2.2.3. 3. РИЦИНА

Господарське значення. В насінні рицини накопичується 50 -55 % олії. Вона містить 81 —96 % гліцеридів рицинолевої кислоти, яку не виявлено в інших оліях.

Рицинова (касторова) олія належить до групи невисихаючих (з йодним числом 82 - 86), дуже в'язка, слабко розчиняється в бен­зині та інших органічних розчинниках, не застигає при низьких температурах (мінус 12 - 18 °С), спалахує при високих температу­рах (плюс 300 - 310 °С). Тому вона є неперевершеним за якістю мас­тильним матеріалом, особливо для авіаційних моторів і механізмів, що працюють у складних умовах півночі.

Рицинову олію використовують у різних галузях промисловості, а також в медицині для виготовлення ліків.

Олію одержують з насіння рицини гарячим або холодним пресу­ванням. Гаряче пресування забезпечує більший вихід олії, проте якість її гірша, бо в олію з насіння потрапляють отруйні речовини — дуже токсичний білок рицин та алкалоїд меншої токсичності — ри-цинін. Тому така олія придатна тільки для технічних потреб. Для виготовлення ліків використовують касторову олію, відпресовану холодним способом. Давно відома касторова олія в медицині як проносний засіб.

Макуха рицини отруйна незалежно від способу виготовлення і для годівлі тварин (крім лисиць) без спеціальної обробки (детокси­кації) непридатна. Вона містить близько 45 % білка і є цінною сиро­виною для виготовлення клею, який використовують у деревооброб­ній та інших галузях промисловості. У сільському господарстві з рицинової макухи виготовляють принади для шкідників та вносять її в ґрунт як добриво (містить близько 7 % азоту та 1,7 % фосфорної кислоти).

У стеблах рицини багато калію та інших поживних речовин, то­му при заорюванні їх в подрібненому вигляді значно підвищується родючість ґрунту.

Листя рицини можна використовувати для вигодовування де­яких видів шовкопряду (ері), які виробляють жовте волокно.

Походження. Рицина походить з Африки. Ще в глибоку давнину її почали вирощувати в Єгипті, звідки вона поширилася в Азію, Америку, Європу.

Світова площа посівів рицини становить близько 1,5 млн га, найбільше їх у Бразилії, Індії, Таїланді та інших країнах тропічного поясу. З країн помірного клімату рицину висівають у Китаї, Ірані, Туреччині, Югославії, Румунії, Болгарії.

В Україні рицину почали вирощувати з часів радянської влади. Площі посівів було доведено до 110-120 тис. га. Зосереджуються вони в південних областях України: Херсонській, Запорізькій, Ми­колаївській, Одеській, Дніпропетровській та АР Крим.

Урожайність рицини в Україні при застосуванні високої агротех­ніки досягає 8—14 ц/га і більше, а в умовах зрошення зростає у два-три рази.

Морфобіологічні та екологічні особливості. Рицина (Ricinus com-munis) належить до роду Ricinus, родини молочайних (Euphor-biaceae). У країнах з тропічним та субтропічним кліматом вона рос­те й розвивається як багаторічна рослина з деревоподібним стеблом до 10 — 12 м заввишки та 20 см в діаметрі. Тривалість життя її тут досягає 10 років. У районах з помірним кліматом (південь України) рицину вирощують як однорічну рослину 1 — 3 м заввишки (рис. 55).

Рід Ricinus поділяється на три види: дрібноплідний (Ricinus mi-crocarpus g. Pop.), крупноплідний (Ricinus macrocarpus g. Pop.) і за-нзибарський (Ricinus sancibarinus g. Pop.). Найбільше поширені в Україні дрібноплідний і крупноплідний види. Кожен з цих видів поділяють на підвиди й екотипи. В Україні вирощують рицину двох підвидів: персидського (Ricinus microcarpus ssp. persicus g. Pop.) і сангвінеус (Ricinus macrocarpus ssp. sanguineus g. Pop.).

