2.2.3. 5. ОЗИМИЙ РІПАК

Господарське значення. Озимий ріпак серед олійних культур ро­дини капустяних займає перше місце за вмістом олії в насінні (51 % слабовисихаючої олії з йодним числом 94 — 112). Крім того, в насінні міститься до 20 % білка і понад 17 % вуглеводів. У складі ріпакової олії є значна кількість шкідливої для організму ерукової кислоти, яка знижує її харчові якості. Останнім часом виведено сорти озимо­го ріпаку, в олії яких майже зовсім немає ерукової кислоти, а вміст олеїнової кислоти доведено до 60 — 70 %, що значно підвищує її хар­чові властивості і наближає за якістю до соняшникової олії.

Ріпакову олію безерукових сортів широко використовують у їжу, а також у кондитерській, консервній, харчовій промисловості; олію звичайних сортів ріпаку — лише після рафінування. Її застосовують у миловарній, текстильній, металургійній, лакофарбовій та інших галузях промисловості.

Макуха і шрот озимого ріпаку — високобілковий концентрований корм для тварин. Шрот безерукових сортів ріпаку містить до 0,5 % шкідливих глюкозинолатів (замість 6 — 7 % у звичайних сортів) і за кормовими якостями прирівнюється до соєвого. Макуху і шрот зви­чайних сортів також згодовують тваринам невеликими дозами; 1 кг макухи прирівнюється до 1 корм. од.

Озимий ріпак як високоврожайну культуру з коротким вегета­ційним періодом широко використовують для вирощування ранньо­го зеленого корму. В 100 кг його зеленої маси міститься до 4 кг про­теїну, 14 — 16 корм. од. На 1 корм. од. в зеленій масі ріпаку припа­дає 180 - 190 г протеїну.

Озимий ріпак — добрий медонос, з 1 га його посіву можна отри­мати до 100 кг меду. Він мало висушує ґрунт і рано звільняє поле, тому є добрим попередником для озимих і ярих зернових культур. Кореневі рештки ріпаку після мінералізації залишають у ґрунті

60 - 65 кг/га азоту, 32 - 36 фосфорної кислоти і 55-60 кг/га калію. Проте слід ураховувати, що він може засмічувати поля падалицею.

У зв'язку з тим, що озимий ріпак рано достигає (особливо при використанні на зелений корм), його вирощують як озиму проміжну і післяжнивну культуру.

Ріпак у культурі був відомий за 4 тис. років до н. е. Батьківщина його — Середземноморські країни, звідки він розповсюдився в Азію, а в XIV ст. в Західну Європу, де й понині є однією з головних олій­них культур. Припускають, що в Україну ріпак завезено в середині XVIII ст. Нині його світові посіви становлять понад 12 млн га. Як озиму культуру ріпак вирощують у Франції, Голландії, Бельгії, Анг­лії, Швеції, Польщі. В Україні посіви озимого ріпаку зосереджені переважно в правобережній частині Лісостепу.

Перспективним є вирощування озимого ріпаку на зрошуваних землях півдня України як в основних, так і в проміжних посівах.

Озимий ріпак — високоврожайна культура. Кращі господарства України отримують по 22 — 28 ц/га насіння із вмістом олії 45 — 48 %.

пустяних (Brassicaceae). Вид napus поділяють на два підвиди: oleif-era, до якого відносять олійні форми (в тому числі й озимий ріпак), та rapifera, до якого належать форми, що мають на коренях потов­щення (бруква) (рис. 57).

В озимого ріпаку виділяють такі фази розвитку: бубнявіння на­сіння й формування сім'ядольних листків; утворення справжніх ли­стків, розетки, стебла; бутонізація, цвітіння рослин і утворення стручків; фази стиглості насіння (зелена, технічна й повна). Перші три фази рослина проходить до зимівлі, а останні — після перези­мівлі, у весняно-літній період.

Температурну стадію розвитку в польових умовах в осінньо-зимовий період ріпак проходить протягом 45 — 60 днів при серед­ньодобовій температурі нижче 8 °С. За весняної сівби озимий ріпак, як правило, не проходить температурну стадію і не дає квітконос­них пагонів, але розвиває розетку з великим листям, яка досягає висоти 60 — 80 см. Це дає змогу використовувати його на корм худобі в різних зонах України як у чистому вигляді, так і в сумішах упро­довж всього літньо-осіннього періоду.

