2.2.5. Категорії синтаксичні, семантичні і онтологічні

Не дивлячись на те, що поняття значення не завжди достатньо вдало узгоджувалося з епістемологічними концепціями Айдукевича, воно все ж таки часто служило вихідною позицією для вирішення питань семантики, сформульованих в природній мові. Прикладами можуть служити дві роботи, в яких використовується один і той же понятійний апарат, але застосований до мов з різним ступенем формалізації. Так в роботі "До питання про "універсалії"" [1934c] поняття семантичної категорії застосовано до природної мови, а в статті "Про синтаксичну зв'язність" ("Die syntaktische Konexität") [1935] - йдеться про мову формалізовану, в якій категорії значення, утворені з основних семантичних категорій, виражають синтаксичну властивість зв'язності, а значить все ж таки є тим самим і синтаксичними категоріями. З формальної точки зору викладений в названих роботах аналіз проводиться по схемі "функтори та їх аргументи".

З приводу прикметника до терміну "категорія" в літературі існують різночитання: чи є адекватною вказаній схемі аналізу назва "семантична категорія", або "синтаксична категорія"? Айдукевич [1934] поняття семантичної категорії розширює до поняття категорії значення, а цю останню - до поняття онтологічної категорії. Питання не полягає на тому, яка категорія є вихідною - семантична, синтаксична чи категорія значення. Питання вибору категорії вирішено наперед співвідношенням синтаксису і семантики і у загальних рисах виражається в знаходженні синтаксичних еквівалентів семантичних властивостей. Ці ж останні виражаються в категоріях значення, або навіть онтологічними категоріями. Вишукане представлення семантичних категорій по схемі функтори та їх аргументи, подане Айдукевичем, якраз і демонструє синтаксичні еквіваленти виділених семантичних властивостей.

Концепція семантичних категорій, впроваджена вперше Гуссерлем [1900], з формальної точки зору була розроблена Леснєвським. Бажання Айдукевича використовувати поняття семантичної категорії для класифікації виразів природної мови натрапило на багатозначність цих виразів, а тим самим і неможливість їх визначення суто структурним методом, як це робив Леснєвський. Айдукевич [1934c] пропонує звернутися до значень виразів, що класифікуються. Поняття значення уточнюється на основі терміну "речення", ідентифікуючою ознакою якого служить наявність оцінки істинності. Поняття семантичної категорії тепер дається наступним поясненням: "Вираз А із значенням а і вираз В із значенням b належать до однієї семантичної категорії тоді і тільки тоді, якщо кожне речення Za, що містить вираз А, використаний в значенні а, після заміни виразу А виразом В, використаним в значенні b, і при збереженні виразів, що залишилися, в їх первинних значеннях і взаємних зв'язках перетвориться у вираз, який також є реченням, і якщо, vice versa, кожне речення Zb після заміни В на А (при аналогічних як вище застереженнях) також перетвориться в речення." ([1934c], S.196) Легко бачити, що цей критерій є уточненим визначенням поняття категорії за Гуссерлем.

Якщо питання про приналежність речення до однієї семантичної категорії у Айдукевича не викликає сумнівів, то з приводу іменників, до яких традиційно відносяться імена власні, загальні або одиничні, виникають розбіжності: чи слід імена, наприклад, "Сократ" і "людина" відносити до однієї семантичної категорії, або до різних. Очевидно, що при заміні слова "людина" в реченні "Кожна людина смертна" ім'ям "Сократ" речення "Кожний Сократ смертний" викликає сумнів - чи є воно осмисленим реченням. На підставі наведеного вище критерію приналежності імен до однієї семантичної категорії можна припустити, що назви-іменники "людина" і "Сократ" належать до різних категорій. Айдукевич розглядає також випадок, коли всі імена належать до однієї категорії, маючи на увазі переконання Леснєвського, які поширювались Котарбінським [1929] на природну мову. Цей підхід культивується логіками, котрі окрім єдиної категорії імен розрізняють також категорію речень і необмежену ієрархію категорій функторів, "тобто таких виразів, які відносяться до інших, або сполучаючи інші [вирази], утворюють спільно з ними складні вирази з монолітним значенням." ([1934c], S.198) Приймаючи тимчасово точку зору Котарбінського на імена Айдукевич пропонує уважніше придивитися до функтору "є" в реченнях типу "Сократ є людина". Виявляється, що значення функтора міняється залежно від значення виразу, який є предикатом, що пов'язано з аристотелівським розділенням імен на такі, про які щось висловлюється і вони самі можуть виступати в ролі предиката, і такі, які не "висловлюються" ні про що, але про них висловлюватися можна, наприклад, про Сократа. Тому, вважає Айдукевич, в мові Котарбінського можлива тільки одна семантична категорія функторів, які утворюють речення з двох імен-аргументів, тоді як в мові Аристотеля функтор від двох аргументів, що утворює речення, належатиме до різних семантичних категорій.