Насіння сортів персидського підвиду починає проростати при 8—10 °С, у більш теплолюбного підвиду сангвінеус — при 12 — 13 °С.

В польових умовах сходи при температурі ґрунту 10 — 12 °С з'являються через 20 — 25 днів, при 14 — 16 °С — через 12 — 14, а при 18 - 20 °С — через 9-11 днів.

Сходи рицини гинуть при мінус 1 °С, а осінні заморозки мінус З °С гублять дорослі рослини.

В умовах Степу України рицина до настання осінніх заморозків встигає достигнути.

Рицина — короткоденна світлолюбна рослина. Нестача світла у фазі 2 — 3 листків (період формування генеративних органів) нега­тивно позначається на її продуктивності. Затінення сходів бур'янами, а також взаємозатінення затримує формування репро­дуктивних органів. Тому дуже важливо своєчасно сформувати оп­тимальну кількість рослин на площі та вчасно знищувати бур'яни.

Рицина погано витримує як ґрунтову, так і повітряну посуху. Для формування середнього врожаю рицини потрібно, щоб за період ве­гетації випало не менше 180 — 200 мм опадів. Найбільшої кількості води рослини потребують у фазі цвітіння та наливу насіння. У цей період, який у рицини є критичним, під час посухи відмирає листя, обпадають квітки та коробочки.

Оптимальна вологість ґрунту по періодах вегетації коливається в межах 70 - 80 - 70 % НВ, транспіраційний коефіцієнт — від 300 до 630.

Рицина вибаглива до умов мінерального живлення. За виносом поживних речовин вона в 2 — 4 рази перевершує озиму пшеницю. З утворенням 1 т насіння вона виносить з ґрунту 64 — 68 кг азоту, 14 — 20 кг фосфору і 52 — 56 кг калію. Більше поживних речовин ри­цина засвоює в другій половині вегетації.

Рицина добре росте на ґрунтах родючих, достатньо аерованих, з нейтральною реакцією, легких і середніх за механічним складом і погано — на засолених, глинистих, заболочених.

Сорти рицини, районовані в Україні: ВНІІМК 165 поліпшений, Громада, Донська крупнокістна, Кубанська 15, Хортицька 1, Щер-бинівська та ін.

Технологія вирощування. На півдні України кращим місцем для рицини в польових сівозмінах є ланки: пар чорний — пшениця ози­ма — рицина та кукурудза на силос — горох — рицина. Не рекоме­ндується сіяти рицину після соняшнику та кукурудзи на зерно.

Удобрення. Одним з важливих засобів підвищення врожаїв ри­цини є внесення мінеральних добрив. Досить ефективним є припо­сівне внесення мінеральних добрив, найбільший приріст урожаю забезпечує норма N10P20. За посушливого клімату степової зони України та підвищеного вмісту у ґрунтах калію під зяблеву оранку вносять переважно азотні й фосфорні добрива в нормі N40-60P60-90. Збільшення норм добрив на незрошуваних землях дає незначні прирости врожаю і окупність їх при цьому зменшується.

Обробіток ґрунту. Основний обробіток ґрунту під рицину прово­дять з урахуванням попередника та необхідності знищення багато- і однорічних бур'янів, а також запобігання водній та вітровій ерозії ґрунту.

На полях, засмічених однорічними бур'янами, проводять 2 — 3 дискових лущення стерні на глибину 6 — 8 або 8—10 см. Перший раз обробляють ґрунт лущильниками відразу після збирання попе­редника, наступні — в міру з'явлення бур'янів. На зяб орють у дру­гій половині вересня — першій половині жовтня на глибину 25 — 27 см.

На полях, засмічених коренепаростковими бур'янами, застосо­вують систему пошарового обробітку ґрунту за допомогою культива­тора (КПШ-9 або КПЭ-3,8) на глибину 6 - 8 та 10-12 см. Після по­вторного відростання бур'янів орють плугами з передплужниками на глибину 30 — 32 см, а на ґрунтах з невеликим гумусовим горизон­том — на всю глибину орного шару.

