2.2.2. ЦУКРОВІ БУРЯКИ

Господарське значення. Цукрові буряки — одна з основних тех­нічних культур. При врожайності 400 ц/га забезпечують вихід 50 — 55 ц цукру, 150 - 200 ц гички, 260 - 280 ц сирого жому, 15 - 18 ц ме­ляси, які використовуються на корм.

Цукор є цінним продуктом харчування. Він легко засвоюється організмом, висококалорійний. Фізіологічно обґрунтована норма цукру для людини не перевищує 100 г на добу.

За поживністю цукрові буряки значно перевищують кормові. 100 кг коренеплодів відповідають 26 корм. од. і містять 1,2 кг пере­травного протеїну, а 100 кг листків — відповідно 20 корм. од. і 2,2 кг протеїну. Це одна з найпродуктивніших сільськогосподарських культур.

Цукрові буряки є цінним попередником для багатьох сільсько­господарських культур і підвищують загальну продуктивність польових сівозмін.

Дещо з історії розвитку буряківництва. Цукрові буряки виведено з дикоростучих форм, взятих з побережжя Середземного моря. Цук­ристість їх становила всього 5 — 6 %. Шляхом селекції вміст цукру збільшено до 19 - 21 %.

Вперше добув цукор з цукрових буряків німецький учений Маркграф у 1747 р. Власне цю культуру ще не можна було назвати цукровим буряком, оскільки цукор добули із листкової форми — мангольда, білокореневого листкового коренеплоду. В подальшому учень Маркграфа Франц Карл Ахард розпочав дослідження із селек­ції, агротехніки і технології переробки буряків на цукор (1784 р.).

У Росії вперше було вироблено невелику кількість цукру з буря­ків у 1792 р. професором І. Біндгеймом. Він також опублікував пра­ці з визначення вмісту й добування цукру з кавунів, гарбузів, капу­сти та картоплі. 1799 р. І. Біндгейм передав проби цукру з білих бу­ряків цареві Павлу І з відповідною доповідною запискою про спосіб його добування.

У Німеччині К. Ахард уже на мініцукроварнях у промислових дослідах досяг 3 %-го виходу цукру-сирцю. Було вперше добуто 16 ц цукру.

У 1800 р. цар Павло І видав відповідний указ про відведення зе­мель у південних краях Росії для вирощування цукрових буряків. Для заохочення вирощування цієї культури податок не стягували.

Засновником бурякоцукрового виробництва в Росії вважається Яків Єсипов, який у своєму маєтку в Московській губернії (с. Ні-кольське) виробив 5 пудів чистого цукру з цукрових буряків. Прав­да, вихід цукру із сировини становив тільки 1 % від маси буряків. Єсипов займався і технологією вирощування культури. В цей же час в літературі вперше зустрічається назва культури — «цукрові буряки».

Перші цукроварні було збудовано в 1802 р. К. Ахардом у Німеч­чині та Я. Єсиповим і Е. Бланкеннагелем у Росії (с. Аляб'єве Туль­ської губернії). У 1803 р. Я. Єсипов публікує в «Московских ведомо­стях» своєрідний маніфест про необхідність створення російського виробництва цукру з цукрових буряків як альтернативи дорогому закордонному цукру із цукрової тростини.

У 1807 р. професор Московського університету Ф. Рейс опубліку­вав статтю, в якій показав прибутковість виробництва цукру із цук­рових буряків. На той час у Росії працювало вже 8 цукрових заводів.

Перший в Україні цукровий завод було збудовано в 1824 р. в Чер­нігівській губернії в с. Макошине, а в 1826 р. — в Київській і через рік — у Подільській губернії (в Бершаді). Але площа посівів цукро­вих буряків ще була незначною — всього 1250 десятин. Лише граф О. Бобринський, який у 1840 р. збудував у м. Сміла потужний цук­ровий завод, започаткував широкий розвиток бурякоцукрового ви­робництва в Україні.

Наприкінці ХІХ ст. в Росії було вже 500 тис. га посівів цукрових буряків, а виробництво цукру сягало 800 тис. т щороку.

Нині у світі виробляють із цукрових буряків близько 40 % цукру і з цукрової тростини — 60 %. Цукрові буряки вирощують у багатьох країнах. Найбільші площі їх в Україні, Росії, Франції, США, Порту­галії, Німеччині, Італії, Румунії, Чехії, Словаччині, Англії, Бельгії, Угорщині, Туреччині. Близько 80 % усіх посівних площ та валового збору цукрових буряків припадає на Європу. Посіви буряків в Укра­їні у 80-ті роки становили 1,7 млн га, у середині 90-х років скороти­лися до 1651,6 тис. га, а нині вони значно менші — 1,25 млн га. Ос­новні посіви їх розміщено в лісостеповій зоні. У Степу вони зай­мають біля 25 % посівної площі.

Досвід багатьох господарств України свідчить, що при постійно­му підвищенні культури землеробства можна стабільно одержувати врожаї цукрових буряків 350 — 450 ц/га.

