2.2.3. 2. СОНЯШНИК

Господарське значення. Соняшник — основна олійна культура в Україні. Насіння його районованих сортів і гібридів містить 50 — 52 % олії, а селекційних — до 60 %. Порівняно з іншими олійними культурами соняшник дає найбільший вихід олії з одиниці площі (750 кг/га в середньому по Україні). На соняшникову олію припадає 98 % загального виробництва олії в Україні.

Соняшникову олію широко використовують як продукт харчу­вання в натуральному вигляді. Харчова цінність її зумовлена висо­ким вмістом поліненасиченої жирної лінолевої кислоти (55 — 60 %), яка має значну біологічну активність і прискорює метаболізування ефірів холестерину в організмі, що позитивно впливає на стан здо­ров'я. До складу соняшникової олії входять і такі дуже цінні для організму людини компоненти, як фосфатиди, стерини, вітаміни (А, D, Е, К). Соняшникову олію використовують в кулінарії, хлібопе­ченні, для виготовлення різних кондитерських виробів і консервів. Вона є основним компонентом при виробництві маргарину. Соняш­никову олію використовують також при виготовленні лаків, фарб, стеарину, лінолеуму, електроарматури, клейонки, водонепроникних тканин тощо.

Побічні продукти переробки насіння соняшнику — макуха при пресуванні і шрот при екстрагуванні (близько 35 % від маси насін­ня) є цінним концентрованим кормом для худоби. Стандартна ма­куха містить 38 - 42 % перетравного протеїну, 20 - 22 % безазотис-тих екстрактивних речовин, 6 — 7 % жиру, 14 % клітковини, 6,8 % золи, багато мінеральних солей. За поживністю 100 кг макухи від­повідають 109 корм. од. Шрот містить близько 33 — 34 % перетрав­ного протеїну, 3 % жиру, 100 кг його відповідають 102 корм. од.

Лузга (вихід 16 — 22 % від маси насіння) є сировиною для вироб­ництва гексозного й пентозного цукру. Із гексозного цукру вироб­ляють етиловий спирт і кормові дріжджі, із пентозного — фурфурол, який використовують при виготовленні пластмас, штучного волокна та іншої продукції.

Кошики соняшнику (вихід 56 — 60 % від маси насіння) є цінним кормом для тварин. Їх добре поїдають вівці і велика рогата худоба. В них міститься 6,2 — 9,9 % протеїну, 3,5 — 6,9 % жиру, 43,9 — 54,7 % безазотистих екстрактивних речовин та 13,0 — 17,7 % клітковини. За поживністю борошно з кошиків прирівнюється до пшеничних висі­вок, 1 ц його відповідає 80 — 90 кг вівса, 70 — 80 кг ячменю. З коши­ків виробляють харчовий пектин, який використовується в конди­терській промисловості.

Соняшник вирощують і як кормову культуру. Він може дати до 600 ц/га і більше зеленої маси, яку в чистому вигляді чи в сумішах з іншими кормовими культурами використовують при силосуванні. Силос із соняшнику добре поїдається худобою і за поживністю не поступається силосу з кукурудзи. В 1 кг його міститься 0,13 — 0,16 корм. од., 10- 15 г протеїну, 0,4 г кальцію, 0,28 г фосфору і 25,8 мг каротину (провітаміну А).

Стебла соняшнику можна використовувати для виготовлення паперу, а попіл — як добриво. Жовті пелюстки язичкових квіток соняшнику використовують як ліки у фітотерапії.

Соняшник — чудова медоносна рослина. З 1 га його посівів під час цвітіння бджоли збирають до 40 кг меду. При цьому значно по­ліпшується запилення квіток, що підвищує врожай насіння.

Сіють соняшник також для створення куліс на парових полях. Як просапна культура він сприяє очищенню полів від бур'янів.

Походження. Батьківщиною соняшнику вважають південно-західну частину Північної Америки, де й нині ростуть його дикі фор­ми. В Росію його завезли на початку XVIII ст. і тривалий час (понад 125 років) вирощували як декоративну рослину і з метою одержан­ня насіння, яке використовували як ласощі замість горіхів. Першу спробу використати насіння соняшнику для отримання олії зробив у 1829 р. житель слободи Олексіївка Воронезької губернії селянин Д. С. Бокарьов. Відтоді й починається історія окультурення дикого соняшнику, а безроздільний пріоритет у формуванні культурного високоолійного соняшнику належить ученим колишнього Союзу. Особливо велика заслуга в його окультуренні В. С. Пустовойта, Л. А. Жданова, зусиллями яких олійність насіння соняшнику вда­лося підвищити з 30 — 33 до 50 — 53 % і при цьому створити високо­врожайні, стійкі проти шкідників і хвороб сорти. До багатьох дер­жав світу олійний соняшник був завезений з колишнього СРСР.

Тепер олійний соняшник поширений на всіх континентах земної кулі. За даними ФАО, світова площа його посівів становить понад 14,5 млн га. На великих площах його висівають в Україні, Аргенти­ні, США, Китаї, Іспанії, Туреччині, Румунії, Франції та багатьох інших державах.