Найповнішого знищення багаторічних бур'янів досягають у сис­темі зяблевої підготовки ґрунту з використанням гербіциду 2,4-Д. Його вносять у нормі 1,5 — 2 кг/га д. р. після лущення при масовому відростанні бур'янів. Поле, оброблене гербіцидом 2,4-Д, орють не раніш як через 10 - 15 днів.

На ерозійно небезпечних ділянках найефективнішим способом обробітку ґрунту під рицину є розпушування плоскорізами із залишенням стерні на поверхні ґрунту. Система протиерозійних обробіт­ків складається з 2 - 3 мілких (на 8-10 або 10 - 12 см) розпушувань ґрунту культиваторами-плоскорізами (КПШ-5 або КПШ-9) та гли­бокого (на 25 см) безвідвального розпушування за допомогою плос-коріза-глибокорозпушувача (КПГ-250 або КПГ-150).

При плоскорізному обробітку треба обов'язково застосовувати ви­сокоефективні гербіциди, без внесення яких посіви рицини значно забур'янюються.

На ґрунтах, які мають сприятливі фізичні властивості, та на чис­тих від бур'янів полях рицина, як правило, мало реагує на зміну глибини та спосіб основного обробітку ґрунту. Лише за достатнього зволоження та відсутності повітряної посухи глибока оранка на 30 - 32 см забезпечує приріст урожаю на 10 - 12 % порівняно з уро­жаєм за звичайної оранки на 22 — 25 см. Поглиблення орного шару чорноземних ґрунтів під рицину більше ніж на 30 см неефективне, оскільки урожай при цьому не підвищується, а затрати праці й за­собів зростають.

Весняний обробіток ґрунту. Основним завданням весняної підго­товки ґрунту є максимальне збереження запасів води в ньому, за­безпечення сприятливих умов для загортання насіння на потрібну глибину та очищення поля від бур'янів.

Таким чином, передпосівну підготовку ґрунту під рицину слід проводити залежно від фізичного стану ґрунту та його забур'яне­ності. Коли поле не засмічене багаторічними бур'янами, як прави­ло, проводять ранньовесняне боронування та одну передпосівну культивацію. На ґрунтах, які переущільнюються до весни, на пога­но виораному брилистому зябу, а також на полях, дуже засмічених падалицею озимих культур або коренепаростковими бур'янами, за­стосовують дві культивації — ранньовесняну та передпосівну на глибину загортання насіння.

У боротьбі з бур'янами використовують також гербіциди — тре-флан і нітран. Ці препарати знищують як односім'ядольні (просо куряче, мишій зелений), так і двосім'ядольні бур'яни (щириця біла й загнута, лобода біла, курай, березка польова та ін.). Оптимальна норма трефлану й нітрану на легких ґрунтах 6, а на середніх і важ­ких — 8 кг/га за препаратом. Якщо гумусу в ґрунті більше 5 %, за­значені норми можна збільшити на 1 кг/га.

Вносять гербіциди під передпосівну культивацію або через 5-7 днів після сівби рицини з одночасним загортанням препарату у ґрунт важкою бороною у два сліди. Коли затримується загортання трефлану або нітрану в ґрунт навіть на 10 — 15 хв, ефективність їх різко зменшується, бо вони швидко випаровуються і розкладаються на сонячному світлі.

Сівба. Для сівби використовують кондиційне (рН 1 — 3) насіння районованих і перспективних сортів або гібридів першого покоління (F1), схожість якого не менше 80 %, чистота 98 %. Перед висіванням насіння піддають сонячно-повітряному обігріванню і протруюють бенлатом (2 кг/т) чи іншими протруювачами, застосовуючи спеціаль­ні потруювальні машини АПС-4, ПСШ-3, ПСШ-5.

Оптимальним є строк сівби рицини, коли ґрунт на глибині загор­тання насіння прогрівається до 8 — 10 °С і спостерігається подальше потепління.