Розроблено принципово нову технологію, яка передбачає істотне збільшення виходу цукру з гектара при високому рівні механізації виробничих процесів та зменшенні кількості обробітків посівів пес­тицидами. Вона дістала назву української інтенсивної технології вирощування буряків. Для її освоєння розроблено комплекс перспек­тивних широкозахватних машин, зокрема, культиватор КРШ-8,1А, сівалку ССТ-24Б, автоматичний буряковий проріджувач ПСА-5,4. При вирощуванні за цією технологією врожайність буряків досягає 450 - 550 ц/га.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Цукрові буряки (Beta vulgaris S. V. saccharifera) належать до родини лободових (Chenopo-diaceae). Коренева система дорослої рослини складається з потов­щеного головного кореня (коренеплоду) та сітки тонких кореневих розгалужень, які проникають на глибину до 2,5 м, а в ширину на 100 - 120 см. Розрізняють головку коренеплоду (вкорочене стебло), яка несе листки; шийку (гіпокотиль, або підсім'ядольне коліно) — частина коренеплоду, яка не має листків і бічних коренів; власне корінь — нижню конічну частину коренеплоду, на якій утворюють­ся бічні корінці (рис. 53). На поперечному розрізі коренеплоду вид­но центральний судинно-волокнистий пучок, або «зірочку», й кон­центричні кільця провідних пучків, які чергуються. Між кільцями містяться клітини паренхіми відкладання цукру. Коренеплоди по­товщуються за рахунок утворення нових кілець і розростання між-кільцевої паренхіми.

Листки у цукрових буряків великі, суцільні, черешкові, які сте­ляться або стирчать, пластинки їх округлі або серцеподібні, гла­денькі чи гофровані. Для машинного вирощування найбільш тех­нологічно придатними є рослини правильної конусоподібної форми коренеплоду з невеликою, рівномірно виступаючою з ґрунту голів­кою, компактною розеткою прямостоячих листків.

Квітки буряків розміщені в пазухах листків групами по 2 — 6 у вигляді волотей; суцвіття — рихлий колос. В однонасінних буряків квітки розташовані по одній.

Плід — горішок з товстим навколоплідником з пористої де­рев'янистої тканини. Кількість плодів, з яких складається супліддя (клубочки), коливається від 2 до 6. Однонасінні плоди містять один горішок. Зародок насінини, який скручений майже кільцем навколо перисперму, складається з двох сім'ядоль, брунечки між ними, під-сім'ядольного коліна і зародкового корінця.

Цукрові буряки — дворічна рослина. В перший рік з насіння ви­ростає потовщений коренеплід із запасами поживних речовин та

розеткою прикореневих листків. Тривалість вегетаційного періоду у різних зонах бурякосіяння від 120 - 140 до 180 - 200 днів. На дру­гий рік у висаджених у ґрунт коренеплодів із сплячих бруньок від­ростають листки і з'являються гіллясті високі (1,5 м і більше) стебла з квітками. Від висаджування до дозрівання насіння минає 100 -125 днів. Рослини, в яких квітконосні стебла формуються вже в пе­рший рік вегетації, називають цвітушними. Цвітушність спричинює зниження цукристості, здерев'яніння тканин і зменшення маси ко­ренеплодів, утруднює переробку і зберігання буряків.

Рослини другого року вегетації, які не цвітуть і не формують на­сіння, називають «упрямцями». Основна причина їх з'явлення — фізіологічна непідготовленість до дальшого розвитку, яка буває внаслідок раннього збирання, підсихання маточних коренеплодів, високої температури їх зберігання, неглибокого висаджування.

При проростанні насіння вбирає воду і бубнявіє. В ньому активі­зуються ферменти, за допомогою яких запасні білки, жири та вугле­води перетворюються на амінокислоти, цукор та інші речовини, не­обхідні для життєдіяльності рослини. Проростаюче насіння енергій­но дихає, тому в цей час треба забезпечити більше надходження повітря у ґрунт. Під час проростання насіння першими починають рости і з'являються корінець і підсім'ядольне коліно. Потім на по­верхню ґрунту виходять сім'ядолі, які зеленіють і виконують роль органів фотосинтезу в початковий період росту (фаза «вилочки»). Розміри сім'ядоль 2 — 3 см2. Ушкодження сім'ядоль їх істотно зни­жує майбутній врожай, тому дуже важливо вчасно захистити молоді рослини від шкідників і хвороб.

Фаза сім'ядоль триває 6 — 8 днів, а потім з центральної бруньки виростають справжні листки. Строки появи першого і другого, тре­тього і четвертого, п'ятого і шостого листків настільки збігаються, що здається, ніби вони ростуть водночас — парами. Звідси — фази першої, другої, третьої пари справжніх листків. На початку літа кож­ний листок з'являється через 2 — 3, а в середині — через 1 — 2 дні. За вегетацію рослина утворює 50 — 60 листків загальною площею в липні-серпні 3000 - 6000 см2, або 50 - 60 тис. м2/га.

Найбільш інтенсивно ростуть листки у другій половині липня і в серпні. На час збирання частка листків становить 40 — 60 % і більше від маси коренеплоду.

З появою перших справжніх листків починається потовщення головного кореня, первинна кора стає тісною і відмирає. Це так зва­не «линяння» кореня. Закінчується воно звичайно у фазі третьої пари листків. До цього періоду треба закінчити проріджування по­сівів. Тривале перебування їх у загущеному стані призводить до не-зворотних змін у будові коренеплодів. Рослини потерпають не тіль­ки від нестачі води та поживних речовин, а й від дефіциту світла. Коренеплоди витягуються — «стікають», знижується їх продуктив­ність.

Ріст коренеплоду і кореневої системи тісно пов'язаний з форму­ванням листків: чим раніше й більше утворюється листків, тим ін­тенсивніше росте головний корінь. У перший рік виділяють три пе­ріоди вегетації буряків: формування асиміляційного апарату й ко­реневої системи — приблизно перші півтора місяці життя рослин; посилений ріст листків та коренеплоду, який триває більше двох місяців (добові прирости коренеплоду сягають 10 г і більше); інтен­сивне нагромадження цукру — останній місяць вегетації, коли при порівняно високих приростах коренеплоду (5 г і більше) інтенсивно підвищується їх цукристість — до 0,07 — 0,1 % за добу.