Посіви соняшнику в Україні займають понад 2 млн га, що стано­вить 96 % площі всіх олійних культур. Найбільші посівні площі со­няшнику в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Кіровоград­ській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Херсонській і Полтав­ській областях.

Середня врожайність соняшнику в Україні в останні роки стано­вила 16 — 18 ц/га. Найвища вона в господарствах, де соняшник ви­рощують за прогресивною технологією, — по 30 ц/га і більше, а в умовах зрошення — 38,7 - 40 ц/га.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Соняшник належить до родини айстрових (Asteraceae) роду Helianthus. Розрізняють два види соняшнику — культурний (Helianthus cultus Wenzl) і дикорос­лий (Helianthus ruderalis Wenzl). У культурного соняшнику виділя­ють два підвиди — посівний (subsp. sativus) і декоративний (subsp. ornamentalis). Культурний соняшник посівний (польовий) — одно­річна рослина (рис. 54). Корінь у нього стрижневий, проникає в ґрунт на глибину 2 — 4 м і розгалужується в сторони на 100 — 120 см. Стебло прямостояче, грубе, виповнене всередині губчастою серце­виною, вкрите жорсткими волосинками, має висоту 0,7 — 2,5 м (у си­лосних форм — 3 — 4 м і більше), є карликові форми з висотою стебла 50 — 70 см. Листя черешкове, велике, густо опушене. Пластинки звичайно овально-серцеподібні із зазубреними пилчастими краями. Нижні листки супротивні — 1 — 2 пари після сім'ядоль, решта — почергові. На одній рослині розвивається у скоростиглих сортів і гібридів 15 — 25, у пізньостиглих — 30 — 35 і більше листків.

Суцвіття — кошик у вигляді опуклого чи плоского диска діамет­ром до 20 см і більше (рис. 54, 2), обгорненого кількома рядами не­дорозвинених листочків. Крайні квітки — язичкові, великі, розмі­щені попарно в один ряд по колу кошика. Вони звичайно безплідні (безстатеві, іноді з недорозвиненою приймочкою), оранжево-жовтого кольору. Язичкові квітки приваблюють комах, що важливо для за­пилення.

На квітколожі кошика розміщені колами трубчасті двостатеві квітки з плівчастими прицвітниками, які закінчуються (при дости-

ганні) жорсткими зубцями. Кожна квітка має маточку з одногніздою нижньою зав'яззю. Віночок п'ятизубчастий від світло-жовтого до темно-оранжевого кольору. Тичинок п'ять. Їх нитки вільні, а пиля­ки зрослися і утворюють кільце. Приймочка маточки дволопатева (рис. 54, 3). За сприятливих умов в одному кошику закладається 1000 — 1200 квіток. Кількість їх різко зменшується при запізненні з прорідженням загущених посівів до утворення 3-5 пар справжніх листочків у середньоранніх і 5 — 7 — у середньопізніх сортів. Саме в цей період у соняшнику відбувається диференціація точки росту на квіткові бугорки, тобто закладається основа майбутнього врожаю. Тому в цей період (2 — 3 тижні після появи сходів) потрібен особливо добрий догляд за рослинами.

Трубчасті квітки розкриваються в певній послідовності — від пе­риферії до центра кошика. Цвітіння одного кошика триває 8—10 днів.

Соняшник — рослина виключно перехресного запилення. Пиля­ки його дозрівають раніше, ніж приймочки, що сприяє перехресно­му запиленню. В польових умовах частина квіток залишається не-заплідненою, що призводить до пустозерності та зниження врожаю насіння. Якщо пустозерні сім'янки зосереджені в центрі кошика, це свідчить про нестачу в ґрунті води, коли в різних місцях кошика — про неповне запилення квіток через недостатнє використання бджіл. Пустозерність можна значно знизити, якщо на посіви соня­шнику вивозити вулики.

Плід соняшнику — сім'янка з дерев'янистою плодовою оболон­кою (оплоднем), яка не зростається з насіниною. Насінина (ядро) вкрита тонкою прозорою оболонкою. Оболонка плода (лузга) вкрита зверху епідермісом, забарвлення якого буває білого, чорного, сірого, чорно-фіолетового, коричневого кольору та ін.

Для сортів і гібридів олійного соняшнику, поширених тепер у виробництві, дуже важливим є наявність в оболонці сім'янки особ­ливого темнозабарвленого панцирного шару, що утворюється кіль­кома шарами здерев'янілих клітин склеренхіми. До складу панцир­ного шару входить речовина фітомелан, що містить до 76 % вугле­цю, не розчиняється у воді, кислотах та лугах і надійно захищає на­сіння від пошкодження соняшниковою міллю.

За морфологічними ознаками розрізняють три типи культурного соняшнику.

Лузальний — має товсте, високе стебло (до 4 м), велике листя і кошики діаметром від 17 до 46 см. Сім'янки великі з товстою луз­гою. Ядро (насінина) лише наполовину заповнює сім'янку. Маса 1000 сім'янок 100 — 200 г. Процент плодових оболонок (лузжистість) 46 — 56, олійність незначна.