Ріпак — рослина довгого світлового дня

Сходи озимого ріпаку з'являються на 5 — 7-й день після сівби. Сім'ядолі виносяться на поверхню ґрунту. Через 5—10 днів утво­рюються справжні листки. Зимує ріпак у фазі розетки з 5 - 7 лист­ків. Навесні рано відростає. Через 10 — 20 днів після початку весня­ної вегетації настає фаза бутонізації. Від початку бутонізації до цві­тіння минає 20 — 25 днів. Цвітіння рослин триває 25 — 30 днів. Ріпак є факультативним перехраснозапильником. Зерно достигає через 25 — 30 днів після цвітіння. Достигання, як і цвітіння, в межах суц­віття поширюється знизу вгору. Вегетаційний період культури (осінній і весняно-літній) триває 200 — 220 днів.

Озимий ріпак — рослина холодостійка, однак зимостійкість його слабка і залежить від сорту, температурних умов та загартування рослин. Ріпак легко витримує постійні зниження температури за нормальної вологості ґрунту і зовсім не витримує її коливань від мі­нус 10 до 10 °С тепла. Особливо негативно діє на рослини коливан­ня температури навесні при підвищенні вологості ґрунту. За цих умов корені дуже уражуються бактеріальною гниллю, від якої спо­стерігається іноді масова загибель посівів.

Загартування ріпаку краще відбувається у фазі розвиненої розет­ки листя при температурі 5 °С тепла протягом 10 днів і мінус 3 °С протягом наступних 5 днів. Рослини, що не пройшли загартування (при пізніх строках сівби), гинуть при зниженні температури до мі­нус 6 — 8 °С. Добре загартовані рослини витримують зниження тем­ператури на глибині 1,5 — 2 см до мінус 12— 14 °С. При сніговому покриві 5 — 6 см завтовшки і більше озимий ріпак витримує морози до 23-25 °С.

Насіння ріпаку за весняної сівби починає проростати при 1 — 2 °С, при висіванні восени — при температурі 15 — 18 °С. Навесні озимий ріпак починає відростати при температурі ґрунту 3 — 4 °С. Найсприят­ливіша для росту вегетативної маси температура 18 - 20 °С. У період цвітіння і достигання насіння потреба в теплі підвищується, кра­щою температурою в цій фазі є 22 — 23 °С. За високих температур пригнічується ріст рослин, знижується врожай насіння.

Озимий ріпак вибагливий до вологи протягом усієї вегетації. Транспіраційний коефіцієнт його становить у середньому 750. Особ­ливо терпить від нестачі вологи в перші півтора—два місяці життя, коли інтенсивно розвиває кореневу систему. Тому восени посуху ви­тримує погано, навесні досить стійкий проти неї. Краще росте в умовах помірно вологого клімату, а в посушливому Степу України — в умовах зрошення. Найбільша потреба у воді спостерігається в пе­ріод бутонізації — цвітіння — наливання насіння.

Ріпак досить вибагливий до родючості ґрунту. При врожаї насін­ня 25 ц/га він виносить з ґрунту 132 — 138 кг азоту, 54 — 58 кг фос­фору і 162 - 169 кг калію. Кращі ґрунти для нього — чорноземи, каштанові, сірі лісові та опідзолені суглинки (при вапнуванні) з нейтральною чи слабкою лужною реакцією ґрунтового розчину (рН 6,5 — 7,4). Непридатні — важкі глинисті, заболочені, засолені й кис­лі, а також легкі піщані ґрунти. Ріпак не витримує близького заля­гання ґрунтових вод.

Районовані сорти озимого ріпаку в Україні: для використання на зерно і корм (з низьким вмістом ерукової кислоти і глюкозинолатів) — Атлант, Іванна, Свєта, Фалькон; для використання на корм (з низьким вмістом ерукової кислоти) — Ксаверівський, Митницький 2 та ін.

Технологія вирощування. Кращими попередниками озимого рі­паку в сівозміні є чорний або зайнятий пар, зернові бобові культури, злаково-бобові суміші на зелений корм. Ріпак на зелений корм сі­ють після озимої пшениці або ячменю. Не слід висівати його раніше як через 4-5 років після культур родини капустяних. Ріпак є доб­рим попередником озимих і ярих культур, а також проміжних куль­тур у районах достатнього зволоження та в умовах зрошення.

Удобрення. Ріпак чутливий до внесення органічних та мінераль­них добрив і їх післядії. Під оранку вносять повне мінеральне добри­во дозою №о-4бР4^6оК45. Органічні добрива краще вносити під попе­редню культуру в дозі 35 — 40 т/га. Під час сівби вносять 10 — 15 кг/га азоту, фосфору і калію у вигляді складних гранульованих добрив. Навесні проводять перше підживлення мінеральними добривами N40-60, а на початку бутонізації — друге дозою N25 або лише навесні

N60-90.