Насіння цукрових буряків активно проростає при середньодобо­вій температурі ґрунту 6 — 8 °С на глибині 6 — 7 см. Сходи витриму­ють заморозки до 4-5 °С. Холодна погода на початку вегетації спричинює цвітушність. Фотосинтез та ріст буряків найкраще відбу­ваються при температурі 20 — 22 °С, але активний ріст і нагрома­дження цукру тривають до настання періоду зниження температур восени до рівня нижче 6 °С. Необхідна сума активних температур у різних районах бурякосіяння становить 1800 - 3000 °С.

Цукрові буряки — рослина довгого дня, вибаглива до світла. Не­обхідна для них сумарна сонячна радіація становить до 3 тис, а ФАР — до 1,1 - 1,3 тис. МДж/м2. Цукристість значною мірою зале­жить від кількості сонячних днів у серпні—вересні.

Цукрові буряки вибагливі до вологи і водночас є посухостійкими. Для бубнявіння і проростання насіння потрібно 150 — 170 % води від маси клубочків. На формування 1 ц коренеплодів і відповідної кількості листя при урожайності 400 — 500 ц/га буряки використо­вують з ґрунту близько 80 ц води, або 3200 - 4000 м3/га. Тому при їх вирощуванні велике значення мають заходи, спрямовані на нагро­мадження і зберігання вологи в ґрунті. Найбільше води буряки по­требують в період посиленого росту (в липні—серпні). Оптимальна вологість ґрунту для них 65 — 70 % НВ. Відносно менше зниження врожаю цукрових буряків у роки з недостатньою кількістю опадів порівняно з іншими рослинами пояснюється тим, що коренева сис­тема їх глибоко проникає в ґрунт (до 2 м і більше), а також трива­лим періодом вегетації і здатністю використовувати пізньолітні опади.

Цукрові буряки потребують великої кількості поживних речовин. У середньому при утворенні 1 т коренеплодів і відповідної кількості гички вони виносять з ґрунту 5 — 6 кг азоту, 1,5 —2 кг фосфору і 6 —7,5 кг калію, а також значну кількість інших макро- та мікро­елементів. На початку вегетації у них особливо велика потреба в азоті й фосфорі. В середині вегетації надходження усіх елементів живлення досягає максимуму. В другій половині вегетації рослини використовують понад 25 % загальної кількості азоту і близько 40 % калію. Потреба у фосфорі така сама, як і в середині вегетації.

Найкращими для цукрових буряків є структурні чорноземні та суглинкові ґрунти з нейтральною або слабкокислою реакцією (рН 6,5-7,5).

Буряки терплять від підвищеної кислотності (рН < 6), витривалі до засоленості ґрунтів. Оптимальна щільність орного шару для них становить 1,0 — 1,2 г/см3.

В результаті фотосинтезу в цукрових буряках утворюється 90 -95 % органічної речовини і 100 % сахарози. Порівняно з іншими ро­слинами вони краще використовують ФАР. Ефективність викорис­тання ФАР різними рослинами становить у середньому 0,2 — 0,4 %, культурними — 0,55 %. Для формування урожаю посівами буряків у господарствах України використовується 1 — 1,25 % ФАР. Дослі­дження показують, що можливе використання ними ФАР до 7 — 10 %.

Підвищенню інтенсивності й продуктивності фотосинтезу сприя­ють агротехнічні заходи щодо збільшення вмісту вуглекислоти в повітрі, підвищення температури, мінерального живлення й воло­гості. Основним є створення оптимальної асиміляційної листкової поверхні посіву за рахунок збільшення кількості листя, поліпшення його оптичних властивостей й безперервного функціонування. Цьо­му сприяють ранні строки сівби буряків, оптимальна густота посівів, рівномірність розміщення рослин на площі, обґрунтовані пізні стро­ки збирання врожаю.

Близько 75 — 80 % загальної маси коренеплоду становить вода, вміст сухих речовин — 20-25 %. Суха речовина — це 17 - 20 % са­харози, 3 — 5 клітковини, 1 — 2 азотистих і 0,8 безазотистих речовин, 0,5 % золи. Вміст цукру в коренеплодах залежно від сортових особ­ливостей і умов вирощування коливається від 15 до 22 %. Сахароза становить 70 — 75 % сухої речовини.

Існує зворотна кореляція між урожайністю й цукристістю. Основ­ним показником продуктивності фабричних буряків є вихід цукру заводського з одиниці маси коренеплодів і з 1 га посіву. Вихід цукру залежить не тільки від цукристості коренеплодів, а й від вмісту і співвідношення в них зольних елементів, розчинного азоту, пекти­нових речовин, редукуючих цукрів та органічних кислот. Саме вони визначають всі основні показники технологічних якостей цукрових буряків (втрати цукру з мелясою, імовірний вихід цукру, чистота очищеного соку та ін.).

Сорти і гібриди. Сучасна технологія вирощування буряків перед­бачає застосування генетично однонасінних сортів і гібридів, ство­рених на стерильній основі з потенційною врожайністю 500 —550 ц/га і цукристістю 17 — 18 %, з підвищеними однонасінністю та схо­жістю (Білоцерківський однонасінний 45, Уладівський однонасін­ний 35, Ювілейний, Уманський ЧС-5, Верхняцький ЧС-63, Екстра, Лазер, Олександрія, Призма, Ялтушківський ЧС-72, Ярина та ін.). У господарствах доцільно використовувати 2 — 3 районованих сорти чи гібриди.

В Україні понад 1,2 млн га (70 %) посівів цукрових буряків роз­міщуються на ґрунтах чорноземного типу. Їх вирощують у трьох аг-рокліматичних зонах (табл. 26): достатнього зволоження (західні області, частина районів Вінницької, Житомирської, Сумської і Чер­нігівської областей), нестійкого (більша частина Лісостепу) та недо­статнього (південний і південно-східний Лісостеп, північний Степ). Кількість років з опадами менше 450 мм становить відповідно 10 — 12, 30 — 40 і 43 — 64 %. Вегетаційний період буряків триває 160 — 175, у північно-західній частині України — до 185 днів. Кількість ФАР, яка надходить за травень—вересень, становить 1250 — 1550 МДж/м2.