Олійний — з порівняно тонким стеблом 1,5 —2 м заввишки. Сім'янки дрібніші, ніж у лузального. Лузга тонка, ядро заповнює всю внутрішню порожнину сім'янки. Маса 1000 сім'янок 50 — 100 г, лузжистість 22 — 30 %. Вміст олії в насінні кращих сортів і гібридів 48 - 50 %.

Межеумок — рослина проміжної групи, яка за окремими озна­ками нагадує лузальний або олійний соняшник. За висотою і тов­щиною стебла, розмірами листя і кошиків межеумок подібний до лузального, а за виповненістю сім'янок — до олійного соняшнику.

Культурні форми олійного соняшнику формувались в умовах степових районів європейської частини колишнього СРСР, для яких характерними є високі температури та низька відносна вологість повітря влітку. Однак для нього властива висока екологічна плас­тичність.

Насіння соняшнику проростає при температурі 3 - 5 °С. Оптима­льна температура проростання 20 °С. При цій температурі сходи з'являються на 7 — 8-й день. Сума активних температур від сівби до сходів становить 140 — 160 °С, а ефективних за вегетацію — від 1600 до 1800 °С для ранньостиглих і від 2000 до 2300 °С — для пізньо­стиглих сортів.

У фазі цвітіння і в наступний період найсприятливіша темпера­тура 25 — 27 °С. Підвищення температури до 30 °С і вище негативно впливає на рослини, а при 40 °С припиняється фотосинтез. Весняні заморозки до мінус 5 - 6 °С не завдають істотної шкоди рослинам, проте затримують і послаблюють їх ріст, а осінні до мінус 3 °С спри­чинюють загибель рослин.

Соняшник — посухостійка рослина. Коефіцієнт водоспоживання його значно вищий, ніж у багатьох інших рослин, і становить 450 — 570, може підвищуватись до 700. Соняшник задовольняє потребу у воді завдяки розвиненій кореневій системі, яка глибоко проникає в ґрунт. Проте це призводить до сильного висушування ґрунту і не­стачі вологи в ньому для наступної культури сівозміни. За період вегетації соняшник використовує від 3000 до 6000 т води з 1 га. Ви­рішальне значення для формування повноцінного врожаю має во­логозабезпеченість соняшнику у фазі цвітіння і наливання насіння (критичний період). Високі врожаї соняшнику можливі лише в районах, де за осінньо-зимовий період в кореневмісному шарі (0 — 200 см) є достатні запаси вологи. При нестачі води в цей період різко знижується його врожайність внаслідок збільшення пустозер­ності, поганої виповненості насіння та зменшення озерненості ко­шика. Це явище типове при вирощуванні соняшнику в посушливих районах. Тому зрошення у другий період вегетації підвищує олій­ність насіння і більш як удвічі — врожайність соняшнику.

Соняшник добре росте на родючих аерованих ґрунтах. Найбільш придатними для нього є чорноземи супіщані і суглинкові з нейтраль­ною (рН 6,7 - 7,2) або слабколужною реакцією ґрунтового розчину. На цих ґрунтах, а в лісостепових районах — і на сірих лісових розміщують основні площі посівів соняшнику в Україні. На важких безструктурних ґрунтах соняшник росте дуже повільно, особливо в перший (ювенільний) період. Тут потрібні додаткові агротехнічні заходи. Малопридатні для соняшнику також легкі піщані, солонцю­ваті й дуже кислі ґрунти.

Соняшник — світлолюбна рослина. Затінення молодих рослин і хмарна погода затримують їх ріст і розвиток, зумовлюють форму­вання на них дрібного листя і малих кошиків, що знижує врожай­ність. Соняшник належить до рослин короткого дня. В міру просу­вання на північ вегетаційний період його подовжується.

У розвитку соняшнику від сівби до повного достигання розрізня­ють такі фази: сходів, першої пари справжніх листків, утворення кошика, цвітіння, достигання. Тривалість міжфазних періодів у найпоширенішої середньостиглої групи сортів (гібридів) соняшнику становить: від сівби до сходів 14—16 днів, від сходів до початку утворення кошика 37 — 43, від початку утворення кошика до цвітін­ня 27 — 30, а від цвітіння до достигання 44 — 50 днів. У ранньостиг­лих форм міжфазні періоди скорочуються, в середньопізніх — по­довжуються.

Період вегетації сортів і гібридів соняшнику (від сівби до дости­гання насіння), які вирощуються в Україні, триває від 80 до 130 днів.

У перший період розвитку (до утворення 2-3 пар листків) соня­шник росте порівняно повільно. В цей час головний корінь, що утворюється із зародкового корінця, інтенсивно росте углиб, випере­джаючи ріст стебла в 2,7 — 2,9 раза. Потім приріст стебла збільшу­ється, досягаючи максимуму (3 - 5 см за добу) в період від утворен­ня кошика до цвітіння. У фазі цвітіння ріст у висоту сповільнюється і в кінці цвітіння припиняється.

Початок утворення кошика відмічається у скоростиглих сортів (гібридів) соняшнику у фазі двох пар, в середньостиглих — 3 — 5 пар листків. Цвітіння одного кошика триває 8—10 днів, а ріст — до його пожовтіння. Найінтенсивніше він росте протягом 8—10 днів після закінчення цвітіння. Наливання сім'янок триває 32 — 42 дні після запліднення.

