Категорії

Дипломні, курсові
на замовлення

Дипломні та курсові
на замовлення

Роботи виконуємо якісно,
без зайвих запитань.

Замовити / взнати ціну Замовити

2.2.4. Правовий метод управління трудовим потенціалом суспільства

2.2.4. Правовий метод управління трудовим потенціалом суспільства

Правовий метод управління трудовим потенціалом базується на правовому і нормативному забезпеченні системи управління трудовим потенціалом, тобто на дії чинних законодавчих актів. Усі дії суб’єктів управління мають регулюватися лише правовими нормами. Жодне розпорядження, ухвала, інструкція тощо не будуть дійсними, якщо документ не відповідає чинному законодавству.

В Україні правове поле для управління трудовим потенціалом у ринкових умовах почало оформлюватися з 1991 р. Воно базується на прийнятих МОП міжнародних трудових нормах. Метою взаємопов’язаних законів та інших нормотворчих актів є створення правової можливості всебічного впливу на формування й використання трудового потенціалу.

Метою правового забезпечення управління трудовим потенціалом є створення єдиної законодавчої системи, якою повинні керуватись усі суб’єкти у системі державного управління ресурсами праці. Основою всіх законодавчих актів України є Конс­титуція України — Основний Закон. Відповідно до Основного Закону пріоритетним соціальним правом громадян є право на працю. З огляду на важливість цього права і з метою випередження неоднозначного тлумачення його в Конституції дається загальне визначення цього права та передбачається ряд гарантій його здійснення. Зокрема, у Конституції визначається: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Гарантуючи це право, держава, як визначається в Основному Законі, створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує однакові можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-техніч­ного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб [19, с. 35]. Основною статтею Конституції у цьому плані є стаття 43. Вона, крім викладеного вище, гарантує право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, також гарантує захист від незаконного звільнення. Право на отримання винагороди за працю захищається законом. Водночас цією статтею забороняється використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах, а також примусова праця.

Стаття 24 Основного Закону встановлює рівність конституційних прав і свобод. Право користуватися викладеними вище правовими нормами і свободами іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, надає стаття 26 Конституції України.

Право на соціальний захист громадян, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, викладене у статті 46 Основного Закону. У Конституції України зазначено, що це право гарантується загальнообо­в’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Стаття 49 Основного Закону дає право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

Відповідно до статті 53 Конституції кожен має право на освіту, повна загальна середня освіта є обов’язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Отже, спрямування статей Основного закону України на рівноправність громадян, на забезпечення права на працю, освіту, охорону здоров’я; на обмеження або заборону певних видів діяльності окремим категоріям громадян, на соціальний захист, створює правові можливості щодо формування, розвитку та використання трудового потенціалу.

Систему управління трудовим потенціалом забезпечує багато законів України, серед них Закони: «Про зайнятість населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про оплату праці», «Про колективні договори і угоди», «Про охорону праці», «Про тарифні угоди», «Про освіту», Кодекс законів про працю України та ін. Кожен з них відіграє свою важливу роль у системі управління ресурсами праці та має певну мету в упорядкуванні управління. Наприклад, Закон України «Про зайнятість населення» має за головну мету забезпечення правового регулювання зайнятості населення в усіх аспектах, включно з безробіттям. В основу даного Закону покладено два основні міжнародні принципи в зайнятості населення, що визначені у статті 43 Конституції України, — виняткове право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці та відповідальність держави за створення умов для реалізації права на працю.

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» має за головну мету посилення соціального захисту робочої сили, яка залишилася без роботи, і надання гарантованих соціальних послуг. Обидва закони визначають правові, фінансові й організаційні засади зайнятості та загальнообо­в’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття як системи прав, обов’язків і гарантій. Закон «Про оплату праці» поклав край безладдю в оплаті праці, що здійснювалася спершу за законами планової економіки, а потім регулювалася тимчасовими рішеннями за допомогою декретів уряду, що призвело до гіперінфляції.

Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів Укра­їни та інші підзаконні акти розвивають і вдосконалюють нормативну базу правових методів управління, тобто правового регулювання процесів відтворення, розподілу та використання трудових ресурсів. Обов’язковою умовою дієвості правових методів управління є чітка та надійна система державного контролю за дотриманням чинного законодавства. Порушення законів посадовими особами тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність. Практична реалізація законів і щодо окремих понять, і щодо застосування окремих статей цих законів неможлива без інших законодавчих та підзаконних актів.

Простий приклад з цього приводу.

Неодноразово в законах України вживається поняття «працездатні громадяни працездатного віку». Критерії цих понять визначаються законодавчо статтею 188 Кодексу законів про працю України.

Або інший приклад — що вважати підприємництвом? Відповідь на це дає стаття 1 Закону України «Про підприємництво», яка визначає підприємництво як самостійну ініціативу на власний ризик вести діяльність з виробництва продукції, виконання робіт і торгівлі з метою отримання прибутку. Часто у своїй діяльності державні органи мають до діла з тим, що слід дати відповідь на запитання: як гарантується захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу (дискримінації) та незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи? Ця гарантія підтверджується низкою законодавчих актів — Конституцією України (статтею 24); КЗпП України (статті 22, 184, 196); Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (стаття 8); Законом України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».