26. Агрокліматичні зони вирощування цукрових буряків

Ґрунтові й кліматичні умови районів бурякосіяння України в ці­лому дають змогу одержувати високі врожаї цукрових буряків з до­статнім рівнем цукристості і високими технологічними якостями.

Технологія вирощування. Правильне розміщення цукрових бу­ряків у сівозміні — один з основних чинників поліпшення забезпе­ченості рослин вологою і елементами живлення, зменшення засмі­чення посівів, кількості шкідників і хвороб, усунення токсичності ґрунтів, підвищення врожайності та якості коренеплодів.

Попередники. У зоні достатнього зволоження найсприятливіші умови для цукрових буряків створюються при розміщенні їх після озимих зернових, які висівали після багаторічних трав на один укіс, по зайнятих парах, після гороху. У зоні нестійкого зволоження бу­ряки розміщують після озимих, по зайнятих, а в південно-східних районах — і по чистих парах, після гороху, багаторічних трав на один укіс. У зоні недостатнього зволоження кращим попередником для буряків є озимі після чорних удобрюваних парів. Якщо площа буряків більша за площу чорного пару, їх розміщують у ланках з однорічними травами на зелений корм або з багаторічними трава­ми одного року використання на один укіс. За даними досліджень Дніпропетровського аграрного університету, врожайність корене­плодів після озимої пшениці по чорному пару становила 349 ц/га, або на 27 — 31 ц/га більше за врожайність після озимої пшениці, ви­сіяної після еспарцету на один укіс і гороху на зелений корм, і на 40 — 52 ц/га більше за врожайність при сівбі після озимої пшениці, висіяної після кукурудзи на силос і ячменю.

Удобрення. При правильному поєднанні з іншими агротехніч­ними заходами внесення добрив є найефективнішим чинником ін­тенсифікації буряківництва. Приріст урожаю коренеплодів цукро­вих буряків при внесенні 1 кг азоту становить у середньому 35,7 кг;

1 кг фосфору — 37,5; 1 кг калію — 18,8 кг. Внесення повного міне­
рального добрива в оптимальних співвідношеннях його елементів
забезпечує збільшення вмісту цукру в коренеплодах на 0,2 - 0,4 %.
Надмірна кількість азоту знижує цукристість буряків на 0,3 — 0,4 %;
фосфор сприяє незначному підвищенню цукристості (0,2-0,3%), а
калій помітно підвищує її (0,3 — 0,6 %). Підвищені дози азоту погір­
шують технологічні якості коренеплодів, а фосфорні й калійні доб­
рива поліпшують їх.

Максимальну продуктивність цукрових буряків забезпечує вне­сення органічних і мінеральних добрив. У дослідах Дніпропетров­ського аграрного університету на чорноземах звичайних при суміс­ному внесенні під цукрові буряки гною (30 т/га) і мінеральних доб­рив (N60-240P120-140K60-240) врожайність коренеплодів підвищувалась на 65 - 124 ц/га порівняно з урожайністю без застосування добрив (373 ц/га), у тому числі за рахунок гною приріст урожаю становив 30, а за рахунок мінеральних добрив — 35-94 ц/га.

Підстилковий гній, який зберігався не менше 6 місяців, реко­мендується вносити безпосередньо під цукрові буряки восени під час зяблевого обробітку ґрунту з розрахунку 40 — 50 т/га, залеж­но від типу ґрунту та зони зволоження. Кислі ґрунти також вап­нують. Під основний обробіток вносять більшу частину річної норми мінеральних добрив в оптимальному співвідношенні їх складових з урахуванням вмісту елементів живлення на кожному конкретному полі. Орієнтовні річні норми їх у зоні достатнього зволоження на чорноземах опідзолених і сірих лісових ґрунтах становлять N140-160P100-120K120-160, у зоні нестійкого зволоження на чорноземах слабкосолонцюватих — N70-90P100K60, на чорноземах солонцюватих — N110P120, на чорноземах звичайних і південних — N100-110P100-120K80-100. Добрива вносять розкидачами РОУ-6 та ін. У рядки добриво вносять в усіх зонах. У зоні достатнього, а інколи і нестійкого зволоження доцільні підживлення у фазі 2-4 пар листків буряків у дозі N30P30K40 на глибину 12 — 14 см. У зоні недостатнього зволоження через пере­сихання верхнього шару ґрунту (10 — 15 см) всю річну норму добрив вносять під зяблеву оранку, за винятком N10P15-20K10, які вносять під час сівби в рядки. Застосовують аміачну селітру, суперфосфат, хлорид калію, нітроамофоску та інші добрива, при потребі збагачені на мікроелементи. Підвищенню цукристості коренеплодів сприяє застосування регуляторів росту (обпудрюють насіння ресином —

2 кг/т, обробляють посіви за 20 — 30 днів до збирання натрієвою сіл­
лю гідразиду малеїнової кислоти — 2 - 2,5 кг препарату розчиняють
у 250 - 300 л води з розрахунку на 1 га).

Обробіток ґрунту. Для вирощування цукрових буряків потрібен глибокий орний шар, у якому розвивається міцна коренева система й активно відбуваються мікробіологічні процеси, накопичуються великі запаси води й поживних речовин. Високоякісна підготовка ґрунту восени й навесні сприяє також одержанню дружних і рівно­мірних сходів.