Сорти і гібриди. В Україні поширені високоврожайні селекційні сорти й гібриди соняшнику із значним вмістом олії в насінні, низь­кою лузжистістю (22 — 27 %) та високою стійкістю проти найбільш відомих рас вовчка, шкідників і хвороб.

За тривалістю вегетаційного періоду сорти (гібриди) соняшнику поділяють на середньостиглі (вегетаційний період 120 — 140 днів), середньоранні (110-130), ранньостиглі (100-120) і скоростиглі (80 - 100 днів). В Україні районовано понад 70 сортів і гібридів со­няшнику.

Майже всі площі його засівають сортами й гібридами олійної групи. До районованих сортів і гібридів соняшнику, поширених у Степу, Лісостепу України, належать: середньостиглі — Запорізький кондитерський, Краснодарський 885, СПК, Харківський 3 та ін.; се­редньоранні — Казіо, Одеський 123, Одеський 504, Оріон, Харківсь­кий 58 та ін.; ранньостиглі — Одеський 122, Одеський 249, та ін.; скоростиглі — Одеський 149 та Харківський 49.

Скоростиглі сорти й гібриди поступаються ранньостиглим і серед­ньостиглим за урожайністю та олійністю насіння. Проте короткий вегетаційний період скоростиглих типів дає змогу вирощувати їх на півдні України в повторних посівах при зрошенні. Високою врожай­ністю з високим вмістом олії в насінні відзначаються середньостиглі й середньоранні сорти та гібриди соняшнику.

У господарствах слід вирощувати не один, а два-три сорти чи гіб­риди соняшнику. Це дає змогу ефективніше використовувати еколо­гічний потенціал регіону та збиральну техніку і транспортні засоби.

Технологія вирощування. Сучасна екологічно безпечна, ресурсо-та енергозберігаюча технологія вирощування соняшнику передба­чає комплексне й поточне проведення належних механізованих операцій в установлені строки для створення оптимальних умов розвитку й росту рослин протягом вегетації.

Місце в сівозміні. Чергування культур у сівозміні спрямоване на підвищення родючості ґрунту, знищення бур'янів, шкідників і хво­роб без використання хімічних засобів і одержання високих урожа­їв. Установлено, що при розміщенні посівів соняшнику на тому са­мому полі через 8—10 років можливість ураження хворобами і шкі­дниками майже повністю зникає, а через 4 — 5 років — призводить до значного ураження рослин шкідниками і хворобами (вовчок, гниль біла й сіра, несправжня борошниста роса та ін.), що зменшує врожайність і погіршує якість насіння. Через 8—10 років насіння вовчка втрачає схожість, а зачатки інфекції у ґрунті гинуть і росли­ни соняшнику наступного посіву не уражуються.

Кращі попередники для соняшнику ті, після яких у ґрунті зали­шається більше води і поживних речовин. У Степу найефективніші ланки сівозміни, де соняшник висівають після кукурудзи чи озимої пшениці, в Лісостепу — де опадів буває більше і в сівозміні вносять достатньо добрив, високі врожаї одержують при розміщенні соняш­нику не тільки після озимої пшениці, а й після ячменю. Недоцільно висівати соняшник після суданської трави, цукрових буряків, а в Степу також після ячменю та вівса.

Удобрення. Наявність елементів мінерального живлення в ґрунті в оптимальних співвідношеннях сприяє підвищенню продуктивнос­ті рослин, поліпшенню якості насіння.

Соняшник дуже вибагливий до поживного режиму ґрунтів порів­няно з іншими польовими культурами. Особливо багато він вбирає з ґрунту калію.

Для формування 1 ц врожаю насіння соняшник виносить з ґрун­ту 6,5 кг азоту, 2,7 фосфору і 15,5 кг калію. Проте незважаючи на високий винос калію з ґрунту, соняшник на чорноземних ґрунтах більшою мірою потребує азотних і фосфорних добрив.

У південному Степу найбільший ефект дає внесення фосфорних добрив разом з азотними (N30-45P60), які забезпечують приріст уро­жаю насіння до 6 ц/га. У східних районах північного Степу внесен­ня фосфорних добрив під соняшник високоефективне лише при по­єднанні з азотними чи азотно-калійними добривами (N60-90P60-90K60).

Враховуючи, що значна частина фосфору, внесеного в ґрунт з до­бривами, стає недоступною для рослин, а частину елементів жив­лення, особливо калію, рослини поглинають безпосередньо з ґрунту, норму добрив і співвідношення елементів для кожного поля уточ­нюють. Залежно від забезпеченості рослин поживними речовинами ґрунту (згідно з агрохімічними картограмами, які є в кожному гос­подарстві), використовують такі поправочні коефіцієнти:

Крім встановлення норм добрив за рекомендаціями науково-дослідних установ, можна визначати їх розрахунковими методами, з яких найбільш поширеним є розрахунок за вмістом поживних речо­вин у ґрунті (на заплановану врожайність).

