2.2.3. Радикальний конвенціоналізм

Основна теза конвенціоналізму говорить, що існують проблеми, які не піддаються рішенню лише при одному зверненні до досвіду до тих пір, поки не приймаються деякі конвенції, поєднання яких з даними досвіду й дозволяє ці проблеми вирішити. Творці конвенціоналізму - А.Пуанкаре і П.Дюгейм підкреслювали, що емпірична складова не є визначаючою при розгляді проблеми, оскільки конвенції, від яких залежить її рішення, можуть бути змінені. Таким чином, судження, в яких виражається рішення проблеми, залежні від прийнятих конвенцій. Цю тезу Айдукевич називає звичайним конвенціоналізмом і в статті "Образ світу і понятійний апарат" [1934b] пропонує конвенціоналізм радикальний. Мету цієї праці, яка є застосуванням вище зазначеної концепції в теорії пізнання, Айдукевич визначає так: "В цій праці ми маємо намір тезу звичайного конвенціоналізму узагальнити і радикалізувати. А саме, ми хочемо сформулювати і обґрунтувати твердження, що не тільки деякі, але всі судження, які ми приймаємо і які створюють увесь наш образ світу, ще не однозначно визначені даними досвіду, але залежать від вибору понятійного апарату, за допомогою якого ми відображаємо дані досвіду." (S.175)

Своє розуміння радикального конвенціоналізму в епістемології Айдукевич демонструє на прикладах розвитку наукових дисциплін, розглядаючи, зокрема, ситуації у фізиці в зв'язку з тлумаченням значення терміну "сила" до Ньютона і після його винаходу, або ж тверджень евклідової геометрії (що розуміється як гілка фізики, а не математична дисципліна), які сьогодні вважаються очевидними, хоча колись вони були тільки правдоподібними інтуїтивними припущеннями, але зміни в мові, які полягали у виникненні нових аксіоматичних директив значення, зажадали безумовного визнання цих тверджень геометрії, переводячи їх в статус аксіом. Між реченнями деякої мови (в розумінні Айдукевича) може виникнути протиріччя, наприклад, між гіпотезою і прийнятим законом. Протиріччя можна елімінувати, якщо відмовитись від гіпотези і не залишати мову. Однак справа виглядає інакше, коли протиріччя виникає між реченнями, визнання яких вимагають директиви значення, наприклад, протиріччя виникає між формулюванням закону і реченням, прийняття якого продиктовано емпіричними директивами значення. В цьому випадку позбутися протиріччя в прийнятій мові не вдається і належить перейти до нової мови. Але нова мова не перекладається на мову, що раніше використовувалась, бо якби вона перекладалась, то повинна була б бути ідентичною з первинною мовою і також містила б протиріччя. Для ліквідації протиріччя необхідно прийняти новий понятійний апарат, наприклад, який-небудь його елемент, який приведе до зміни значень елементів апарату, що залишалися без змін, під загрозою, що мова виявиться незв'язною. "Тим самим – робить висновок Айдукевич, - ми приходимо до головної тези праці. Дані досвіду не нав'язують нам абсолютним чином ніякого артикульованого судження. Більш того, дані досвіду змушують нас визнати деякі судження, коли ми враховуємо даний понятійний апарат, однак якщо ми міняємо понятійний апарат, то можемо, не дивлячись на присутність даних досвіду, утриматися від застосування цих суджень." ([1934b], S.180/181)

Ще один аргумент на користь своїх поглядів Айдукевич здобуває в результаті їх порівняння з тезою "звичайного конвенціоналізму", яка трактує відмінності між протокольними реченнями і інтерпретацією фактів. Відповідно до звичайного конвенціоналізму для прийняття протокольного речення достатньо емпіричних критеріїв, тоді як рішення про прийняття речень, що інтерпретують факти, виноситься на підставі т.зв. вторинних критеріїв, залежних від нашого вибору. Таким чином, рішення про прийняття інтерпретаційних речень не є однозначним, що неприпустимо у разі протокольних речень. Ці загальні міркування Айдукевич уточнює за допомогою впроваджених ним понять. А саме, критерієм прийняття протокольних речень є емпіричні директиви значення однієї з природних мов, але вони ще недостатні для інтерпретації. На питання, чи посідають протокольні речення більш вагомі переваги в сенсі їх опору змінам, Айдукевич відповідає: "Більше переваг належало б протокольним реченням тільки тоді, коли директиви значення природних мов більш б заслуговували на те, щоб залишатися незмінними, ніж конвенції, що приєднуються. Якщо визнається, що, не дивлячись на незмінність даних досвіду, можна позбутися деяких інтерпретацій, замінюючи одну конвенцію іншою, то слід усвідомлювати й те, що з таким же успіхом можна відмовитися і від протокольних речень за допомогою зміни директив значень природної мови. Таким чином, єдина відмінність між протокольними і інтерпретаційними реченнями полягає на тому, що перші сприймаються в мовах, в яких ми виросли без нашої свідомої участі, тоді як другі можуть бути прийняті лише в таких мовах, в побудові яких ми брали участь свідомо. З цієї причини директиви значення, які допускають рішення про прийняття протокольних речень, на перший погляд здаються недоторканими, тоді як конвенції, що вводяться актом нашої волі і є необхідними для прийняття інтерпретації, здаються здатними бути відкликаними силою нашого рішення. Наша позиція є значно більш крайньою, ніж позиція конвенціоналізму, що обговорюється. Ми не бачимо ніякої суттєвої різниці між протокольними реченнями і інтерпретаціями і вважаємо, що єдино дані досвіду не примушують нас до прийняття ані тих, ані інших. Ми однаково можемо стриматися як від визнання самих речень, так і від їх перекладів, якщо побажаємо вибрати понятійний апарат, до якого їх значення не входять. Отже, нашу позицію ми правильно називаємо крайнім конвенціоналізмом" (S.185/186).