Основний обробіток ґрунту під цукрові буряки включає лущення стерні та глибоку зяблеву оранку. Кращим є поліпшений або напів­паровий обробіток ґрунту. Поліпшений обробіток ефективніший у зонах нестійкого та недостатнього зволоження, особливо в посушли­ві роки й на полях, засмічених коренепаростковими та кореневищ­ними бур'янами. Він включає два лущення і глибоку зяблеву оранку. Перше лущення проводять услід за збиранням озимих дисковими лущильниками ЛДГ-10(15) у два сліди на глибину 6 —8 см або дис­ковими боронами БД-10А, БДТ-7, друге — через 10 — 12 днів на гли­бину 12 — 14 см лемішними лущильниками, наприклад, ППЛ-10-25 в агрегаті з важкими зубовими боронами, а в посушливу погоду — кільчасто-шпоровими котками 3ККШ-6А. Замість лемішного лу­щення можна здійснювати плоскорізний обробіток. У міру з'явлен­ня бур'янів поле 1—2 рази обробляють на глибину 6—10 см. Зяблеву оранку проводять у вересні — на початку жовтня на глибину 28 — 32 см плугами ПН-4-35А, ПЛН-5-35, ПТК-9-35(40) або двоярусними плугами ПЯ-3-35, ПНЯ-4-40, які краще заробляють післяжнивні рештки і зменшують забур'яненість посівів.

У зонах достатнього зволоження в роки з вологим літньо-осіннім періодом, а також у зонах нестійкого та недостатнього зволоження при підвищеній забур'яненості однорічними бур'янами краще за­стосовувати напівпаровий обробіток, який включає післязбиральне лущення стерні дисковими знаряддями у два сліди на глибину 6 — 8 см і оранку наприкінці липня — у першій половині серпня на 28 — 30 см плугами в агрегаті з боронами і кільчасто-шпоровими котками. Зо­ране поле після опадів і з'явлення бур'янів обробляють 1 — 2 рази важкими зубовими боронами або культиваторами в агрегаті з боро­нами. Наприкінці осені обов'язково проводять безполицеве розпу­шування ґрунту плугами упоперек оранки на глибину 15 — 20 см лемішними лущильниками без полиць або плоскорізами, а також глибоке щілювання. Коренепаросткові бур'яни, які відростають піс­ля лущення або оранки, знищують культиваторами в агрегаті з бо­ронами.

Весняний обробіток ґрунту включає ранньовесняне розпушуван­ня, вирівнювання та передпосівний обробіток. Мета ранньовесняно­го обробітку — розпушування поверхневого шару фізично спілого ґрунту до дрібногрудочкуватого стану, щоб зменшити витрати воло­ги, вирівняти поверхню поля і створити умови для високоякісного передпосівного обробітку й сівби. Для розпушування використовують агрегати з важких БЗТС-1,0 або середніх БЗСС-1,0 борін (пер­ший ряд) і посівних ЗПБ-0,6А або райборінок ЗОР-0,7 (другий ряд). Вирівнюють поверхню ґрунту агрегатами з шлейф-борін ШБ-2,5 (перший ряд) і борін ЗБП-0,6 або ЗОР-0,7 (другий ряд). Слід зазна­чити, що на неущільнених ґрунтах і при швидкому доспіванні ґрун­ту вирівнювання й розпушування здійснюють одним агрегатом із шлейф-борін і зубових борін за один-два проходи. Агрегати руха­ються по діагоналі поля. Глибина передпосівного обробітку на 0,5 — 1,5 см менша за глибину загортання насіння культиваторами УСМК-5,4Б(А) в агрегаті з трактором Т-70С з метою створення вирі­вняного і твердого ложа для насіння, дрібногрудочкуватого муль­чуючого шару ґрунту, знищення паростків і сходів бур'янів. Для об­робітку середньоущільнених ґрунтів із зниженою і нормальною во­логістю на культиваторах установлюють стрілчасті лапи, потім спі­ральні ротори з шарнірними шлейфами. Агрегати рухаються під кутом 3 — 4° до напрямку сівби із швидкістю до 7 км/год.

З деяких причин, зокрема через низьку технологічну дисциплі­ну, порушення строків виконання робіт, відсутність необхідних зна­рядь, особливо різних типів борін і борінок, високу засміченість по­ля насінням бур'янів внаслідок внесення свіжого гною та неякісний зяблевий обробіток, виникає потреба в застосуванні гербіцидів. Вно­сити їх треба тільки в зону рядка локально смугами 15 см зав­ширшки на глибину 2 — 4 см під час сівби спеціальними пристроя­ми, встановленими на сівалці. Досить вдалий варіант такого при­строю розроблено з Інституті цукрових буряків науковим співробіт­ником В. В. Мироновим. Його застосування значно (у 2,5 — 3 рази) знижує екологічну шкоду від гербіцидів, а також затрати сукупної енергії на вирощування культури. Питання смугового внесення гер­біцидів вирішується в конкретних умовах, залежно від наявних у господарстві гербіцидів. Орієнтовно можна рекомендувати такі гер­біциди, кг/га (в дужках наведено дозу їх при суцільному внесенні, при стрічковому її відповідно треба знижувати):

ТХА + роніт (8 - 10 + 5 - 6); ТХА + гексилур (8 - 10 + 1,5); фена-зол + роніт (5 + 5); ептам (4 — 6), а при переважанні двосім'ядольних бур'янів — нортрон (3 — 4). Для знищення двосім'ядольних бур'янів у фазі 1-2 пар справжніх листків у буряків вносять бетанал 5 сму­говим способом (поєднують з міжрядним обробітком). При появі дво­сім'ядольних, злакових однорічних і дворічних бур'янів бетанал застосовують в суміші з лонтрелом (5 + 0,3), НАБУ (5 + 2 — 3), фюзи-ладом (5 + 1 - 2) та ін.