Органічні добрива вносять під попередню культуру, а мінераль­ні — під основний обробіток розкидачами РУМ-5, 1РМГ-4, РУМ-8, РУП-8 в агрегаті з тракторами МТЗ-80 і Т-150К. На полях, де восе­ни не вносили повних норм основного добрива, мінеральне добриво вносять локально-стрічковим способом одночасно із сівбою на від­стані 6 — 10 см від рядка і на глибину 10 — 12 см.

Важливою умовою підвищення ефективності внесення добрив під гібридний соняшник є рівномірний розподіл їх по площі. Недо­тримання цієї вимоги призводить до великого недобору врожаю. Нерівномірність розподілу добрив по площі не повинна перевищу­вати 20 %.

Обробіток ґрунту. Основним в усіх зонах вирощування соняш­нику в Україні є поліпшений зяблевий обробіток. На полях, засмі­чених осотом та іншими коренепаростковими бур'янами, прийоми обробітку в системі поліпшеного зябу рекомендується чергувати так, щоб домогтися повного знищення бур'янів. Перше лущення прово­дять після збирання попередника дисковими знаряддями (ЛДГ-10, ЛДГ-15, БД-10, БДТ-7) на глибину 6-8 см, друге й третє — в міру відростання бур'янів багатолемішними плугами (ППЛ-10-25), важ­кими дисковими боронами (БД-10, БДТ-7), паровими культивато­рами (КПС-4) чи культиваторами-плоскорізами (КПШ-5, КПШ-9) на глибину 8 — 10 і 10—12 см. Інтервали між лущеннями та остан­нім лущенням і оранкою мають бути такими, щоб бур'яни встигли дати пагони (досягається найповніше їх знищення).

Для боротьби з осотом найефективніше поєднувати передоранко-ві розпушування з використанням гербіцидів. Після відростання багаторічних бур'янів (не менш як 5 — 6 листків) посіви обприску­ють розчином гербіциду амінна сіль 2,4-Д (1,5 -2,0 кг/га д. р.). По­єднання обробітку ґрунту за системою поліпшеного зябу із застосу­ванням гербіцидів забезпечує загибель 94 % осоту рожевого і 96 % березки польової.

При розміщенні соняшнику після зернових догляд за посівами значно ускладнюють однорічні бур'яни, особливо пізні ярі (курай, просо куряче, щириця, мишії та ін.). Ці бур'яні найнебезпечніші, бо масові сходи їх з'являються в посівах переважно після закінчення обробітку ґрунту в міжряддях. Для знищення пізніх бур'янів засто­совують переважно ґрунтові гербіциди (трефлан, гезагард 50 та ін.). Проте слід мати на увазі, що в посушливих умовах застосування трефлану недоцільне. Неодноразові неглибокі обробітки до оранки провокують проростання минулорічного насіння бур'янів. При утриманні поля більше двох місяців у злущеному стані і наступній оранці проростає і знищується бур'янів у 10 разів більше, ніж по ранньому зябу після одноразового лущення.

Поліпшений зяб ефективний майже в усіх зонах, де вирощують соняшник. При цьому оранку доцільно проводити в південному Сте­пу у жовтні, в північному — наприкінці вересня — початку жовтня.

При розміщенні соняшнику після просапних культур, зокрема після кукурудзи, зяблевий обробіток полягає у дворазовому диску-ванні після збирання попередників. Кращі результати дає обробіток ярусним плугом ПНЯ-4-40, який загортає всі післяжнивні рештки. У південному Степу, де снігу на полях практично не буває і з гребе­нистої ріллі випаровується багато води, поверхню поля вирівнюють водночас з оранкою. У районах недостатнього зволоження Лісостепу застосовують таку саму схему зяблевого обробітку, як і в північному Степу, але поле орють не пізніше другої половини вересня — почат­ку жовтня.

У зоні достатнього зволоження наприкінці липня — на початку серпня після лущення дисковими лущильниками поле орють плу­гами з передплужниками в агрегаті з котками і боронами, щоб ви­рівняти поверхню ґрунту. Надалі, в міру зволоження опадами та проростання бур'янів, проводять культивацію з одночасним борону­ванням. Додатковий обробіток зябу восени сприяє очищенню ґрунту від однорічних бур'янів і вирівнюванню поверхні ріллі.

На схилах (до 2°) для нагромадження вологи в ґрунті і боротьби з водною ерозією орати слід тільки впоперек схилу, а при складному рельєфі — контурним способом з лункуванням і валкуванням. На ерозійно небезпечних землях доцільно застосовувати оранку плуга­ми з грунтопоглиблювачами, щоб запобігти стоку води і забезпечити накопичення її в ґрунті.

Проти вітрової ерозії, особливо в південних і південно-східних районах степової зони України, де часто бувають пилові бурі, реко­мендується плоскорізний обробіток. Однак після такого обробітку більшість насіння бур'янів залишається у верхньому шарі ґрунту, через що у весняно-літній період різко збільшується забур'яненість посівів. Тому при плоскорізному обробітку треба під передпосівну культивацію вносити гербіциди.

Український інститут захисту ґрунтів від ерозії пропонує на еро­зійно небезпечних полях замість післяжнивного лущення проводи­ти обробіток голчастою бороною БИГ-3 на глибину 6 — 8 см, а при появі бур'янів — культиватором КПП-2,2 на глибину 10 — 12 см. Піс­ля повторного відростання бур'янів замість оранки треба розпушу­вати ґрунт плоскорізом КПГ-250 на глибину 25 - 27 см.

