Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.2.1. Закони попиту і спадної віддачі

Економічний зміст закону попиту та закону пропози­ції. Проста модель попиту і пропозиції, на думку шведсь­кого економіста К. Еклунда, існує майже 200 років, а її більш розвинута форма протягом останніх 100 років є яд­ром політичної економії. Проста модель відображає пове­дінку покупця і продавця, співвідношення попиту і про­позиції та динаміку цін під час купівлі-продажу одиниці будь-якого товару. Перш ніж розглядати цей механізм, з ясуємо сутність попиту і пропозиції.

Згідно з визначенням К. Маркса, попит — це пред­ставлена на ринку потреба в товарах, а пропозиція — продукт, який перебуває на ринку або може бути достав­лений на нього. Американські економісти К. Макконел та С. Брю визначають попит як кількість продукту, який споживачі готові та спроможні купити за певну ці­ну з можливих протягом відповідного проміжку часу цін. Пропозиція, на їхню думку, — це шкала, що показує рі­зні кількості продукту, які виробник бажає і спромож­ний виробити й запропонувати для продажу на ринку за кожну конкретну ціну з можливих цін протягом певного проміжку часу.

Попит на товар залежить від багатьох факторів. Так, К. Еклунд, розглядаючи попит покупців на сорочки, на­зиває такі основні фактори: 1) величина їх доходу; 2) кількість сорочок, яку вони вважають за необхідне мати; 3) наявність у них відповідного одягу (джемпери, жилети та ін.), який можна використати замість соро­чок; 4) ціни на ці товари (дешевші чи дорожчі вони за со­рочки); 5) смак і мода; 6) ціни подібних сорочок.

Розглядаючи еластичність попиту залежно від рівня цін, західні економісти сформулювали закон попиту.

Закон попиту — закон, згідно з яким за незмінюваності всіх інших параметрів зниження ціни зумовлює відповідне зростання вели­чини попиту, і навпаки.

Отже, між ціною і величиною попиту існує обернена залежність. Про дію цього закону свідчить, по-перше, те, що низькі ціни посилюють у споживачів бажання купу­вати товари, практика «розпродажу» товарів за знижени­ми цінами. По-друге, оскільки споживання підлягає дії принципу знижувальної граничної корисності (покупець товару отримує менше задоволення або корисності від кожної наступної одиниці продукції), то споживачі купу­ють додаткові одиниці продукту лише за умови, що його ціна знижується. По-третє, підтвердженням цього є ефект доходу і ефект заміщення. Ефект доходу вказує на те, що за нижчої ціни товару споживач може купити йо­го, не відмовляючи собі у придбанні інших альтернатив­них товарів. Ефект заміщення виражається в тому, що за нижчої ціни споживач хоче придбати дешевий товар замість аналогічних, які стали відносно дорожчими.

Простежуючи ту саму обернену залежність між кіль­кістю реалізованої продукції та ціною, П. Самуельсон формулює закон поступового зниження попиту. Він по­яснює його тим, що: 1) зниження цін на певний товар •

розширює коло покупців; 2) зниження ціни може спону­кати кожного споживача цього товару здійснити додатко­ві покупки і навпаки; 3) зниження попиту при зростанні ціни пояснюється тим, що у цьому разі споживач нама­гається замінити його іншими товарами (наприклад, ка­ву чаєм), а також тим, що людина стає біднішою і почи­нає споживати деякі товари у менших кількостях.

Порівняння двох варіантів обґрунтування однієї й ті­єї ж причинно-наслідкової залежності дає підставу ствер­джувати, що логічніше цей закон сформульовано як за­кон попиту. Це зумовлено тим, що закон зниження попи­ту, за П. Самуельсоном, відображає лише одну із сторін взаємозв'язку між попитом і підвищенням цін, а закон попиту виражає також залежність між попитом і зни­женням цін. Загалом сформульовані економічні закони відображають не глибинні, внутрішньо необхідні, суттєві зв'язки між окремими явищами і процесами, а поверхо­ві, на рівні здорового глузду. З цього приводу американ­ські економісти при обґрунтуванні закону попиту заува­жували, що здоровий глузд і елементарне спостереження узгоджуються з кривою попиту, а швейцарський еконо­міст К. Еклунд зазначав, що ця модель у простій формі описує деякі з діючих у господарстві сил.

Водночас економічну теорію доцільно викладати ме­тодом переходу від простого до складного. Для цього ско­ристаємося вдалим описом моделей та їх графічним зо­браженням у праці К. Еклунда (рис. 1, 2).

На вертикальній осі (рис. 1) зображено ціну сорочок (.чим вище, тим дорожчі), а на горизонтальній осі — ве­личину попиту (чим далі вправо, тим більший попит), ложна точка на кривій попиту показує кількість соро-°к, яку споживачі хочуть купити за відповідну ціну. З рухом по лінії донизу ціна знижується, а попит спожива­ча на сорочки зростає.