Сівба. Для сівби слід використовувати насіння районованих сор­тів і гібридів, яке за своїми посівними якостями відповідає вимогам діючих стандартів і технічних умов. Лабораторна схожість насіння має бути не менше 80 %, а одноростковість і вирівняність — 95 %. Насіння цукрових буряків готують до сівби на насінних заводах, де його калібрують на фракції 4,5 — 5,5 мм і 3,5 — 4,5 мм, шліфують або дражують і обробляють захисними та стимулюючими речовинами. Для розрахунків потреб у насінні і його витрат введено посівну оди­ницю обліку насіння. Вона дорівнює 100 тис. насінин на гектар з міжряддями 45 см завширшки з розрахунку 4,5 схожих насінин на 1 м рядка. Насіння цукрових буряків вважають якісним, якщо маса 1000 однонасінних диплоїдних форм становить не менше 15 г.

Поняття про посівну одиницю конкретизує витрати насінного матеріалу, видається його мінімум. Водночас це розраховано на обов'язкове застосування гербіцидів, оскільки висівання такої кіль­кості насіння повністю виключає до- і післясходовий механічний догляд — механізовану боротьбу зі сходами бур'янів, тобто не має нічого спільного з екологічно чистою технологією вирощування цук­рових буряків. Потрібно старанно розрахувати, що буде дорожче — збільшення норми висіву насіння чи застосування ґрунтових і по-сходових гербіцидів, порівняти затрати сукупної енергії.

Сівбу починають з настанням фізичної спілості ґрунту, коли тем­пература на глибині 5 - 7 см досягає 6-8 °С, ґрунт добре кришить­ся і містить достатню кількість вологи. Цей період збігається з періо­дом масової сівби ранніх зернових культур (у квітні).

Сівбу на кожному полі слід проводити за 1 — 1,5 дня груповим методом, щоб забезпечити можливість наступного механізованого суцільного досходового розпушування та проріджування сходів.

Сіють буряки одночасно з передпосівним обробітком ґрунту, не допускаючи його висихання, пунктирними сівалками ССТ-12А, ССТ-12Б, якими одночасно вносять у рядки мінеральні добрива. Ширина міжрядь 45 см. Сівалки обладнують слідоутворювачами по центру міжряддя між сьомою і восьмою посівними секціями.

Визначення правильної норми висіву насіння дає змогу сформу­вати густоту стояння рослин з мінімальними затратами ручної пра­ці. Тут можливі два підходи: застосування мінімальних норм висіву, розрахованих на кінцеву або близьку до неї густоту посівів з обов'язковим інтенсивним застосуванням гербіцидів і пестицидів для захисту рослин, або норм висіву, розрахованих на механічний догляд. У першому варіанті висівають по 12 — 15 насінин на 1 м ряд­ка (3 — 4 кг/га), що забезпечує появу 8—10 сходів. На чистих від бур'янів полях і при ефективному захисті сходів від шкідників і хвороб можна висівати навіть по 9—10 насінин на 1 м рядка (2,0 - 2,4 кг/га), щоб одержати 6-7 сходів буряків, тобто сівбу про­водять на кінцеву густоту стояння рослин.

У США і Західній Європі норма висіву насіння становить 3,0 — 3,5 кг/га.

При застосуванні звичайної технології на забур'янених полях (незабур'янених практично немає) при відсутності гербіцидів або екологічно виправданій відмові від них оптимальна норма висіву становить 18 — 22 насінини на 1 м (5 — 6 кг/га). При дотриманні всіх вимог агротехніки така норма висіву забезпечує одержання 14 - 16 сходів на 1 м рядка і дає змогу поєднати механічне формування гус­тоти посівів з механічним доглядом за ними.

Для висівання дражованого насіння цукрових буряків застосо­вують спеціальне пристосування СТЯ-45.000.

Насіння буряків має невеликий запас поживних речовин і під час проростання виносить сім'ядолі на поверхню ґрунту, тому не витримує глибокого загортання. При достатній вологості ґрунту його загортають на глибину 3 — 3,5 см, а в посушливу весну — на 4 — 5 см у вологий шар ґрунту. Швидкість руху агрегатів під час сівби 4 — 5 км/год. Важливо забезпечити прямолінійність рядків. Відхи­лення від прийнятої ширини міжрядь (45 см) не повинно переви­щувати ± 10 мм.

У посушливу погоду при інтенсивному підсиханні поверхні ґрун­ту посіви буряків доцільно коткувати водоналивними (СКГ-2—1, СКГ-2) або кільчасто-зубчастими (ККН-2,8) котками. Коткування відновлює капілярність у верхньому шарі ґрунту, що прискорює бу­бнявіння та проростання насіння.

Догляд за посівами цукрових буряків передбачає суцільне роз­пушування ґрунту до появи сходів (досходові боронування), перше розпушування ґрунту в міжряддях і зоні рядків (шарування), фор­мування густоти стояння рослин, розпушування в міжряддях з при­сипанням бур'янів ґрунтом у рядках (у разі потреби — одночасно з підживленням), захист рослин від шкідників та хвороб.

Суцільне уздовж рядків розпушування ґрунту до появи сходів буряків проводять не більш як на 2/3 глибини загортання насіння, на 4 —5-й день після початку сівби при з'явленні в поверхневому шарі проростків бур'янів у вигляді «білих ниточок». У прохолодну затяжну весну, коли проростання насіння буряків затримується, необхідне одно-, іноді навіть дворазове досходове розпушування. Не можна проводити його, коли проростки буряків досягли висоти 1 см. Якщо боротьба з ґрунтовою кіркою збігається за часом з появою про­ростків, треба, незалежно від довжини їх, застосовувати ротаційні робочі органи, але при швидкості агрегату не більше 4 км/год. До­сходове розпушування уздовж рядків проводять культиваторами УСМК-5,4Б(А), які обладнують ротаційними робочими органами і двобарабанними спіральними роторами без шлейфів. Агрегати ру­хаються уздовж рядків правою гусеницею (колесом) по маркерній борозні, утвореній слідоутворювачем, із швидкістю до 9 км/год.