Норма висіву насіння рицини залежить від рекомендованої гус­тоти рослин на 1 га посіву. Оптимальною густотою рослин на час збирання урожаю вважається: для середньогалузистих сортів — 50 — 60, сильно галузистих — 30 — 40 тис./га.

З урахуванням польової схожості насіння та можливого пошко­дження рослин у період вегетації норму висіву схожого насіння збіль­шують проти оптимальної густоти посіву на 15 — 20 %.

Сіють рицину сівалками СУПН-8, СУПН-12 або СПЧ-6М в агре­гаті з тракторами МТЗ-80, ЮМЗ-6, Т-70С при ширині міжрядь 70 см, а також спареними сівалками в агрегаті з тракторами Т-150, ДТ-75М. Глибина загортання насіння на ґрунтах важкого механіч­ного складу у вологу весну 6 — 8 см, на легких ґрунтах у суху пого­ду — на 10 - 12 см.

Тривалість оптимального строку сівби рицини для одного поля — один-два дні, для господарства 5-6 днів. Розрив між передпосівною культивацією і сівбою — не більше одного дня.

Швидкість руху агрегату під час сівби сівалкою СУПН-8 стано­вить 6-8, сівалкою СПЧ-6М — 5-6 км/год.

Догляд за посівами. Після сівби рицини, незважаючи на з'явлення сходів, починають догляд за посівами, захист їх від за­бур'янення із застосуванням до- і післясходових боронувань. Опти­мальним строком проведення досходових боронувань вважається початок проростання бур'янів (фаза ниточки). Боронують поле упо­перек посіву при швидкості руху агрегату 5 — 6 км/год зубовими бо­ронами у період, коли насіння рицини проросло, але паростки зна­ходяться на 5 — 6 см нижче поверхні ґрунту. Оптимальна глибина боронування 4 — 5 см.

При утворенні щільної ґрунтової кірки після великих дощів на важких ґрунтах доцільно провести поверхневе розпушування голча­стими дисками КЛТ-28, встановленими на просапний культиватор.

Іноді застосовують досходову суцільну (сліпу) культивацію з ви­користанням парових культиваторів. Проведення її допускається тоді, коли насіння рицини утворило корінець не довше 1,5 см.

У післясходовий період при потребі сходи боронують і проводять міжрядні культивації. Боронувати сходи рицини слід у фазі 2-3 справжніх листків у денні години (коли зменшується тургор і рос­лини стають менш ламкими) легкими або середніми боронами впо­перек рядків із швидкістю руху агрегату не більше 4 км/год.

При дворазовому боронуванні посівів (до сходів та після сходів) за сприятливих умов гине до 90 % сходів однорічних бур'янів.

Для першої культивації міжрядь (у фазі 2-3 листків) культива­тор обладнують просапними борінками КЛТ-38, які встановлюють по рядках посіву.

Кількість культивацій міжрядь залежить від забур'яненості по­сіву. На чистих полях обмежуються однією культивацією на глиби­ну 8—10 см, на забур'янених повторюють культивації. Незалежно від засміченості посіву міжряддя обов'язково обробляють на серед­ніх та важких за механічним складом ґрунтах.

Зрошення. Рицина добре реагує на зрошення і за умов правиль­ного режиму поливів продуктивність її підвищується в 2 — 3 рази і більше, при цьому значно зростає вміст жиру в насінні.

В умовах зрошення найпридатніші сорти ті, які рано починають галузитись.

Кращим місцем рицини в польових зрошуваних сівозмінах є ланки: кукурудза молочно-воскової стиглості — озима пшениця — рицина; люцерна — озима пшениця — рицина; горох — озима пше­ниця — рицина.