Мова, в якій можна сформулювати довільне судження, Айдукевич називає універсальною мовою, а відповідну їй область значень - універсальною областю. З вище сказаного про мову можна зробити висновок, що універсальна мова незв'язана. Її область значень була б нічим не обмеженою сукупністю значень і прийняття такої мови б було рівносильне обмеженню правил логіки, що використовуються, оскільки застосування логіки обов'язково повинне враховувати вибраний понятійний апарат. Айдукевич робить висновок: "Тим самим логіка, яку на певному етапі ми приймаємо, зобов'язує до тих пір, поки ми стоїмо на деякій позиції, визначеній понятійним апаратом. Разом із зміною понятійного апарату змінюється також і логіка." ([1934b], S.188)

У зв'язку з вибором понятійного апарату Айдукевич ставить питання про "істинність різних образів світу".[1] Отож, хай X і У використовують відповідно дві різні замкнені і зв'язні мови Jx і Jy. Оскільки Jx і Jy взаємно не перекладаються, то не існує судження, що приймається одночасно X-ом і Y-ом, але X і не відкидає жодного судження, прийнятого Y-ом, і навпаки. Образ світу, що представляється в Jx, відрізняється від образу світу, що представляється в Jy, і образи ці не обумовлюють один одного. Виникає питання: який образ світу істинний? Відповідь Айдукевича вельми обережна, оскільки в цьому періоді своєї творчості він ще не оперував семантичними поняттями через боязнь семантичних парадоксів. Він просто розглядає ситуацію, в якій знаходиться теоретик пізнання, що прагне приписати прийнятим судженням ознаку істинності. Але теоретик зобов'язаний користуватися деяким понятійним апаратом і тому повинен визнати всі речення, до яких його приводять прийняті ним директиви значення мови. Кінець кінцем він може приписати всім прийнятим реченням назву "істинних". Зміна понятійного апарату змушує дослідника до визнання речень, відмінних від попередніх, і їх він також схоче залічити до істинних. Таким чином, теоретик пізнання не може зайняти нейтральну позицію і змушений віддати перевагу якомусь понятійному апарату. Отже, говорити про істинність можна тільки в даній мові, а образ світу, створюваний в Jx, істинний тільки в цій мові; це ж можна сказати і про Jy.

Тут слід зауважити, що само поняття істинності у Айдукевича відносне і поняття "істинний" в мові Jx відрізняється від поняття "істинний" в мові Jy. Релятивізація Айдукевича відрізняється від релятивізації цього поняття у випадку семантичної дефініції істинності Тарського.[2] Відмінності в трактуванні поняття істини Тарським і Айдукевичем обумовлені також і тим, що Айдукевич не розрізняв мову-об'єкт і метамову, вважаючи директиви значення такими, що охоплюють також і термін "істинний", який застосовується до речень мови J. Саме через цю обставину Айдукевич вважав, що зміна понятійного апарату приводить також і до зміни значення терміну "істинний". Неважко помітити, що при розрізненні мови і метамови можна легко висунути заперечення проти концепції істинності різних "образів світу": навіть якщо X і У використовують різні понятійні апарати, то в метамові, до якої належить термін "істинний", вони можуть ним користуватися ідентично, тобто надаючи йому одне і те ж значення.