Передпосівний обробіток ґрунту полягає у ранньому закритті во­логи й наступних культиваціях (1 — 2). При правильному застосу­ванні поліпшеного зяблевого обробітку до весни ґрунт не запливає, залишається розпушеним, а поверхня його — вирівняною. В цьому випадку відпадає потреба у двох весняних передпосівних культива­ціях. У посушливу весну зменшують кількість розпушувань, що сприяє меншому висиханню посівного шару ґрунту. Передпосівну культивацію доцільно поєднувати із сівбою.

На чорноземах звичайних, важкосуглинкових, безструктурних і солонцюватих ґрунтах, схильних до ущільнення і утворення товстої кірки, а також на полях, дуже засмічених коренепаростковими бур'янами і післяжнивними рештками, слід застосовувати інтенсив­ний передпосівний обробіток зябу (ранньовесняне боронування і дві культивації).

Для передпосівної культивації культиватори комплектують уні­версальними стрілчастими лапами з шириною захвату 270 і 330 мм або розпушувальними лапами з пружинними стояками. Середня глибина обробітку ґрунту не повинна відхилятися від заданої більш як на 1 см.

Якщо поля очищені від бур'янів недостатньо, застосовують гербі­циди трефлан (нітран, олітреф), прометрин (селектин, гезагард-50), дуал. Трефлан знищує проростки однорічних злакових бур'янів (мишію сизого та зеленого, проса курячого) і двосім'ядольних (лобо­ди білої, щириці білої, щириці відігнутої, кураю та ін.). Під дією со­нячного випромінювання трефлан швидко розкладається, тому його треба одразу ж загортати в ґрунт. Норма трефлану на легких ґрун­тах становить 1,25 кг/га д. р., або 5 кг/га за препаратом, а на серед­ніх і важких — відповідно 1,5 і 6 кг/га Такі бур'яни, як гірчиця польова, амброзія, нетреба, паслін, редька дика й канатник, віднос­но стійкі проти трефлану. Вони є ще й резерваторами гнилей білої та сірої. Для знищення цих бур'янів застосовують гербіцид промет-рин за нормою 2 - 2,5 кг/га д. р., або 4-5 кг/га за препаратом. Про-метрин ефективний проти бур'янів у роки, коли достатньо зволоже­ний верхній шар ґрунту. Стійкі проти трефлану бур'яни можна знищувати внесенням у ґрунт суміші з 4 кг прометрину і 6 кг/га трефлану, розчинених у 300 л води.

Засмічені поля суцільно обприскують розчинами гербіцидів і не­гайно загортають їх культиватором. Високої ефективності трефлану досягають тільки при ретельному перемішуванні його з ґрунтом у посівному шарі на глибині 6 — 8 см. Доцільно внесення гербіциду поєднувати з передпосівною культивацією.

На окультурених полях краще вносити розчин гербіцидів смуга­ми 30 — 35 см завширшки з відстанню між їх серединами 70 см. За­гортати гербіциди треба за один прохід агрегату.

Сівба. При вирощуванні сортів соняшнику використовують кон­диційне насіння (рН 1 — 3), схожість якого не менша 87 %, чистота 98 % (із вмістом облущеного насіння — не більше 2 %); гібридів (F1) — відповідно 85 та 98 % (із вмістом облущеного насіння не біль­ше 3 %). Проти хвороб (іржі, несправжньої борошнистої роси, гни­лей, фомозу та ін.) насіння протруюють, використовуючи пошире­ний протруювач ТМТД (3 кг препарату на 1 т насіння). Високоолій-ні сорти соняшнику в усіх зонах України висівати дуже рано не слід. У південному і північному Степу, а також у східній частині Лісостепу при сівбі в середні строки, коли ґрунт на глибині 10 см прогрівається до 8 - 12 °С, одержують найбільші врожаї насіння.

У північному Лісостепу перевагу віддають раннім строкам сівби (одночасно з ранніми ярими культурами). При цьому одержують більші урожай насіння і вихід олії.

У районах Степу та східному Лісостепу середні строки сівби ре­комендується диференціювати залежно від засміченості поля. На відносно чистих від бур'янів полях кращими є строки сівби соняш­нику при прогріванні ґрунту на глибині загортання насіння до 8—10 °С. Закінчують висівання при температурі не вище за 12 — 14 °С. На дуже засмічених полях висівати соняшник слід трохи пізніше, при прогріванні ґрунту до 10 — 12 °С, і знищувати основну масу бур'янів, які проросли, передпосівною культивацією.

Глибина загортання насіння соняшнику становить 6 — 8 см.

Умовою одержання високого врожаю насіння є дотримання ре­комендованої густоти посіву і рівномірне розміщення рослин на площі. При інтенсивній технології, коли густоту рослин регулюють не прориванням, а нормою висіву, треба висівати тільки висококон-диційне насіння.