Удобрення. На зрошуваних землях рицина добре реагує на міне­ральні добрива. Найбільший коефіцієнт їх використання забезпечує внесення під рицину повного або азотного і фосфорного добрив у співвідношенні N : P2O5 : K2O як 1 : 1,5 : 1. Азотні й фосфорні добри­ва на зрошуваних землях вносять у нормі N60-80P90-120. Калійні доб­рива малоефективні, тому що рицина добре використовує природні запаси калію з ґрунту. Під час сівби в рядки вносять по 0,5 ц/га гра­нульованих азотних і фосфорних добрив.

Підживлення рицини ефективне тільки до цвітіння, тому прово­дять його одночасно з першим розпушуванням міжрядь. Для цього краще використовувати амофос по 30 - 40 кг/га в перерахунку на оксид фосфору (Р2О5).

Обробіток ґрунту. Зяблеву оранку під зрошувану рицину треба проводити на глибину 27 — 30 см. Приріст урожаю порівняно з уро­жаєм за звичайної оранки (на 20 — 22 см) становить 1,7 ц/га.

Дуже ефективне на чорноземах південних солонцюватих щілю­вання зябу. Приріст урожаю після цього агрозаходу досягав 3 ц/га (16 %) від звичайної оранки і 4 ц/га (19,4 %) — від глибокої. Щілини нарізають упоперек напрямку оранки через 70 — 140 см на глибину 55 - 60 см.

Навесні за нормального доспівання ущільненого ґрунту і значної забур'яненості падалицею озимих культур проводять першу куль­тивацію чизель-культиватором на глибину 14 — 16 см з одночасним коткуванням кільчасто-шпоровим котком безпосередньо перед сів­бою рицини на глибину загортання насіння.

При повільному доспіванні перезволоженого ґрунту на чистих від бур'янів та вирівняних з осені полях можна обмежитись ранньо­весняним боронуванням та однією передпосівною культивацією.

Важливе значення для формування доброго врожаю має густота посіву. Для малогіллястих сортів (ВНІІМК 165 поліпшена, Донська крупнокістна) оптимальна густота його 40 — 50 тис./га рослин, а для дуже гіллястих (Червона) 20 — 30 тис./га.

Великі врожаї насіння можливі тільки при дотриманні оптималь­ного режиму зрошення та високого рівня агротехніки.

Поливи рицини приурочують до трьох основних періодів вегета­ції: перший — утворення центральних китиць; другий — цвітіння центральних і бічних китиць; третій — наливання і достигання на­сіння бічних китиць. У перший період поливають один раз; у другий 2 — 3 і в третій 1 — 2 рази. Припиняють поливи наприкінці серпня.

У роки з посушливою весною дощування починають рано у фазі 4 — 5 листків. Поливні норми до цвітіння становлять 350 — 400 м3/га, у період цвітіння 400 — 500 і під час достигання насіння 300 — 400 м3/га. Усього за вегетацію рицину поливають, залежно від кількості опа­дів, 3-5 разів.

Найбільша продуктивність посівів забезпечується при дотри­манні поливами передполивної вологості активного шару ґрунту (0 — 70 см) до цвітіння не менше 70 %, під час цвітіння центральних і бічних китиць першого порядку — не менше 80 % і в період нали­вання зерна — достигання насіння — 65 — 70 % НВ. Залежно від забезпеченості вологою рослин загальна витрата води на посівах рицини коливається від 3600 до 4600 м3/га.

Поливають посіви рицини дощувальними агрегатами «Кубань», «Днепр», «Фрегат» ДДА-100М.

Десикація. Достигання і збирання врожаю рицини прискорюєть­ся висушуванням рослин на пні (десикацією) за допомогою хімічних речовин. Цей агрозахід дає змогу повністю механізувати процес збирання, підвищити продуктивність комбайнів у 1,5 — 2 рази, отримати додатково 1,5-2 ц/га насіння за рахунок скорочення втрат і значно зменшити затрати праці та коштів на післязбираль­ну дообробку насіння.

