінити обсяг виробництва.
На попит впливають не лише названі фактори, а й ціни на взаємопов'язані товари, скажімо, ціни на бензин і автомобілі. Тому із зниженням цін на бензин попит на автомобілі зросте. Зростання цін на нафту збільшує попит на газ тощо.
Водночас у світовій практиці трапляються випадки, коли попит на окремий товар протягом тривалого проміжку часу зростав, а ціни істотно не змінювалися.