Відмінність підходів Котарбінського і Аристотеля демонструється Айдукевичем за допомогою схеми "функтор та його аргументи". Хай в мові Котарбінського показником семантичної категорії імен буде літера n, а категорії речень - літера z. В мові Аристотеля категорія речень також позначається літерою z, але показником імен, які є суб'єктами речень і які утворюють замкнену категорію - буде літера i, а показником категорії імен, здатних виступати і в ролі предиката судження - літера g. Тоді в мові Котарбінського функтор, що утворює речення і відповідає слову "є", яке визначене для двох імен-аргументів, отримає показник z/nn. Однак в мові Аристотеля слово "є" виступить в подвійній ролі: перший раз як функтор для двох аргументів-імен, перше з яких може бути тільки суб'єктом (з показником i), а друге – таким, що посідає здатність бути висловленим про щось (з показником g), і тоді показник зв'язки має вид z/ig; другий раз слово "є" виступить з такими іменами, які можуть виконувати функції як суб'єкта, так і предиката і в цій ролі його показник позначається z/gg. Прикладами подвійної ролі слова "є", що наводяться Айдукевичем, є речення "Сократ є людина" (z/ig) і "собака - рід тварин" (z/gg). Таким чином, подвійне значення зв'язки "є" визначається розрізненням імен на одиничні і загальні (Аристотель), або визнанням в мові тільки одиничних (не власних) імен (Котарбінський). Поняттю загального імені історично відповідає поняття універсалії, яке Котарбінський вслід за Леснєвським в своїй мові відкидає. Тому Айдукевич ставить своїм завданням показати, що "в мові Аристотеля можна визначити деяку концепцію, невимовну в мові Котарбінського", а саме - визначити дефініцію поняття універсалії, індивіда і функтора існування, який виступить в двох значеннях: перший раз як функтор від одного аргументу, виступаючого тільки в ролі суб'єкта, і другий раз - від аргументу, здатного бути також і предикатом. Ми не подаємо розгорненої схеми міркувань Айдукевича, яка обґрунтовує висновки в мові Котарбінського і в мові Аристотеля, вкажемо тільки, що початковим пунктом аналізу по схемі "функтор та його аргументи" служить дефініція Леснєвським поняття предмету -"x є предмет т. і т.т., коли для деякого z, x є z", - яка розпадається у Айдукевича унаслідок перефразовування на поняття індивіду і універсалії. Висновок, до якого приходить Айдукевич, не є несподіваним: в мові Аристотеля існують універсалії, відсутні в мові Котарбінського. Виявлення описуваних відмінностей пояснюється тим, що "уточнення мови тим або іншим чином приводить до вибору одного з можливих понятійних апаратів, які потенційно знаходяться в системі допустимих значень виразів природної мови." ([1934c], S.206)