На неполивних посівах віддають перевагу таким десикантам, як хлорат магнію 60 %-й (15 — 20 кг/га залежно від висоти та облистне-ності рослин), гербіцид групи 2,4-Д (3 — 4 кг/га), реглон (3 — 5 л/га) або суміш хлорату магнію (10 кг/га) з гербіцидом 2,4-Д (1,5 - 2 кг/га за препаратом). Десикацію проводять з вертольотів МІ-2 або Ка-26, літака Ан-2 або обприскувачами ОПШ-15, ПОМ-630. Витрата робо­чої рідини при авіаобприскуванні — 100, при наземному — 200 — 250 л/га. Найбільша і швидка дія десикантів виявляється при тем­пературі повітря під час обробки посівів 16 - 18 °С.

Обприскують рослини у фазі повного достигання насіння центральних китиць. Через 5 — 7 днів після десикації починають збирати врожай.

Збирання — трудомісткий і складний етап у виробництві рици­ни. У сортів, коробочки яких при достиганні розтріскуються, китиці зрізають вручну при побурінні третини їх, звозять ворох на тік, роз­стеляють шаром в одну китицю. На току насіння під дією сонця ви­сипається, його очищають і затарюють для зберігання. Сорти рици­ни з коробочками, які не розтріскуються, збирають однофазним спо­собом рицинозбиральним комбайном ККС-6, при цьому отримують близько 80 % чистого насіння і до 20 % коробочок.

Найсприятливіші умови збирання, коли вологість оболонки на­сіння не перевищує 12 %.

Насіння в основному бункері комбайна ККС-6 при збиранні в оп­тимальні строки має чистоту 90 — 96 %, вологість 10 — 12 %, трети-нок — до 8, пошкодженого й шеретованого насіння — до 5 і сміття 5 - 6 %. Насіння товарних посівів без додаткової доробки здають на заготівельні пункти. Зібраний насінний матеріал потребує доведен­ня до посівних кондицій.

Зелені коробочки з другого бункера комбайна містять 15 - 25 % домішок сміття і мають високу вологість (до 30 — 40 %). Такий ворох до сушіння та обмолоту треба очистити від грубих домішок. Для цього використовують очисник вороху ОВП-20А, а також повітряно-сонячний (на току) і штучний способи сушіння насіння й коробочок. За повітряно-сонячного сушіння ворох розміщують на площадках (краще заасфальтованих, відкритих для дії вітру і сонця) шаром 10 — 15 см і не менше двох разів на день перелопачують вручну або ворушилкою ВН-6. Сушіння ефективне при відносній вологості по­вітря не вище 60 %. Тривалість його залежно від початкової волого­сті й погоди становить 3—10 днів. Для штучного сушіння застосо­вують теплогенератори ТГ-150, ВПТ-300, ВПТ-400, ТАУ-0,75. Тем­пература теплоносія під час сушіння насінної рицини має бути близь­ко 35 - 40, товарної 65 - 75 °С. Через кожні 1,5 - 2 год ворох проду­вають протягом 15 — 20 хв атмосферним повітрям. Тривалість су­шіння за активного вентилювання підігрітим повітрям залежно від початкової вологості товарної рицини 5 — 20, насінної 10 — 30 год.

Сортують насінну рицину на очисних машинах ОС-4,5А, ОВА-1,0, СВУ-5, «Петкус-Гігант» та ін. Сорти рицини за розмірами насіння умовно поділяють на три групи: дрібно-, середньо- і круп-нонасінні.

Технологія післязбиральної доробки насінної рицини трудоміст­ка й не завжди забезпечує одержання кондиційного насіння. Його посівні якості погіршуються внаслідок самозігрівання вороху та по­шкодження насіння під час багаторазового проходження через сор­тувалку.

Розроблено сушильно-очисну лінію для обробки насіння рицини, яка поєднує в один процес його очищення, сушіння й сортування. До її складу входять машини ЗАВ-10.30.000, СВУ-5А, ПСС-2,5, су­шарка та норії конструкції ВНДІОК. Вона забезпечує доведення насіння до посівного стандарту.