На полях, де висівали 15 і більше насінин на 1 м рядка, можна провести 1 — 2 досходових боронування зубовими боронами БЗСС-1,0, ЗБП-0,6А або ЗОР-0,7, скомплектованими у широкозахватні агрега­ти. Обробіток проводять упоперек напрямку сівби зі швидкістю до 7 км/год (у разі потреби — у два сліди). Якщо вдало підібрати борони, то щоразу можна знищувати до 90 % сходів бур'янів, що за ефек­тивністю не поступається перед дією гербіцидів.

Перше міжрядне шарування виконують після позначення рядків для розпушування ґрунту в міжряддях на глибину 3 — 4 см. Ширина захисної зони з обох боків рядка має бути не більше 6 — 7 см. При цьому мають бути повністю знищені бур'яни в міжряддях, а ґрунт розпушений до стану дрібногрудочкуватого. Кількість засипаних і уражених рослин буряків не повинна перевищувати 10 %. Для ша­рування застосовують культиватори УСМК-5,4Б(А) та їх аналоги, обладнані захисними дисками й однобічними плоскорізальними лапами із захватом 150 мм, які переміщуються в міжряддях, а та­кож ротаційними батареями, що переміщуються в зонах рядків. Щоб прошарувати посіви з малими (3 — 5 см в один бік рядка) захис­ними зонами і полегшити умови праці тракториста, на культиваторі встановлюють щілювачі-напрямлячі. Швидкість руху агрегату до 6 км/год. У необроблених рядках і захисних смугах залишаються сходи бур'янів, тому після першого шарування міжрядь потрібно обробити ці смуги упоперек або по діагоналі посіву легкими борін­ками ЗОР-0,7 або борінками-«гвоздівками». При такому обробітку гинуть сходи бур'янів і проріджуються посіви.

Для знищення бур'янів і ґрунтової кірки частково проріджують сходи вдруге у фазі першої пари справжніх листків при густоті посі­вів більш як 8 рослин на 1 м рядка. Ушкоджених рослин буряків може бути не більше 20 %, а присипаних ґрунтом — 8 %. Цю опера­цію виконують культиваторами УСМК-5,4Б(А) з ротаційними робо­чими органами або райборінками ЗОР-0,7 чи посівними боронами ЗБП-0,6А на тязі гусеничних тракторів. Культиватори рухаються уздовж рядків зі швидкістю до 8 км/год. Виконані своєчасно і якісно, такі обробітки є реальною альтернативою застосуванню гербіцидів.

Густота посівів перед збиранням повинна становити в зоні достат­нього зволоження 115 — 120 тис., нестійкого — 110— 115 і недостат­нього — 95 — 100 тис. рівномірно розміщених у рядках рослин на гектар. Як уже зазначалось, таку густоту забезпечують сівбою на кінцеву густоту, коли обов'язковим є використання гербіцидів, або формують за допомогою борін і автоматичних проріджувачів ПСА-2,7, ПСА-5,4 та механічних УСМП-5,4.У разі потреби (велика кількість сходів, підвищена забур'яненість) посіви обробляють культиватора­ми УСМК-5,4Б(А) шляхом поперечного букетування: виріз 8,5 см, букет 14 см; виріз 8,5 см, букет 9,5 см (з дообробкою букетів вручну).

За будь-якого способу формування густоти посівів має залиша­тись 5 — 6 рослин на 1 м рядка. Швидкість руху механічних прорі­джувачів і культиваторів — до 6, автоматичних проріджувачів — 2,5 — 5,4 км/год, заглиблення робочих органів — до 3 см. Усі ці робо­ти виконують до появи у буряків четвертої пари справжніх листків.

Для створення сприятливих умов росту росли після формування густоти посівів і знищення сходів бур'янів розпушують ґрунт у міжряддях, одночасно присипаючи бур'яни ґрунтом у зоні рядків. Необ­хідність розпушувань і присипань, а також глибину ходу робочих органів (від 5 — 6 до 10—12 см) визначають з урахуванням кількості опадів і ступеню забур'яненості посівів. Перше присипання бур'янів у зонах рядків поєднують з розпушуванням ґрунту в міжряддях культиваторами УСМК-5,4Б(А) у фазі 2 — 3 пар справжніх листків і висоті рослин буряків 5 — 7 см. Для цього використовують спеціаль­ні підгортачі, які подають розпушений ґрунт у зони рядків для знищення сходів бур'янів.

Удруге бур'яни присипають у зонах рядків буряків, поєднуючи цю операцію з підгортанням рослин і розпушуванням ґрунту в між­ряддях, при змиканні рослин буряків у рядках, а втретє — перед змиканням листків у міжряддях. Щоб не пошкоджувались рослини буряків, ширина захисних зон з кожного боку рядка при перших розпушеннях ґрунту в міжряддях має становити 6 — 7 см, при наступ­них — 10—12 см, а трактори обладнують гичковідводами. При під­гортанні висота ґрунтового валка не повинна перевищувати 1/3 ви­соти рослин буряків. При цьому не можна засипати точку росту бу­ряків. Швидкість руху агрегатів —до 6 км/год.