Наявність в мові універсалій тісно пов'язана з питанням про число онтологічних категорій. Це питання, знову ж таки шляхом парафрази, Айдукевич пов'язує з питанням про число найбільш загальних назв іменників в природній мові, а тим самим переводить його рішення з площини онтології в область семантики. Під найбільш загальним ім'ям він розуміє таке ім'я "N" природної мови, яке при певному значенні слова "є" виконує наступну умову: "x є N тоді і тільки тоді, коли для деякого z, x є z", причому зв'язка "є" скрізь розуміється однаково. Кожне ім'я, яке виконує наведену умову, тобто підпадає під поняття імені N, що те ж саме, що здатне бути суб'єктом істинного речення форми "x є N", є найбільш загальним ім'ям. Тому – робить висновок Айдукевич, - "в питанні про число онтологічних категорій йдеться про те, скільки є нерівнозначних між собою найбільш загальних імен. Очевидно, що відповідь на сформульоване вище питання залежить від того, яким чином інтерпретується мінлива природна мова. Якщо хто-небудь, як наприклад Котарбінський, зважиться тільки на одне значення слова "є", то кінець кінцем той визнає тільки одну онтологічну категорію, або, кажучи точніше, одне саме загальне ім'я (разом з його можливими синонімами)." (S.207)

Представлений вище апарат семантичних категорій Айдукевич застосовує в аналізі реїстичної концепції Котарбінського, сформульованої у вигляді питання: "Чи кожне найбільш загальне ім'я є рівнооб'ємним з ім'ям "річ"?" Відповідь, до якої приходить Айдукевич, достатньо категорична: "Рєїзм може бути щонайбільш тільки конвенцією." (S.208)

Отже, радикальний конвенціоналізм все ж таки приніс свої плоди, але не в семантиці, а в онтології. Відбулося це внаслідок трактування поняття існування у вигляді процесу, який виражається функтором "є". Займаючи конвенціональну позицію Айдукевич не може прийняти остаточне рішення в питанні визнання тієї або іншої онтології. Він тільки указує, що "плутанина полягає в тому, що створюється видимість, ніби всі, хто використовує одну і ту ж природну мову, говорять однією мовою і тим самим використовують вирази, зокрема вираз "існує", в одному і тому ж значенні; створюється видимість, ніби ті, хто поділяє ці погляди дійсно виказували не узгоджені судження, тоді як ці судження абсолютно між собою не зв'язані, бо належать до різних мов та таких, що взаємно не перекладаються." ([1934c], S.210)

Поняття категорії в природній мові можна визначити як поняття семантичне, яке навіть розширюється до поняття онтологічної категорії. Стосовно формалізованої мови поняття категорії є, мабуть, синтаксичним. Саме цей бік категорії мови Айдукевич [1935] використовував для характеристики правильно побудованого виразу в символіці Рассела. Для цієї символіки категорії назв і речень залишаються основними, а категорія функторів - це категорія логічних знаків у вигляді дробу. Чисельник цього дробу указує на категорію, яка отримується в результаті поєднання функтора з аргументами, а знаменник указує категорії аргументів та їх число. Так функтор кон'юнкції "Ù" має показник z/zz. Ієрархія семантичних (синтаксичних) категорій необмежено розширюється виразами (головними функторами), що мають все більш і більш складні показники у вигляді багатоповерхових дробів. Айдукевич подає простий критерій правильності виразів, або інакше - їх синтаксичної зв'язності. Розглянемо речення "pÙq". Його окремі складові мають показники z, z/zz, z. Послідовність цих показників, впорядкована зліва направо, після їх "множення" має вид дробу zzz/zz, який в результаті скорочень зводиться до показника z. Загальне правило отримання результуючого показника таке: вираз Y є правильно побудованим (синтаксично зв'язаним) тоді і тільки тоді, коли послідовність показників, що представляють окремі складові виразу Y, після відповідних перетворень (множення і скорочення дробів) редукується до z або n.

На закінчення даного параграфа відзначимо, що робота Айдукевича "Про синтаксичну зв'язність" була першою, в якій концепція опису мови була проведена систематично за допомогою типізації виразів з урахуванням їх функторно-аргументного зв'язку і відношення заміщення. Результати Айдукевича отримали розвиток в математичній лінгвістиці і стали підставою т.зв. категоріальних граматик, що часто називаються граматиками Айдукевича-Ламбека.[1]