Ситуацію на ринку з боку пропозиції відображено на рис. 2. Як і у випадку з попитом на сорочки, їх пропози­ція теж зумовлена дією низки факторів, основними з яких є: 1) витрати виробництва; 2) мета фірми, від якої значною мірою залежатиме рівень цін (якщо фірма праг­не завоювати нові ринки збуту, ціни можуть бути ниж­чими); 3) наявність чи відсутність конкурентів на ринку та ін. Для простоти передбачається, що на певному ко­роткому проміжку часу технологія виробництва, продук­тивність праці не змінюються й існує досконала конкуре­нція (наявність багатьох продавців, кожен з яких окремо не може впливати на процес ціноутворення). Лінія про­позиції показує, що для збільшення кількості виготовлю-ваних сорочок ціна повинна зростати. Кожна точка на лі­нії з рухом донизу показує ту кількість сорочок, яку то­варовиробники згодні виготовити за відповідну ціну.

Закон пропозиції — загальний економічний закон, згідно з яким за незмінюваності всіх інших параметрів між змінами кількості то­варів і послуг, які пропонуються підприємствами на ринку, існує прямо пропорційна залежність.

Дія закону пропозиції означає, що зростання ціни на товари і послуги зумовлює збільшення кількості товарів і послуг, з одного боку, та скорочення обсягів виробництва товарів і послуг у разі зниження ціни — з іншого. Від рі­вня цін на товари та послуги також залежать доходи під-приємств-виробників та продавців. Тому із збільшенням цін зростає їх зацікавленість у виробництві більшої кіль­кості товарів. Водночас зростання пропозиції товарів і по­слуг повинно відбуватися відповідно до обсягів платоспро­можного попиту, із зниженням якого товаровиробникам необхідно домагатися зменшення суспільне необхідних витрат на виробництво одиниці продукції за рахунок зро­стання продуктивності праці, економії ресурсів тощо.

Перехід до складнішої моделі взаємозв'язку передба­чає зіставлення інтересів виробників і споживачів відпо­відно до пропозиції й попиту та пошук місця їх опти­мального поєднання. Графічно така ситуація зображена на рис. 3.

Обидві лінії (попиту і пропозиції) перетинаються в точці, яка відповідає значенню кількості сорочок (КІ), та ціни Р}. За такої кількості цих товарів і ціни на них ви­робники і споживачі можуть одночасно досягти поставле­ної мети. За такої ціни споживач оцінює для себе корис­ність нової сорочки рівновеликою витратам на неї. З бо­ку виробника максимальний дохід (тобто сума, яку фір­ма може отримати від продажу додаткових сорочок) дорівнюватиме максимальним (граничним) витратам на

їх виробництво. Така оптимальна ціна називається ціною рівноваги. У марксистській політичній економії синонімі­чним поняттям є ціна виробництва, про що докладно йтиметься далі. У цьому зв'язку доцільно коротко розг­лянути сутність закону спадної віддачі, обґрунтованого західними науковцями.

Коли окремий індивід або виробник намагається збільшити свій дохід, то він у своєму раціональному роз­рахунку зіставляє користь і витрати. Він постійно має справу зі зростаючими витратами, граничними доходами, що зменшуються, граничною корисністю, граничним про­дуктом. Гранична корисність — вигода, яку отримує ін­дивід від споживання ще одного товару або послуги. Гра­ничні доходи — доходи, отримані підприємством від про­дажу додаткової одиниці товару. Граничний продукт — це додаткова продукція, виготовлена ще одним додатко­вим робітником. Всі ці граничні показники зіставляють­ся з граничними (або маргінальними) витратами, зумов­лені додатковими витратами або відмовою від певних благ. Відповідно до цього фірма розширює випуск товарів доти, поки граничні витрати зрівняються з ціною продук­ції, або якщо додаткова одиниця продукції обходиться їй дешевше, ніж ціна продажу. Взаємозв'язок додаткових витрат ресурсів (капіталу, землі, трудових ресурсів) і збільшенням обсягів виробництва виявляється у дії зако­ну спадної віддачі.

Сутність закону спадної віддачі.

Закон спадної віддачі — закон, згідно з яким, починаючи з певно­го моменту, послідовне приєднання одиниці змінного ресурсу (на­приклад, праці) до незмінного фіксованого ресурсу (капіталу або землі) дає додатковий або граничний продукт, який зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу.

