2.2.4.9. АНІС

Господарське значення. Аніс вирощують на насіння, яке містить 2,5 — 4 % ефірної, 16 — 22 % жирної олії і до 20 % білка. Головні складові частини анісової олії — анетол (80 — 90 %) і метилхавікол (10 %). Анісову олію і продукти її переробки застосовують у парфу­мерній, харчовій і фармацевтичній промисловості; сім'янки — для ароматизації різних продуктів харчування. Молоді листки й суцвіт­тя анісу використовують у солінні, маринуванні овочів та фруктів. Макуха і шрот є добрим кормом для молочної худоби, свиней і пти­ці. Аніс — добра медоносна рослина.

Первинним центром походження ані­су вважають Малу Азію, але нині він ві­домий тільки в культурі. Широко куль­тивується в Іспанії, Італії, Туреччині, Мексиці, Індії. У нашій країні аніс поча­ли вирощувати наприкінці XVII ст. Нині вирощують у центрально-чорноземних районах Росії, в Україні — на невеликих площах у лісостеповій зоні. Урожайність 8-15 ц/га.

Морфобіологічні та екологічні особли­вості. Аніс звичайний (ханус, гануш) (Pimpinela anisum L.) — однорічна трав'яниста рослина родини селерових (Apiaceae), заввишки 50-70 см (рис. 72). Порівняно вибагливий до тепла. Насіння починає проростати при прогріванні ґрун­ту до 4 - 5 °С, але дружні сходи масово з'являються при температурі 10— 15 °С. Сходи витримують заморозки до мінус 7 °С. Оптимальна температура для росту і розвитку рослин 24 - 25 °С.

Аніс — світлолюбна й вологолюбна рос­лина. Для бубнявіння й проростання на­сіння потребує вологи близько 150 % від своєї маси. Найбільш вибагливий до во­логи у період цвітіння і плодоутворення.

Вибагливий аніс і до ґрунтів. Кращи­ми для  нього  є  легко-  і середньосу-глинкові за механічним складом чорно-     Рис.   72. земні ґрунти. Непридатні глинисті й пі-     вигляд щані ґрунти, а також ділянки з високим стоянням ґрунтових вод. Аніс особливо чутливий до нестачі в ґрунті азоту й калію.

Вегетаційний період анісу 120 — 150 днів.

У виробництві поширений сорт Артек.

Технологія вирощування. Посіви анісу розміщують після озимих зернових, просапних культур, однорічних трав і цукрових буряків.

Обробіток ґрунту. Система зяблевого обробітку така сама, як і під інші технічні культури. Під зяблеву оранку вносять повне мінера­льне добриво з розрахунку 45 - 60 кг/га NРК. Якщо аніс розміщують після неудобрених попередників, дозу NРК збільшують до 90 — 120 кг/га. Орють зяб на глибину 25 — 27 см з одночасним боронуванням. Рано навесні зяб боронують у два сліди, проводять передпосівну культивацію на глибину 5 — 6 см і в суху весну передпосівне котку­вання ґрунту.

Сіють аніс у найраніші строки. Кращий спосіб сівби на чистих від бур'янів ділянках — суцільний рядковий, на засмічених — широкоря­дний з шириною міжрядь 45 см. Норма висіву насіння за широкоряд­ного способу 10 - 12, суцільного 18 - 22 кг/га. Глибина загортання насіння від 2 — 3 см у вологий ґрунт до 3 — 4 у підсохлий. Використо­вують зернові, бурякові або овочеві сівалки.

Система догляду за посівами включає: одне—два досходових бо­ронування легкими боронами впоперек напрямку сівби, післясходо-ве боронування не пізніше як у фазі двох пар справжніх листків, а на широкорядних посівах — також міжрядні обробітки. Значно за­бур'янені посіви обробляють у фазі 2 — 3 пар справжніх листків гер­біцидом малораном (3 кг/га). У фазі бутонізації рослини підживлю­ють мінеральним азотом (N15-20). Під час цвітіння на посіви анісу вивозять бджіл.

Збирати аніс починають у період достигання плодів на середніх зонтиках. Більшість плодів у цей час досягає воскової стиглості і набуває зеленувато-сірого забарвлення. Запізнення із збиранням призводить до сильного обсипання плодів. Збирають аніс розділь­ним способом або прямим комбайнуванням. Роздільно збирати ре­комендується посіви з нормальною густотою травостою і при висоті рослин не менше 45 см. Прямим комбайнуванням збирають зрідже­ні, полеглі або низькорослі посіви при достиганні плодів у 50 — 60 % зонтиків. Після збирання насіння очищають і підсушують до воло­гості не більше 12 %.