Після викладу своїх поглядів на мову і "образ світу" Айдукевич задається питанням про вибір понятійного апарату: Чи [...] "всякий понятійний апарат і чи все утворені ним образи світу однаково добрі?" ([1934b], (S.192) Визначення "добрий" Айдукевич уточнює, задаючи питання: "Для чого?" Указуючи напрям рішення він помічає, що "в цьому місці входить в гру прагматизм, для якого наші остаточні висновки не звучатимуть ворожо." (S.192) Якщо прагматизм є кінцевою метою, то способом його досягнення для Айдукевича є еволюційні тенденції як найприродніші в розвитку наук. Він виділяє чотири тенденції: утворення суперечливих понятійних апаратів, прагнення до раціоналізації, тобто рішення можливо більшого числа проблем без звернення до досвіду, зокрема раціоналізація полягає в перетворенні гіпотез в принципи, заміна понятійних апаратів з метою ліквідації невирішених питань, тобто за допомогою ухвалення конвенцій, а також надання переваги найбільш чутливим понятійним апаратам, тобто таким, які ігнорують якомога менше дослідних даних і які різним чином реагують на різноманітні дані досвіду. Вивчаючи ці тенденції Айдукевич не претендує ні на повноту їх переліку, ні на точність формулювань. Для нього важлива тенденція і у випадку епістемології: "Якщо б ми хотіли різні понятійні апарати впорядкувати відповідно до їх цінності, то припустили б впорядкування відповідно до ступеня, в якому в них реалізуються ці тенденції, причому не приписували б окремим тенденціям однакову вагу." (S.193) Таким чином, той понятійний апарат краще, який максимізує вказані тенденції і цей підхід Айдукевич вважає таким, що вірно відображає фактичний розвиток науки.

Радикальний конвенціоналізм можна охарактеризувати як позицію середню між емпіризмом і апріоризмом. Для оцінки місця радикального конвенціоналізму серед основних напрямів епістемології можна скористатися представленим Айдукевичем [1947] їх виділенням за допомогою характерних властивостей речень, що є ефектом того або іншого роду пізнання. Айдукевич розрізняє речення аналітичні, емпіричні (синтетичні а роsteriori) і синтетичні а priori. Крайній емпіризм може бути охарактеризований як погляд, відповідно до якого методологічно правомочне пізнання виражається емпіричними реченнями, поміркований емпіризм - емпіричними і аналітичними реченнями, поміркований апріоризм складається з речень всіх трьох видів, а крайній апріоризм - з речень аналітичних і синтетичних а priori. Очевидно, що радикальний конвенціоналізм не може бути кваліфікований ні як крайній емпіризм, ні як апріоризм і займає місце серед поміркованих версій. Наявність в мові аксіоматичних і дедуктивних директив значення свідчить, безсумнівно, про апріорний характер пізнання, про що неодноразово говорив сам автор концепції радикального конвенціоналізму, підкреслюючи, що його конвенціоналізм відрізняється від конвенціоналізму Пуанкаре, котрий вважав аксіоми ні істинними, ні хибними, але зручними (commodes). Свою позицію в питанні трактування апріорних положень Айдукевич зближує з позицією Канта. Він пише: "Ми ж, навпаки, схильні назвати ці принципи і інтерпретації істинними, оскільки вони входять в нашу мову. Наша позиція не забороняє нам визнати одне або друге фактом, не дивлячись на те, що ми вказуємо на залежність емпіричних суджень від вибраного понятійного апарату, а не тільки від первинного матеріалу досліду. В цьому пункті ми наближаємося до коперніканського задуму Канта, відповідно до якого емпіричне пізнання залежить не тільки від емпіричного матеріалу, але також від складу категорій, за допомогою яких цей матеріал оброблений." ([1934b], S.194) Зближення позицій ще не означає їх збігу і Айдукевич обговорює відмінність радикального конвенціоналізму від поглядів Канта. Кант вважав, що категорії жорстко пов'язані з природою людини (хоча і можуть змінюватися), а понятійний апарат гнучкий. Відповідно до Канта образ світу складається з чуттєвих даних, впорядкованих за допомогою форм уяви і категорій, тоді як в радикальному конвенціоналізмі образ світу сконструйований з абстрактних елементів (значень), а чуттєві дані після вибору понятійного апарату лише уточнюють, конкретизують цей образ.[3] Набагато пізніше Айдукевич [1953] відзначав, що речення, продиктовані аксіоматичними і дедуктивними директивами значень, можуть розумітися як аналітичні речення. В цьому випадку радикальний конвенціоналізм можна інтерпретувати як версію поміркованого емпіризму: аналітичні речення + речення, продиктовані емпіричними директивами значення. Цей домисел базується на частковому зауваженні Айдукевича в тому періоді його творчості, коли радикальний конвенціоналізмнимбув відкинутий і він посідає тут єдино характер припущення.[4] Враховуючи подальшу еволюцію поглядів Айдукевича можна припустити, що він задавався питанням - чи грають апріорні чинники у формуванні емпіричного пізнання істотну роль, або ж їх можна абсолютно виключити. Кінець кінцем Айдукевич прийшов до інтерпретації пізнання у дусі крайнього емпіризму.