Так, якщо кількість робітників, які обслуговують певне машинне устаткування, збільшуватиметься, то зро­стання обсягів виробництва сповільнюватиметься в міру того, як зростаюча кількість працівників залучатиметься до виробництва. Вирощуючи пшеницю, фермер з 1 га без культивації ґрунту отримує ЗО ц зерна. Обробіток ґрунту один раз дасть змогу підвищити врожай, наприклад, до 40 ц з 1 га. Другий обробіток ґрунту — до 45 ц з 1 га, третій — до 48 ц з 1 га, четвертий — до 50 ц з 1 га. По­дальший обробіток ґрунту дасть дуже незначну, навіть нульову віддачу, отже, зробить дедалі менший внесок у продуктивність землі. Цей закон діє за умови, що кож­ний додатковий робітник на підприємстві має однаковий рівень освіти, кваліфікації, трудових навичок, розумових здібностей тощо. Отже, за наявності оптимальної кіль­кості зайнятих на підприємстві кожний додатковий робі­тник вносить менший внесок у загальний обсяг виробни­цтва порівняно зі своїм попередником. З погляду проду­ктивності праці дія закону спадної віддачі виражається в тому, що середня продуктивність праці зростатиме доти, поки величина продукту, виробленого додатковим робіт­ником, перевищує величину «середнього продукту», або середню продуктивність раніше зайнятих робітників. От­же, при вимірюванні темпів зростання продуктивності праці спостерігаються стадії її зростання, зниження і від'ємного значення граничної продуктивності.

Згідно з вимогами цього закону для правильного при­йняття рішень щодо раціонального вибору (зіставлення користі та витрат) необхідно, щоб граничні витрати у кожному окремому випадку дорівнювали граничному до­ходу. Іншими словами, вкладати ресурси слід доти, поки ефект від вкладення останньої одиниці ресурсу не дорів­нюватиме віддачі. Отже, інвестиції вигідні лише до того часу, поки гранична корисність або граничний дохід пе­ревищують граничні витрати. Наймати на роботу нового працівника можна у тому разі, коли вартість виготовле­ного ним граничного продукту перевищує витрати на до­даткову заробітну плату.

Розглядаючи з цього погляду графік рівноваги (див. рис. 3), зокрема точку перетину прямих попиту і пропо­зиції (де споживачі та виробники досягають поставленої мети), бачимо, що у цій точці гранична корисність дорів­нює граничним витратам (за ціни Р граничний дохід ви­робників, тобто сума, яку фірма може отримати від про­дажу додаткових сорочок, дорівнює граничним витратам на їх виробництво).

Якщо ціна на сорочки буде встановлена вище від точ­ки рівноваги, попит на них зменшиться, пропозиція пе­ревищить попит, запаси непроданих сорочок зростати­муть, що змусить виробників знизити ціни і скоротити виробництво цього товару. Це призведе до зростання по­питу й поступового вирівнювання попиту і пропозиції в ціні рівноваги. Зворотний рух у співвідношенні попиту і пропозиції відбуватиметься тоді, коли ціна сорочки буде встановлена нижче від ціни рівноваги.

Така проста модель правдиво відображає ситуацію в умовах вільного ринку (досконалої конкуренції, коли ні продавці, ні покупці не впливають або мало впливають на зміну ринкових цін), якщо всі інші фактори (техніка, мода, доходи сімей, податки та ін.) залишаються незмін­ними. В реальній дійсності виконати всі умови вільної конкуренції неможливо. П. Самуельсон зазначав, що це такою ж мірою нереально, як у фізиці немислимий маят­ник, який коливався б без будь-якого тертя.

Із зміною інших факторів (техніки, доходів тощо) мо­дель взаємодії попиту і пропозиції буде складнішою. Так, із впровадженням нових, досконаліших швейних машин зросте продуктивність праці й знизяться витрати вироб­ництва на виготовлення однієї сорочки. Лінія попиту при цьому зміщується донизу (рис. 4). Це зумовлює знижен­ня цін і зростання попиту. Ціна рівноваги знижується.

Якщо, наприклад, зростають доходи споживачів, то вони мають змогу купити більше сорочок. Лінія попиту зміщується вгору, зростає ціна рівноваги, збільшується обсяг продажу (рис. 5).

За допомогою таких моделей можна аналізувати змі­ни, що відбуваються на ринку: коли існують різні види ринків (автомобілів, телевізорів, взуття і т. ін.), коли од­ночасно впроваджується нова техніка і зростають доходи, коли зміни на одному ринку зумовлюють певні зрушен­ня на іншому тощо. В усіх цих випадків взаємодія різ­них ринків, певних факторів на одному ринку відбува­ється через ціновий механізм.

Коли ж пропозиція контролюється одним воробни-ком-монополістом, такої відповідності між попитом і пропозицією вже не буде. Монополіст може, не змінюю­чи обсягу виробництва, змінити ціну або за фіксованої ціни змінити обсяг виробництва.

На попит впливають не лише названі фактори, а й ці­ни на взаємопов'язані товари, скажімо, ціни на бензин і автомобілі. Тому із зниженням цін на бензин попит на автомобілі зросте. Зростання цін на нафту збільшує по­пит на газ тощо.

Водночас у світовій практиці трапляються випадки, коли попит на окремий товар протягом тривалого про­міжку часу зростав, а ціни істотно не змінювалися.