При регулюванні сівалки на норму висіву треба враховувати, що польова схожість насіння буває меншою за лабораторну на 20 — 25 %, а під час боронування по сходах гине до 10 % рослин. Тому страхова надбавка до норми висіву (табл. 28) має становити 30 - 35 %.

28. Рекомендована густота посівів соняшнику по зонах України

Висівають насіння соняшнику пунктирним способом з міжряд­дями 70 см пневматичними сівалками.

Догляд за посівами. Слідом за посівом ґрунт необхідно прикот­кувати. Важливим прийомом догляду за посівами соняшнику є бо­ронування до і після появи сходів. Досходове боронування прово­дять середніми боронами через 5 — 6 днів після сівби, коли пророст­ки соняшнику знаходяться на глибині, при якій зуби борони їх не пошкоджують, а бур'яни у фазі «білої ниточки».

При похолоданні після сівби з'явлення сходів соняшнику затри­мується. В такі роки для повнішого знищення бур'янів і запобіган­ня утворенню ґрунтової кірки проводять дворазове боронування: перше — через 5 — 6 днів після сівби, друге — за 3 — 4 дні до появи сходів. Друге досходове боронування (ЗОР-07) можна здійснювати, тільки коли проростки соняшнику не пошкоджуються зубами боро­ни. Щоб запобігти їх пошкодженню, заглиблення зубів борони має бути меншим за середню глибину залягання проростків на 0,5 — 0,9 см.

Післясходове боронування соняшнику проводять у фазі 2 — 3 пар справжніх листків. Якщо боронують посіви у фазі сім'ядоль, то по­шкоджується і загортається землею близько 17,5, а у фазі утворення 2 — 3 пар листків — 11 % рослин. Боронувати поле після появи схо­дів треба в день, коли зменшується відносна вологість повітря і моло­ді рослини стають не такими ламкими. Боронувати посіви соняшнику доцільно широкозахватними агрегатами при спілому ґрунті, щоб не допустити зайвого його ущільнення та руйнування структури. Швид­кість руху агрегату під час досходового боронування 6 — 7 км/год, піс-лясходового — не більше 4 км/год. У багаторічних виробничих до­слідах ВНДІК установлено високу ефективність при догляді за со­няшником боронування разом з коткуванням, розпушуванням міжрядь і використанням прополювальних борінок. У Степу доцільно розпушувати ґрунт у міжряддях на глибину 6 - 8 см культиватора­ми КРН-4,2, КРН-5,6, КРН-8,4. Глибоке розпушування (12 - 14 см) призводить до деякого зменшення врожаю. Тому на відносно чистих посівах доцільно проводити неглибокі обробітки, а на засмічених — починати культивацію міжрядь на більшій глибині, поступово змен­шуючи її. На полях, де бур'яни знищували восени за системою по­ліпшеного зябу, достатньо одного-двох розпушувань міжрядь.

Десикація. У посівах соняшнику рослини достигають нерівномір­но. Через 20 — 25 днів після цвітіння вміст олії в насінні досягає ма­ксимуму, але накопичення масла триває у міру збільшення маси насіння, яке закінчується на 35 — 40-й день після цвітіння (фаза фі­зіологічної стиглості). Далі відбувається фізичне випаровування води із сім'янки і настає фаза повної (господарської) стиглості. Для прискорення збирання і одержання сухого насіння посіви обробля­ють десикантами при середній вологості насіння на пні не більше 30 %. Обприскування рослин десикантами при більш високій воло­гості насіння погіршує його якості — зменшується маса ядра і вро­жаю в цілому внаслідок гальмування фізіологічних процесів.

Десикацію проводять через 35 — 40 днів після повного цвітіння хлоратом магнію (20 кг/га) або реглоном (2 л/га). У вологу осінь, а також у роки епіфітотійного розвитку кошикових форм гнилі збіль­шують норми хлорату магнію до 25 — 30 кг/га, або реглону — до 2,5-3 л/га.

Для кращого прилипання десикантів на гектарну норму препа­рату додають 50 - 70 мл агралу-90. При авіаобробці посівів препа­рат розчиняють у 100 л води на 1 га або в 300 л/га при обприску­ванні тракторними обприскувачами ОВТ-1В, ОВС-А. Проте норму дефіцитних препаратів можна наполовину зменшити в суміші з аміачною селітрою. Десикація дає змогу прискорити початок зби­рання соняшнику на 7 — 8 днів, не зменшуючи врожаю насіння та виходу олії.

Через 10 днів після десикації на насінні вже немає залишків хлорату магнію і воно придатне для переробки.

Аналогічні результати одержано при використанні реглону в су­міші з аміачною селітрою. Після десикації вологість кошиків змен­шувалася більш як утричі.

Десиканти діють швидше при середньодобовій температурі по­над 13 — 14 °С. Обробляти посіви ними треба в нежаркий час доби до 9 — 10 і після 15 — 16 год. З екологічної точки зору захід небажаний.