Обробіток ґрунту. Після рано зібраних попередників проводять напівпаровий обробіток ґрунту. Услід за збиранням попередньої

культури лущать стерню дисковими знаряддями на глибину 6 — 8 см у два сліди. Орють на глибину 20 — 22 см плугами з передплуж­никами, укомплектованими кільчасто-шпоровими котками і серед­німи боронами. З появою сходів бур'янів поле культивують на гли­бину 5 — 6 см, при утворенні ґрунтової кірки — боронують. Проти багаторічних бур'янів ефективна глибока культивація на 14 — 16 см через 12 — 17 днів після лущення стерні попередника. Потім поле орють на глибину 23 — 25 см і вирівнюють. Після непарових поперед­ників орють з передплужниками на 20 — 22 см і одночасно боронують.

У регіонах з оптимальним та надлишковим зволоженням, як правило, проводять оранку; з недостатнім і нестійким зволоженням — поверхневий обробіток.

Перед сівбою поле вирівнюють культиватором в агрегаті з боро­нами і шлейфами, а також котками. Глибина передпосівної обробки ґрунту 4—5 см. У разі потреби по непарових попередниках вносять гербіцид трефлан під передпосівну культивацію в дозі 2 — 2,5 кг/га на глибину 5 — 6 см.

Сівба. Кращі строки сівби озимого ріпаку на Поліссі 1-5 сер­пня, в Лісостепу 5 — 10, а в Степу 10 — 20 серпня. Дуже раннє ви­сівання або із запізненням призводить до великого зниження врожаю, а часто і до загибелі посівів. Залежно від наявності воло­ги в ґрунті, строки сівби можуть зміщуватись на 4—5 днів раніше або пізніше.

Сіють ріпак широкорядним способом з міжряддями 45 см або звичайним рядковим. Норма висіву насіння при широкорядній сівбі 6 — 8 кг/га, при звичайній рядковій 10 — 12 кг/га. Глибина загортан­ня насіння 3 — 5 см, а в західних областях 2 — 3 см.

Догляд за посівами. Після висівання ріпаку поле коткують. При появі ґрунтової кірки її руйнують ротаційною мотикою або легкими зубовими боронами. На широкорядних посівах в осінній і весняно-літній періоди розпушують ґрунт культиваторами.

Важливим заходом збереження посівів від шкідливої дії морозів є снігозатримання. Для цього разом з ріпаком через кожні 1,5 м ви­сівають два рядки кулісної рослини — гірчиці білої або сизої. До початку зими стебла гірчиці досягають висоти 70 — 80 см, дерев'яні­ють, узимку не вилягають і затримують сніг. У західних областях ріпак на зиму підгортають, що також підвищує його зимостійкість.

Рано навесні посіви підживлюють азотними добривами (N45-90) та знищують сходи бур'янів боронуванням зубовими боронами впопе­рек посіву.

Ріпак пошкоджується хрестоцвітими блішками, ріпаковим тра-чем, попелицею капустяною, міллю та іншими шкідниками. З хво­роб найпоширеніші несправжня борошниста роса, пероноспороз, снігова плісень, бактеріоз коренів. Проти шкідників посіви до цві­тіння обробляють 50 %-м карбофосом (0,6 - 0,8 кг/га) або суміциди-ном (0,3 л/га). Проти несправжньої борошнистої роси ефективний

80 %-й полікарбацин (2,4 кг/га) або цинеб (2,4 кг/га). В період цві­тіння рослин посіви ріпаку не обробляють, щоб не викликати масо­вої загибелі бджіл.

Збирання. Збирають ріпак як прямим комбайнуванням, так і роздільно. Пряме комбайнування проводять у фазі повної стиглості насіння, до початку розтріскування стручків. Використовують зер­нові комбайни, спеціально переобладнані для збирання дрібнона­сінних культур.

Роздільний спосіб збирання найбільш прийнятний, бо при цьому втрати насіння мінімальні. До скошування ріпаку у валки присту­пають, коли в суцвіттях пожовтіють нижні стручки, а насіння в них побуріє чи почорніє. В цей час близько 50 % стручків середнього й верхнього ярусів мають лимонно-зелене забарвлення, а вологість насіння становить 30 — 40 %, з рослин починає обпадати листя. За­пізнення із збиранням достиглих стручків призводить до їх розтріс­кування, а отже, до втрат врожаю, зменшення вмісту олії в насінні.

Валки обмолочують комбайнами через 5 — 7 днів після скошу­вання при вологості насіння 10—11 %. За сухої і жаркої погоди об­молот проводять в ранішні, вечірні та нічні години, коли під час підбирання валків насіння із сухих стручків менше висипається й менше подрібнюється.

Насіння очищають у потоці із збиранням на зерноочисних ма­шинах зі спеціальними решетами. На тривале зберігання його за­сипають при вологості не більше 8 %.