Захист від шкідників і хвороб. При вирощуванні буряків слід старанно захищати рослини від шкідників і хвороб, виконуючи увесь комплекс агротехнічних заходів. Хімічні засоби варто застосо­вувати тільки при загрозі масового з'явлення шкідників і розвитку хвороб. Треба обов'язково враховувати економічну доцільність за­стосування пестицидів, так званий економічний поріг шкідливості. Може бути так, що затрати на пестициди не окупляться приростом урожаю, що, як показують спостереження, буває дуже часто. Це сер­йозний аспект у технології вирощування цукрових буряків та інших польових культур. Пестициди досить часто застосовують тільки то­му, що це передбачено технологічною картою, а не у зв'язку із за­грозою епіфітотій (масові хвороби) або епізоотій (масова поява шкід­ників).

При прогнозованій масовій появі шкідників, які живуть у ґрунті (бурякова крихітка, дротяники, личинки пластинчастовусих жуків та ін.), потрібно вносити в рядки під час сівби гранульовані інсек­тициди, кг/га: 10 %-й фурадан (10 - 15); 10 %-й каунтер (15). Остан­нім часом на насінних заводах насіння цукрових буряків обробля­ють системними інсектицидами, зокрема фураданом 35, який за­безпечує внутрішню токсикацію рослин і захищає їх від ґрунтових та наземних шкідників протягом 15 — 30 днів. Проти бурякових дов­гоносиків, бліх, щитоносок, мертвоїда застосовують один з таких препаратів, кг/га: 16 %-ну мінерально-масляну емульсію, 40 %-й змочуваний порошок базудину (2,5); 50 %-й волатон (2,5). Посіви обробляють у разі потреби, але не частіше як через 7-9 днів. Для знищення гусениць совок і лучного метелика плантації обприскують відповідними, рекомендованими в рік обробітку препаратами. Проти гусениць озимої та інших підгризаючих совок розсівають по рядках 10 %-й гранульований базудин (50 кг/га). У період льоту ме­теликів і масового відкладання яєць на посіви буряків випускають трихограму (50 — 100 тис. самок на 1 га) в три прийоми через кожні 3 — 5 днів у співвідношенні 50 : 30 : 20 %. Для боротьби з листковою попелицею, мінуючою міллю, мінуючою мухою, павутинним кліщи­ком теж застосовують рекомендовані на час обробітку препарати.

Особливості вирощування при зрошенні. Кращим попередником для цукрових буряків на зрошуваних землях є озима пшениця після багаторічних трав. Услід за післязбиральним лущенням вирівню­ють поверхню поля, а за 5 — 10 днів до глибокої зяблевої оранки проводять вологозарядковий полив (1000 — 1200 м3/га води). Для одержання 500 — 700 ц/га цукрових буряків вносять гній — не менш як 40 - 50 т/га і повне мінеральне добриво N160-200P180-240K100-130. Бли­зько 70 % добрив вносять під оранку, а решту — в рядки й у піджи­влення. При неглибокому заляганні ґрунтових вод (до 1,5 м) азотні добрива вносять під передпосівну культивацію і в підживлення.

Сіють буряки з міжряддями 60 см сівалками ССТ-8А під полив по борознах і 45 см при дощуванні. До початку збирання має бути не менше 95 — 100 тис. рослин на 1 га. Наприкінці дополивного пе­ріоду нарізають поливні борозни 15 - 18 см завглибшки або бороз-ни-щілини на глибину 20 — 30 см. Після поливів розпушують ґрунт і повторно нарізають борозни. Вологість ґрунту підтримують на рівні 70 — 75 % НВ. В оптимальні за зволоженням роки здійснюють 3 — 4 вегетаційні поливи нормою 600 — 700 м3/га води, в посушливі ро­ки — на 1 — 2 поливи більше, а у вологі — на 2 — 3 менше. Останній полив проводять за 20 - 30 днів до збирання буряків.

Збирання. Щоб полегшити роботу збиральних машин і знизити забрудненість коренеплодів ґрунтом, за 10 — 15 днів до початку збирання буряків розпушують міжряддя на глибину 10 — 12 см. Ма­сове збирання цукрових буряків рекомендується проводити при на­станні їх технологічної стиглості (з 20 вересня по 20 жовтня) пере­важно потоковим способом без ручного доочищення коренів із засто­суванням очищувачів. Найбільшу продуктивність праці, своєчасне закінчення збирання урожаю і вивезення якісної сировини на заво­ди забезпечує груповий метод використання сучасних бурякозби­ральних машин БМ-6Б(А), ОГД-6, КС-6Б, КС-0,2, РКС-6, РКМ-6, МКК-6-02 (на зрошуваних землях БМ-4, РКС-4), буряконавантажу­вачів СПС-4,2А, СПС-4,2А-0,2, самоскидних причепів і автотранс­порту.

Економічна і біоенергетична ефективність вирощування цукро­вих буряків. Цукровий буряк — високорентабельна культура. У Степу (Дніпропетровська, Кіровоградська області,  частина

Полтавської, північна частина Одеської і Миколаївської областей) урожайність їх становить 200 — 220, в Лісостепу й на Поліссі — 450 — 500 ц/га. За врожайності 450 — 500 ц/га коренеплодів і відповідній мінімізації та поєднання технологічних прийомів за один прохід агрегату затрати праці на 1 ц коренеплодів становлять 0,14 — 0,16 люд./год.

Собівартість цукрових буряків у 2 - 3 рази вища проти собіварто­сті зернових культур, рентабельність становить 110 — 140 %. Біоенер­гетична ефективність культури порівняно із зерновими за врожай­ності 250 — 300 ц/га також значно нижча, залежно від затрат сукуп­ної енергії на пальне, пестициди, збирання врожаю. Проте при під­вищенні врожайності до 450 — 500 ц/га вона сягає рівня рентабель­ності зернових.

Застосування (переважно або повністю) механічного способу бо­ротьби з бур'янами, незважаючи на деяке збільшення витрат паль­ного, дає змогу зекономити до 9 % енергії (табл. 27).