Збирання врожаю. Урожайність соняшнику залежить від строку збирання, який визначають за ступенем стиглості та вологістю на­сіння. Залежно від погодних умов урожай починають збирати через 7—10 днів після обробки посівів хлоратом магнію і через 5 — 6 днів — реглоном. За цей час на оброблених полях вологість насіння знижується до 12 — 15 %. Збирають соняшник у фазі господарської стиглості, коли рослин з жовтими і жовто-бурими кошиками в посі­вах 12 - 16 %, а з бурими й сухими — 85 - 88 %. У Степу починають збирати соняшник при середній вологості насіння 12 — 14 %, у Лісо­степу — 16 - 18 %.

Гібриди достигають дружно, особливо після обробки рослин десикантами. Тому збирання їх починають при вологості насіння 17 - 19 %, а у вологу осінь — 20 - 22 %.

За 2 - 3 дні до початку збиральних робіт поле обкошують і розби­вають на загінки, прокладають транспортні й розвантажувальні магістралі.

Для збирання використовують зернозбиральні комбайни СК-5 «Нива» із спеціальними пристроями ПСП-1,5М чи 34-ЮЗА та уні­версальними ПУН-5 для подрібнення і розкидання стебел по полю. Комбайни ДОН-1200 і ДОН-1500 обладнують пристроями ПСП-8 і ПСП-10. Щоб насіння менше обрушувалось і подрібнювалось, часто­ту обертання барабана на комбайнах СН-5 «Нива» встановлюють на рівні близько 300 об./хв.

Після первинного очищення на агрегаті ЗАВ-20 чи інших ком­плексах треба додатково обробити на машинах вторинного й остаточ­ного очищення — СВУ-5, СМ-4, а також на пневмосортувальних столах ПСС-2,5, БПСУ-3.

Сухе й очищене насіння калібрують, що забезпечує висівання заданої кількості насінин у рядки і позбавляє від необхідності про­ривати рослини. Для тривалого зберігання посівного насіння соня­шнику його вологість має бути не більшою 7 — 8 %.

Зрошення. В посушливих умовах України жоден захід не впли­ває так на підвищення врожайності соняшнику, як зрошення. В Україні основні площі зрошуваних посівів соняшнику розміщені в АР Крим, Одеській, Харківській, Миколаївській, Херсонській, Запо­різькій, Дніпропетровській та Донецькій областях.

Для формування врожаю 26 — 30 ц/га соняшник використовує 4500 — 5000 м3/га води, в тому числі в період сходи — формування кошика 20 — 30 %, формування кошика — цвітіння 40 — 50 і цвітін­ня — достигання 30 — 40 %. У роки із середньою забезпеченістю во­логою достатньо провести 2 — 3, а в посушливі 3 — 4, іноді 5 вегета­ційних поливів. На кожний полив дощуванням витрати води станов­лять відповідно 500 — 600 і 500 м3/га, по борознах — 600 — 700 м3/га. Час проведення вегетаційних поливів визначають за вмістом вологи в ґрунті з тим, щоб підтримувати вологість на постійному рівні — 60 — 70 % НВ до цвітіння і 75 — 80 % від цвітіння до початку дости­гання.

Ефективніше поливати посіви по попередньо нарізаних у міжря­ддях щілинах. Для їх нарізання використовують культиватор КРН-4,2, обладнаний долотоподібними робочими органами. Поли

вають дощувальними агрегатами ДДА-100М, ДДА-100МА і широ­козахватними «Фрегат», «Днепр» (ДФ-120).

При поливі дощуванням треба враховувати, що краплі води, які залишаються на листках, під прямими сонячними променями діють подібно до лінзи, тому в цих місцях листки обпалюються і тканина їх гине, зменшується площа асиміляції. Тому не варто поливати со­няшник дощуванням у сонячні дні.

При вирощуванні соняшнику на зрошуваних землях збільшують норми добрив. Кращі результати дає норма N60P120K60, а на темно-каштанових ґрунтах півдня — N60P120.

Густота посіву на час збирання урожаю має становити 55 - 60 тис./га рослин.

Весняний передпосівний обробіток ґрунту, строки й способи сів­би, прийоми догляду за посівами соняшнику такі самі, як і без зро­шування. Тільки більшу увагу треба приділяти знищенню бур'янів.

За даними наукових установ, зрошування в Україні сприяє під­вищенню врожаю насіння соняшнику на 10,1 — 12,6 ц/га.

Оранка на глибину 30 — 32 см із щілюванням, внесення гною 20 т/га і N120P120K60, густота посівів 60 тис./га рослин і чотири веге­таційні поливи по нарізаних у міжряддях щілинах при зрошуваль­ній нормі 2100 м3/га забезпечили на Миколаївській сільськогоспо­дарській дослідній станції врожай 42,1 ц/га насіння.

У південному Степу в умовах зрошення ефективне вирощування соняшнику в поукісних посівах після озимої пшениці, жита на зе­лений корм, ріпаку та інших культур.

Біоенергетична ефективність вирощування соняшнику. Прак­тика господарств Степу і Лісостепу України свідчить про високу ефективність механічного догляду за посівами і боротьби з бур'янами. Якщо на посівах не застосовувати пестициди й ретар-данти, врожайність соняшнику може знижуватись на 5 — 7 %. Однак при цьому значно знижуються затрати сукупної енергії на вирощування і зростають показники біоенергетичної ефективнос­ті культури (табл. 29), а також забезпечується одержання еколо­гічно чистої продукції.